Пригоди білорусів у Києві

Почала сумніватися, що сьогодні в Україні неділя. Вже з 9 ранку всі, у кого я щось замовила по дрібницях, різко зателефонували, щоб підтвердити замовлення. Тобто, неділя. Всі працюють. Така нова реальність. ​Правда, багато хто не живе в новій реальності. Ну, або взагалі не живе в реальності й слабо віддупляє, що в країні війна. Ці люди скаржаться, що в магазинах зараз маленький вибір морозива, немає San Pellegrino в склі, а кулінарії ввечері не тішать вибором суші. Хто віддупляє — беруть крупи тривалого зберігання, консерви та паки туалетного паперу. ​Тобто, я віддаю перевагу життю в реальності. ​А українському бізнесу — респект. За те, що вони є. За те, що працюють у будь-яких умовах. підтримати канал та його авторів

Росіяни жбурляються по наших містах усяким літаючим гівном з двох причин: а) першої; б) другої. Перша - тому що вони хочуть і (поки що) можуть. Їм це подобається, бо вони росіяни. Друга - коли тут після чергового масованого обстрілу йде чергова хвиля "ми всі помремо" чи там "ця зима буде страшною, треба тікати", то десь у москві сидять товариш генерал і товариш полковник, п'ють несмачну водку і потирають долоні, мовляв - как ето прекрано, мьі єщьо добавім. Для чого? Щоб створити хаос, панічні очікування, депресію і - увага - попит на "коли все це закінчиться" (на будь-яких умовах). Тому що є, втім, ше третя причина - "в бессильной злобе". Коли те, що мало бути зроблене за три дні, а з повним упокоренням всієї країни - за 9 місяців (саме на стільки підписували контракти у "росгвардію", це щось типу військ нквд), а воно триває, з колосальними втратами, як світова війна, то їм стає трохи невдобно і лячно. Так от. З першою причиною ми нічого не можемо зробити, окрім допомагати нашим, які виносять їхні можливості. А от з другою - не варто скиглити і панікувати на радість ворогу. Готуватися до неприємного - варто, а от скиглити - ні. У першу світову війну українці були найбоєздантішими і найвпертішими в імперській армії, що визнавала і сама тодішня імперія. Найвпертіший перемагає. Тримаймо стрій. підтримати канал та його авторів

Вчера гуляли по району с малым. Болтали. И вдруг он такой "Думаю, мне было бы удобно, если бы обстрел был бы либо перед выходными либо в начале недели". И я прямо почувствовала весь сюрреализм. Идем и по-настоящему обсуждаем, в какой день недели нам удобны обстрелы. У нас тут планы. Заверните два. Решила, что перистые облака в полумраке крайне похожи на клубы дыма после прилета. Я почему-то часто вспоминаю своего друга, который однажды сутки без перерыва резался в какую-то компьютерную игру, а потом вышел в магазин за сигаретами и увидел куст. Обычный куст. И решил: тут графика, конечно, могла быть и получше. підтримати канал та його авторів

Ось так люди намагаються поспати в метро вночі (фото колеги). На голову щось накидають, щоб не заважало верхнє світло. Я в метро ніколи не ходила, щоб сховатися там від прильотів. Але потрібно розуміти, що у мене немає ПТСР від саме звуку прильотів, як у деяких людей, які, наприклад, пережили Маріуполь. Прильотів я боюся, але звук прильотів не викликає у мене задухи, стенокардії, втрати орієнтації у просторі, як раніше викликали деякі інші речі. Для мене таке дуже сильно — про пристосування та адаптацію. У 2019 восени мені довелося якось за короткий період у 2 тижні з'їздити автобусом з України до Білорусі й назад разів 7-8. Кордон я перетинала завжди вночі з численними виходами з автобуса за малою потребою, а також за більшою необхідністю. Тоді з цікавістю дивилася на людей, які годинами мостилися на кріслі в автобусі з усіма мислимими пристосуваннями, аби тільки поспати. Я засинала в будь-якому положенні за 10 секунд, просто поклавши руку під голову. Один раз я навіть заснула так самозабутньо, що вразила громадськість своїм раптовим хропінням. З того самого часу я можу спати 2 рази на добу по 2-3 години й висипатися. Більшість від таких «режимів» починає хворіти, тому що це не про норму. Але я не можу перестати думати, що все це жахливе і нелюдинорозмірне є «пом'якшеною» адаптацією до якоїсь страшної майбутньої реальності (і я тут зараз зовсім не про війну з її буднями сну в метро), у якій ми таким витіюватим способом отримуємо преференції. підтримати канал та його авторів

Українські ракети та дрони летять до Росії. З кожною ніччю – все більше, росіянам – все болючіше. Все вірно: війна повертається туди, звідки прийшла. Адже чотири роки тому весь світ чекав, що Україна ось-ось звалиться... Проте ні. Ми переможемо. підтримати канал та його авторів

Ніч була важка. Наш район потроху стирають з лиця землі. підтримати канал та його авторів

💙💛 ❤️🖤 підтримати канал та його авторів

підтримати канал та його авторів

Це Київ сьогодні вранці. Вночі було важко, незважаючи на блискучу роботу ППО. Багато сотень ракет і дронів, понад десяток загиблих. Стовпи диму від пожеж піднімаються в небо й досі. Москві приготуватися. Жаліти не будемо. підтримати канал та його авторів

Сьогодні День Конституції України! Рівно 30 років тому було ухвалено Основний Закон нашої держави, який наділяють силою українці та українки. Наші люди, які пишуть сторінки нашої історії, і саме вони наповнюють сторінки нашої Конституції – життям. Своїм прикладом, своїми справами, своєю працею і боротьбою заради України. Суверенної. Самостійної. Демократичної. Правової. Європейської. Мирної. Незалежної. З Днем Конституції України!

підтримати канал та його авторів