Книжкова жаба

Рашисти спалили книжковий ринок у Києві. Для мене це було місце де стартував мій бізнес. Моє видавництво та оптова торгівля книгами виросли саме з цього ринку "Петрівка". Це зараз ринок називається "Почайна", але для мене він залишився "Петрівкою". Це було культове місце для киян. Частина мого життя. Місце де не лише торгували книгами, а й говорили про них і де можна було почути фахові думки про книги та отримати цікаву інформацію. Я давно вже відійшов від того бізнесу, але дуже болісно це бачити. Не думаю, що ринок відновлять. Шкода людей, які заробляли собі там на життя. Шкода тих, хто любив приїжджати туди за книгами. На жаль, книжковий ринок, скоріш за все, сьогодні був остаточно вбитий рашистами. Гарне місце було. Зі своєю історією та атмосферою. Але кляті рашисти знищили цей "стратегічний обʼєкт". Мразота. RIP, Петрівка. Підписатися на Книжкову жабу

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Вдячний за можливість поговорити про книгу "Моя війна" на BestsellerFest.  Ця книга задумувалася для кількох цілей. Перша - як текст для підлітків про те, що коли є мрія, то з'являється мета і план, як цю мрію досягти. А далі буде вже "моя війна" з власними страхами та зовнішніми обставинами, які стоять на шляху до мрії. Водночас, якщо говорити більш конкретно, то мені дуже не хотілося писати класичні мемуари. А ще я дуже не хочу, щоб переписали історію. Це те, що змушувало мене працювати ночами над першою книгою, і те, що стимулює зараз так само ночами писати другу. У цю другу частину також увійдуть життєві історії, але це будуть більше роздуми про події, які відбулися зі мною та всіма нами. Чому трапилося саме так і чи могло трапитися по-іншому? Тож далі буде. Буде цікаво і за змістом, і за формою. Хочу подякувати організаторам BestsellerFest, видавництву "Вавилонська бібліотека" та всім, хто прийшов у Львові на цей захід.

У 1930 році іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет опублікував книгу «Бунт мас», яка й досі здається лякаюче пророчою. Це геніальний трактат, що описує культурну кризу Європи, пов’язану зі зміною ролі мас у суспільстві. Його головною мішенню були не бідняки чи робітничий клас, а новий тип людини, якого він назвав «масовою людиною». У «Бунті мас» Ортега-і-Гассет дає визначення поняттю «маса»: «Маса — це всякий і кожен, хто ні в добрі, ні в злі не міряє себе особливою міркою, а відчуває себе таким, як усі, і не тільки не пригнічений, але й задоволений власною невідмінністю». «Маса — це ті, хто пливе за течією і позбавлений орієнтирів. Тому масова людина не творить, навіть якщо її можливості та сили величезні». «Масова людина», як стверджував Ортега, визначається не доходом, а ставленням до життя. Це звичайна людина, повністю задоволена собою, яка не вимагає від свого характеру чи інтелекту нічого вищого і водночас наполягає, щоб її посередність вважалася правом. Вона не схиляється перед досконалістю, компетентністю чи вищими стандартами. Вона дивиться на них із підозрою або образою. Те, що попередні епохи вважали привілеєм небагатьох — політичний вплив, культурний авторитет, право формувати суспільство, — «масова людина» тепер вимагає як належне, не докладаючи жодних зусиль, щоб піднятися вище середнього рівня. Ортега вважав, що такий тип людини був породжений самим успіхом сучасної цивілізації. Підвищення рівня життя, загальна освіта та ліберальні інститути дали звичайним людям безпрецедентну владу й комфорт. Але вони не породили відповідного почуття відповідальності чи смирення перед вищими досягненнями. У результаті виник бунт: «масова людина» відмовлялася визнавати авторитет вищого знання, культури чи характеру. Вона вимагала, щоб усе було опущено до її рівня. Вона прагне бачити посередність і сірість стандартом. Небезпека, як попереджав Ортега, полягала в тому, що цивілізація не може вижити, якщо її центральні актори більше не поважають стандарти, які зробили її можливою. Коли середнє починає домінувати, не прагнучи ні до чого більшого, досконалість підривається, інститути занепадають, а політика перетворюється на вираження образи, а не відповідальності. Діагноз Ортеги залишається тривожним, тому що це не скарга на бідність чи виключеність. Це попередження про самовдоволену посередність, озброєну владою, і про те, що станеться, якщо посередність отримає абсолютну владу. Фактично, це застереження про те, що в разі подібного сценарію фінал суспільства чи держави може бути катастрофічним. За кілька років до приходу Гітлера до влади Ортега пише про те, що європейські моральні заповіді втратили силу, а інших поки що не видно, констатуючи факт і передбачаючи наслідки. Для того, щоб описати цей феномен, автор наводить як приклад таку ситуацію: Циган прийшов на сповідь, але проникливий падре спочатку запитує, чи вчив він коли-небудь Божі заповіді. «Хотів був, — відповідає циган, — але почув, що їх начебто скасують». Те саме, на думку Ортеги, відбувається з європейськими заповідями. Хосе Ортега-і-Гассет робить висновок, що «Європа втратила моральність, і колишню масова людина відкинула не заради нової, а для того, щоб не дотримуватися жодної». Масова людина, згідно з автором, «просто позбавлена моралі». До речі, попри те, що книга вийшла майже 100 років тому, цей висновок чудово пояснює тотальну хвилю корупції під час війни в Україні. Аморальність і безпринципність мотивують корупціонерів. До речі, за радянської влади ця книга була заборонена і вперше опублікована в журналі «Питання філософії» лише у 1989 році. А тепер подивіться на Україну та нашу владу... Підписатися на Книжкову жабу

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Це історія, яку я декілька разів чув від свого друга Стівена. Він обожнює розповідати її, хоча на його місці я б тримав її у таємниці. «Ми були в Німеччині, на якомусь літературному фестивалі. Після презентації сиділи в холі готелю — Харукі, я і ще кілька людей, яких тепер уже немає сенсу згадувати. До мене підійшов якийсь чоловік. Непримітний. Светр, окуляри, ноутбук під пахвою. — Містере Кінг, я розкрив секрет літератури. Я підняв голову від склянки. — Вітаю. — Я написав промпт для штучного інтелекту. Він створює геніальний роман за дванадцять хвилин. — Так. Так. — Ви не вірите. — Чому ж. Я щодня вірю в щось нове. — Назвіть тему. Будь-яку. Якщо роман буде гірший за ваші, я заплачу п’ятсот доларів. Я подивився на Харукі. Гроші є гроші. Ми піднялися до мого номера й замкнули двері. Чоловік поставив ноутбук на стіл. Я продиктував: маленьке американське містечко, зниклі діти, старий будинок і зло, яке прокидається кожні двадцять сім років. Чоловік увів свій промпт. Рівно через дванадцять хвилин роман був готовий. Я прочитав першу сторінку. Потім другу. На третій відклав склянку. На п’ятій попросив усіх не розмовляти. За годину я дочитав і довго дивився у вікно. — Непогано, — сказав нарешті. Я завжди кажу “непогано”, коли хочу когось убити. Тоді взявся Харукі. Він замовив самотнього чоловіка, кішку, висохлий колодязь, джазову платівку і двох жінок, одна з яких, можливо, існує лише уві сні. Дванадцять хвилин. Харукі читав мовчки. На середині попросив віскі. Наприкінці — ще одне. — Він навіть пояснив кішку, — сказав Харукі. Це було серйозно. Ми викликали Умберто. Може, вирішили ми, це лише вправна компіляція. Статистичний фокус. Машина переставляє знайомі слова, а нам здається, що між ними виникає сенс. Умберто з'явився у халаті. Він був не в гуморі. — Що сталося? — Цей чоловік розкрив секрет літератури. — Знову? Йому пояснили. Умберто сів до ноутбука і продиктував: середньовічний монастир, таємна бібліотека, загублена книга Арістотеля, серія вбивств і суперечка про те, чи сміявся Христос. — Цього досить? — запитав чоловік. — Для поганого письменника — забагато. Для доброго — побачимо. Через дванадцять хвилин роман був готовий. Умберто читав найдовше. Повертався до попередніх розділів, робив нотатки на серветках, двічі перевіряв цитати латиною. Нарешті закрив ноутбук. — Усе правильно, — сказав він. — Навіть помилки зроблено навмисно. У номері стало тихо. Перед нами сидів чоловік, який одним промптом міг залишити без роботи всіх письменників світу. Йому не потрібні були роки, редактори, аванси, алкоголь, розлучення, депресія і ранкове відчуття, що вчора ти написав суцільне лайно. Йому були потрібні дванадцять хвилин. — Я хочу опублікувати промпт у відкритому доступі, — сказав він. — Література має належати людству. Я повільно поставив склянку на стіл. Харукі перестав усміхатися. Умберто зачинив вікно. Троє найкращих людей у бізнесі. І якийсь ідіот вирішив зруйнувати бізнес. Мені невідомо, чим усе закінчилося, бо я блював у ванні номера. Умберто і Харукі потім не хотіли нічого розповідати. Але, схоже, всі питання вирішили якудза з мафією». (с) Максим Голубєв Підписатися на Книжкову жабу

📖 Оборонець Маріуполя отримав від Джоан Ролінґ авторський примірник «Гаррі Поттера» Майор морської піхоти Олександр Іванов провів у російському полоні 1494 дні. Там він по пам’яті переказував побратимам усі сім книжок про Гаррі Поттера, допомагаючи їм не втрачати надії. Після звільнення Джоан Ролінґ передала військовому примірник «Гаррі Поттера і філософського каменя» з автографом та особистим листом, у якому побажала йому здоров’я, щастя і довгого життя. «Історії про Гаррі Поттера підтримували його та побратимів у місці, гіршому за Азкабан», — зазначили ц видавництві «Абабагаламага». Підписатися на Книжкову жабу

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Стосовно Карла Маркса: ми всі вивчали про боротьбу класів, а що таке класи у світі - це бідні й багаті. Бідні не люблять багатих - звідси боротьба. Але тут це накрилося мідним тазом. Тому що жлоби, насправді, - це клас, де багаті й бідні не мають жодного значення, бо бідний жлоб і багатий жлоб - все одно жлоби. Тому класова близькість бідного жлоба ближча багатому жлобу, а не бідному інтелігенту. Тому бідний жлоб завжди голосуватиме за багатого жлоба, а не за бідного інтелігента. Тобто бідний жлоб і багатий жлоб - це один клас, і Маркс пролітає. Деякі люди просто не думають, що вони роблять, вони безвідповідальні. Коли це просто Вася — то одне. Але коли в парламенті приймають дебільні закони — то інше. І саме дебільні закони відкривають шлях корупції. Рагулі відкривають шлях корупції, бо вони не мислять інтересами держави. Українці хочуть щоб президент був такий справедливий як Ісус Христос, красивий як Ален Делон, щоб він був бідний як Робін Гуд але щоб він усе всім роздавав - щоб він був Янголом! І ще був талановитий, такий як Наполеон. Можливо цей народ вирішить, що країна ця не має існувати, і що цей народ не має існувати, все можливо. Тоді, значить так. Але можуть бути люди яким це не сподобається, і вони будуть шось робить... Українці, вони чемпіони по такому я би сказав циклічному суїциду. Я завжди казав, що українців ніхто не може перемогти крім самих українців. І весь час вони це доводили, протягом всієї своєї історії. А шо ти з цим зробиш? Ніх*я! Я їм кажу, шо вони дураки, я їм весь час це кажу. Вони дурні і безвідповідальні, вони як діти... Я не політик, і я можу говорить про свій народ не намагаючись йому сподобатись. Так є. * Жлоб і рагуль — це майже одне й те саме. Хоча рагуль — більш вишукане визначення. (с) Лесь Подерев'янський Підписатися на Книжкову жабу

Міжнародну Букерівську премію перейменують на честь уродженця Росії, співзасновника розробника ігор Playrix Дмитра Бухмана. Із 2027 року вона матиме його ім'я. Таке рішення ухвалили після того, як фонд Bukhman Philanthropies погодився фінансувати премію протягом наступних 10 років. Як повідомляє російська служба Радіо Свобода, брати Дмитро та Ігор Бухмани народилися у російській Вологді. Після початку повномасштабної війни Playrix припинила роботу в РФ, а нині обидва мають громадянство Ізраїлю. Підписатися на Книжкову жабу

Русня не люди, а біосміття Підписатися на Книжкову жабу

📚 Книга, яка 200 років формує військове мислення світу — тепер українською. Геніальний німецький військовий теоретик Карл фон Клаузевіц створив працю, що стала головним підручником із військової стратегії на два століття вперед. Основою його аналітики стали військові кампанії Фрідріха Великого та Наполеона, а вплив книги на війни ХХ століття важко переоцінити. Видання підготувала дружина після смерті Клаузевіца. Історія цього українського видання — окрема й драматична. Перший переклад книги «Про війну» був зроблений у Києві ще 1936 року, але майже весь наклад знищили. Причина — до роботи над виданням були причетні військові, яких згодом репресували та розстріляли. Здавалося, переклад втрачено. Але кілька примірників дивом збереглися. Як відомо — рукописи не горять. Сьогодні ця фундаментальна праця знову доступна українським читачам — із вступним словом Валерія Залужного, який у відео розповідає, чому ця книжка залишається важливою для розуміння війни і сьогодні. 📖 «Про війну» — вже у продажу. Друзі, будемо вдячні за репост. Це справді важливо.

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Поки ми з’ясовуємо, чий Булгаков і кому ставити пам’ятники, французи роблять для української культури щось вагоміше. У мене тепер є з чим приходити до них в гості 🤗. Vasyl Stus. « Palimpsestes. Poésie et lettres du Goulag » — поезія і табірні листи, у перекладі й з передмовою Жоржа Ніва (славіста, учня Пастернака, найавторитетнішого французького голосу про радянський тоталітаризм). Ніва назвав свою передмову «Спротив тиранові зробив українського поета — поетом європейським». Не всупереч українському. Завдяки тому, що Стус відмовився зрадити себе. Бо є у нього слово, якого немає в інших мовах, — «самособоюнаповнення». « Car vivre n’est pas vaincre les limites. / C’est s’accoutumer, et soi-même / s’emplir. » ( «бо жити — то не є долання меж, / а навикання і самособоюнаповнення»). Стус незручний для всіх, хто мислить категоріями замість людей. Російська імперія намагалася стерти в ньому українця — і він став аргументом проти неї. Але так само його не привласнити й тим, хто вимагає від людини спершу бути функцією групи, а вже потім собою. І це потрібно нам. Ми нещодавно розмовляли на форумі в Одесі (#Ukrainian Cosmopolis), що війна загартувала українську ідентичність, але вона ж несе спокусу дробитися: був на фронті — не був, виїхав — лишився, якою мовою говориш. Найкраща протиотрута — пам’ятати, що всі ми передусім одне ціле, попри різний досвід. Стус — про це: людину не можна звести до категорії, до графи. Вона наповнюється собою, а не «спільним благом» ціною самої людини. Це потрібно і французькому читачеві. Франція веде свою суперечку про межу між особою і колективом. З одного боку — спокуса звести людину до «правильної» ідентичності. З іншого — республіканська обіцянка, що громадянин не зводиться до групи ніколи. Стус заплатив за відповідь життям. І довів що благо не вливається ззовні, воно наповнюється зсередини. Будь-яка ідеологія, що починає з випорожнення особи заради колективу, програє цьому одному рядку. (с) Ганна Юдківська, колишня суддя ЄСПЛ від України, Голова Робочої групи ООН з питань свавільних затримань.  Підписатися на Книжкову жабу

Скандал з книгою «Зміна режиму: Всередині імперського президентства Дональда Трампа» (Regime Change: Inside the Imperial Presidency of Donald Trump), яку написали кореспонденти The New York Times Меггі Габерман та Джонатан Свон, нарешті дістався і України. Правда, не тому що хтось у нас її прочитав, а тому що про українські фрагменти написала британська The Guardian. На захист наших оглядачів скажу, що сталося це тому, що західні медіа, як це заведено, отримали сигнальні екземпляри до офіційного старту продажів. Книга потрапить в продаж 23 червня. З анотації: Ґрунтуючись на сотнях інтерв'ю та безпрецедентних репортажах з глибин нетрів найретельніше охоронюваних кімнат адміністрації, «Зміна режиму» запрошує читача всередину Ситуаційної кімнати та в таємні обговорення в Овальному кабінеті, які розпочали нову війну на Близькому Сході та стали причиною того, що Трамп закрив кордон, ввів війська Національної гвардії в міста та відправив імміграційних агентів у смертельні зіткнення з протестувальниками. Свон і Габерман вже більше десяти років пишуть про те, що відбувається в Білому домі. І ступінь їх заглиблення, навіть по тим фрагментам що мені вдалося побачити, вражає. І не мене одного. Коли в пресі почали з’являтися фрагменти книги, один з високопосадовців Білого дому заявив Axios, що в адміністрації Трампа підозрюють, що репортери New York Times отримали аудіозаписи засідань Ситуаційної кімнати: «Ми боїмося, що деякі з наших найчутливіших розмов записувалися. І ми не маємо уявлення, які саме». Що стосується українських кейсів, то тут, схоже, мова не йде про прослушку. Найбільш скандальні висловлювання належать міністру фінансів США Скотту Бессету, який називає президента України Володимира Зеленського "маленьким виродком", "дитиною з особливими потребами" та "містером Біном під креком". Журналісти розповідають про те, як Бессет, тільки-но призначений міністром фінансів США відвідав Київ, щоб змусити Зеленського підписати угоду про копалини. Пам’ятаєте? Після цього Трамп заявляв, що його міністру фактично відмовили, а Зеленський «спав і не міг з ним зустрітися». Свон і Габерман пишуть, що тоді зустріч дійсно пройшла не дуже добре. «Протягом 45 хвилин чоловіки лаяли один одного. Бессент пропрацював на посаді лише кілька днів, а вже уплутатися в перепалку на підвищених тонах із лідером країни, яка перебуває у війни. Зрештою, він подивився на Зеленського і сказав: «Якого хуя тобі треба?» (в оригіналі - ‘What the fuck do you want to do?’”) Але книга не про нас, а про Трампа. І журналісти дізналися про нього таке, що ще більше пробиває дно у сприйнятті американського лідера. Наприклад, для нього була найнята помічниця, колишня телеведуча Наталі Гарп, функціонал якої полягає в тому, аби вона постійно занурювала президента США в, як пишуть автори, «свіжий потік позитивних новин та коментарів, які вона часто читала вголос». Гарп, зазначають журналісти, «писала Трампу захоплені особисті листи, зокрема в одному з них було написано: «Ти — все, що для мене важливо»». До речі, ще у 2024 році Габерман і Свон написали про неї в NYT окремий текст, де було таке : Одного разу, коли пан Трамп грав у гольф у Шотландії, вона бігла за його візком, щоб тримати його в курсі позитивних історій та публікацій про нього у соціальних мережах. Якійсь пиздець. Пам’ятаєте, як в Давньому Римі під час святкування перемоги поруч з тріумфатором ставили раба, який, тримаючи лавровий вінок над його головою, повторював «Memento mori» («Пам’ятай, що помреш»)? Так ось тут навпаки. До речі про тріумфи… У книзі є епізод, як Трамп, міркуючи над створенням власної Тріумфальної арки, телефонує президенту Франції Емманюелю Макрону, щоб запитати його, чи є на його Тріумфальній арці оглядовий майданчик, і якщо так, то чи він безпечний: «Як ти думаєш, Емманюелю, люди з нього стрибають?» Гідна книга. Чи буде переклад українською – невідомо.

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу

Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото! Підписатися на Книжкову жабу