Ігор Копитін

Про те, як держава має опікуватися своїми захисниками, потрібно говорити не після війни, а вже сьогодні. А для Миколаївщини питання ветеранської політики давно є практикою, а не теорією. Повернення захисників до мирного життя, реабілітація, працевлаштування, підтримка родин, створення ветеранських просторів – це щоденні виклики, з якими стикаються наші громади. Саме про це говорили під час робочої зустрічі з міністром у справах ветеранів України Віталієм Кімом. Обговорили, зокрема, проблемні питання, які потребують рішень на державному рівні. Їх чимало, і кожне має дуже конкретний вимір – життя людей, які повернулися з війни. Миколаївщина добре знайома Віталію Кіму. Тепер важливо, щоб це розуміння регіону допомогло швидше знаходити рішення для ветеранів та їхніх родин. Бо справжня ветеранська політика – це насамперед відчуття людини після служби, що держава про неї пам’ятає.

Коли працюєш над питаннями медицини, починаєш краще розуміти, наскільки багато залежить від людей, які щодня приходять на своє чергування. Вони просто роблять свою справу, а від цього часто залежить людське життя. Сьогодні разом із медиками ми реалізовуємо важливий проєкт для нашої лікарні в Миколаєві. Для мене це не формальна робота і не пункт у плані. Хочу, щоб у лікарів були кращі умови для роботи, а в пацієнтів – більше можливостей отримати якісну допомогу тут, у своєму місті. Кілька років тому саме професійні, небайдужі лікарі врятували і моє життя. Завдяки їхній роботі я маю можливість жити, працювати й робити те, що роблю сьогодні. Цього не забувають. Саме тому сьогодні хочу просто сказати дякую всім медикам. За вашу роботу. За людей, яких ви повертаєте додому. За те, що попри всі труднощі ви щодня залишаєтеся поруч із тими, хто потребує допомоги. З Днем медичного працівника! Бажаю, щоб у вашій роботі було більше хороших історій, а у вашому власному житті – здоров'я, спокою і часу для близьких.

Є проєкти, до яких хочеться повертатися, щоб бачити не плани, а реальний рух уперед. Саме такою для мене є історія оновлення операційного блоку травматологічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги Миколаєва. Завдяки французькому фонду Solidarity, міжнародним партнерам і небайдужим людям вдалося зібрати кошти, щоб не лише створити нову операційну, а й відремонтувати ще одну та розширити проєкт. У результаті травматологічне відділення матиме три сучасні операційні зали. Приємно було познайомитися з головою фонду Матьє-Марі Арденом. Його команда вже реалізувала в Україні понад сотню проєктів, а для Миколаєва змогла об'єднати підтримку міжнародного донора та наших земляків, які також долучилися до збору коштів. Ремонт триває. Через нестачу робочих рук завершення робіт потребує більше часу, ніж планувалося. Але найважливіше – робота йде. А це означає, що незабаром наші медики працюватимуть у сучасних операційних, а жителі Миколаєва отримуватимуть допомогу в кращих умовах. Дякую всім, хто долучився.

Новий уряд це завжди новий кредит довіри. Але довіра має одну важливу особливість: її не призначають. Її заробляють. До роботи попередньої команди було чимало запитань. Не лише через окремі рішення, а передусім через результати, яких суспільство справедливо очікує. Перед новим Кабінетом Міністрів стоять ще складніші виклики. Війна не залишає часу на довгу адаптацію, а люди давно чекають не гучних заяв, а відчутних змін на краще. Країні потрібні рішення, відповідальність і здатність працювати на результат. Бо в час, коли країна щодня платить надто високу ціну за своє майбутнє, права на помилку просто не існує.

Не кожній дитині, яка пережила війну, потрібна матеріальна допомога. Але майже кожній потрібен дорослий, якому можна довіряти. Саме про це говорили під час зустрічі з представницею Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Мариною Савченко. Після змін у законодавстві для значно більшої кількості дітей стало доступним наставництво. Зокрема, для тих, хто втратив батьків через війну, чиї рідні перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Для Миколаївщини ця тема особливо близька. У наших громадах багато дітей, життя яких війна змінила назавжди. І наставництво може стати для них тим самим містком до звичного життя. Ця система нагадує просту дружбу, щиру допомогу, тут все побудовано саме на спілкуванні, довірі та бажанні підтримати дитину. Під час зустрічі також обговорили, як цей механізм працюватиме в області та що потрібно зробити, аби він був справді доступним для тих, хто цього потребує. Для тих, кому цікаво дізнатися, що таке наставництво, які можливості відкриваються після ухвалення нового закону, переходьте за посиланням.

Діти переживають війну по-своєму. Особливо коли хтось із батьків у полоні, зник безвісти або зараз на фронті. Дорослі зайняті пошуками рідних, чекають новин, звертаються до різних інстанцій, їздять на зустрічі та акції. У цей складний для всієї родини час дітям також потрібні увага і підтримка. Саме тому в Регіональному консультаційному центрі Координаційного штабу почав працювати дитячий психолог. Залучити фахівця вдалося за підтримки Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Перші місяці роботи показали, наскільки потрібна така підтримка. Психолог спілкується з дітьми, а за потреби продовжує роботу з родиною. На зустрічі обговорили перші результати та подальші плани. Зараз заходи Центру відвідують понад 200 дітей полонених та зниклих безвісти. Хочемо поступово охопити психологічною підтримкою всіх, хто її потребує, а згодом долучити до цієї роботи й дітей військових, які зараз на фронті. Для мене важливо, щоб ця робота продовжувалася. Війна впливає на дітей набагато більше, ніж ми іноді можемо побачити. І наше завдання – зробити так, щоб поруч із ними вчасно опинилися люди, які знають, як підтримати.

Нова людина в громаді — це завжди новий етап роботи. І водночас нова відповідальність. Провели робочу зустріч у Заводській громаді з новопризначеним начальником військової адміністрації Романом Возняком. Перехідний період завжди непростий: новий керівник лише занурюється в проблематику громади, а попередній очільник ще передає справи. Але життя не чекає. Тому під час першої зустрічі вже обговорили питання, які потребують рішень не лише на місцевому рівні. Одне з них — можливість передавати техніку, отриману громадою як гуманітарну чи міжнародну допомогу, комунальним підприємствам. Сьогодні чинні нормативні акти фактично блокують таку можливість, хоча саме комунальні служби мають використовувати цю техніку для роботи на користь людей. Це питання потребує нормативного врегулювання, тому шукатимемо рішення разом із профільними органами влади у Києві. В моєму розумінні, сильна громада починається не лише з ефективного керівництва, а й з постійного діалогу між місцевою владою та народним депутатом. Саме така взаємодія дозволяє швидше знаходити рішення там, де місцеві повноваження вже закінчуються, а державні ще не спрацювали. Бо розвиток громади — це завжди командна робота.