Kimi Art

Ернст Людвіг Кірхнер «Артистка», 1910

Ян Слейтерс «Жіночій поцілунок», 1906

Їжа як дзеркало суспільства: Пітер Брейгель і дві кухні XVI століття Гравюри за рисунками Пітера Брейгеля Старшого «Кухня гладких» (1563) і «Кухня худих» (1563) добре ілюструють уявлення про різні меню фінансово забезпечених бюргерів і бідняків на території старих Нідерландів. На гравюрі «Кухня гладких» бачимо приміщення, яке через товстих дорослих і дітей у ньому здається майже затісним. Кожний з них щось їсть, пʼє або готує їжу, як-от жінка, що керує процесом смаження поросят на рожні. Зі стелі кухні звисають вудженина, сардельки, сосиски. Пироги, птиця, поросята, свинячі голови вкривають стіл та всі доступні поверхні. До кухні намагається вломитися худий обірваний чоловік із волинкою (усе вказує на його низьке походження), однак два товстуни - чоловік і пес - виганяють його руками, ногами та іклами. ⬇️⬇️⬇️

«Камейдо», 1927 Камейдо - район у місті Кото, Токіо, відомий святинею Камейдо Тенджін.

Мартінус Рербю «Краєвид з вікна художника», 1825

Сергій Одайник «Звуки літньої ночі», 1980 На даному полотні художник майстерно передає відчуття літнього вечора, коли час ніби сповільнюється, а людина й природа існують у гармонії. Звичайна побутова сцена перетворюється на поетичний, можливо, навіть дещо містичний образ. Світло гасової лампи вихоплює з темряви обличчя жінок та окремі предмети на столі, розповідаючи історію про вечірню тишу, неспішні розмови й хвилини зосередженого споглядання. Одна з жінок нанизує безкінечні намистини з яскравих плодів горобини, інша занурена у власні думки. Усе навколо завмирає, залишаючи простір для тихих «звуків» літньої ночі — шелесту листя, співу цвіркунів і мрійливого спокою. пост взято з namu.museum

Цікавий факт: термін «натюрморт» походить з французької мови – «nature morte», що перекладається як «мертва природа»

Флоренс Фуллер «Золота година», 1905

Жюль Жозеф Лефевр «Коник», 1872

Ієронім Босх «Видалення каменя глупоти», 1490 На даній композиції подано групу з чотирьох осіб. В центрі старий, сивий і череватий дід на стільці. На обличчі сивого — вираз надії і глупоти. Він нарешті довірив свою дурну голову лікарю, що має видалити чоловіку камені глупоти. В основі композиції митця — фольклорні мотиви. За нідерландським висловом «мати камінь в голові» — бути нерозумним, нетямущим. Довкола тондо бачимо напис, який перекладається «Лікарю, видали камінь. Мене звуть Лубберт Дас». В часи Босха існувало уявлення, що напівбожевільного можна було вилікувати, якщо видалити із його голови камені глупоти. Лубберт — розповсюджене ім'я для позначки дурника. Нудьгуюча жінка у вбранні монахині з загорнутою книжкою на голові це розповсюджений символ омани. Закрита книга вважалась тоді посібником для шахраїв та злочинців. ⬇️⬇️⬇️

Пітер Пауль Рубенс, 1620-1622р.

Фредерік Артур Бріджмен «Сієста», 1878

Картина, яку художник прирік на смерть: чому Подковінський порізав власний шедевр? Твір був вперше виставлений у варшавській Захенті 18 березня 1894 року. Виставка супроводжувалася атмосферою сенсації та скандалу. Вранці 24 квітня 1894 року (37 день виставки) перед запланованим закінченням виставки, картина була порізана автором ножем. Художник невиразно говорив про мотиви такої дії: « Я приніс в жертву річ, що була мені найдорожчою на даний момент. І якби я був принаймні впевнений, що жертва моя не буде даремною, що вчинок буде зрозумілий і оцінений.» Рішення художника могло бути викликане чутками про жінку, яка нібито зображена на картині, до якої в художника були не взаємні почуття. Знищення картини та передчасна смерть Подковінського підживлювали ці спекулювання, додаючи до легенди також і самогубство. ⬇️⬇️⬇️