ЧАПЛИГІН ✙

Класичні тоталітарні режими XX століття намагалися стерти різноманіття силою, терором і відкритим примусом. Сучасність досягає тієї ж мети але іншими засобами: через спокусу, згоду, приватизований контроль і, як наслідок, перетворення зовнішніх правил на внутрішні переконання. Те, що ми сьогодні переживаємо, не є кінцем тоталітаризму, а його м’якою, привабливою та майже непомітною формою, яка більше не потребує ані Освенціму, ані ГУЛАГу. На відміну від своїх попередників, вона працює ефективніше саме тому, що його жертви в більшості випадків навіть не підозрюють, що є жертвами.

Свобода це одне з тих понять, яке споконвіку хвилює мислячих людей. Сьогодні ж, десь більш-менш, пересічна людина в середньому вільна, адже, як вона вважає, довгий шлях звільнення від пут архаїки та забобонів пройдено. І такими є переконання більшості. До питання ілюзії свободи чудово апелює відомий роман Мішеля Вельбека «Покора» (Soumission). Події книги розгортаються у Франції під час президентських виборів. Традиційні політичні сили зазнають краху. Щоб не допустити до влади ультраправих радикалів, ліві партії об'єднуються з новою поміркованою політичною силою - «Мусульманським братством». В результаті президентом країни стає харизматичний Мохаммед бен Абдес. Нова влада діє м'яко та демократично, але повністю переформатовує європейське суспільство під ісламські стандарти. Сорбонну викуповують саудівські шейхи, викладати дозволяють лише мусульманам, а жінкам пропонують залишити роботу та носити закритий одяг на користь традиційних сімейних цінностей та багатоженства. У центрі цих подій опиняється професор літератури Франсуа. Він переживає глибоку кризу, апатичний, самотній і абсолютно байдужий до політики. Його єдиний інтерес це творчість письменника XIX століття Жоріса-Карла Гюїсманса. Але через нові закони Франсуа втрачає роботу, оскільки не є мусульманином. Однак згодом нове керівництво університету пропонує йому повернутися: з величезною зарплатою, високим статусом і можливістю мати кількох молодих дружин. Перед героєм постає вибір або зберегти старі європейські принципи чи піддатися звичці до комфорту та прийняти нові правила гри. Про що ця книга насправді? Вельбек написав цей твір про сучасне європейське суспільство, яке стало занадто втомленим, пустим і безідейним, втративши власні духовні орієнтири. Саме тому не тільки звичайні громадяни, а й інтелектуали так легко, без жодного насильства чи спротиву, приймають чужі правила. Бо вони обирають комфорт і чіткий порядок замість складної свободи. Назва «Покора» (це водночас і переклад слова «іслам») є діагнозом сучасному світу, який добровільно відмовляється від своєї волі через інтелектуальну лінь та звичку. Рекомендуємо, тим хто не читав, прочитати «Покору» Мішеля Уельбека. Це сильна історія про культурний та життєвий вибір паризького інтелектуала, яка змушує замислитися над природою нашої власної свободи. Прочитати чи скачати книгу українською мовою

Генеалогія цієї влади є ущербною. Її мораль не має ані імперативу честі, ані власного усвідомлення як носія національної ідеї. Нічого, окрім цинізму, хамства, невігластва, жорстокості та аморальності вона передати не може. Аби залишитись на своїх місцях, переважна більшість її представників готова поміняти все - ідеологію, переконання, релігію, стать... Якщо зробити екскурс в історію то з точки зору її формування та функціонування це явище патологічне. Вона сформувалася не сьогодні і не вчора. Вона є продуктом розпаду СССР та унезалежнення колоніальної адміністрації в УРСР від московської метрополії. Її типові постаті – партійно-господарська номенклатура, нквдистські, пропагандистські та комісарські кадри, що були відряджені в Україну з московщини для здійснення індустріалізації, колективізації та інших програм побудови комунізму. Саме під їхнім окупаційним наглядом і були кадри, рекрутовані з місцевих. Тобто весь той персонал, який чинив погроми, геноцид, терор та масові репресії, що знекровили українську націю. Опинившись при владі в 90-х роках минулого століття, ця колоніальна адміністрація не змінила своєї природи. Необхідність у формуванні апарату незалежної держави вона використала для власного відтворення, а демократичні інститути, багатопартійність, парламентаризм i поділ влад - для подальшого визиску населення та території...

Початковий фемінізм вимагав доступу жінок до освіти, правосуб’єктності та політичного представництва. Він виходив із антропологічної спільності чоловіка і жінки і прагнув включення жінки в уже наявний морально-правовий порядок. Його мовою була мова гідності, розуму і справедливості. Однак у другій половині ХХ століття відбувається поступове зміщення акцентів.

Творці козацької держави у парсунах Данила Нарбута Гетьмани й полковники XVII століття у творчості Данила Нарбута постають передусім як творці української держави. Цій темі художник присвятив дві великі серії – «Гетьмани України» та «Соратники Богдана Хмельницького». Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років Нарбут створив цілу галерею діячів Гетьманщини. Працюючи над нею, митець ґрунтовно вивчав традицію української парсуни XVI–XVII століть – особливого типу портрета, що поєднував світський живопис із прийомами іконопису. Для парсуни важливою була не стільки точна портретна схожість, скільки статус людини та її місце у суспільній ієрархії. Саме тому Нарбут приділяв особливу увагу деталям: жупанам і киреям, поясам і шапкам, козацькій зброї, гербам, булавам, бунчукам, корогвам, печаткам, універсалам та іншим клейнодам. Через них художник відтворював не просто окремих людей, а цілий світ козацької держави. Особливістю цієї роботи було й те, що зображення багатьох соратників Богдана Хмельницького до нашого часу не збереглися. Нарбут реконструював їхні образи за історичними документами, літературними описами та фольклором – відомостями про зовнішність, характер і поведінку. Допомагав йому й великий досвід сценографа, завдяки якому історичний персонаж отримував цілісний і переконливий образ. Так з-під пензля митця постали Богдан Хмельницький, Іван Богун, Максим Кривоніс, Антін Жданович, Лаврін Капуста та десятки інших діячів доби Хмельниччини. Богдан Хмельницький зображений на повний зріст, у багатому жупані й киреї, з коштовною гетьманською булавою та сувоями універсалів – як полководець і державний діяч, навколо якого формувалася нова українська політична реальність. Загалом понад 60 робіт із цих серій сьогодні зберігаються у Черкаському обласному краєзнавчому музеї, Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» та меморіальному музеї Данила Нарбута. У цих портретах Нарбут фактично створив власний візуальний пантеон Гетьманщини – держави, її провідників, військової еліти та символів влади. Козацьке минуле тут постає не абстрактною легендою, а конкретною українською традицією державотворення, яку можна буквально побачити. Темна Академія

Консерватизм зазвичай розуміють спрощено: як бажання залишити все як є. Це визначення зручне, але хибне. Воно зводить консерватизм до інерції й позбавляє його інтелектуального змісту. Консерватизм завжди відповідає принаймні на три питання. Перше: що саме належить зберегти? Друге: чому саме це, а не щось інше? Третє: який саме порядок (антропологічний, моральний, політичний) робить таке збереження взагалі можливим?

У Роттердамі на кладовищі «Кросвейк» відбулася церемонія ексгумації останків полковника Євгена Коновальця. Прах Євгена Коновальця повернуть в Україну та тимчасово перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Церемонія прощання відбудеться у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. #Коновалець #Роттердам #ексгумація #перепоховання

Чи можливо говорити про Бога не як про зовнішню силу, а як про внутрішню реальність? Карл Юнґ відповідає: "так". Для нього релігія це не абстракція, а функція душі, глибинна домінанта нашої психіки, яка формує досвід трансцендентного. Тому Юнґ не заперечує релігію, а розкриває її психологічну глибину. Отже священне це не просто віра, це зустріч із "нумінозним", або як писав Рудольф Отто: з таємничою присутністю, що викликає водночас страх і захоплення (mysterium tremendum et fascinans). Тому архетипи у Юнґа це не символи, а живі сили, які, активуючись, можуть викликати досвід, подібний до містичного навернення. Це не емоція, а внутрішній контакт із зовсім іншим, (Мірча Еліаде говорить про "те, що виходить за межі звичного"). Таким чином Юнґ вказує, що психіка є тим місцем, де зустрічаються профанне і священне. І досвід божественного це не лише справа релігійного культу, а психічна реальність, доступна кожному, хто наважиться заглянути в глибини власного несвідомого. А чи готові ми визнати, що духовне це не втеча від реальності, а її найглибший вимір? Адже юнґіанська психологія в першу чергу запрошує нас не просто вивчати себе, а зустрітися з тим, що в нас є священним.

Головна мета Міжнародного дня кота - це привернути увагу людей до проблеми безпритульних тварин і допомогти їм знайти свій дім. Хоча це пес вважає, що живе з нами, а кіт глибоео переконаний, що це ми у нього живемо як обслуга. А ще вони завжди чудово виглядають. Тому що: 1. Не бухають. 2. Не палять. 3. Багато сплять. 4. Багато жеруть. 5. Не ходять на роботу