Слово між нами

Середа, 19 серпня Єз 34,1–11 Надійшло до мене таке слово Господнє: «Сину чоловічий! Пророкуй проти пастирів Ізраїля, пророкуй і скажи пастирям: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізраїля, що пасуть самих себе! Чи ж не вівці пастирям пасти? Ви пили молоко, одягались у вовну, різали, що було гладке, овець же не пасли. Слабих овець ви не підсилювали, недужих не гоїли; ранених не перев'язували, розбіглих не завертали, загублених не шукали. Ви правили ними жорстоко й насильно. І розсипались вони без пастуха та й стали здобиччю усіх польових звірів. Вони розсипались. Блукають мої вівці по всіх горах та по всіх горбах високих; по всій країні розсипались мої вівці; ніхто за них не питає, ніхто їх не шукає. Тому слухайте, пастухи, слово Господнє: Клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – за те, що овець моїх віддано на розграбування, за те, що вони стали здобиччю польових звірів, – бо пастуха не було, – за те, що пастухи мої не дбали про моє стадо, бо мої пастухи пасли самих себе, овець же моїх не пасли, за те, пастухи, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог: Ось я проти пастухів. Я заберу моїх овець із їхніх рук і не дам їм більше пасти мої вівці. Вони не будуть більше пасти самих себе. Я вирву в них із рота мої вівці, і не будуть більше вони їм їжею. Так бо говорить Господь Бог: Сам, сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати.» Господь щойно покарав ізраїльських провідників за те, що вони не виправдали Його очікувань і не стали такими пастирями, якими мали бути. Його різкі слова відображали смуток через те, що вони не змогли передати людям любов, яку Він мав до Свого народу. І тоді Господь проголосив дивовижну обітницю: «Сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати» (Єз 34,11). Отже, розгляньмо сьогодні досконалу турботу і співчуття істинного Пастиря. Наш істинний Пастир дбайливо піклується про Своїх овець. Він робить усе, що може, аби впевнитися, що вівці залишаються поруч із Ним. Ми – Його вівці, і Він піклується про нас, повністю відданий нашому благу. Ми ніколи не самотні й не забуті. Наш істинний Пастир називає овець своїми і веде їх на добрі пасовища. Ми – Його вівці, і Господь постійно піклується про нас, навіть коли обставини нашого життя змінюються. Тоді Він веде нас у інші місця, які наближають до Його Серця. Наш істинний Пастир шукає кожну вівцю, яка заблукала. Незалежно від того, чи вона втекла через когось, хто намагався заподіяти шкоду, чи тому, що сама заблукала, Пастир продовжує шукати її, доки не знайде. Ми – Його вівці, і Він шукає нас, коли ми поранені або заблукали через гріх. І Господь не зупиниться, доки не знайде нас. Він може поставити на нашому шляху людей, які нагадають нам про Його любов і правду. Наш істинний Пастир перев’язує рани овець і приносить зцілення. Ти – Його вівця, і Він відновлює твоє розбите серце Своєю любов’ю. Він зцілює тебе, коли приходиш до Нього, поранений гріхом. Він повертає тебе до братів і сестер, а потім через них дарує підтримку та надію. «Господи Ісусе, дякую за те, що Ти є моїм найкращим Пастирем. Славлю Тебе за обітницю вести мене повсякчас. Дякую за те, що я належу Церкві, Твоїй отарі.» Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

_Вівторок, 18 серпня *Мт 19,23_–3*0 Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.” Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?” Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.” Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?” Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.” Багатьом виграш джекпоту в лотерею здається рішенням усіх їхніх проблем, квитком до легкого життя. Але Ісус у сьогоднішньому Євангелії застерігає, що багатство насправді може стати перешкодою для входу в Царство Небесне. Можливо, у нас народжується питання: «Але ж гроші не є чимось поганим, чи не так?» Зрештою, вони потрібні, щоб задовольнити основні потреби свої та близьких. То що ж такого є у грошах, що ускладнює нам вхід до небесного дому? По–перше, великі багатства можуть спокусити людину взагалі викреслити Господа з життя. Вона починає використовувати гроші для задоволення потреб, які насправді може задовольнити лише Ісус. Наприклад, уявімо, що нас щойно скривдив хтось із членів родини, і тягар цієї образи тисне на нас. Буває, щоб загасити біль, ми йдемо до супермаркету і купуємо щось. Але ця миттєва втіха лише тимчасово приховає нашу рану. Тільки Ісус є Божественним Лікарем, який може зцілити її. І за гроші це не купиш. По-друге, багатство змушує нас рідше дякувати Господу за Його благословення. Ми можемо приписувати свої скарби виключно власній наполегливій праці й забути про Боже забезпечення та Божу дію у формуванні нашого характеру. І коли ми втрачаємо з поля зору Господню ласку, то припиняємо дякувати Йому та славити Його. І тоді ризикуємо віддалитись від Бога, бо залишаємо все менше місця у серці для Нього та Його керівництва. Зрештою, саме тоді, коли «грошолюбство» замінює любов до Христа, ми спотикаємося (див. 1 Тим 6,10). Гроші – добра річ, але вона може стати ідолом, особливо коли ми прагнемо їх більше за Бога або коли довіряємо їм більше, ніж Господу. Тож подякуй сьогодні Христові за всі отримані дари. Відкинь будь–яких «ідолів», які спокушають дешевою втіхою, надією чи миром. І пам’ятай: те, що здається неможливим для нас, завжди є можливим для Бога! «Господи Ісусе, допоможи мені покладати свою надію і довіру лише на Тебе!» Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

Понеділок, 17 серпня Мт 19,16–22 Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.” “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька–матір і люби ближнього твого, як себе самого.” Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?” “Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.” Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Спробуй уявити себе учасником сьогоднішньої євангельської історії про багатого юнака. Ти разом із натовпом ідеш за Ісусом. Раптом бачиш юнака в дорогому одязі. Він запитує Ісуса, що доброго має зробити, щоб здобути вічне життя. А потім каже, що дотримувався всіх заповідей. Отже, він не лише багатий, але й праведний! Але Ісус не просто хвалить його за дотримання Закону. У відповідь на запитання юнака, чого йому ще бракує, Ісус каже йому продати все своє майно, роздати гроші бідним, а потім іти за Ним. Натовп замовкає, чекаючи, що відповість на це молодий чоловік. Чи зміг би він залишити своє забезпечене життя заради того, щоб мандрувати запилюженими дорогами з Ісусом та Його учнями? Чи вистачить примарного «скарбу на небі», щоб виманити його із затишку? Чи відчуваєш смуток або розчарування, коли бачиш, як обличчя юнака похмурніє, а плечі опускаються? Він відвертається і йде, не промовивши ані слова. Господь запропонував йому набагато більше, ніж могло дати його багатство, але він не зміг цього прийняти. А чи зміг би ти на місці багатого юнака сказати Ісусу «так»? Щодня Ісус запрошує тебе до більшої участі в Його житті: до більшої свободи від гріха, більшого примирення та зцілення у стосунках, більшої щедрості щодо стражденних чи знедолених. Він пропонує тобі скарб, який перевищує все, що можеш собі уявити. Але те, що вже маєш, до чого звик, може заважати тобі приймати запрошення Христа. Ісус добре знає, що тебе стримує. Це не тільки матеріальні блага. Це може бути якийсь гріх або давня образа. Можливо, ти будь–що тримаєшся за старі звички. Поміркуй сьогодні, що саме заважає тобі наближатися до Ісуса і слідувати за Ним. Відкрий Йому своє серце і слідуй. «Прийди, Святий Духу, допоможи мені визволитися від того, що заважає мені йти за Ісусом!» Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

Неділя, 16 серпня Мт 15,21–28 Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.” Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.” А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.” Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!” Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.” А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.” Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години. Лише один раз у Євангелії від Матея Ісус назвав когось людиною великої віри. Це був не Петро, який визнав Ісуса «Христом, Бога живого сином» (пор. Мт 16,16). Це був не Йосиф, який послухався ангела і взяв Марію за дружину (див. Мт 1,24). Ні, Ісус залишив цей епітет для безіменної жінки–язичниці, яка не прийняла відмови. Ісус зустрів цю жінку на території Тира та Сидона. Ці міста, розташовані на південь від сучасного Бейрута в Ливані, були на той час провідними середземноморськими портами. Очевидно, звістка про чудеса Ісуса поширилася далеко за межі Ізраїлю, бо ця ханаанська мати була рішуче налаштована особисто звернутися до Ісуса заради своєї зболілої доньки. Віра цієї матері відкрита й пильна. Вона різко контрастує з негнучкістю книжників і фарисеїв, які допитували Ісуса та Його учнів щодо того, чому вони не мили руки перед їжею (див. Мт 15,2). У них були свої стандарти, яким мав відповідати Ісус, перш ніж вони могли б увірувати в Нього. Навпаки, ханаанянка не переймалася жодними нормами. Вона сподівалася, що Ісус виявить прихильність до неї, попри її релігійний статус. Навіть коли Він спочатку дорікнув їй, жінка не здавалася. Замість того, щоб образитися, вона залишалася відкритою. Ханаанянка вірила, що Ісус має силу і бажання зробити для неї чудо. І в результаті вона, жінка–язичниця, відчула Божу любов і силу: «І видужала її дочка від тієї години» (Мт 15,28). Довіра цієї жінки зробила її дорогою для Ісуса – і для читачів Євангелія від Матея. Так само, як Господь похвалив її віру і виявив Свою цілющу любов до неї, Він приймає і тебе, коли приходиш до Нього зі смиренною вірою. Він хоче обдарувати тебе зціленням і милосердям (пор. Рим 11,31). Він хоче, щоб Його Церква була «домом молитви для всіх народів» (пор. Іс 56,7). Тож якщо вагаєшся звернутися до Ісуса зі своїми потребами або повернутися до таїнств після тривалої перерви, нехай віра цієї матері зміцнить твій намір! «Господи Ісусе, допоможи мені ніколи не ображатися на Тебе. Я вірю в Тебе, Господи, але зміцни мою віру!» Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

Субота, 15 серпня, Успіння Пресвятої Богородиці 1 Кор 15,20–27 Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. І кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу. Потім кінець – коли то він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу. Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги. Знищений буде останній ворог – смерть; бо все підкорив йому під ноги. Коли він каже, що все підкорене, то ясно, що крім того, хто йому підкорив усе. Чи замислювались ми коли–небудь, яким буде вічне життя? Сьогоднішнє свято Успіння Богородиці дає нам уявлення про це. Ми святкуємо те, що наприкінці земного життя Діва Марія була взята на небо з тілом і душею. Це була велика ласка, яку отримала Божа Мати, але це також дивовижний знак для кожного віруючого! Як пише святий Павло у сьогоднішньому другому читанні: «Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор 15,22). Так, ми всі помремо, і наші тіла зітліють. Але це не кінець нашої історії. Адже, як запевняє апостол язичників, воскреслий Христос є «первістком померлих» (1 Кор 15,20). Завдяки Його воскресінню наші тіла теж воскреснуть, коли Ісус прийде знову. «Останній ворог» – смерть – нарешті буде знищений (див. 1 Кор 15,26)! Диво цього свята полягає в тому, що Марія, котра була вільна від первородного гріха і яка носила у своєму лоні Божого Сина, не мусила чекати на Його повернення, щоб отримати це нове, воскресле життя. Усе це сталося під час її Внебовзяття! Небо є також і нашою долею. Як говорить Катехизм Католицької Церкви, Успіння Марії є «випередженням воскресіння інших християн» (ККЦ 966). Наші воскреслі тіла збережуть п’ять почуттів: ми зможемо сприймати красу, чути прекрасну музику, відчувати обійми коханої людини. Водночас нам не доведеться боротися з безладними пристрастями, такими як ненависть чи образа, і ми ніколи більше не захворіємо та не помремо. Нехай сьогодні ці істини наповнять тебе надією. Нехай вони допоможуть частіше звертатися до Господа, особливо коли життя тут, на землі, здається вкрай важким. Тримай свій погляд спрямованим на великий задум вічного життя, який Бог має для кожного. Вічність буде невимовно дивовижнішою, ніж можеш собі уявити. Якщо хочеш, запитай про це сьогодні свою Небесну Матір! «Маріє, Мати Божа, молись, щоб я покладав усю свою надію на Твого Сина та на життя, яке Він для мене здобув!» Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою, благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

П’ятниця, 14 серпня Мт 19,3–12 Підійшли до (Ісуса) фарисеї і, спокушаючи його, запитали: “Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої–будь причини?” Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою, і мовив: Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає.” Кажуть вони до нього: “Чому ж тоді Мойсей звелів дати розвідний лист і відпустити її?” А він сказав їм: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так. А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб.” Кажуть до нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.” Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне.” Коли деякі фарисеї запитали Ісуса, чому Закон Мойсея дозволяє чоловікові розлучатися з дружиною, Він відповів: «Задля жорстокости сердець ваших» (Мт 19,8). Це може звучати так, ніби Він звинувачує у кожному невдалому шлюбі крайній, упертий спротив Господу. Ніби один із партнерів – або обоє – є затятими та жорстокосердними. Але гіркий досвід показує, що існує багато причин. Шлюби розпадаються з багатьох причин, і складних, і глибоко особистих. Тож про яку саме «жорстокість сердець» говорить Ісус у сьогоднішньому Євангелії? Зазирнімо у власні серця. Твердість серця — це не лише питання особливо гріховної поведінки однієї людини чи гріховних учинків іншої. Навпаки, оскільки гріх уразив усі серця, то так чи інакше на нас впливає жорстокосердя. Воно формується під впливом егоїзму, суто світських світоглядів, отриманих душевних ран та невиправданих – часто нереалістичних – очікувань. Жорстокосердя спонукає нас чинити опір поклику любити інших та виявляти їм милосердя, прощення та підтримку. Це та твердість, яка може утримувати подружжя у пастці гріха; твердість, яка заважає їм смиренно простягнути одне одному руку; твердість, яка заважає їм звернутися по допомогу до психолога, священника чи надійного друга. Але головне – це твердість, яку Ісус прагне зцілити і пробачити. Навіть якщо шлюб не складається або здається невдалим, пам’ятаймо, що Господь дивиться на нас із великим співчуттям. Незалежно від того, що призвело до розриву, ми все ще є улюбленими дорогоцінними Божими дітьми. Ісус стоїть перед нами з відкритими обіймами, готовий пробачити те, що потребує прощення, і зцілити те, що потребує зцілення. Незалежно від того, що сталося і хто винен, Його серце залишається відкритим для нас. Не заперечуй жорстокість свого серця. Усі ми грішимо і завдаємо болю людям навколо нас. Але Ісус сильніший за будь–який наш гріх, а Його любов більша за будь–яку образу чи рану, яку носимо в серці. Він може оживити та зцілити і твоє серце. «Господи, принеси зцілення особливо тим, хто страждає від розлучення, та допоможи відновити любов тим подружжям, які перебувають у кризі.» Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь. Джерело – «Слово між нами».

Четвер, 13 серпня Мт 18,21 – 19,1 Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?” Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.” “Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.” І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом. Уявімо собі таку ситуацію. Батько каже своєму маленькому синові: «Сину, прибери, будь ласка, передпокій, перш ніж прийдуть гості». Син відповідає: «Якщо я приберу десять речей, цього буде достатньо? Я можу потім піти гратися?» Батько хитає головою. Його син не зовсім розуміє суть! Він зосереджений на мінімальному обсязі роботи, яку має виконати. Але поступово, від ситуації до ситуації, батьки розширюють бачення своїх дітей. Згодом вони, дай Боже, усвідомлять цінність чисто прибраного дому. Подібна зміна перспективи лежить в основі сьогоднішнього Євангелія. Петро говорить від імені всіх нас, коли запитує, скільки ж достатньо, коли йдеться про прощення. Сягаючи максимальної, на його думку, межі, апостол запитує: «Чи маю до сімох разів прощати?» (Мт 18,21). Але Ісус шокує учнів, виходячи далеко за цю межу, – до «сімдесяти раз по сім» (Мт 18,22). Потім Він розповідає притчу, яка показує, що для Бога у цьому питанні немає меж. Чи ми розуміємо правильно такий Його підхід?! Персонаж у притчі, який відповідає на питання Петра, – це господар. Він прощає своєму слузі «десять тисяч талантів» (Мт 18,24) та очікує, що той слуга буде таким же милосердним до інших, зокрема до свого товариша, який винен йому набагато меншу суму. Ісус каже Петру і кожному з нас: «Тобі вже прощено величезний борг; тому ти не можеш ставити межу, скільки ти готовий прощати. Ти маєш бути таким же милосердним до інших, як Я до тебе». Ісус настільки полюбив тебе, що пробачив усі твої гріхи. Він хоче, щоб ти жив у радості та свободі та з радістю і свободою прощав усіх. «Господи, допоможи мені осягнути глибину Твоєї милості та бути таким же милосердним до тих, хто грішить проти мене!» Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь. Джерело – «Слово між нами».