Психолог Тополов Єгор

Найгірше у стосунках — ми забуваємо, з чого вони почалися Ваш Єгор Тополов

14 лютого — день, коли сцена знову запалає. Соцмережі наповняться вогнями. Троянди в коробках. Фотозвіти з ресторанів. Обручки в келихах. Написи на кшталт: «НАЙКРАЩИЙ У СВІТІ ЧОЛОВІК». І саме цього дня ви, можливо, почнете порівнювати своє закулісся з чужою сценою. На фоні глянцю ми починаємо вимагати від кохання шоу. З «вау»-ефектом — бажано щороку, а краще частіше. І коли жінка дивиться на ці картинки — вона починає сумніватися в реальності свого чоловіка. А коли чоловік бачить ці очікування — він починає сумніватися у власній цінності. Виникає незручне запитання: а чи існує в реальному житті те, що нам так наполегливо демонструють ? Фрагментарно. Вибірково. Миттєво. І майже ніколи — так, як це показують.

«Мама красива, тато працює» — нова форма деградації? 🤔 Є теми, які гарантовано викликають хвилю обурення. Наприклад, ось ця фраза. І все — пішло-поїхало. Коментарі, моралізаторство, псевдофеміністичний гнів. Але знаєте, що в цій історії найсмішніше? Те, що саме по собі це не проблема. Якщо в парі є домовленість, любов, повага і свобода вибору — то чому ні? Можна бути жінкою, яка не женеться за кар’єрою, але живе у турботі про себе, про дім, про дітей. Можна будувати внутрішній світ, розвиватися, без офісів і дедлайнів. І це — теж шлях. Самореалізація — не завжди про бізнес. І не обов’язково про гроші. І якщо в парі обоє щасливі в цих ролях — то в чому деградація?

Ідеали — це хитра річ. Я часто зустрічаю людей, які міряють себе критеріями, створеними не ними. Вони живуть за чужими стандартами, але вважають їх своїми. Тому є просте, але завжди точне провокативне питання, з якого я починаю роботу: Кому належать ваші ідеали? Бо якщо вони не ваші — тоді ваше життя контролюють інші. Ви просто виконуєте інструкцію, написану десь давно і кимось іншим. Ідеаліст завжди в тривозі. Завжди в незадоволенні. Завжди на межі — але рідко в дії. Крайність паралізує: щоб почати, треба дозволити собі недосконалість, а для ідеаліста це майже смерть. У психології для цього є інше слово — баланс. Це не симетрія 50/50. Це живі пропорції: 0,7/0,3 або 0,9/0,1. Так функціонує світ. Так працює розвиток. Крайність — не життєздатна. 0 і 100 існують лише в математиці та у фантазіях перфекціоністів. У реальності крайність — це пауза. І що найцікавіше — ідеаліст це знає. Він може пояснити це іншим. Він може написати лекцію про це. Але він не робить. Не проявляється. Не викладає. Не ризикує. Бо щоб проявитися — треба дозволити собі бути «не тим».

Друзі, нагадуємо: сьогодні о 21:30 в моєму Instagram відбудеться розіграш картини «В пошуках себе» від талановитої художниці Марії Стогній. Переможця буде обрано рандомним чином. Усі, хто придбав книгу “Шлях до себе» з 5 по 28 грудня, автоматично беруть участь у розіграші. Бажаємо удачі кожному!

Міраж — річ дуже фотогенічна. Перші півгодини. Але потім — ні. Ілюзія завжди тримає на емоції. Далі ти втомлений, виснажений і стоїш у пустелі з поганим настроєм і дуже дурним питанням: як я сюди взагалі прибіг? Бо було красиво. Бо хотілося вірити. Бо бігти приємніше, ніж зупинятися. У цей момент настрій ламається. З’являється страх. І дуже неприємна ясність. Але разом із нею з’являється шанс. Ти починаєш берегти воду. Рахувати кроки. Думати, коли рухатися, а коли — ні. Ілюзія дає гарний настрій. Реальність — можливість вижити. Тому знову ця клята гармонія. Або жити в ілюзії — поки не прилетіла цеглина на голову! Або бачити реальність і мати можливість зреагувати.

4 грудня відбувся форум-практикум психологічної підтримки для родин ветеранів і захисників — подія, організована разом із командою Святошинської РДА, Міністерством у справах ветеранів України та ГО «СТРУМ» за ініціативою Ксенії Літвінової. У час, коли питання ментального здоров’я в Україні набуло особливої ваги, форум створив безпечний простір для обміну досвідом, отримання фахових порад і пошуку ресурсів для емоційного відновлення. Протягом заходу учасники отримали практичні інструменти подолання стресу, навички самопідтримки та рекомендації щодо зміцнення взаємин у родині під час і після служби. Щиро дякуємо всім родинам за довіру, відкритість і готовність ділитися досвідом. Кожен внесок у спільний простір підтримки допомагає формувати середовище, де кожен може відчути себе почутим і зрозумілим. Маю честь бути поруч і разом із вами підтримувати родини наших захисників, створюючи простір для емоційного відновлення, сили та взаємопідтримки. Ваш Єгор Тополов