Ахуєвший Мобілізований

❤️ Друзі, дякую за допомогу. Сьогодні поставимо нашу тачанку на нові лапки.

🐱🐱🐱 Ви неймовірні. Дякую вам за підтримку, збір закрито. Звіт буде трішки пізніше. Дякую велике.

🫂 Друзі, всім привіт. Я живий, здоровий, і навіть встиг послідкувати за щорічними українськими народними забавами під назвою «Черговий шкандаль на Нацвідборі на Євробачення». Але справа не в цьому, а в тому, що нам конче необхідна літня гума для нашого бусу. Прошу допомоги, бо ми вже пробили два колеса на відталих українських дорогах. І так, я розумію, що ці збори вже дістали, і самому мені не подобається роль жебрака/лабзюка/канюки/прошака, але іншого виходу, на жаль, немає. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/2E6UH83uaK 💳Номер картки банки 4874 1000 2520 2170 PayPal: daniel.panimash@gmail.com Дякую вам за будь-які суми. І за те, що читали та читаєте, хоч сил на пости та будь-яку творчу діяльність в моїх умовах, на жаль, не було.

🐻 Ведміжкіна кар’єра. Частина 1 🐼 Ведміжка – здоровий, пузатий хлопчина з цікавою говіркою, заразним сміхом та кулеметною лентою нескінченних жартів та підйобів. Потрапив він в армію добровільно з похмілля — набухався, проспався, пішов у військкомат і сказав…

🔥 У нашого сусіда-стоїка згоріла хата. Виходжу покурити ввечері, бачу – світає-палає. "Бля, Валєра", Ми зі Скелезубом виходимо, хата горить-димить. Стоїть Валєра, весь чорний від сажі, в підштаниках та легкій куртці з ліхтарем на голові. - Валєра, що трапилось? Як так? - Та... Проблеми з димоходом були. Ліг спати, прокидаюсь – все горить, – зітхає Валєра. - То може випало щось з груби? – запитує Скелезуб. - Та хуй його зна, – відповідає Валєра. - А балон газовий вже йобнув? - Ще нє, він в дальній кімнаті, але туди я йти не хочу і вам не раджу, – посміхається Валєра. Ніби ми туди збиралися. Дим густим покривалом стелиться над нами. Валєра закурює. - Сусіди запитують, чи я набухався. Я блядь нормальний, – каже Валєра. Приїжджає пожежна машина, починається суматоха, хату заливають водою. - У мене там всі документи, гроші, інсулін в холодильнику. Ой, блядь. Ну ладно. Хоч свиням та куркам тепло, – сміється Валєра. - А де ти будеш спати? - Та хуй його знає, – чи то весело, чи то сумно хмикає Валєра. Ми мовчимо. Приїжджає поліція. Валєра йде до них, ми зі Скелезубом повертаємося по сільській чвякающій земляній жижі додому. Вночі приходить Валєра. По спілкуванню – ніби нічого у нього і не трапилося, він, здається, як завжди трішки веселий, трішки незламний, трішки похуїстичний. Показую Валєрі його диванчик, Скелезуб вже підготував для нього спальник. Валєра змиває сажу з обличчя та рук і лягає обдумувати теперішнє та майбутнє. Ніби історія і сумна, але є відчуття, що Валєра не пропаде. Він тепер майже справжній Діоген. Хочу для нього найкращого, він хороший і дуже добрий мужик.

🐻 Ведміжкіна кар’єра. Частина 1 🐼 Ведміжка – здоровий, пузатий хлопчина з цікавою говіркою, заразним сміхом та кулеметною лентою нескінченних жартів та підйобів. Потрапив він в армію добровільно з похмілля — набухався, проспався, пішов у військкомат і сказав, що хоче бути воїном. Хоча з його комплекцією він був би придатним хіба що на посаду валуна для требушету. Він постійно щось пиздів, і завжди був в цьому першим з будь-яких питань. У нього були різкі зміни настрою, від веселунства до зрадойобства. Він намагався ніхуя не робити та імітував бурну діяльність своїм невгамовним пиздьожом, а його язик був таким м’яким та ніжним, а слова та інтонації такими поважно-медовими та пафосними, що дупи пересічних командирів блистіли на сонці та сліпили птахів. Як же він спілкувався з сержантом по роботі особового складу! Це справжнє мистецтво лизоблюдства, еталонне, перфектне, ідеальне. «Саша! Я вмію бачити людей наскрізь. Богом клянуся, є в мене така навичка. От коли я вас побачив, то одразу зрозумів, що ви – справжній командир. Бо ви в першу чергу хороша Людина. Ви піклуєтеся про нас, довбойобів, і клянуся своїм серцем, що я вам проблем не зроблю», співає Ведміжка солодким соловейком, з вух сержанта тече нудкий сироп прямо на футболку, йому подобається, він посміхається, підбадьорується, піддакує, розповідає історії про свою людяність та справедливість, а Ведміжка виставляє руки догори долонями і каже: «От бачите! Я ж казав вам тільки що! Я ж казав! Ось хлопці (показує на оточуючих) не дадуть збрехати, всі ж чули! Як добре, що нас звела разом дорога життя!». І Ведміжка говорить настільки впевнено, настільки пафосно і настільки вірить в те, що говорить, що я думаю, з нього вийшов би непоганий оратор, який би підіймав дух війську майже як король Теоден з «Володаря Кілець» з його «Смеееерть! Вперед, еорлінги!». Вперше я його побачив під час розподілення. Другий день мобілізації, з 6 ранку на ногах, нестерпна спека без тіні та їжі (консерви та хліб на 20 людей, який нам підігнав супроводжуючий, не рахуються), нескінченне очікування своєї черги, 12 година ночі – Ведміжка стоїть і травить жарти. Завантажуємося в машину їхати на місце дислокації для першого сну в армії – жарти продовжуються разом з громовим сміхом. Навколо нього одразу згуртувалося кілька новомобілізованих, а я розумів, що чим голосніше він, тим підозріліше і недовірливіше я. На БЗВП його зробили командиром відділення (якраз через його головну навичку пиздіти першим і багато). Від такого розкладу обставин він перелякався і почав тикати пальцями в мене, мовляв, я краще підхожу на цю роль. Я перелякався ще більше, бо ми тільки-но прибули на БЗВП, я нікого не знаю, статутів не знаю, правил армії не знаю, нічого не знаю і взагалі не маю у звичці заходити на нерозвідані території без аналізу флори, фауни, води, повітря і превентивного лазерно-гарматного обстрілу з орбіти. Чого Ведміжка причепився саме до мене – я не знаю теж. На той момент я здебільшого мовчав та слідкував за тим, що відбувається навколо мене. - Це пизда. Я не хочу, не буду. Казала мамка тримати язика за зубами, нахуя я поліз. Йди ти замість мене - панікує Ведміжка. - Та чого ти? Чому боїшся? - панікую йому у відповідь я. - Боюся, що мене кинуть. - Куди тебе кинуть? Як? - Та я їбу! Підставлять мене, зуб даю, не зуб навіть, а всю щелепу, блядь. - Слухай, не хвилюйся. Ми на навчанні. Ти був найголоснішим та найпомітнішим, тебе вже обрали. Я тобі допоможу, я уважний до людей, разом впораємося. Буду твоїм радником, буду підказувати щось, - спокійно кажу йому я, застовплюючи за собою посаду сірого кардиналу. - Та нас обох підставлять, атвічаю, - продовжує панікувати Ведміжка, але вже не так впевнено. Так і вийшло – він став командиром відділення, я - його замом. І почалася сміхота, яка переросла у Ведміжкіну трагедію (о, знову трагедія, драма, ЕПОС, але що робити, коли я драматург-трагедіолог, а підігрівати інтерес та тримати напругу потребують закони жанру та маркетингу?). Знову всім привіт, до речі.

📈 Звіт по генератору та гумі Друзі, дякую ще раз за вашу підтримку. Завдяки вам у нас тепер є: 1. Генератор - 15172; 2. Катушка з шнуром - 1074; 3. Каністра для бензину 20 л (з бензином) - 1644; 4. Зимова гума для нашого всюдихіду - 14168; 5. Олива моторна - 110; 6. Газовий балон - 950; 7. Тонна вугілля - 6000; 7. І найголовніше - давилка для пюре - 140. Вугілля було придбано через місцевих, тому чеків на нього нема. Дякую вам всім ще раз, велике і нескінченне. Фотки і чеки - за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/11nw5JqG-8xxScxtf08L1_TSXMR7zE_Uy?usp=sharing

❤️❤️❤️ ДРУЗІ, ВСІМ ДЯКУЮ! ВИ НЕЙМОВІРНІ! ЗБІР ЗАКРИТО!!! ❤️❤️❤️

☎️ Друзі, всім привіт. Звертаюся з проханням. Зараз я працюю в (ЗАСЕКРЕЧЕНО), яка займається виплатами грошового забезпечення сім'ям безвісти зниклих та загиблих військовослужбовців. І у нашої (ЗАСЕКРЕЧЕНО) виникла потреба в електроенергії, бо на нашій ділянці роботи в (ЗАСЕКРЕЧЕНО) області виникають серйозні перебої зі світлом, через що робота гальмує, люди отримують гроші пізніше, ніж визначено законодавством України, на нас сипляться скарги, адвокатські запити та накази про доповіді згідно-відповідно від найвищого командування (ЗАСЕКРЕЧЕНО ЦЕНЗУРОВАНО), і все через клятих північних бабуїнів, які все ніяк не вимруть (ЦЕНЗУРОВАНО) на радість світу. Забезпечити електроенергію для роботи без нервів як для нас та нашого командування, так і для сімей героїв, які віддали життя за нашу свободу, допоможе генератор. Також у нас є потреба у зимовій гумі, бо машина в нас одна, а забирати та відвозити документи і мотатися по околицях доводиться часто. А дороги селища (ЗАСЕКРЕЧЕНО) та його околиць дуже (ЦЕНЗУРОВАНО ЦЕНЗУРОВАНО ЦЕНЗУРОВАНО). Загальна сума на генератор, комплектуючі та гуму - 30.000 грн. Будемо дуже вдячні з моїми колегами. Посилання на банку - в коментарях. Повний звіт по здійсненим закупкам буде надано згідно-відповідно факту здійснення закупок у вищезазначених коментарях (ось так, до речі, і виглядає бюрократична мова кафкіанських демонів). Дякую. 💳 Номер картки банки: 4874 1000 2208 5412 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/A7MMUVhGHc PayPal: daniel.panimash@gmail.com

Підготував вам на ніч казку, яка казкою не є. Всім добраніч! 🌚🌙🌗 Казка про Комбата. Жив-був Комбат. Комбат з нього був такий собі, ні туди, ні сюди, і ставилися до нього відповідно - ні так, ні сяк. Якось одним чудовим днем він вирішив зробити всім добре у своєму Батальйонному королівстві. І придумав Комбат зробити батальйонну касу, щоб жителі Батальйонного королівства скидалися кожен певною кількістю золота, а потім на нього покупалися Найнеобхідніші речі. Бо Армійська імперія достатньо скупа на забезпечення своїх жителів та Батальйонні королівства найнеобхіднішим, і тому треба викручуватися самостійно. І ось в його Батальйонному королівстві почали з’являтися Старлінки, Зарядні Станції та інші Необхідні речі. Однак жителі Батальйонного королівства розводили руками та хитали головами, тому що ці речі їм потрібні не були. Але Комбат запевняв, що все воно знадобиться, якщо не зараз, то в майбутньому. «Ну хуй з тобою», відмахувалися жителі та йшли сумлінно на свої бойові роботи. Якось прийшла пора Комбату їхати у заслужену відпустку. Поїхав він в неї разом з батальйонною касою. І от саме в цей момент жителям його батальйону знадобилося щось купити. Вони зателефонували Комбату і попросили своє золото на покупку того, що їм дійсно було потрібно. А Комбат їм і відповів, що батальйонну касу він вже майже всю витратив на Найнеобхідніші Речі, які скоро прибудуть до батальйону. Але чеків за покупку він не зберіг, тому що не мав звички зберігати чеки, і скинув їм листочок зі списком купленого. І тут жителі Батальйонного королівства задумалися. І абсолютно випадково знайшли на одній нерозпакованій Необхідній Речі, яка пилилася десь на складі, наліпку з логотипом Далекої Волонтерської Громади. Та її номер телефону. Зрозумівши, що до чого, жителі Комбатського батальйону придумали АХУЄВШИЙ ПЛАН. Вони зателефонували в Далеку Волонтерську Громаду і попросили всю документацію на всі Необхідні Речі, які Громада надсилала саме в це Батальйонне королівство. Бо, ну ви розумієте, армія, бойова робота, документи проїбали, вибачте. В Громаді відреагували з розумінням і направили всю документацію куди просили. В цей же час жителі зателефонували знову Комбату і попросили його купити деталі для автівки, бо пизда як треба. Комбат сказав, що заради своїх людей зробить все, що завгодно, але хай вони скинуться та відправлять кошти йому, бо каси вже немає, адже він докупив ще цілу купу Необхідних Речей. Жителі скинулися. Комбат доповів, що деталі куплені та їдуть. Але жителі вже все зрозуміли. Вони зателефонували знову в Далеку Волонтерську Громаду, і запитали, чи не відправляли звідти в їхнє королевство чогось Необхідного? - Так, відправляли ось буквально тільки що! - А скиньте доки! А отримавши доки, жителі написали АХУЄВШИЙ РАПОРТ самому Сенатору Бригадної Федерації. З доказами. Сенатор Бригадної Федерації трішки підохуїв (але не подав вигляду), і суворо заборонив вбивати та калічити Комбата. А все інше – дозволив. І от Комбат повертається з довгоочікуваної відпустки на крилах щастя та радості нарешті побачити своїх хлопців, не знаючи, що вони для нього підготували спеціальні резинові шланги, набиті відстріляними гільзами, щоб зробити йому сюрприз у вигляді легкого БДСМ-пенетрейшн без стоп-слова. Але в останню мить Комбату зателефонував Сенатор, який зрозумів, що все ж таки переборщив з дозволами суворим бойовим жителям чинити самосуд, нехай і у вигляді легкого БДСМ-пенетрейшн. І покликав його на Термінову та Невідкладну Секретну Нараду індивідуально. Щасливий Комбат, якому випала честь взяти участь у Терміновій та ще й Секретній Нараді, та ще й по запрошенню самого Сенатора, на крилах власної значущості одразу поїхав туди. А там Сенатор його виїбав, висушив, в’їбав йому догану, потім в’їбав ще найхуйовішу характеристику, і відправив далеко-далеко в Дупний Резерв Пекельної Поєботи щось робити. І жителі Батальйонного королівства радісно видихнули. А сумний та принижений Комбат потім ще і повернув гроші. Ось і казочці кінець, хто послухав – завтра на роботу!

- Це новий капелан, він працює і у військовому, і у поліцейському капеланстві. - Поліцейському? Єретиків ловите? - 🤨 - 🤗 (новий капелан жарт не оцінив) #діалоги

👹 Портрет Бродяги перед тим, як він нахуярився та пішов в СЗЧ. Частина 1. Бродяга – схожий на гризуна, низенький, миршавий, з хворобливо-жовтим відтінком шкіри. Склалося враження, що це людина-перекати-поле – ніде подовгу не затримувався, десь підпрацьовував…

👹 Портрет Бродяги перед тим, як він нахуярився та пішов в СЗЧ. Частина 1. Бродяга – схожий на гризуна, низенький, миршавий, з хворобливо-жовтим відтінком шкіри. Склалося враження, що це людина-перекати-поле – ніде подовгу не затримувався, десь підпрацьовував, а може і займався чимось незаконним. Майже одразу після доставки на БЗВП він втопив свій телефон в ямі з лайном. Почав тихенько підбухувати, підкурювати, говорили, що і закидався якимись пігулками. Він став єдиним у взводі, чиї посилки почали перевіряти. Бродяга існував у двох світах. В одному це був нормальний хлопець, який всім ділився – варенням, салом, цигарками, ліками, ставився до всіх з теплом, сидів собі тихенько, слухав музику з телефону, дивився кудись вдалечінь і про щось спілкувався з тими людьми, з якими збився в стайку. А в іншому це був жорсткий параноїк на ізмєнє, який на рівному місці конфліктував та шумів, особливо коли випивав. Це була єдина людина, з якою я вступив в прямий двохвилинний конфлікт саме через його параною, навіяну незрозуміло чим. За 50 грн якийсь мужик доставляв посилки з Нової пошти на полігон. Приїхали посилки, Бродяга називає номер - такої немає, Бродяга заходить до намету. Майже одразу водій знаходить його посилку. Я кличу Бродягу, вточнюю номер, бо стояв поряд і почув – і тут почалося. - А яке діло ти маєш до моєї посилки, блядь? - Та ніякого, водій знайшов її… - Шо ви всі доїбалися до моєї посилки, блядь?! - Та заспокойся, ніхто не доїбався, я почув, що водій її знайшов, і покликав тебе. - Ви блядь всі охуїли нахуй, шо, хочеш мою посилку подивитися?! Я всередині вже починаю кипіти. Бродяга репетує, носиться по намету на нервах, ще більше дойобується до мене, я не витримую і шлю його на хуй, довбойоба, додаючи, що хай його посилка блядська валяється в блядській машині, і щоб він до мене не звертався більше. Бродяга починає щось мені розповідати по понятіям, що за посил на хуй мені щось буде, я відмахуюсь, кров кипить, хлопці навколо заспокоюють Бродягу і мене. Але вже за пару годин ми з ним все перетерли та й розійшлися в мирі та спокої. Потроху Бродяга ставав проблемою для взводу, адже через параною постійно щось чудив. То вляпається в п’яну драку, то кудись зникне, то запізниться на шикування. Він став об’єктом для насмішок, що також підривало його нерви. Особливо Бродягу зайобував командир його відділення – Трікстер, який за словом в карман не ліз. Я помітив, що Бродяга включав бойову стойку в тих випадках, коли він відчував тиск – чи то підйобували, чи то намагалися на чомусь його підловити. Тоді він починав погрожувати, підвищувати голос, шуміти, і командиру Сонечку доводилося втручатися, щоб заспокоїти цей їбучий балаган. А той жалівся, що його гноблять, порушують права, на щось комусь скаржився, і командир Сонечко періодично вигрібав від командування за відсутність дисципліни в його взводі – за те, що Бродяга та його компанія з Черчиллєм та Бубном не могли себе стримати від дурних пригод. Чи возили Бродягу на задувку (перевірку на сп’яніння, після чого йде дисциплінарне покарання, яке вираховується з зарплатні) – я не пам’ятаю. Оскільки іншою підбуханою компанією була секта Трікстера, то ледь не у всього полігону склалося враження, що наш взвод – це ахуєвші безкарні алкаши. В сусідньому взводі чотири тіпа набухалися, попиздилися, а коли їм сказали, що вони поїдуть на задувку, пішли в СЗЧ. Повернулися назад і сказали, що це командир Сонечко привіз їм бухла, хоча він до цього не мав жодного відношення. І за кожний шум Сонечка викликали на килим. Йому навіть заборонили виїжджати за кордони полігону і ледь не заборонили користуватися власною машиною. А все чому? Тому що, як мені здається, вони всі бухали через страх та невизначеність майбутнього, на повну користуючись правилом «бухай зараз, солдат, бо завтра вже може не вийти». Найдешевший спосіб отримати задоволення та зняти стрес в місці, де задоволень немає. А ПОТІМ ТРАПИЛАСЯ ВЕЛИКА ТРАГЕДІЯ, ВІД ЯКОЇ ШЕКСПІР НА НЕБІ СХОПИВСЯ ЗА СЕРЦЕ І ПОЖАЛКУВАВ, ЩО НЕ ЖИВЕ В УКРАЇНІ ПРЯМО ЗАРАЗ І НЕ ПРОХОДИВ БЗВП РАЗОМ ЗІ МНОЮ. (дісклеймер – це була самоіронія).

🚴‍♀️ Життя замєчатєльних людей в пєрді рідних земель Валєра - наш сусід. Класний, добрий, беззубий мужик, колишній шахтар, вже на пенсії, постійно допомагав нам то з бензопилкою для дров, то картоплі принесе, то ще щось. Але головне - він нам гріє воду для душа. Валєра роботящий мужичок, у нього своє хазяйство, гуси, свині, курки, ще допомагає по дрібницям сусідам, крутиться, мутиться та підбухує (ну як же без цього), через що інколи ми залишаємося непомитими. Але ми не жаліємося, він людина хороша. На днях приходжу митися. Сидить Валєра, п'є пивко, сумний-сумний, як опіздюлений кіт. Кажу - "Валєра, шо трапилось?" - Та хуйня це все - сумно відмахується Валєра і запалює цигарку. - Що хуйня? - Та поскандалив з жінкою і вона збігла. "Треба провести розслідування, розплутати цю таємницю", думаю я, відчуваючи себе як мінімум Бігусом, як максимум - Бобом Вудвордом і Карлом Берстайном, які викрили "Вотергейтський скандал". - Куди збігла? - Та не знаю я, - сумує Валєра. - А чого поскандалив? - Та вєлосіпеда їй не дав. - А чого не дав вєлосіпеда? - Та вона до подружки хотіла їхати, а я її не пустив. І вєлосіпед мій, а не її. Я його навіть відвіз до знайомих і заховав у них, щоб вона до подружки не їхала. - А чого не пустив?! - Та подружка там така пизданута, мізки їй промиває постійно. Я її до себе на поріг навіть не пускаю. Якось приїхала до мене на вєліку, а я їй і кажу - "Їдь назад, не пущу тебе на поріг". А вона мене на хуй послала. Ну я взяв каністру з бензином, взяв її вєлік і підпалив. Ходімо покажу. Валєра веде мене в сарай, там смердить курями, гівном і стоїть спалений вєлік подружки його жінки. - Валєра, - кажу. - Нахуя вам спалений вєлік? - Трофей, - сміється Валєра, потім на обличчя знову налазить вікова скорбота: - Жінка на мене накричала і викинула мій телефон в туалет. Тепер за новий телефон треба віддавати тисяч шість, - похмуро каже і тяжко зітхає. "Справа розкрита", думаю я. А вслух кажу: - Ну не сумуйте. Якщо любить - повернеться. Все буде добре. Поговорите як дорослі люди, все налагодиться. - Та... - маше рукою сумний Валєра. І з фатальними нотками прийняття долі та абсурдності екзистенції, гордо випрямивши спину і ковтнувши пивка, додає: - Хуйня це все. Сенека, Аврелій та Епіктет на небесах схвалююче кивають головами і з батьківською гордістю дивляться на Валєру, хай він про них ніколи і не чув.

Як бухалося на БЗВП 🍻🥃🥂 або Падіння Генерала. Частина 3. Наш взводний, Командир Сонечко, надто добра і терпляча людина. Він пройшов АТО, і не тільки не втратив людського, а, здається, навпаки став ще більш людяним. На своїй машині він возив нас у місто закупитися, гроші за бензин не брав, за передачу посилок теж. До всіх ставився з повагою, ніколи не підіймав голос, і, чомусь мені так здається, дуже багато мріяв, бо очі та посмішка у нього були ну дуже замріяні. Трікстер користався його добротою. Після першого тижня БЗВП, на локації, куди ми бігали під час нічних алярмів, почався невпинний щовечірній алкомарафон. Кожного дня після занять і вечері Трікстер збирався зі своєю паствою, відкривалися консерви, смажилося сало і лилася горілка. Спочатку нічого страшного не відбувалося, однак з кожним днем кількість горілки збільшувалася, крики та воплі ставали гучніше, а паства все більше виходила до космосу. Кілька разів я ходив з ними поїсти та випити трішки за компанію, однак потім перестав, тому що там не було діалогу. Трікстер втручався в кожну бесіду, змінював тему розмови і забирав всю увагу на себе, дешево провокуючи співбесідників. Сидять двоє, спілкуються тихенько про щось своє, випивають, і раптом з’являється Трікстер — і починається. «Ти блядь, хуй блядь, шо ти там пиздиш? А ти шо, в очко давно не їбався?» - і звичайно, що майбутні воїни з усіх селищ країни одразу велися на ці дитячі витребеньки і давали йому те, що він хотів – реакцію та увагу. Він ніби руйнував нашу потребу в людському спілкуванні, в людській близькості. Посідуньки почали перетворюватися на дикий балаган, а гомін стояв на весь ліс. Командир Сонечко почав робити йому все більше зауважень. Він казав Трікстеру, щоб той контролював своїх почарківців. А той завжди знімав з себе відповідальність, що він до їхнього п’янства ні до чого, вони дорослі і самі роблять свій вибір — хоча всі у взводі знали, що саме Трікстер був ініціатором всіх вечірніх алкогольних узливань. Трікстер підключав всю свою харизму та ораторство, щоб не втратити Командира Сонечка остаточно. Однак він завжди буйволом йшов до кінця, поки Сонечко вже не слав його прямим текстом. Тоді Трікстер корчив з себе ображену дитину, яку відправили стояти в куток. Врешті решт, Сонечко перестав брати його в місто та до магазину, а мені сказав ніколи не купляти Трікстеру алкоголь. В магазині продавчині були задіяні в тому, щоб полегшити майбутнім воїнам буття. Був навіть спеціальний пароль, за яким вони продавали алкоголь — ЧОРНИЙ ПАКЕТ. - Скільки в чорний? - Два літри. І вони клали в чорний непрозорий пакет горілку або коньяк. Якось у місто виїхати не вийшло. Стосунки з Сонечком у Трікстера тоді ще не були порушені. Сонечко видав мені свої цивільні шорти, шльопки та футболку, Трікстер десь теж нарив собі цивільний одяг, і ми пішли через ліс на трасу ловити попутку в місто, щоб закупитися, обходячи патрулі та орієнтуючись по сонцю (ні). В місті я встиг постригтися, з’їсти шаурму, а Трікстер – влити в себе пару банок REVO і подружитися з таксистом «Дядьвовой», який і став головним постачальником алкоголю та ніштяків в Трікстерську церкву. Так була прокладена так звана «козяча тропа». Дядьвові скидався список покупок, він приїжджав на встановлене місце, а Трікстер ганяв туди через ліс своїх апостолів забрати накуплене і розрахуватися, щоб потім частина компанії або приповзала, або приносила саму себе в намет. І налякати їх могла тільки новина про те, що приїхала якась перевірка, або що лісом ходють ВСПшники. Тоді Церква оперативно переховувала сліди свого перебування в лісі, залишки алкоголю ховалися до наступного разу, тіла швидко милися в душі, зуби драїлися зубною пастою, тих, хто не міг стояти, ховали подалі від очей, жуйки та цукерки жувалися, і частина взводу раптово і зразково опинялася в ліжках ще до відбою.

Пригоди Шрека 🎃 Бігав у нас ексклюзивний мужик на БЗВП, невпинний від слова зовсім. Йому 41, виглядає на 56, голос прокурений, сівший, він хрипить, гарчить, веселий, очі сині-сині, жере як не в себе, бігає всюди, і постійно щось пиздить і пиздить, пиздить і пиздить, пиздить і пиздить пиздить і пиздить і пиздить, і заткнути його неможливо. Відсидів у в'язниці за крадіжку, але очі добрі-добрі, і в них більше дитячого запалу, ніж дорослої врівноваженості. Інколи він замислюється над чимось, і видно, що в ньому є характер, і є думка, і є розуміння людської природи, і глибокі спостереження за оточуючим світом, які він косноязично доносить до мене - і одночасно жаліється на свою косноязичність. Красива людина насправді. Як його тільки не називали - і Хриплий, і Сиплий, і Шрек, і Старий, і Пердун, а він все одно ржав, жер, хрипів, сипів і пиздів, і пиздів і пиздів і пиздів і пиздів і пиздів пиздів і пиздів. Поки до мене не приїхали окуляри, я ходив у лінзах. Коли починалася тривога, то ми бігли до лісу і сиділи там до відбою. Я попросив свого командира відділення, що якщо вночі буде тривога, щоб він мене за руку взяв і вів на точку, бо я вночі сліпий кролик. І от тільки лягли спати, як тривога. Я встаю, одягаюся, хапаю телефон, футляр із лінзами, і тут мене під руку хтось хапає міцно і хрипить на вухо: "Тримайся, малий, все буде добре" - і тягне до лісу. А я його навіть не просив, він сам почув моє прохання. Якось підійшов, дивиться на мене своїми синіми-синіми очима, і каже: "ти найадекватніша людина на планеті". Схопив труси і побіг у душ. А вже після БЗВП він став водієм. Потрапляв під обстріл. І отримав поранення - по-дурному, по-конченому. В їхню машину в'їбався КРАЗ, коли він їхав на позиції. Сидів поряд з водієм, водій загинув, а йому роздробило "тазове яблуко". І що, він приунив? Та ніфіга. Невгамовна та гіперактивна 41-літня дитина, він влаштовував врачам холодний душ своїми приколами і капризами, бо йому було "скучно лежати". Він єдина людина з БЗВП, з якою я спілкуюся на сьогодні - телефонує, пише, дзвонить ледь не кожного дня і рветься в бій. Кажу йому - лежи і лікуйся, дурне, який бій? А він ображеним голосом з дитячими інтонаціями відповідає - "А хто ж війну цю йобану виграє?". #портрети

Всім привіт. Важливе питання про майбутнє цього каналу. В мене нарешті з'явився ресурс щоб продовжувати писати. Але є кілька "але". По-перше, нічого нового (актуального) дати я вже не зможу. Найцікавіше закінчується десь на січні цього року, далі - суцільний день бабака. І нічого гостросюжетного або бойового. Що в мене для вас залишилося? Кілька портретів цікавих людей, кілька цікавих художньо-документальних історій. Блок історій про те, як я отримував фах, про проходження злагодження. Про поточне місце роботи. Кілька навколофілософських роздумів. Але все це не дуже актуальне, із запізненням на майже рік. З одного боку я розумію, що це потрібно описати, задокументувати для того, щоб мій досвід зберігся і потім переріс в щось більше, ніж збірка постів. Це егоїстично - я, немов стендапер, обкатую на вас свій матеріал, і мені це не дуже подобається. Але чи потрібно воно вам? Тож оскільки в цьому каналі править демократія, виношу на розгляд просте питання:

🔺 УВАГА 🔺