Вчусь читати в 50

Крім усього іншого, сталінська політика була спрямована на те, щоб вибити з українського народу всякі залишки національного почуття і національної свідомості. Ось уже майже тридцять п’ять років, як на них накладено мовчазне табу, тож і не дивно, що вони мало розвинені серед значної маси українського населення, аж до того, що частина українців, як і до революції, нічого не знає про свою національну приналежність, а для чималої частини поняття "Україна" означає тільки адміністративно-географічний термін. Як і до революції, чимало українців соромляться своєї національності, своєї мови, вважають її "мужицькою", "некультурною", третьосортною, не розуміють навіть найелементарніших своїх обов’язків щодо своєї батьківщини, свого народу: знати і цінувати українську історію, культуру, мову, читати українські книжки, підтримувати український театр і т. п. і т. п. Більше того, скільки українців на доказ "лояльності" зреклося рідної мови і національного самопізнання, щоб "не виділятися", "не відрізнятися". Скільки їх боязко обминає, як якусь крамолу, національно-культурні питання, до яких не може бути байдужим громадянин, що поважає себе, цінує свою гідність. Скільки доводиться бачити зневаги до всього українського тільки тому, що воно українське, з боку самих же українців. Урядові будь-якої країни було б соромно за таких своїх громадян. Чому ж не соромно урядові Української Радянської Соціалістичної Республіки? Переважно всім нашим урядам надто довгий час було не тільки не соромно, а вони ще й всіляко сприяли такому невиконанню найелементарніших своїх обов’язків щодо своєї батьківщини, свого народу І наче ж з одного боку наш народ сам вибирав такі уряди🤷‍♀️😏🥹 І навіть почасти робив такий вибір саме від зневаги до всього українського Але ж почасти й від того, що російська імперія доклала надто багато зусиль😡, щоб вибити з українського народу всякі залишки національного почуття і національної свідомості🤌 щоб надто багато українців, принаймні до повномасштабного вторгнення, нічого не знали про свою національну приналежність🤌 та соромилися своєї національності, своєї мови🤌 вважаючи її "мужицькою", "некультурною", третьосортною🤌 Бо пройшло вже не тридцять п'ять, а майже сто років, а ці слова звучать аж надто злободенно (особливо, якщо взяти час до повномасштабного вторгнення). Хтозна скільки ще ми повторюватимемо свої помилки, невже ніколи не навчимося поважати себе, цінувати свою гідність💔 Тож зараз для цього потрібно насамперед підтримувати ЗСУ, а ще, крім нарікань про відсутність прав, хоча б іноді згадувати і про найелементарніші свої обов’язки щодо своєї батьківщини, свого народу: знати і цінувати українську історію, культуру, мову, читати українські книжки, підтримувати український театр і т. п. і т. п. Особливо в часи, коли наша культура (а книжечки особливо🥹) під такою прицільною увагою ворога. На превеликий жаль прикметник "прицільний" тут не заради вдалого звороту💔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Українська мова запроваджувалася у всі ділянки суспільного та громадсько-виробничого життя, заохочувалося засвоєння української історії та культури, вироблялося поняття про національну приналежність та національні обов’язки українця-комуніста; література й публіцистика дістали право широко обговорювати національні проблеми, зокрема висміювати такі ганебні явища, як ненависть до рідної мови й культури, як національний нігілізм і перекиньство тощо. Описане тут відбувалося і до Голодомору, і до Розстріляного відродження. Але ж автор, як дисидент та шестидесятник, на момент написання цієї своєї праці вже все це знав. То чому ж він так наївно вірить, що зможе когось переконати🤔 Тільки подумала, що, можливо далі стане зрозуміліше і певне пояснення було буквально в наступному абзаці: Та вже через кілька років цій політиці було покладено край, і були усунені люди, що її провадили. Це було зроблено Сталіним усупереч ухвалам Комінтерну і партійних з’їздів, було зроблено мовчки, "тихо", без жодного обгрунтування, теоретичного чи політичного. Зазначені ухвали не були виконані, не були переглянуті чи уневажливлені, а були просто відсунуті набік і замінені прямо протилежними настановами. І досі поняття "українізація" вважається одіозним, про неї "соромляться" чи бояться згадувати, хоч, повторюємо, це була ленінська політика, розроблена на партійних з’їздах і схвалена Комінтерном. Почалася політика нищення здобутків попереднього періоду, політика фізичного нищення української нації, особливо інтелігенції. Цей "крутий злам" був воістину однією з найбільших історичних трагедій українського народу за всю його історію. От тільки, на жаль, щодо найбільшої історичної трагедії українського народу за всю його історію автор дуууже сильно помилився💔 Але визнати цю свою помилку, або хоча б дізнатися про неї, він не встиг — на жаль (чи на щастя🥹), автор помер буквально напередодні повномасштабного вторгнення — 22 лютого 2022 року у віці 90 років... Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Хочу признатися, що мені досить складно читати цю працю Івана Дзюби. Особливо в дні, коли ми дещо деморалізовані навалою російських обстрілів без можливості від них захищатися. Але з іншого боку ця праця є певним застереженням, щоб ми могли усвідомити, в яке болото ми повернемося в разі капітуляції💔 І якщо мене іноді аж нудить і просто від російської мови, і від цитат тодішніх "експертів", то боюсь уявити як це складно було робити авторові — адже пану Дзюбі довелось перечитати величезну кількість праць та творів тодішніх лідерів думок та владоможців, щоб донести до тодішнього вищого керівництва УРСР та СРСР свої думки, пропозиції, переконання. Як ось таке, наприклад: Те розуміння, яке надається тепер у нас цьому каламутному поняттю, як і "теорія" одної "радянської нації" (хоч би як вона формулювалася), радянського народу в розумінні не співдружності, а однозначності, покликане "теоретично" обгрунтувати й виправдати широко розгорнений процес русифікації🤌 Тому відчуваю, хай навіть з поваги до роботи автора, певну внутрішню потребу і дочитати, і ділитися  прочитаним з людством зі своїм народом (хоч і не всі це витримують😏🤷‍♀) Тож нехай наступна теза стане нам всім підтримкою: Найвищий обов’язок людини — належати людству. Але належати людству можна тільки через націю, через свій народ. За всю історію людства можна знайти хіба що кілька винятків з цього загального правила, підтвердженого як грандіозними рухами мас, так і життєписами великих людей. Можна знайти, скажімо, кілька випадків, коли людина покидала свою націю і прилучалася до іншої, робила добро їй і людству. Але це тоді, коли її материнська нація вже утвердила себе у вселюдській сім’ї, вже забезпечила собі національне існування і не відчула великої втрати через відплив кількох одиниць. А коли твоя нація в критичному стані, коли саме її національне буття й майбутнє під питанням, тоді кидати її ганебно💔 Можливо дещо й пафосно, але ж і влучно. Жаль, не всі українські одиниці це усвідомлюють🥹 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

1914 року Ленін писав: "В Росії навіть урядова, тобто завідомо перебільшена і підроблена відповідно до "намірів уряду", статистика налічує в усьому населенні країни тільки 43 % великоросів. Великоросів у Росії менше половини населення... "Інородців " у Росії 57 % населення, тобто більшість населення, майже 3/5, а насправді, мабуть, понад три п’ятих" То це ж скільки вже років цим підробкам статистики😳 Що вже тоді говорити про перебільшення статистичних даних та підробку виборів в сучасній росії🤌 Цитату автор взяв тут👇 Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 25, с. 64. Це я на випадок, якщо на цей аргумент (на додачу до попередніх) раптом хтось з росіян захоче сказати, що наше джерело ненадійне😏 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

"У нас на Всеукраинской партийной конференции была единогласно, всего при четырех воздержавшихся, принята резолюция по национальному вопросу... Но мне рассказывали, что после принятия этой резолюции один из голосовавших за нее, председатель губисполкома, по выходе из зала заседаний, на сделанное к нему на украинском языке обращение какого-то беспартийного кооператора ответил ничтоже сумняшеся: "Говорите со мной на понятном языке". Он "проголосовал"резолюцию по национальному вопросу, он с нею "вполне согласен". Чи не правда, як злободенно все це звучить сьогодні? Навіть коментарів не треба: дуже знайома картина Тут і додати нічого — готовий допис. Бо останні два речення — це теж цитата. Тобто слова автора, не мої🤌(вибачте, що аж так наголошую, бо якось і сама не вірю😏) Додам тільки, що до сьогодні думала, що оце говорите со мной на понятном языке зійшло з вуст якогось сучасного депутата. А вони, виявляється, просто користуються методичкою, якій вже більше років, ніж мені🤷‍♀️ Звісно, більш розбірливими мали б бути багато хто з українців, коли надавали подібним депутатам доступ до влади, але так як зараз вже поки нічого не змінимо, то треба це усвідомити хоча б на майбутнє🤌 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Говорили вони, балакали🙈 Вчив їх їхній же вчений, але росіяни все сприйняли якось навпаки (хтось здивований😏) — самі прийшли до переконання, що все їхнє, безмірно вище всього чужого😡, просто тому, що воно чуже🤷‍♀️😏 І самі росіяни ж геть не мають прихованої (а зараз все більше — неприхованої) ворожості до інших національностей😏 І немає у них ні ворожості, ні заздрості, і ні з ким вони не воюють, а весь час тільки й працюють над своїми внутрішніми задачами😏 Ну шо ви оце, хіба ж не видно?😏(сарказм) Але от чого цивілізованому людству цього таки не видно?🤔 (я серйозно😢) Хіба ж не видно, що це плем'я залишається диким і по сьогодні, тож приборкати в собі всі ці почуття вони просто не здатні🤌😡 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Скрізь і всюди панує дух свідомого чи несвідомого зневаження національної справи й нерозуміння національного питання. Останні десятиліття йому не приділялося майже ніякої уваги ні в пресі, ні в літературі, ні в історії, ні в суспільній чи виховній роботі. Хіба що в галузі літературознавства й мистецтва ще дотлівали якісь жалюгідні схоластичні балачки про "національну форму"... Але під цією зовнішньою корою байдужості й ігнорації тим потужніше розгорявся внутрішній процес русифікації й асиміляції Написано 60 років тому, але ж настільки це про геть недавні часи (принаймні про передповномасштабневторгнення), аж мурахи шкірою🥹 Бо чомусь видається, що зараз дійсно тільки в галузі літературознавства й мистецтва можна вести балачки про "національну форму" Але навіть статистика відписок від цього каналу показує, що деяким людям ці мої всі балачки і зараз видаються жалюгідними та схоластичними😏🤷‍♀️ Єдине хочу вірити, що процес русифікації й асиміляції вже ніколи не розгориться в Україні аж так сильно🙏🥹💔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Інтернаціонал повинен поставити собі завдання — всюди висувати на перший план конфлікт між Англією і Ірландією і всюди відкрито ставати на бік Ірландії. Спеціальне завдання Центральної Ради в Лондоні — пробудити в англійському робітничому класі свідомість того, що національне визволення Ірландії є для нього не абстрактне питання справедливості і людинолюбності, але перша умова його власного соціального звільнення Ні, ну читали б ото росіяни Маркса👆, він же має бути їм близький. Просто замість Англії хай підставлять росія, замість Ірландії — Україна, не Лондон, а москва. І як же влучно зазвучить🤌 Та й Енгельс досить чітко висловлювався👇 Вся история бывшей Российской империи, которую Энгельс называл огромным количеством чужой награбленной собственности, была историей колонизации А не хочуть Маркса-Енгельса, то хай би вже хоч Леніна почитали👇 В. І. Ленін не раз гостро говорив про те, що партія допускала серйозні помилки в національній політиці (особливо в практичній), зокрема, що вона "проґавила" ряд важливих моментів національної ситуації, що багато партійних керівників просякнуті несвідомо великоруським націоналізмом і великодержавництвом, не розуміють національних потреб інших народів і дають привід бути запідозреними в тому, що збираються нести їм "свій великоруський шовінізм, прикритий назвою комунізму" Та навряд чи вони здатні подивитися правді в очі їм таке👇 сподобається Обсуждали бы вы здесь, на съезде, национальный вопрос так, как он сейчас обсуждается, если бы не было писем тов. Ленина? Потому что это такие документы, которые каждого члена партии заставят задуматься, как через его аппарат проникает подлый великодержавный русский шовинизм Ви ж, сподіваюсь, розумієте (та не повідписуєтеся), що цитую я тут Леніна не тому, що, пройшовши всі етапи масової радянської системи виховання😔, лишилась вірною його ідеалам😏 Просто хочеться відмітити тогочасні старання автора, який перечитав всі оті праці, щоб назбирати аргументів, які ми зараз можемо спробувати використати як засіб для зламу згаданого тут коду. Бо на те, що кажуть українці, росіяни навряд чи звернуть увагу, то може хоч до своїх вождів дослухаються😏🧐 Я не дуже в це вірю, але й не відкидаю можливості дослухатися до розумних людей🧐 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

В продовження піднятої тут теми додам ще кілька цитат в цьому ж контексті (ну принаймні так вони мені зчитуються)👇 Человек, лишенный чувства национальности, неспособен к разумной духовной жизни Був колись у них такий собі О.Д.Градовський, кілька цікавих цитат лишив своїм співвітчизникам. Це на нього, мабуть, так вплинуло навчання в Україні🫢 І от десь такими словами і саме їхніх же авторів можна (чи треба?) починати розмову з деякими росіянами (є, звісно, певні сумніви чи здатні вони до розумного духовного життя😏) Тож чи здатні ми зламати той програмний код — поки питання риторичне🤔 Йдемо далі: Только народ, говорящий своим языком, способен к прогрессу в умственной жизни Ну, це не підійде, бо вони ще й тому, по ходу, хочуть, щоб ми не говорили своєю мовою — зрозуміють, що наш прогрес вже не зупинити. Хм, до речі, може це хоч для декого з українців стане мотивацією перейти на рідненьку🤌 Только человек, победивший в себе чувство своекорыстия..., отдавший себя народному делу, верящий в силу и призвание своего народа, способен к творчеству и к истинно великим делам; потому что он действует в виду живой вечности народа, со всем его прошедшим и будущим. Перемогти своє користолюбство та віддати себе справі свого народу ? Хм, якщо переконати, що саме це робить їх творчими та великими, то може й спрацює. Ой, ні, не треба нагадувати — "істінно вєлікімі" вони ж себе й так вважають по факту народження😏🙈 При таких условиях народ, привыкший к серьезной, упорной работе над собой, не будет стремиться к внешнему преобладанию; всеобщий труд вызовет действительное уважение одного народа к личности другого, и национальная свобода сделается законом общечеловеческой жизни.." Так ось чому росіяни фізично не здатні поважати інші народи — вони просто не мають звички серйозно та наполегливо працювати над собою🤌, тож все що можуть — прагнути переваги Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

При прослуховуванні цієї розмови, згадала слова Івана Дзюби в його передмові до перевидання «Інтернаціоналізм чи русифікація?»: Тут мені залишається тільки спробувати "примирити" читача з однією особливістю способу викладу. Маю на увазі надмір цитат і посилань на класиків марксизму-ленінізму. Схоже, автор просто розумів, що для тогочасного партійного керівництва найпереконливішим аргументом могли бути тільки посилання на класиків марксизму-ленінізму. Бо саме це вони розуміли та усвідомлювали найкраще і Дзюба вирішив це використати🤌 Схожу тактику давно пропонує й пані Берлінська (і наче б то пан Федоров це підтримував) — спробувати один з найважливіших доменів війни — когнітивно-інформаційний Бо ніхто краще, ніж українці, ну, хіба що ще білоруси, не знає росіян. Через те, що нас русифікували роками, ми розуміємо їхній програмний код. Було б непогано цей код трошки поламати😏😈 Щоби наша реальність, реальна реальність, зруйнувала придуману реальність Бо Марія Берлінська переконана Війни починаються і закінчуються не в окопах, а в головах. Так, я постійно повторюю, п'ятирічна дитина в Москві - це не окупант, це дитина. Але через 10-12 років програмування, виховання путінською пропагандою, це буде окупант, який прийде під Бучу з гвинтівкою. І нам треба перепрограмовувати росіян на реальність Не знаю наскільки це все корелюється, але щось у цьому, здається, є🤔

Наш уряд, який на дух не переносить чисті національності, завжди намагався змішати та посікти їх наскільки тільки був здатний💔. Бо ж роз'єднані племена стають м'якішими, і, схоже, урядовому шлунку зручніше переварювати змішану кров🥹, адже в ній менше гостроти Треба звісно ще розібратися згадати, що той Герцен із себе має, але ця цитата👆 про уряд тогочасної росії досить влучно описує все те, що робила російська імперія з своїми чистими народами😡💔. Українські ж страви останнім часом стають все гострішими. До речі, лікарі попереджають — якщо вживати змішані продукти та ще у великій кількості, то хай якою м'якою буде кров їжа, рано чи пізно шлунок зупиниться👿 От за це й вип'ємо тримаймо наші кулачки та не стримуймо наші донати (а наші класики кажуть, що вони маленькими не бувають🤝) Цитату переклала самостійно, але раптом кому захочеться порівняти — оригінал в коментарях (там російська, тож зважайте😏) Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба.

Я особисто глибоко переконаний, що сьогодні українець, відданий справі комуністичного будівництва, має всі підстави бути неспокійним за долю своєї національності, а раз так — ніхто в світі не в силі заборонити йому про це говорити. Сьогодні, найбільше, ніж будь-коли за всю свою історію, українець має найґрунтовніші підстави бути неспокійним за долю своєї національності💔, а раз так — ніхто в світі не в силі заборонити йому про це говорити. Говорити, діяти та бути відданим справі збереження суверенітету своєї країни. Що автор потім і робив, і говорив протягом свого подальшого життя💙💛 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба. (лист автора Першому секретареві ЦК Комуністичної партії України, членові Президії ЦК КПРС товаришеві Шелесту П. Ю. Голові Ради Міністрів Української РСР, кандидатові в члени Президії ЦК КПРС товаришеві Щербицькому В. В.)

Уже тоді [1963-1965рр.] були проведені перші арешти, правда, короткочасові, і тоді ж настирливо нашіптувалася людьми в цивільному версія про "американські долари" як таємничого натхненника цих "зборищ" (воістину, важко здичавілому від безвідповідальності бюрократові додуматися до чогось розумнішого! Він знає і вміє одне — продаватися за гроші, отже, й ні в кого не здатен знайти інших мотивів). Нинішні арешти і нинішні версії про зброю, друкарню і знову ж таки неминучі "долари" — це логічне завершення цієї політики насильницького придушення національно-культурних інтересів молоді. Хочуть чи не хочуть організатори репресій, а це виливається в терор. Терор же — чи то морально-психологічний, чи то фізичний — не дає позитивного розв’язання жодної проблеми, а тільки створює нові. "Терор, — писав Енгельс, — це здебільшого марні жорстокості, що їх чинять ради власного заспокоєння люди, які самі відчувають страх..." О, то версія про американські долари вже свій 60-й ювілей відсвяткувала, виявляється😏 Не думала, що цитуватиму колись Енгельса, але ж як влучно. Хочеться вірити, що відчуття страху скоро зруйнує й свідомість основного терориста сучасності😡 Чи вже? Бо ж деякі дії можна пояснити тільки цим💔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба. (лист автора Першому секретареві ЦК Комуністичної партії України, членові Президії ЦК КПРС товаришеві Шелесту П. Ю. Голові Ради Міністрів Української РСР, кандидатові в члени Президії ЦК КПРС товаришеві Щербицькому В. В.)

"Це саме той психологічний комплекс, який штовхав до злочинів терористів сталінської доби. Пригадуються слова, які говорить одному з них герой роману С. Залигіна "На Иртыше" Степан Чаузов: "Почто ты во мне, в мужике, вражину ищешь, а коли не нашел, так на меня же и в обиде!" Оце "а коли не нашел, так на меня же и в обиде" найстрашніше і найхарактерніше для деспотизму, психології деспотизму. Чим менше доказів, тим більше злоби, бо потрібно засліпити себе самого тваринною ненавистю до жертви, щоб несправедливість не мучила совісті й виглядала як доблесть." Та чого ж тільки сталінської? Цей комплекс завжди є у всіх росіянців, вам не здається?🤔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба. (лист автора Першому секретареві ЦК Комуністичної партії України, членові Президії ЦК КПРС товаришеві Шелесту П. Ю. Голові Ради Міністрів Української РСР, кандидатові в члени Президії ЦК КПРС товаришеві Щербицькому В. В.)

Аня написала хороший текст🥹 про сьогоднішній день: 5-го серпня - день пам'яті жертв «Великого терору» 1937 року в урочищі Сандармох. І я подумала, що якби не моє повернення до досить активного читання та рішення вести свій канал, то навіть в 50 так і не знала б про наших українських митців, знищених совєцькою владою💔😔 Тож, хоча саме 5 серпня 1938 року народилася мама мого чоловіка, яка пішла у засвіти майже 20 років тому, тільки третє покоління нашої родини від цієї сумної дати, почало вивчати твори письменників розстріляного відродження в свої шкільні роки🤌 Але щоб такі твори як, наприклад, «Невеличка драма» Валер'яна Підмогильного не зникли зі шкільної програми, нам треба не тільки сильно вірити в ЗСУ, а й невтомно підтримувати їх по мірі можливостей (до цього ж в своєму пості закликає й КнигомАнка🤝💙💛)

"Безпосереднім моїм завданням було спробувати переконати тодішнє керівництво УРСР і СРСР (власне, насамперед СРСР, оскільки всім було зрозуміло, що там, у Москві, все вирішується). Це був мій перший адресат. Це як покласти голову в пащу лева. Але це зараз є розуміння наскільки ж сміливою та відчайдушною була спроба автора🥹 Але водночас мені здавалося великою бідою і великою небезпекою те, що значна частина російського та русифікованого населення в Україні, зокрема з числа інтелігенції, не задумується над національними проблемами, байдуже, а то й недоброзичливо ставиться до вимог справедливості в національній справі. Тут я вбачав одне з джерел небезпеки і один із резервів русифікаторської енергії системи. Мені хотілося переконати таких людей у тому, що вони помиляються, вважаючи національні проблеми не вартими їхньої уваги, а коли пасивно чи активно сприяють русифікації, то стають вільними чи невільними співучасниками злочину проти українського народу. Я намагався апелювати до їхнього сумління, почуття справедливості та й просто тверезого політичного глузду. Це був другий адресат, якого я собі уявив. На жаль, до 2022 року я була другим адресатом. Може тому мені так хочеться зараз переконувати собі подібних у тому, що вони помиляються, принаймні стосовно вибору мови спілкування, читання та перегляду контенту🥹 Нарешті, мав перед очима і третього адресата. Це ті, хто хотів зрозуміти, що діється з Україною, хто хотів щось зробити для неї, кому боліла й не давала спокою її доля. Не називаю їх однодумцями, бо думалося по-різному (як і сьогодні), але біль був на всіх один, спільний, він єднав і людей, часом далеких і дуже далеких світоглядом. Надто багато років було потрібно, щоб більшість українців, і я серед них, хоча б після початку повномасштабного вторгнення змогли з впевненістю віднести себе до когорти третього адресата😔🥹 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба. (передмова до публікації в журналі "Вітчизна" 1990 р.)

Найголовніше людське право — бути спокійним за історичну долю своєї Вітчизни, свого народу, своєї культури, своєї мови, — а українець цього найбільшого, найголовнішого права людини ніколи не мав, не має і сьогодні, бо загроза втрати державності, втрати національно-культурної і мовної ідентичності залишається.  Нагадую, ці слова написані в 1998 році Немає сумніву: за рахунок капітуляції в мовному питанні, за рахунок української мови намагатимуться компенсувати політичні та економічні прорахунки, соціальні біди. Зараз від українців вимагають вже не тільки мовної капітуляції😡 І те, чого не встигли доконати царський урядник, московський піп і більшовицький комісар, — докінчать рідні шаромижники "общерусскости", компрачікоси "комуністичної" ідеї та коновали "лібералізму". До урядника, попа й комісара тепер долучаються всі оці малєнькіє люді😡 Не хочеться більше говорити про українську мову. Печаль. Стидоба. І часто — безнадія Зловила себе на думці, що можливо для мого емоційного стану й краще, що я більше занурююсь в тему мови та ідентичності саме зараз. Бо й в 1998 році почувалася б так само безнадійно, а в 2022 було б ще більш страшно💔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба (передмова автора до видання 1998року)

Зараз простіше сказати: кого ми тільки не намагаємося переконати, до кого ми тільки не волаємо?😏 Невже для Європи й справді не мають значення мільйони жертв і моря крові?🥹💔 Що вже тоді говорити про історію придушення української самостійності, української культури й мови🥹🤷‍♀️ Це не завжди цікавить навіть самих українців... Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба (передмова автора до видання 1998року)

Я ніяк не дочитаю навіть передмови — надто багато рефлексій😒 Чи варто мені аж так детально та часто писати про них, доповнюючи ще й своїми зізнаннями🤔🤷‍♀️. Бо схоже я тоді дуже довго читатиму цю працю Івана Дзюби. Тому маякуйте — читати швидше🥱 чи рефлексувати👌

"українська мова ніколи не зазнавала такого нищівного тиску, як нині зазнає російська" Виявляється, цій методичці вже як мінімум 30 років😏 І хоча таке👆я могла б вже принаймні чути (це зі статті 1997 року), якби тоді звертала на подібне увагу😔, то, на жаль, українську історію свого часу ми вчили дещо своєрідну🤷‍♀️ Тому невеличку частину з довжелезної низки історичних фактів,: — починаючи від того, як Петро I заборонив українське друкарство, а Катерина II ліквідувала українське шкільництво, і кінчаючи тим, як у 1918 — 1919 pp. більшовики розстрілювали на вулицях Києва перехожих, зачувши їхню українську мову💔 більшість з мого покоління могла й не знати🙈 Але ж незнання законів історичних фактів не звільняє від відповідальності (і я вже це визнала публічно). Хоча джерело цього факту, виявляється, було радянське: "Досить згадати розстріли червоногвардійцями в Києві, в Полтаві й інших містах людей за їх українську мову, за знайдений папірець нею написаний"... — це зі статті Василя Блакитного у газеті "Вісті ВУЦВК" від 3 червня 1921 року Через 100 років розстріли на вулиці українських міст повернулися. Причина — та ж сама🤌💔. Але надто часто наші співвітчизники до сих пір цього не бачать. Вийдімо на вулицю: всюди російська В цих випадках мені, як і автору, хочеться вигукнути: люди добрі, хто з нас божевільний? Чи всі ми непритомні? Але ж я й сама донедавна була в цьому сенсі божевільною. Бо як інакше пояснити наступне, коли мені через 20 років після цих слів автора ніколи не доводилося шукати в столиці українську дитячу книжечку онукові... на день народження. Але не тому, що не було. А тому, що зовсім не задумуючись, я часто обирала одну з безлічі прекрасно виданих російських... Тож, як бачите, тут не про логіку йдеться... 🙈😔 Інтернаціоналізм чи русифікація? Іван Дзюба (передмова автора до видання 1998року)