Сенси та когніції

просто нагадування

Коли я була в Белграді, там було +35 і я поєднала приємне з корисним, водночас задовольнивши кілька потреб - в культурній стимуляції, консьюмеристську, естетично-гедоністичну 😄а ще занурити своє тіло в холод. сорі за набір складних прикметників. Інакше, я пішла у великий красивий белградський мол і провела там годин 5. Три з них них на «Одісеї». Щоб ви розуміли, я люблю артхауз, європейських і азійських здебільшого режисерів а не отето всьо показушне і епічне, але про це кіно так багато говорили, причому різного, що я дуже захотіла його переглянути і саме в IMAX. І не пожалкувала. І чим більше я розмірковувала над сюжетом після, тим більше мені подобалося. Міркуваннями ділюся у відео. Якщо ви теж дивилися Одісею, цікаво що думаєте? Запрошую підписатись на мій ютубканал. Мені дуже заходить знімати такі відео, але поки мало переглядів і мені б хотілося знати, що вам цікаво. https://youtu.be/m1j07FjIcG8?is=04HDk_0MYNgHRLAK

Вчора наткнулась на пост у фейсбуці, який не йде з голови. Дописувачка виклала фото з фестивалю “Вирій” в Києві - там танцюють чоловіки, напівголі, у трусах із перами. А поруч - фото бійців, поранених, з розбитими головами. І текст про те, що « треба подумати про повагу» і ще багато чого, з чого ясно, що емоції переповнюють, але не зовсім ясно, що конкретно хотіли сказати. Що фестивалів зараз взагалі не має бути? Що можна, але тихіше і в іншому одязі? Що треба кричати в рупор про те, що всі кошти підуть на підтримку ЗСУ? Меседж настільки розмитий, що з нього можна виліпити що завгодно, і саме тому він так добре заходить - обурюватися зручно, коли не треба формулювати чітку позицію. Насправді, як емпат, можу зрозуміти позицію людини, що писала – як воно відчувається, коли ти там, надаєш першу допомогу страждаючим пораненим і це нескінченно, а тут – здорові молоді хлопці витанцьовують, хоча зобовʼязані бути на передовій (хоча це не точно). Когнітивний дисонанс, обурююча несправедливість, сильні, палкі почуття, які неможливо просто носити в собі. Скоро пʼять років як наші життя настільки переформатувалися, що не могло наснитися в найгіршому кошмарі і це продовжує відбуватися. Довга дистанція без видимого фіналу, і на довгій дистанції людина або знаходить, за що триматися, або вигорає й ламається. Триматися за те, що живить, створює місточок до спогадів про номальне життя – це буквально те, що дозволяє далі функціонувати: працювати, донатити, підтримувати близьких, не носити в собі постійне відчуття провини за те, що ти живий і дихаєш. Я бачу це в своїй роботі - люди, які заборонили собі радіти, не стають від цього кориснішими для країни чи для когось поруч. Вони просто гаснуть. Більше того, в цьому контексті не важливо, де ти фізично - на фестивалі в Києві під сиренами чи в якомусь безпечному місті в еміграції з відчуттям провини за цю безпеку (продовжуючи тему мого останнього відео на YouTube). Питання одне й те саме: чи маєш ти право на живе тіло, на сміх, на відчуття єдності, поки триває біль? Я переконана, не тільки маєш право, а мусиш дбати про себе, щоб мати змогу зберігти здоровий глузд і потім мати змогу допомогти іншим. А ви як думаєте, де проходить ця межа? П.С. в каруселі відео з концерту Ніка Кейва та Bad Seeds в Белграді, Сербія. Теж пережила палкі почуття, не можу не поділитися.

Нове відео. Про культурні особливості українців та японців, суперечливі почуття та що з цим робити https://youtu.be/dO9r7rfdxUw?is=ErAhgO1rd6MO0CPc

Зняла нове відео про те, чому «тип прив’язаності» перетворився на новий гороскоп для стосунків. Розібрала, звідки взагалі взялась теорія прив’язаності (Боулбі, Ейнсворт), чому навіть правдивий список ознак не веде до жодних змін, і як мій власний тривожний тип, сформований стосунками з батьками, з роками змінився. Запрошую до перегляду - підписуйтесь, коментуйте, критикуйте:) https://youtu.be/1N94DOnJk7Q?is=EQKFWqJfRm2nf144

Гіпнотерапія: результат за 5 сеансів Нещодавно я завершила гіпнотерапевтичний процес із клієнткою. Ми провели п'ять сесій, після яких вона взяла паузу, бо її початковий запит перестав бути актуальним. Мені дуже цікаво спостерігати, як працює гіпнотерапія. Людина прийшла з одним конкретним запитом, але в процесі стало зрозуміло, що тривога не обмежувалася лише цією темою. Вона виявилася значно ширшою, а симптом, із яким ми починали працювати, був лише верхівкою айсберга. Особливо мене щоразу вражає те, як підсвідомість продовжує роботу між сесіями. У цієї клієнтки це проявлялося через сни, несподівані інсайти, нові усвідомлення, які приходили вже після наших зустрічей. Наче психіка сама починала знаходити відповіді, коли для цього з'являвся безпечний простір. Під час сеансів активно реагувало й тіло: сльози, різні тілесні відчуття, багато позіхання. Для мене це завжди нагадування, що зміни відбуваються не лише на рівні думок. Іноді тіло розповідає свою історію значно раніше, ніж людина може її сформулювати словами. Гіпнотерапія для мене особлива ще й тим, що вона не дає чітких прогнозів. На відміну від деяких інших методів, тут неможливо сказати: «Після певної кількості сесій тривога зменшиться на стільки-то відсотків». Зміни часто відбуваються непомітно, поступово, і їх складно виміряти. Пам'ятаю слова Андрія Яценка, у якого я навчалася гіпнотерапії. Він казав, що хороший результат часто виглядає так: клієнт проходить курс, а потім говорить: «Мені більше не потрібно приходити. У мене все якось само змінилося». Саме це мені й подобається в гіпнотерапії найбільше: нема ніякої внутрішньої боротьби, надзусиль, свідомої корекції поведінки. «Розмова» з підсвідомим допомагає психіці зробити те, до чого вона давно була готова, але з різних причин не могла. #гіпно

Як виховувати дітей так, щоб вони виросли без схем? Як мама і схема-терапевт я давно цікавлюся питанням: як виховувати дітей так, щоб якомога менше формувалися ранні дезадаптивні схеми і щоб базові емоційні потреби дитини були достатньо задоволені? Звичайно, не існує виховання без помилок (інакше ми б усі вже давно жили в утопії, а не вчилися б бути людьми ). Але ми можемо краще розуміти, що саме допомагає дитині вирости з відчуттям: «зі мною все гаразд», «мої почуття важливі», «світ достатньо безпечний», «я можу бути собою». Я зробила для себе підбірку книг на цю тему і ділюся нею з вами. Книги, які є українською мовою: 1. Деніел Сіґел, Мері Гартцелл — «Свідоме батьківство» Оригінальна назва: Parenting from the Inside Out Мабуть, одна з найбільш близьких до схема-терапії книг. Про те, як наш власний дитячий досвід впливає на те, як ми реагуємо на своїх дітей. Про те, як незцілені частини нас самих можуть непомітно керувати вихованням. 2. Деніел Сіґел, Тіна Пейн Брайсон — «Я поруч» Оригінальна назва: The Power of Showing Up Про чотири фундаментальні речі, які потрібні дитині: • щоб її бачили; • щоб її заспокоювали; • щоб вона почувалася у безпеці; • щоб з нею підтримували зв’язок. Дуже добре перекладається на мову схема-терапії: задоволення потреби у прив’язаності, прийнятті та емоційній регуляції. 3. Деніел Сіґел, Тіна Пейн Брайсон — «Досить істерик!» Оригінальна назва: No-Drama Discipline Про те, як встановлювати межі без сорому і приниження. Бо дитині потрібні не відсутність правил, а правила, які не руйнують відчуття власної цінності. 4. Джеффрі Янг, Джанет Клоско — «Геть із замкненого кола» Оригінальна назва: Reinventing Your Life Це одна з базових книг для розуміння ранніх дезадаптивних схем. Вона не написана спеціально для батьків, але дуже цінна для тих, хто хоче побачити власні схеми, які можуть впливати на виховання дітей. Адже часто ми передаємо дітям не те, що свідомо хочемо їм дати, а те, що залишається непропрацьованим у нас самих: страхи, вимоги, способи реагування на емоції, ставлення до помилок і потреб. Книги англійською (наскільки мені відомо, українського перекладу немає): 5. Kent Hoffman, Glen Cooper, Bert Powell — Raising a Secure Child Про те, як бути для дитини безпечною базою: підтримувати її дослідження світу і водночас залишатися поруч, коли їй складно. 6. Daniel J. Siegel, Tina Payne Bryson — The Whole-Brain Child Про розвиток мозку дитини, емоції та те, як допомагати дитині інтегрувати різні частини свого досвіду. У схема-терапії є поняття limited reparenting — «обмежене батьківство». Це не означає бути ідеальним батьком чи матір’ю. Це означає бути достатньо теплим, приймаючим, передбачуваним дорослим, який дає дитині те, чого їй критично потрібно для розвитку. І, мабуть, найскладніше питання для батьків не «як зробити все правильно?», а «Як залишатися дорослим, коли поруч із моєю дитиною прокидаються мої власні дитячі частини?»

40-годинна сертифікаційна програма "Форми горювання". Втрата і горювання – це спільний людський досвід, особливо актуальний під час війни, тяжких втрат і потрясінь. Програма була розроблена для широкого кола фахівців у сфері охорони здоров'я та інших галузях, які підтримують людей, що переживають горе. Але для тих, хто сам горює, вона також може виявитися корисною. Ліз Ґлісон, ліцензована психотерапевтка і відома в Ірландії фахівчиня з горювання, надає безкоштовний доступ до своїх навчальних матеріалів з "Shapes Of Grief" - відзначеної нагородами програми, яка спирається на передові дослідження у цій сфері та має велику освітню цінність. Група волонтерів переклала й озвучила близько 40 годин відеоматеріалів (що в текстовому еквіваленті дорівнює сотням сторінок) і, разом с Ліз, сподівається, що ці зусилля сприятимуть покращенню здоров'я української нації. Реєстрація тут: https://shapesofgrief.com/ukraine/

Думаю, це всім актуально.

Нове відео, запрошую до перегляду і коментарів (саме на YouTube) https://youtu.be/Jj-O4ik3Klo?is=a-Zl83ogzbjC2W7T

✅ Ділимося з вами корисним ілюстрованим посібником Серхіо Окампо, присвяченому соматичному дотику і рухам. На вас чекає: 🔸 7 вправ на саморегуляцію через дотик до різних частин тіла, 🔸 1 вправа на позначення кордонів і розширення простору, 🔸 2 вправи на розрядку напруги через соматичний рух 🔸 1 вправа, призначена для інтеграції досвіду через дотик. 🤗 Якщо у вас є час лише на одну вправу, особливо перед сном чи протягом дня, рекомендуємо спробувати саме завершальну - це всіма нами улюблені самообійми з цікавими деталями. ⏳Оскільки посібник містить і детальні інструкції, і питання для саморефлексії, радимо присвятити більше часу для налаштування на свої відчуття та виконання решти вправ. Також, будь ласка, зверніть увагу, що вправам на вивільнення напругу має передувати етап саморегуляції та заземлення для створення безпечного простору. 👀 Також нагадуємо, що можна подивится запис вебінару "Дотик як засіб самопідтримки в кризові часи" із Серхіо з українським перекладом, коли він завітав до нас в гості онлайн. Відчуття спільноти завжди додає натхнення: https://www.youtube.com/watch?v=-l0svYqURz8 🙏🏻 Будь ласка, поділіться цими матеріалами з колегами і запрошуйте на наш з вами канал "Ресурси травма-терапії", щоб слідкувати за наступними подіями та практикувати разом: https://t.me/somatic_trauma_healing ❤️ Тихої ночі і люблячого дотику до себе

Я нарешті записала перше відео на свій український YouTube. У мене 59 підписників, майже всі прийшли з shorts, які я постила останні кілька місяців. Хочу продовжувати знімати розмовні відео на психологічні теми, але мені важливо знати, що це комусь треба. Тому запрошую до перегляду і відгуку (саме на YouTube під відео) - це сприяє показам відео. "Час лікує" — правда чи міф? Як проживати горе https://youtu.be/NMzQNDWfOek

Пройшло кілька днів як в подивилась інтервʼю з Федеріко Фаджином (вище), і я ходу і думаю про це. Зробила вам коротко про його теорію свідомості: • Свідомість є фундаментальною властивістю реальності, а не продуктом мозку. • Суб’єктивний досвід (відчуття, емоції, переживання) неможливо пояснити лише обчисленнями та роботою нейронів. • Штучний інтелект може обробляти інформацію, але не здатний переживати досвід так, як людина. • Свідомість має квантову природу і пов’язана з глибинною структурою Всесвіту. • Свобода волі є реальною, а не ілюзією, створеною мозком. • Мозок не створює свідомість, а радше взаємодіє з нею та виражає її у фізичному світі. Тобто, за Фаджином, не свідомість виникає з матерії, а матерія та мозок виникають у більш фундаментальній реальності свідомості. А взагалі дуже перегукується з адвайтою - що скажете? Той випадок, коли шкодуєш, що твій мозок трохи іншого дизайну, щоб осягнути науковість цього.

https://youtu.be/bfxwzdqroe8?is=LyB8EIjKx_ZI_Es8 Подивилась це інтервʼю з винахідником мікропроцесора про свідомість - половину не зрозуміла - термінологія математики та квантової фізики, але, якщо дослухати до кінця - там зрозуміліше і мені дуже подобається ця теорія. Там є оригінал англійською, але навіть для мене то було занадто🙄

Хто я? Трохи роздумів замість інших важливих справ Людина різношарова, з краплями власних травматизацій і проблем, з широким спектром інструментів для існування в цьому світі і обмеженою здатністю тримати дах - свій і інших :) За фахом я - психолог. Схема-терапевт. Гіпнотерапевт. КПТ-консультант. Клінічний…ну ви зрозуміли. А раніше була організатором подорожей, тур-лідером, перекладачем, журналістом, автором, ще і ще кимось… Досвід помножений на освіту, і виходить багатовимірність у сфері професія. Я з України і живу в Болгарії в будинку без вулиці і номеру. Я жила в різних містах, але коли я думаю про «мій дім» - незмінно бачу ліс, поряд з яким виросла. Я консультую людей з різних країн. Мої комунікації на 90% онлайн, я знаходжу спільну мову на глибокі теми з дуже різноманітними клієнтами, але з сусідами я ледь вмію small talk. Багатовимірність звʼязків. Багатовимірність. Коли в мене немає однієї точки опори, бо їх кілька і кожна тримає своє. У психології ми часто говоримо про інтеграцію: зібрати частини себе в єдине ціле. Але я думаю про інший образ. Не ціле, а архітектура. Де кожен поверх побудований на попередньому, але живе своїм власним повітрям. Де перекладач дає схема-терапевту точність, а автор - метафори гіпнотерапевту. Де материнський досвід дає психологу терпіння, якого не було до. Де мандрівник дає контент-мейкеру матеріал, який не вигадати за столом. Я не завжди знаю, з якого поверху відповідаю. Але знаю, що будівля стоїть. Цікаво складати себе як конструктор. І перескладати знов. Шукаю кейсових клієнтів в схема-терапію за зниженою ціною. Деталі - в приват.