НавколоКнижкове

Дуже боляче читати усі ці дописи від бізнесів про наслідки російських атак, а за останні дні в стрічці такого чимало, на жаль. Задонатьте на Сили оборони, бо вони — наша єдина опора, а потім — підтримайте українські бізнеси, великі і малі. Всім дуже важко зараз. Світла памʼять усім загиблим. Радіо Марія

“Сьогодні четверте серпня дві тисячі двадцять шостого року, — промовив інший голос з кухонної стелі, — у місті Елендейл, Каліфорнія. — Голос повторив дату тричі. — Сьогодні день народження містера Фезерстоуна. Сьогодні роковини одруження Тіліти. Треба сплатити страховий внесок, а також оплатити рахунки за воду, газ та світло”. #літератураНаКалендарі (Серпень 2026. Дощі випадають, частина "Марсіанських хронік", Рей Бредбері, переклад Олександра Тереха) (згадала завдяки https://www.instagram.com/reel/DblX-t1y4j_/, вернусь в жовтні з наступним оповіданням)

Дія "Нортенгерського абаства" Вал МакДермід відбувається у світі, де Джейн Остін написала "Гордість і упередження" (а Сет Грем-Сміт — "Гордість, упередження і зомбі"), але не, власне, "Нортенгерське абаство". #книжкаВкнижці Два століття по тому уявлення про розваги, пристойності і побут змінилися, тому юна Кет Морланд після домашньного начання вирушає на Единбурзький фестиваль (а не в Бат), має менше братів та сестер, користується фейсбуком і обожнює паранормальні романи. Кет (бо "ніхто не має вийти з підліткового віку з іменем, яке дали батьки") каже, що навіть діти знають, що Гаррі Поттер — вигадка, а от вампіри, з іншого боку, можуть-таки існувати (що було мені особливо кумедно, бо мені дісталося видання в м'якій обкладинці з рекомендацію від Дж. К. Ролінґ "Дотепно і проникливо", а замість Енн Редкліф і Ко Кет читає вигадану авторку Мораґ Фрейзер, чиї "Банші з Бернерея" чи "Ваміри на Ватерсеї" цілком могли б вийти з-під пера Гільдероя Локарта). Кет дискутує з батьком-священиком про докази існування вампірів в Біблії ("Бо вони пролили кров святих та пророків, і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!", Обʼявлення 16.6), використовує "Сутінки" як доказ того, що вампіри не мусять носити стародавній одяг і просто не може відхилити запрошення до справжнього абатства. Я дуже люблю останні рядки оригінального роману, але "Мораль цієї історії важко з'ясувати. Бо, як власним коштом виявила Кетрін Морланд, романи не призначені давати життєві уроки." не менш чудова і дотепна заміна.

Цей, неможливий в українській жарт, існує, щоб збалансувати факт існування книжки про Пана Ніхта

Час традиційної підбірки найкращого за пів року: Січень — Олена Пчілка, "Маскарад". Лютий — T. Kінгфішер, "Чаклунський довідник з оборонного пекарства". Березень — Енді Вейр, "Проєкт "Аве Марія"". Квітень — Філіп Дік, "Оповідання. Том 2" (частина #нове2026). Травень — Людмила Коваленко, "Степові обрії". Червень — Вал МакДермід, "Нортенгерське абатсво". Разом вийшло: дві книжки з серії "Українська класика", 2 збірки оповідань, 2 книжки наукової фантастики, 1 роман для підлітків, 1 початок трилогії і 1 ретелінг. Попереднє вибране — https://t.me/aroundbooks/975

Сковорода пише про "серце, кероване Компасом і Телескопом Віри Божої", Мілтон пише про циркулі. В Антонича місяць може бути не тільки горіхом чи жолудем чи золотим котом (!!!), а й найгрубшим цвяхом, мідним чи олив'яним, а то й узагалі холодним кружком на грамофоні. Технології проникають в метафори — і це красиво. Але спробуй скажи, що на початку був бренд чи промт і це сприйматиметься зовсім по-іншому. Може тому, що створення світу, це щось, що повинно вимагати майстерности, а не позірної легкости. #mondayMusings

🤬 В Одеському обласному драматичному театрі скасували виставу Мина Мазайло Миколи Куліша під приводом, що ця вистава... розпалює міжнаціональну ворожнечу ℹ️ П'єса Куліша — про українізацію 1920-х рр. З одного боку, він висміює українське "хуторянство" (тобто уявлення про ідеальну українськість як село, хрущі та вишні). І це відповідає тенденціям, які розгортаються в той же час у всій Європі (про що писав Бочковський): про націю починають мислити в термінах модернізації 😍 З іншого, Куліш висміює російський імперіалізм. І найвідомішим є образ тьоті Моті з п'єси 🤯 Найбільш абсурдним є те, що заборонила п'єсу директорка театру на прізвище Шрамко, але яка себе підписує як "Шрамко-Пушкіна" 🤣 Повне комбо! І сама директорка — наче героїня п'єси Куліша 😅 З комплексом національної меншовартості та "Пушкіним" в одному комплекті...

SILENT FOR 30 YEARS. Reb Frommer did not speak a word or utter a sound for thirty years. This remarkable penance was self-imposed. It seems that Frommer, in an outburst of temper, cursed his newly-wedded wife who soon after met with a violent death which Frommer feared was brought about by his abuse. He was a celebrated local character of Czortków, Poland, and when he died in 1928, the newspapers of Germany and Poland repeated again the story of his life and of the strange vow that he never broke. #дивніїПерли Це уривок з книжки "Вірте чи ні" Роберта Ріплі, американського журналіста і автора стріпів. Ріплі почав малювати панелі про цікаві спортивні факти в 1918, а вже наступного року розширив коло тем... практично до всього. Його мальовані історії виходили спершу в The New York Globe, а потім в New York Evening Post. Пізніше деякі з них потрапили в книжку "Вірте чи ні" (1929) та пізніші видання. Хоча Ріплі багато мандрував, чимало з опублікованих фактів були насправді знайдені Норбертом Перлотом, котрий проводив свої дні в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Так а що ж Фроммером, котрий прокляв свою дружину, а потім замовк на 30 років? Звісно, я не могла проминути згадку Чорткова і чесно намагалася довідатися більше про цей випадок, але вийшло так собі. Замітка в Believe it or not називає Фроммера равином і стверджує що шлюб був недавній. Пізніше ця історія цитується в праці Карла Меннінґера "Людський розум" як приклад компульсивного самопокарання. Австралійська газета Barrier Miner, що виходила в Новому Південному Вельсі за 24 січня 1928 подає новину з посиланням на віденського кореспондента лондонської Observer (і число за 22 січня, яке доступне за платною підпискою), в ній йдеться про крамаря Самуїла Фроммера, котрий прокляв дружину в нападі злості. Тут дружина згоріла разом з двома дітьми (може шлюб був не такий і недавній) в 1898 і подальше мовчання описане як результат покути, накладеної місцевим рабином. Локація Чорткова не розголошується. Подібну інформацію хоч і стисліше 2 дні по тому подає Bundaberg Daily News and Mail з Квінсленду: A business man, Samuel Frommer, died at Czortkow, (Hungary), after 30 years' complete silence, imposed by the Rabbi, because Frommer cursed his wife in 1898, and wished she were burnt alive. His house was burnt soon afterwards, and his wife and two children perished. Тут Чортків в Угорщині, я не знаю чому. Може вони звіряли по передвоєнному довіднику. В лютому 1928 про нього пише The Star of Zion з американської Північної Кароліни 4 роки по тому до цієї історії повертається американські Fairfax Herald з Вірджинії, Volume 49, Number 51, 8 May 1931 і Winchester star з Масачусетса. У цьому викладі Самуїл Фроммер поклявся мовчати і молитися решту життя. Чортків тут в Іспанії, бо хто відрізнить Галісію і Галіцію. Інформації про цю подію в українських газетах я не знайшла. Повнотекстовий пошук по архівах поки недоступний, а побіжний перегляд газет за січень 1928 нічого не дав.

я – мерехчу ти – мерехтиш світ – мерехтливе мереживо такий закон всесвітнього мерехтіння такий відкритий і мені Назар Гончар #вівторковіВірші

На тижні думала про той уривок з "Місіс Деловей", котрий фіксує її в середу* і зрозуміла, що він мені нагадує вірш Сафо: Не забудуть, кажу я колись пом'янути нас (переклад Тараса Лучука) причому нагадує переважно тому, що в моїй голові ці рядки існують більше в перекладі Аарона Пучиґіна: I declare that later on even in an age unlike our own someone will remember who we are *Цього року дату Дня місіс Деловей призначає британське товариство Вірджинії Вулф і вони вирішили обрати не середу, а триматися 13 червня, тобто сьогодні. #літератураНаКалендарі