Теплодарська міська бібліотека Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області

🕯️Уночі, внаслідок ворожої атаки на місто Одесу, загинула інструкторка з першої допомоги Олена Архіпова.  У момент удару вона поспішала зі своїми дітьми до укриття. Олена загинула на місці, один із хлопців знаходиться в реанімації – інші діти під наглядом лікарів. До команди Червоного хреста Одещини Олена Архіпова долучилася як волонтер з середини березня 2023-го року. Відтоді вона як інструктор з першої допомоги присвятила себе навчання людей навичкам, які рятують життя З 2026 року Олена також стала інструкторкою з першої допомоги для тварин. Саме сьогодні вона мала розпочати навчання, щоб стати інструкторкою з першої допомоги для навчання людей з фізичною інвалідністю. Олена Архіпова активно долучалася до волонтерської діяльності Одеської обласної організації Українського Червоного Хреста, підтримуючи не лише напрям першої допомоги, а й інші гуманітарні ініціативи. Для колег і друзів Олена назавжди залишиться світлою, щирою, відповідальною людиною, яка завжди була готова прийти на допомогу. Вона навчала інших рятувати життя і щодня власним прикладом доводила, що людяність, небайдужість і турбота здатні змінювати світ. Для підтримки дітей і покриття витрат на їхнє лікування відкрито збір коштів. Якщо у вас є можливість, просимо долучитися та підтримати родину в цей надзвичайно важкий час. Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/9uJtmC7F8p Також можна здійснити переказ напряму одному з синів Олени за вказаними реквізитами: IBAN UA 74 322001 00000 2620 2382 1187 36 Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям, колегам та всім, хто знав Олену. Її відданість людям, професіоналізм і доброта назавжди залишаться в нашій пам’яті💙

📚 Несподіваний, але дуже приємний візит до Теплодарської міської бібліотеки! До бібліотеки завітали учні 1-Б класу разом із класним керівником Анжелікою Валеріївною Шпильовою. Для маленьких гостей це було перше знайомство з бібліотекою та чарівним світом книжок. Діти ознайомилися з дитячим фондом бібліотеки, із захопленням розглядали яскраві видання та самостійно обирали книжки для читання. Першокласники пообіцяли обов’язково приходити до бібліотеки, записуватись та ставати активними читачами. І це — найкраща мотивація для нас! 💛💙 Бібліотека завжди рада новим друзям та юним книголюбам! 📖✨ #ТеплодарськаМіськаБібліотека #ТМБ #ДитячаБібліотека #Першокласники #ЧитаємоРазом #ДітиІКниги #БібліотекаТеплодар #ЛюбовДоЧитання #КнижковийСвіт

"Той ранок, що змінив усе" Минуло вже 40 років відтоді, як я залишила свою домівку, у найпрекраснішому місті мого дитинства, чарівній і світлій Прип’яті. Того ранку, 26 квітня, я прокинулася, як завжди, у нашій квартирі на 14-му поверсі шістнадцятиповерхового будинку. З балкона нашої квартири відкривався неймовірний краєвид: усе місто було як на долоні - світле, зелене, наповнене життям. Далеко на горизонті виднілася Чорнобильська атомна електростанція, така звична й майже непомітна в повсякденності. Але цього разу над нею висів вертоліт, а в повітрі стояв тривожний дим. Тоді ще навчалися по суботах, і я, нічого не підозрюючи, пішла до школи. На вулицях відбувалося щось дивне: їздили незнайомі машини, а тротуари мили водою з мильною піною. Усе це здавалося незрозумілим і трохи тривожним, але дитяча свідомість не могла осягнути масштабу того, що сталося. Коли розпочався перший урок, вчителька сказала нам не бігати — мовляв, «щоб не витрачати багато кисню». Нам роздали таблетки йоду і відправили додому, наказавши вимити підлогу з милом. Сказали лише, що сталася якась аварія чи пожежа. А ми, діти, навіть зраділи, тому що скасували уроки… Наступного дня ми з батьками вирушили на дачу. І саме тоді, дорогою, по радіо пролунало слово, яке назавжди врізалося в пам’ять - «евакуація». Воно налякало мене до глибини душі. Я тоді думала, що евакуація буває тільки під час війни… Хто ж міг уявити, що війна справді прийде в нашу країну через багато років… Я й досі бачу це, ніби вчора: нескінченні ряди автобусів, що вивозили людей із Прип’яті - дітей, дорослих, домашніх тварин… Розгублені обличчя, тривога, невідомість… І все ж, через ці 40 років, мені хочеться сказати головне — зізнатися в любові до міста мого дитинства. Прип’ять була неймовірною: квітучою, світлою, затишною, наповненою життям. Вона потопала в зелені — навколо були ліси, і навіть у самому місті росли маленькі острівці природи. Усе було наповнене ароматами квітів і дитячим сміхом. Там було стільки радості: смачні тістечка в кулінаріях, безліч бібліотек, де я з захопленням брала книги… Можливо, саме там зародилася моя любов до книжок — недаремно ж я стала завідувачкою бібліотеки. Там залишилися мої подруги, моє дитинство, мої найтепліші спогади. Цікаво, що мої найкращі подруги завжди чомусь були Наталками… І хоча життя розкидало нас по різних містах, ми досі підтримуємо зв’язок, як невидиму ниточку, що веде до нашого спільного минулого. Та страшна аварія назавжди вирвала тисячі родин із їхніх рідних домівок, розкидала по світу, позбавила звичного життя… Але вона не змогла відібрати головне - любов до рідного міста, яка живе в серці й досі.