Через Себе 🇺🇦

​​До суботнього матчу проти Селтіка Абердін підійшов у вражаючій формі: 13 перемог в усіх 13 матчах сезону. Рекордна серія в історії клуба. Але до 27-ї хвилини команда Брендана Роджерса перемагала вже 2:0, що є вироком практично для будь-кого, хто приїжджає на Селтік Парк. Востаннє кельти втрачали перевагу в 2 м'ячі аж 14 років тому. Попередні 3 виїзди Абердіна тут завершилися розгромами: 6:0; 5:0 та 4:0. Поразка в цьому матчі була би очікуваною. Втім, у другому таймі ситуація різко змінилася. Команда Джиммі Теліна показала елітний оборонний майстер-клас. 16% володіння м'ячем, 5 ударів, 3 в площину, 2 голи. А ще був скасований гол (гра рукою) Дьюка, який виводив би гостів вперед. Насправді відсоток володіння не має вводити вас в оману — Абердін намагався використовувати для атаки кожен раз із м'ячем. Хлопці швидко переходили від середнього блоку до пресингу та агресивно бігли у контратаки. Навіть за нічийного рахунку не сіли в глуху оборону. Бійці Теліна залишаються непереможними в цьому сезоні і ділять першу сходинку із тим таки Селтіком. Для порівняння, Рейнджерс вже відстають на 6 очок. Це досягнення вражає ще більше, якщо враховувати останній сезон: постійні кризи, зміни тренерів, боротьба за виживання і літня втрата найкращого гравця Бояна Міовскі. Неможливо переоцінити внесок шведського тренера в успіхи команди. Його особиста історія, як і цьогорічна казка Абердіна, має вайб голлівудського фільму. Джиммі народився в невеликому шведському місті Йончопінг. Мав футбольні амбіції, але всю кар'єру відіграв в Хагапойкарні — клубі, що балансував між 4 та 5 дивізіонами. Його молодший брат Томмі мав значно більші успіхи. Практично всю кар'єру провів у другому дивізіоні, навіть на два сезони залітав до еліти. Награв у найбільшому клубі міста Йончопінг Содра 13 сезонів, майже 400 матчів, забив 90 голів та став легендою місцевого клуба. Він абсолютно затьмарив старшого брата, поки той не став тренером. В 2005-му Джиммі почав тренувати щойно створений Льюнгарум. Тренував там три роки, брав трофеї та завойовував підвищення в двох з них. В 2009-му його покликали тренувати молодіжку «Содри». Саме тої, в якій його знали як брата Томмі Теліна. В наступні 5 років він тренував різні юнацько-молодіжні команди клуба, поки в 2014-му він не отримав шанс очолити головну команду клуба. Коли попереднього тренера забрали на підвищення, то Содра вирішила дати шанс молодому Теліну, який добре проявляв себе на чолі молодіжної команди. Цікаво, що це можна було сприймати як кумівство, бо Томмі тоді був в своєму праймі та колотив багато голів за клуб. З першої ж спроби Джиммі привів Содру до рекордного за 38 років 4-го місця в другому дивізіоні. Наступного року Телін та його підопічні перевищили це досягнення та повернули клуб до еліти шведського футболу. Вперше за 46 (!) років. Наступні два сезони клуб провів у вищій лізі, а після вильоту Джиммі запросив до себе Ельфзборг. Останній сезон на той момент клуб завершив на 12-му місці, лише в 4 очках від зони вильоту. З новим тренером одразу прийшов прогрес: 8 місце, а потім — срібло та повернення до єврокубків. В Лізі Конференцій скромний клуб зупинився за крок від групового етапу — на заваді став Феєнорд Арне Слота, який потім дійшов до фіналу турніру. Далі було два сезони за крок від єврозони (4 та 6 місце). А в 2023-му Ельфзборг набрав необхідну кількість очок для чемпіонства, але знову став другим. На цей раз Мальме випередив команду Теліна лише за різницею голів. Довершує історію прогрес Абердіна одразу після призначення Теліна на початку сезону. Виглядає, що саме тут Джиммі може дістатися групового етапу єврокубків. Вони вже повернули статус третьої сили Шотландії, але мають шанс зазіхнути навіть на трофеї. В наступні два тижні їх очікує два великих випробування: домашній матч проти Рейнджерс в чемпіонаті та матч проти Селтіка у півфіналі Кубку Ліги. Статус найвідомішого Теліна у футболі, здається, вже у Джиммі. Але він не збирається зупинятися. Через Себе

Сьогодні Олег Синиця не забив та не асистував. Але створив таку красу 🔥 Це те, про що я казав. Хочеться дивитися на нього із м'ячем. Це — аура. А «Лівий Берег» тим часом вирвав другу поспіль перемогу. «Верес» мав декілька шансів ще в першому таймі закривати гру. Але в другому таймі кияни відігралися та змогли навіть увезти три очки. Новий клуб та старі знайомі продовжують писати історію! Через Себе

​​П'ять років тому друг запросив мене на подивитися матч на стадіоні. На той момент в Харкові не було команди рівня УПЛ, тому якщо я й бував на стадіоні, то на матчах «Шахтаря» в ЛЧ. Але то була Перша Ліга. Я погодився, бо давно не був на стадіоні. Гра закінчилася перемогою «Металіста-1925» проти «Балкан» – 3:0. Якість футболу відповідала турніру та не була вражаючою. Та був на полі гравець, якому вдалося мене захопити. Навіть попри відсутність в "протоколі". Вдалося захопити не тільки мене, бо весь стадіон періодично скандував його ім'я. Тим гравцем був Олег Синиця. Його техніка та креатив були значно вище за Першу Лігу. Він грав елегантно і створював шоу. Він навіть нагадував Неймара. Не манерою гри, але відчуттями: тобі хотілося, щоб м'яч був у нього. Хотілося подивитися, яким буде його наступний хід. В Україні рідко з'являються подібні гравці. В моменті Синиця був королем Харкова. Місцевий хлопець, з 9 років в академії. Пройшов всі етапи дитячо-юнацького футболу та пробився до основної команди. В 19 років дебютував за «Металіст» і вважався дуже перспективним. Але той «Металіст» убили. Попри інші варіанти Олег залишився в Харкові та приєднався до новоствореного «Металісту-1925». Він піднявся з клубом з дна до Першої Ліги. На початку сезону 18/19 Олег оформив перший та поки єдиний в історії клуба "покер". І це він ще тоді не забив пенальті. «Металіст-1925» не зміг утримати хлопця, бо не зміг піднятися до УПЛ. Олег приєднався до амбітнішого учасника Першої Ліги — «Руха». На той момент клуб вже заявляв про наміри грати в Європі, а також славився розвитком молоді. Перехід Синиці туди здавався абсолютно правильним рішенням. Він відіграв сезон добре та підвищився з клубом до УПЛ. Але там заграти не судилося. Він вийшов в старті в першому турі, проте пізніше клуб вирішив не продовжувати з ним контракт. Далі півроку Олег взагалі не грав у футбол, а потім приєднався до латвійського «Вентспілса», що зупинився за крок від єврокубків. Синиця виходив в старті, але для клуба той сезон не задався. В перших 12 матчах вони перемогли лише раз та набрали 6 очок. Почалися фінансові проблеми і в підсумку «Вентспілс» знявся зі змагань та припинив своє існування. Того ж літа Олег повернувся до Першої Ліги — в «Агробізнес». Там він був важливим, виходив в старті у кожному матчі. Але, на жаль, той сезон не був завершений. Взимку почалося повномасштабне вторгнення. Олег опинився в «Світі» з четвертого дивізіону Польщі. Там він, очевидно, був серед кращих, забивав багато голів. Але так само очевидно, що четвертий дивізіон — не його рівень. Олег хотів повернутися до України, бо вся сім'я була в Харкові. І влітку минулого року він став гравцем «Лівого Берега». То був один з перших сезонів в кар'єрі Олега, коли з його командою не сталося форс-мажору. Ні фінансових проблем, ні ліквідації, ні перерв на карантин — лише гра у футбол в сильній команді. І це дало плоди: практично весь сезон в стартовому складі, 6 голів. Клуб посів третє місце, але в плей-офф поступився «Оболоні». Знову повз Прем'єр-Лігу. Проте влітку кияни та Олег отримали ще один шанс — перехідний турнір для чотирьох команд. І клуб, і гравець сповна скористалися ним. Спочатку вони в серії пенальті пройшли добре знайомий «Металіст-1925». А в фіналі просто знищили «Минай» — 3:0. Синиця також доклався до перемоги: забив шедевральний гол, а потім розібрався із захисником та віддав передгольовий пас. Відсвяткувати не встигли — вже за декілька днів грали перший матч УПЛ проти «ЛНЗ». Дебют вийшов складним — три поразки поспіль та нуль голів. Але минулого вікенду кияни забили історичний перший гол у вищому дивізіоні та здобули першу перемогу. Олег віддав асист. Для нього це також перша результативна дія в УПЛ. А вже сьогодні в матчі з «Вересом» є можливість закріпити успіх. Не дивлячись на невдачі, співпадіння та форс-мажори, Олег Синиця в 28 років дістався до омріяної УПЛ. Кажуть, 28 — найкращий вік для професійного гравця. Сподіваюсь, найбільші успіхи Олега попереду. Через Себе

​​Мене давно не було і я мушу поговорити з вами про це. Але про це іншим разом, не на свято. Зараз я хочу поділитися саме тою історією, про яку варто говорити в День Незалежності. В 2014-му, коли війна почалася, багато українців з трудом уявляли, що відбувається насправді. Мені тоді було 15. Я чітко розумів, що відбувалося на майдані — де добро, а де зло. Втім, коли все ж таки майдан переміг, легше не стало. Якісь незрозумілі уривки новин про військовий контингент в Криму, якихось ополченців в Донецьку та Луганську, початок бойових дій, референдуми, АТО. Лише згодом, коли став старше, я розібрався, що тоді відбувалося. Знаю, що подібно до мене, багато "дорослих" також мали лише часткове уявлення про події першого року війни. Але були ті, хто навіть попри відсутність великої кількості інформації, були в самому епіцентрі подій. Одним з таких був Стьопа Чубенко. Він грав у молодіжній команді краматорського "Авангарду". Був голкіпером та мріяв стати професійним футболістом. Обіцяв батькам, що перевезе їх до Італії, коли перейде до місцевого топ-клубу. Окупацію рідного Краматорська 16-річний Степан зустрів вдома. В нього не було сумнівів, яку позицію займати. Саме тому він не боявся показувати цю позицію публічно. Він ходив з українською символікою прямо на очах у непроханих гостей, а також регулярно вступав у суперечки з прихильниками «русского міра». І це далеко не все. Мама ділилася, що Стьопа фактично став організатором проукраїнської акції в окупованому Краматорську. Учасників вирахувала і затримала міліція, але за Степаном не прийшли, тому що був неповнолітнім. Він пішов у відділення сам. Батьки дізнавалися про участь сина в проукраїнських акціях від знайомих. Так само вони дізналися, що саме їхній син зірвав прапор «ДНР» на головній площі Краматорська під час окупації міста. Потім Степан поїхав до друга в Київ. Коли Краматорськ звільнили, він вирішив повернутися додому. Але дорога пролягала через окупований Донецьк. Прямо на донецькому вокзалі його "прийняли" так звані захисники правопорядку днр (або ж людською мовою — злочинці). Кажуть, що причиною стали жовто-синя стрічка та шарфик львівських «Карпат». Може здаватися, що Стьопа спеціально кидав виклик та наражався на небезпеку. Так само здавалося і його батькам, які застерігали його та просили не привертати зайву увагу на себе. Але відповідь у хлопця була одна: "Я на своїй землі". Після донецького вокзалу Стьопа так і не вийшов на зв'язок. Батькам подзвонили та сказали, що Степана затримали. Вони одразу ж виїхали в Донецьк. Їм довелося відчути на собі всю нелюдяність та тупість сепаратистської бюрократії. Вони стукали в усі двері, які тільки можна. Але справа не ворушилася. Щоб знайти сина, вони дійшли особисто до Захарченка. Але той їм повідомив, що їхнього сина вже немає в живих. Також підчас власного розслідування батьки з'ясували, що за кілька днів до смерті Стьопу бачили дуже побитим та зі слідами від придушення. Стьопа помер наприкінці липня 2014-го. Але знайти його батькам вдалося лише кількома місяцями потому. З його смерті пройшло вже більш ніж 10 років. Росіяни так і продовжують вбивати та катувати українців. Але і його справа живе. З 2015-го року в Краматорську проходить турнір пам'яті Степана Чубенка. Місцевий «Авангард» назавжди закріпив перший номер за хлопцем. Також йому посмертно присвоєно звання Народного Героя України. А біля краматорського футбольного стадіону тепер є пам'ятник Степану. Завдяки таким людям, як Стьопа Чубенко — ми все ще можемо святкувати День Незалежності. Тому що у незалежності є ціна. Неймовірно велика ціна. Тому всіма силами підтримуйте тих, хто платить цю ціну — донатьте на ЗСУ, підписуйте петиції, висвітлюйте історії. Всупереч вислову герої вмирають. Багато героїв. Але давайте визнавати їх не лише посмертно. Через Себе

Італія, до речі, позавчора була донна. І далеко не Прима. Через Себе

Євро вийшло зовсім невдалим для України. При чому матчі проти Словаччини та Бельгії були гідним та принесли абсолютно нормальний та прийнятний результат. Але для команди, що програла Румунії 0:3, недостатньо зіграти гідно та просто прийнятно. Потрібні надзвичайні звитяги, щоб перекрити цей провал. На жаль, команда Сергія Реброва цього не показала. Втім, для нейтрального глядача Євро чудове. За грою таких команд як Іспанія, Німеччина та Португалія приємно спостерігати. Доволі багато приємних здивувань: Австрія, Швейцарія, звісно, Грузія, та та ж таки Румунія. Загалом багато яскравих матчів, красивих голів та неочікуваних результатів. Для мене, як автора, цей Євро не був дуже вдалим. На жаль, не вдалося створити такий самий рівень зануреності, який був під час ЧС в Катарі. Але як для прогнозиста цей турнір для мене доволі вдалий. В каналі "Footballенко" триває конкурс прогнозистів серед авторів спортивних телеграм-каналів. Я був переконаний, що за останні роки мої навички прогнозування атрофіювалися. Але на мій подив, я не пасу задніх: на груповому етапі набрав 13 балів та розділив проміжне перше місце. Результати перших двох матчів 1/8 мені також вдалося вгадати. Знав, що з італійцями все не так просто. На сьогодні очікую прохід Англії та Грузії. Так-так, я бачив матчі Іспанії, але все одно вірю в силу дружби та єдності грузинської команди. Інші мої та не тільки мої прогнози можна побачити ось тут. Не знаю, які призи за перше місце. Але в будь-якому разі вдячний товаришу з каналу "Footballенко" за можливість випробувати свою інтуїцію та аналітику. Підписуйтесь на нього, там теж є класний та більш регулярний контент. Через Себе

​​Сьогодні збірна України має віддати на полі все. Має боротися за кожен м'яч. Має хотіти перемогти. Має "біцца-бороцца". Мають бути палаючі очі. І ще з десяток відбірних штампів та кліше, які ви нечасто побачите у мене. Так, це матч проти Словаччини, а не Бельгії. Так, багато експертів та фанатів кажуть, що нам вже давно час грати від майстерності та техніки, а не від боротьби та самовіддачі. Але думаю, шо головна проблема першого матчу полягала саме в цьому. Можливо, план на гру був не найкращим. Можливо, нічого не виходило. Але команда грала так, ніби перевага в класі та майстерності самі вирішать питання на гру. Не вийшло. Румунська самовідданість та "палаючі очі" виявилися сильніше. Зрештою, футбол саме про це. Про бажання перемогти. Про бажання довести, що ти — краще. Навіть коли хтось швидше або технічніше за тебе. Але в першу чергу — тоді, коли ти швидше або технічніше за когось. Часто про самовіддачу та непоступливість говорять іронічно. Мовляв, в футболі не все так просто. Мовляв, всі самовіддані та непоступливі — потрібно щось більше. Але ж це не так. Кожен, хто хоч трохи дотичний до професійного спорту, скаже вам, що питання мотивації та небажання програти — одні з найважливіших речей. І далеко не в кожному матчі ментальний стан спортсмена відповідає рівню його майстерності. Багато пересічних спортсменів зробило собі кар'єру не маючи нічого, окрім стабільності, самовіддачі та непоступливості. Більшість виняткових спортсменів вписали себе в історію саме завдяки цим якостям. Кріштіану Роналду або Кобе Браянт не дадуть збрехати. Зрештою, "перемога" — це про те, щоб зробити більше, ніж можеш. Перемогти. Саме це сьогодні необхідно нашим хлопцям. Неіронічно битися та боротися. Через Себе

​​Раніше я не дуже любив футбол збірних. Не ті швидкості, не та зібраність, значно спрощена тактика. Єдиною збірною, яка мене цікавила завжди, була і залишається національна команда України. Втім, писати тексти про неї мені хотілося далеко не завжди. Часто — бо не було цікавого приводу; ще частіше — бо вже багато хто писав про це. Лише нещодавно я зрозумів футбол збірних. Те, чим найбільше цікавий футбол — це не тактика, талант, та навіть не якість гри. Найбільш цікавий футбол тими історіями, які відбуваються в ньому. Найцікавіше у футболі — це нерв та напруга, який його супроводжують. Саме тому більшість нейтральних вболівальників у фіналі ЛЧ підтримували Борусію та особисто Марко Ройса. Бо така історія була б драматичніше та "красивіше". Саме цим і чудовий футбол збірних. Тут немає спокуси захопитися якістю та рівнем гри, але кількість історій та драми навколо зростає в геометричній прогресії. Саме тому, й гра нашої збірної цікавить нас найбільше, хоча й не завжди дарує позитивні емоції. Бо це наш особистий нерв, бо це не просто цікава історія — це наша історія. Напередодні цього Євро я подивився документальний фільм «ЕПІЗОДИ: Україна на Мундіалі» від студії KNIFE! Films. Це історія про найбільший успіх в історії збірної України. Історія про нерв та напругу, які супроводжували команду Олега Блохіна протягом ЧС-2006 в Німеччині. Думаю, для кожного, хто проживав той турнір в реальному часі — це було значно більше, ніж перегляд футболу. Турнір, який відбувається 18 роками потому в тій самій Німеччині, несе в собі не менший нерв. Важливість успіхів на міжнародній арені для висвітлення війни, пропуск ЧС в Катарі, розмови про "найсильніше покоління в історії збірної". Але й успіх національної команди може дати значно більше, ніж радість групки футбольних фанатів. Рекомендую і вам подивитися фільм «ЕПІЗОДИ: Україна на Мундіалі» на Netflix. Це виведе ваш перегляд Євро на інший емоційний рівень. Пропустіть цю історію крізь себе знову. Через Себе

Мій товариш з каналу «Footballенко» запросив мене взяти участь у конкурсі прогнозистів серед авторів телеграм-каналів. Не дуже люблю робити прогнози, але цікаво подивитися, що з цього вийде. Мої та інші "пророцтва" щодо Євро-2024 можна побачити ось тут. До речі, Україні я навангував півфінал. Чекаю коменти про те, наскільки я далекий від істини 😉 А ще раджу уважніше придивитися до самого каналу. Автор, як і я, любить розкривати непопсові футбольні теми. Інколи дивує навіть мене. Там часто можна зустріти цікаві навколо-футбольні історії, огляд успіхів наших гравців в Європі, а також дуже цікаві квізи. Якщо коротше, то цей канал точно вартий вашої уваги👇🏻

Нейтральні вболівальники весь сезон насолоджувалися казкою Леверкузена. Багато хто боявся, що ось-ось ця казка закінчиться. Наразі травень, а Баєр й досі в боротьбі за всі трофеї та не програв жодного матчу в сезоні. Про цей клуб сказано та написано багато, але мій погляд зупинився на маленькому чарівникові, який пов'язує гру команди та на регулярній основі створює магію. Флоріан Вірц — одночасно типовий вундеркінд та хлопець, що пройшов екстремальний досвід, який його загартував. Цей текст про його шлях та його роль в успіхах команди Шабі Алонсо 👇🏻 Через Себе

Ковентрі зупинився буквально в кількох сантиметрах стопи Райта від фіналу Кубка Англії. Але камбек з 0:3 за 20 хвилин надовго залишиться в нашій пам'яті. Неймовірна історія. Поразка в серії пенальті від МЮ ніяк не впливає на сприйняття цієї команди. Вона на рівних воювали проти клубів АПЛ. Важливіше, що ця команда — не разова вискочка. Цей клуб пройшов величезний шлях, що опинитися там, де опинився. Детальніше про цей шлях тут 👇🏻 Через Себе

Друзі! Ви вже не раз закривали збори для легендарного підрозділу Кракен. Ви цим багато разів дуже допомогли зокрема й другу нашого каналу. 🇺🇦Зараз бійцям Кракену вкрай потрібне авто Volkswagen Touareg для виконання бойових задач на куп'янському та донбаському напрямках. Сума - приблизно 210 тисяч гривень. Цифра, звісно, чимала. Але ми віримо у силу донатів і репостів. Просимо кожного з вас вкласти бодай мінімум у закриття цього збору. https://send.monobank.ua/jar/4E3waFnsZA 5375411215209912

Сьогодні важливий вечір для усіх шанувальників андердогів: Саарбрюкен зіграє в півфіналі кубку Німеччини! Саарбрюкен в цьому кубку вже довів, що їм під силу перемагати тих, хто вище за класом: кожна з чотирьох перемог була проти команд з вищих дивізіонів. Сьогодні буде не так легко, бо команда з другої Бундесліги, а не першої. Втім, шанси на фінал є. Ще не зустрічав людини, яка б не чула про успіхи цих монстрів, особливо в матчах проти лідерів Бундесліги. Але мало хто знає, що це за команда та хто в ній грає. Після перемоги над Айнтрахтом я розповідав історію Кая Брюнкера. А напередодні півфіналу приготував матеріал про всю команду. Пірнайте, щоб наповнити свій вечір фарбами німецьких низів. Через Себе

Минула пауза на збірні була насичена класними емоціями. В першу чергу завдяки нашим хлопцям та нашому виходу на Євро. Але поки ми ще не занурилися назад до клубного футболу, пропоную розділити радість із ще однією командою, яка написала історію. Сакартвело — вперше в своїй історії їде на Євро! 🇬🇪 Нижче розповідаю, хто, як і чому зміг це зробити 👇🏻 Через Себе

Сьогодні наша збірна зіграє найважливіший матчі за останні роки. Не думаю, що наші хлопці недооцінили Боснію. Але матч вийшов складним, бо боснійцям вдалося здивувати штаб Реброва. Сьогодні також не буде недооцінки. Всі гравці казали, що Ісландія — складніший суперник. Але щоб не було здивування, давайте знайомитися з теперішньої збірною Ісландії👇🏻 P.S. До речі, про організованість — стереотип. З командою Гарейде це має мало спільного. Через Себе

Мікейло Мудрик — це український Дарвін Нуньєс ⚡️ І від вболівальника Ліверпуля можете вважати це компліментом. Коли він почне реалізовувати прості моменти — це буде летальна зброя. По грі є багато запитань до Сергія Станиславовича і нуль запитань до Яремчука. Це було камео елітного футболіста. Дякую за емоції хлопцям, але в наступній грі хочеться побачити більше ідей. Проти ефективних ісландців це просто необхідність. Через Себе

Я живий та сповнений сил. Саме тому ловіть мою третю роботу за 5 днів щоб потім пропасти на 25. Насправді робіт було більше, але ще декілька з них написані ексклюзивно для журналу "Football". Наприклад, там є мій текст про Лутон та представлення Боснії та Герцоґовини. А сьогодні перед матчем нашої команди вирішив написати про Ермедіна Деміровіча. Тобто про найкращого боснійського гравця цього сезону на клубному рівні. Цей хлопець може створити проблеми нашим захисникам. Через Себе

​​Клубний футбол — на паузі, а серйозний футбол збірних ще не почався. Але це далеко не означає відсутність цікавого. Сьогодні ми з вами можемо стати свідками історії. Національна команда Сан-Маріно може здобути першу перемогу за 20 років в матчі "святих" проти Сейнт Кітс та Невіс. Сан-Маріно — це маленька країна на півдні Європи поблизу Адріатичного моря, яка з усіх боків оточена територією Італії. Площа держави — лише 61 квадратний кілометр, а населення — 33 тисячі людей. Для порівняння: найменший обласний центр України — Ужгород — має таку саму площу, але вчетверо більше населення. Ця країна — найменший представник УЄФА. Але, не дивлячись на розмір, є найстаршою незалежною республікою у світі. Вони здобули цей статус у 1291-му році та не втрачали відтоді. Їхні успіхи у футболі відповідні розміру. Вони перемогли лише раз в історії: в 2004-му році у товариському матчі постраждав Ліхтенштейн з рахунком 1:0. З того часу команда зіграла цілих 127 матчів без перемог. Вони програли більше 95% з усіх зіграних матчів (192 з 201). Але минулий рік можна назвати проривним для Сан-Маріно у футболі. Команда забивала в усіх трьох останніх матчах відбору на Євро. Подібне трапилося з ними вперше в історії. При чому рахунки в тих матчах були дуже близькими: 1:2 проти Фінляндії, 1:3 проти Казахстану та 1:2 проти Данії. Гідні результати. 2024-й розпочався з найбільшої перемоги в історії — 7:0. Щоправда, то був спаринг проти своєї ж молодіжної збірної. Але насправді вболівальники дуже оптимістично налаштовані, бо в групі Ліги Націй їм протистоятимуть Ліхтенштейн та Ґібралтар. А розпочнеться цей рік матчем проти рівного суперника, якого можна перемагати. Сьогодні в складі не буде капітана та найдосвідченішого гравця команди — Матео Вітаолі. 34-річний нападник зіграв 91 матч у футболці збірної та відзначився цілим одним голом. А дебютуватимуть сьогодні одразу троє гравців, серед яких Едоардо Коломбо — професійний (що рідкість в цій команді) голкіпер, який грає за сусідній Ріміні в Серії С. Також цей матч стане першим на чолі команди для тренера Роберто Чеволі. Цікаво, що Сан-Маріно посідає 210-е місце в рейтингу національних команд, а їхній суперник — 147-е місце. В складі Сейнт Кітс та Невісу грає декілька представників нижчих дивізіонів Англії, які точно сильніше за чемпіонат Сан-Маріно. А найкращим грацем північноамериканської команди є Ромен Соєрс з Кардіффа. Та все це не заважає букмекерам вважати саме європейську команду фаворитами. Їм ця перемога справді необхідна. Тож сьогодні усім світом за Сан-Маріно! Через Себе

​​Єврокубки подарували одразу декілька ефектних камбеків: ПАОК повернувся після 0:2 від Загреба, сумарний рахунок — 5:3. Баєр в компенсований час горів Карабаху, але завдяки дублю Шика впорався навіть без овертайму. Також був дуже ефектний, проте не завершений камбек — Вільярреал програв Марселю 0:4, в матчі-відповіді на 85-й хвилині зробив рахунок 3:0, але потім пропустив. Втім, думаю, всі погодяться, що "Оскар" всього сезону, а, можливо, й декількох останніх сезонів, отримує камбек Олімпіакоса проти Маккабі Тель Авів. В першому матчі грецький клуб програв 1:4. Здавалося, що з цією парою все зрозуміло. Букмекери давали команді Роббі Кіна понад 90% ймовірності проходу далі. Але з перших секунд матчу-відповіді було відчуття, що нічого ще не закінчено. Гравці Олімпіакоса приїхали гризти землю заради бодай найменшого шансу на успіх. Все почалося з індивідуальної майстерності Даніеля Поденсе, який вже на 10-й хвилині обіграв захисника та красиво забив від штанги. А потім до цього додав ще два асисти. Взагалі португалець після повернення до Олімпіакоса проводить найкращий сезон в кар'єрі: 12 голів та 6 асистів. Ще до перерви рахунок став 0:3. З передач Поденсе забили Константінос Фортуніс та Аюб Ель Каабі. 30-річний Ель Каабі лише три роки тому почав грати в Європі, а свій перший матч в єврокубках зіграв взагалі в цьому сезоні. Але це не заважає йому бути кращим бомбардиром клуба з 25 голами в 36 матчах. З них 10 — в єврокубках, серед яких і дубль проти Маккабі. Фортуніс — капітан та легенда Олімпіакоса. Він проводить вже 10-й сезон в клубі. За цей час він зробив більше 170 результативних дій, але гол та асист проти Маккабі точно серед найважливіших. Вони вивели клуб до першого єврокубкового чвертьфіналу за останні 25 років. На 57-й хвилині Маккабі заробив пенальті, яке реалізував Захаві. Але вже за 8 хвилин Ель Каабі забив свій другий гол, який знову вирівняв ситуацію — 5:5 за сумою двох матчів. До речі, гол — абсолютний шевдер. Після того Маккабі трохи оговтався, а шалений темп гри заспокоївся. На останніх секундах Олімпіакос міг проходити далі, але не реалізував момент. Гра перетекла в овертайм. Там грецькому клубу довелося навіть воскресити декількох людей, щоб пройти далі. Спочатку на 93-й хвилині відзначився 34-річний Стеван Йоветіч. Так, він ще живий. Минулого літа прийшов вільним агентом з Герти. Більше того, Стеван забив свій перший гол в єврокубках за останні 14 (!) років. Не знаю точно, але це має бути якийсь рекорд. А крапку на 103-й хвилині поставив 37-річний Юсеф Ель Арабі. Архітектора камбеку я залишив на десерт. Історичний успіх Олімпіакосу приніс Хосе Луїс Менділібар. Минулого року 63-річний іспанець досяг найбільшого успіху в кар'єрі — взяв Лігу Європи разом із Севільєю. Але його казка в клубі тривала недовго: цьогоріч йому відплатили звільненням після перших 10 турів. Олімпіакос призначив тренера лише місяць тому. Він одразу ж переміг Ференцварош в Лізі Конференцій, а потім розгромив ПАОК, який тоді був першим в чемпіонаті — 4:1. В перших 6 матчах з іспанцем клуб тільки перемагав. Далі була поразка 1:4 від Маккабі, а потім — одразу ж 1:3 від Панатінайкоса, прямого конкурента за єврокубки. Менділібар опинився під тиском. Лише для того, щоб в свій день народження привести клуб до історичного камбеку та найкращого за 25 років результату в єврокубках. Після матчу тренер казав: «Гравці зробили мені найкращий з можливих подарунків. Я по-справжньому щасливий. Це один з найкрасивіших моментів мого життя. Не лише у футболі». В чвертьфіналі на Олімпіакос очікує Фенербахче. Легко не буде. На папері склад турків сильніше. Але, здається, для банди Менділібара тепер немає нічого неможливого. Ліга конференцій, ти — просто космос! Через Себе