У кабінеті психолога

#меми

​Екзистенційний гуманіст Францзузик. Чесно кажучи, складно робити аналіз персонажу, коли майже всі важливі моменти для цього персонажу вилетіли із голови. Але я переглянув кілька моментів і може дещо сказати про цього складного персонажа. Складним цього персонажа робить його минуле, рід діяльності та відношення до життя. Минуле його було наповнене насиллям та жорстокістю зі сторони батька, який викрав Сержа і намагався виховувати самостійно але через наявність БАР (за словами Сержа) його батько часто хотів вбити. Ці події мали подвійний вплив на Сержа. З одного боку: він став толерантно ставитися до будь-якого насилля, що стало причиною участі у військових силах та кримінальному світі; торгівля зброєю, наркотиками і замовні вбивства. З іншого боку: Серж став досить емпатійною людиною, яка намагається без упереджень ставитися до людей, навіть до суперів. Є кілька дуже показових моментів, які це підтверджують: по-перше, стосунки із Кіміко. Він першим проявив співчуття до Кіміко, оскільки добре розумів її та бачив себе на її місці; по-друге, він простіше ставився до Старлайт, коли та доєдналася до їхньої команди; по-третє, він визнавав позитивні сторони за деякими суперами, ті ж Старлайт, Кіміко або суперів загалом, коли казав про дивовижні унікальні здібності усіх них. Коли у команді з'явився Хьюї, він частіше став сперечатися з Бутчером щодо його кровожерливих планів; вплив Кіміко теж не варто забувати. Але тим не менш, він часто не міг піти від шкідливих стосунків із Ніною, Бутчером через що часто повертався до них, бо "це остання місія, чесне слово". І ця остання місія ставала засобом впливу та маніпуляцій на Сержо. Серж також був прихильником Сартра, на якого посилався на кілька разів за серіал: Спочатку він говорив про Сартра з Кіміко під час пошуків її брата. Якщо я не помиляюсь, то він говорив з нею про любов в екзистенційному сенсі слова. Вдруге, він про Сартра згадав, коли говорив з ММ про одруження, яке пригнічує чоловіче "єство". Він мав сильне відчуття відповідальності, яке часто трансформується у тривале, токсичне відчуття провини, що з'їдає його зсередини. Серж не шукає собі виправдань, а твердо впевнений, що саме він відповідальний за життя інших людей. Так, одним із головних конфліктів між Сержом і ММ стосувався подій кількарічної давнини, коли Французік мав зупинити Факела (Фонарщіка) та не дати тому спалити приміщення з дітьми. Незважаючи на те, що Серж мав істотну причину піти із завдання, він все одно відчував провину та вважав себе відповідальним за те, що трапилося. Більш того, він ніколи не хотів отримати прощення, бо ці події нагадували йому про важливість правильного і своєчасного вибору А ще Серж у серіалі є бісексуалом (наш козак 💅). Нам чітко показували, як він був готовий створити стосунки як з чоловіком, так і з жінкою — Кіміко. До речі, батьків цього чоловіка Серж сам вбив, за що теж відчував сильну провину і не зміг побудувати стосунків з ним. Ну і сам Серж виступав комедійним персонажем серіалу. І за всіма законами підлості, саме комедійний персонаж має найскладнішу історію і трагічний кінець. У принципі, все. Що ви думаєте про Сержа? Чи подобається вам його особистий розвиток протягом серіалу? І якого персонажа мені розібрати наступним? #TheBoys_psyhology

Чому ціни на психологів такі високі? Давайте трохи відійдемо від психологічних концепцій і поговоримо трохи про побут психологів. Захотів це трохи освітити, бо сам нещодавно почав шукати собі того, хто зможе на регулярній основі мені вправляти голову на місце, і трохи дивувався з цін на разові індивідуальні консультації. Якщо мені відомо, чому так швидко і сильно стають дорожчими послуги психологів, то багатьом — ні. Хочу, щоб люди трохи простіше і з зрозумінням ставилися до діяльності психологів і терапевтів, не бачили в цьому обману чи вимагання грошей. ♦️Є кілька різних основних видів причин. Перша причина це потреба у постійному розвитку: Психолог мусить постійно розширювати власні можливості, розуміння, методи роботи і навички. Психолог, як і вчитель, навчається протягом усього свого життя і підвищує власну кваліфікацію, відвідуючи професійні курси та додаткові, там наприклад, з іноземної мови, щоб мати швидший доступ до свіжих наукових матеріалів. ♦️Інша причина полягає в тому, що кількість людей, яких психолог може обслуговувати сильно обмежена: Ці обмеження пов'язані як об'єктивним обмеженням часу у психологів, так і з суб'єктивним психологічним благополуччям спеціалістів. Щоб мати можливість допомагати людям, психологи мають грамотно розподіляти свій час; балансувати між роботою та життям; а також мати можливість їздити у "відпустки" (наскільки це взагалі можна назвати відпусткою у самозайнятих). ♦️Третя причина полягає у необхідності виправляти психологами свої помилки і не допускати їх у майбутньому, а для цього потрібні колеги, тобто інші психологи: Ці колеги мають вищий рівень кваліфікації і мають змогу проводити аналіз тих ситуацій, з якими зіштовхнувся психолог протягом своєї практики; на таких сеансах спеціалісти обговорюють моральні та етичні обмеження; технічну складову роботи і так далі, і так далі. Ці послуги даються не безкоштовно, а також вимагають грошей. До того ж, не маленьких. Цих колег називають супервізорами. ♦️Четверта причина залежить вже не стільки від психологів, скільки від соціально-економічного та політичного становища. Сюди входять ліцензії, організація фоп, належність до певної ліги: Так, як ми живемо при ринковій економіці, регульованої державою, то психологам вкрай необхідно реєструвати свій ФОП, щоб сплачувати податки і мати можливість легально надавати свої послуги. Крім того, більшість психологів так чи інакше належать до певних асоціацій та ліг, що вимагають певні щорічні внески. І величина цих внесків буває різною, хоч і не сильно б'є по кишені. Але врешті-решт це грошові витрати. Деякі із цих причин необхідні для надання якісної психологічної підтримки та допомоги, а деякі склалися у результаті економічних та політичних подій. А це ще я забув про суб'єктивну оцінку власних навичок психологом. У підсумку, прошу ставитися до цього з розумінням і шукати тих психологів, чия ціна, навички і стиль роботи будуть для вас прийнятними.

І про сюрприз я пам'ятаю! Я його трохи відкладу, але обов'язково про нього нагадаю через кілька днів! Просто дочекайтесь :)

Нарешті настав той день, коли я отримав свій диплом! Тепер я офіційно дипломований спеціаліст, психолог! Для мене це був особливий день, хоч він і відбувся зовсім не так, як я собі це уявляв — дуже скромно, тихо, без гучних вигуків і антуражу! Тим не менш, емоції від отримання свого диплому про першу вищу освіт не забуваються ніколи! Ці чотири роки промайнули непомітно, як і 11 років в школі. Наче ще вчора я тільки-тільки шукав корпус в кабінет, де я мають підписати контракт, а сьогодні я вже стояв поруч з викладачами, тепер точно моїми колегами, з дипломом в руці та шапці на голові! Я дуже вдячний за ці чотири роки і сподіваюся, що потраплю до магістратури цього ж університету! Дуже вдячний за якісний матеріал; за класні, цікаві лекції та практичні матеріали. Сподіваюсь, що університет ставатиме надалі все краще і краще, а якість навчання ставатиме все ліпшою! Бо як сказала директриса Навчально-наукового інституту психології і суспільних наук: навчання триває все життя і тут немає фінішної прямої!

​Повна відповідальність. Частина 2: Віктімблеймінг Не знаю як у вас, але коли я вперше познайомився з концепцією екзистенційної відповідальності, то першим, що мені прийшло у голову, то це обуритися "Невже екзистенційна психотерапія пропонує визначити жертву як таку, що винна у скоєному злочині проти неї самої?". У меня ця думка з голови довго не йшла, однак ось до чого я прийшов після довгих роздумів. Розумію, що тема болюча і тонка, але я сподіваюся, що донесу думку правильно. Що може спантеличити з самого початку? Перше, це фраза "людина відповідальна за свої страждання". Друге, це теза "людина відповідальна за свої несвідомі рішення". Однак ні те, ні інше не передбачає ні відповідальності, ні тим паче провини жертви щодо скоєного злочину. Людина відповідальна за свої страждання. Ця теза перш за все стосується наших реакцій та нашого сприйняття ситуації, а не об'єктивної ситуації. Варто розуміти, що те як ми реагуємо на ті чи інші ситуації, ми можемо змінювати через фундаментальні рішення, а реакції на обставини є результатом несвідомо прийнятих ситуативних рішень. Згідно цього, людина відповідальна не за те, що стала жертвою насилля, а за те, як вона справлятиметься з цими наслідками; наскільки довго перебуватиме у пригніченому стані; що робитиме у цьому стані — усе це на відповідальності потерпілого/ої. Те, що спричинило необхідність постійно боротися з депресією, тривогою чи птср — наслідок дій насильника, тобто його відповідальність та навіть провина у юридичному сенсі слова. Іншими словами, страждання тут варто сприймати як суб'єктивні переживання, сприйняття подій, а не об'єктивні ситуації, які людина у повній мірі контролювати не може. "людина відповідальна за несвідомі рішення". Тут мається на увазі те, що людина відповідальна за те, як, коли і чому опинилася на місця, де трапилося насилля над нею. Відповідальна, бо несвідомо або свідомо прийняла рішення пройти через це місце. Однак це не означає, що людина винна або відповідальна за вчинений щодо неї злочин, аж ніяк. Насилля — це активна і цілком усвідомлена (в багатьох випадках) дія іншої людини, яка відповідальна за свої вчинки. І тільки насильник винний і відповідальний за скоєний злочин, але аж ніяк не жертви чи потерпілі. Крім того друга теза може тригерити людей (мене особисто тригернуло), тому що може здатися, що мова йде про "несвідоме бажання стати жертвою/потерпіл_ою" насилля. Потрібно все таки розуміти, що рішення та бажання зовсім різні речі, які не мають прямого відношення один до одного. А тому говорити, що концепція відповідальності за несвідомі рішення — це дозвіл до газлайтингу через "несвідомі бажання" повна дурниця, яку варто викинути із голови. Інакшими словами, екзистенційна психотерапія не звинувачує, і тим паче, не перекладає відповідальніть з насильника на потерпіл_у. Та більше все навпаки, екзистенційна психотерпія має на меті підсилити відчуття відповідальності насильника та зменшити відчуттям провини потерпіл_ої за насилля через роботу над межами відповідальності. Сподіваюся, що доніс думку правильно. Якщо щось незрозуміло, або ви не згодні, то запрошую до дискусії з холодним розсудом. #екзистенційна_психотерапія

​​Повна відповідальність за життя. Частина 1. Особиста відповідальність — один із ключових елементів автономії. Саме завдяки усвідомленню авторства свого життя, людина здатна, ні, навіть приречена бути вільною. Поняття відповідальності означає усвідомлювати авторство свого життя, почуттів, долі, страждань та труднощів. Екзистенційну відповідальність не варто плутати з юридичним терміном, оскільки перше пов'язано з активним свідомим чи несвідомим вибором, що робить людина протягом свого життя, тоді як друге — зі станом і можливістю прийняти наслідки власних діянь. Хоча, в деяку роді, авторство свого життя також передбачає і прийняття наслідків своїх рішень, але ним не обмежується. Людина робить вибір майже кожного разу, коли починає діяти або перед нею постає необхідність вибирати. Навіть якщо людина залежна від одного із видів насолод, вона може робити вибір чи зменшувати вплив своєї "слабкості" на себе, або дозволяти їй так само впливати на неї, або навіть підсилити її. І тут варто розуміти, що існує два види виборів: ситуаційний та фундаментальний. Ситуаційний вибір людина робить абсолютно кожен раз, коли постає така необхідність. Цей вибір передує кільком діям чи наслідкам. Наприклад, піти чи не піти зробити собі чай — ситуативний вибір, від якого залежать кілька конкретних дій та дуже конкретний результат. Фундаментальний вибір же — визначає ситуативні вибори, або як би це назвали представники КПТ підходу — паттерн поведінки. Коли людина залежна, то просто "не здаватися залежності" не вийде, оскільки для подібних змін потрібно зробити фундаментальний вибір — змінити середовище навколо себе, або обірвати спілкування з людиною, яка шкодить тобі. Усвідомлення можливості обирати будь-коли і робить людину вільною. Крім усвідомлення того, що вибір є завжди, людина має усвідомлювати той факт, що нічого не робити — теж вибір, що має свої наслідки, і що формує як об'єктивний, так і суб'єктивний світ. Коротко кажучи, людина в будь-який момент може піти здати кров для війська, і вибір "не здавати кров" має свій наслідок, наприклад, замість цієї людини здасть кров інший військовий, який також потрібен на фронті. Хоч людина і буде відповідальна за те, що станеться далі за такий вибір, однак вона не винна у тому, що станеться із військовим. Точніше, не завжди. Згідно з фундаментальним рішенням, деякі наші вибори несвідомі або напівусвідомлені, але продиктовані свідомим фундаментальним рішенням. Згідно із можливістю робити фундаментальні вибори, людина сама визначає як їй ставитися до наслідків своїх дій — відчувати свою провину чи ні. Зазвичай це відбувається завдяки вибору ідеології, принципів та поглядів на життя, сприйняттю суспільних благ та їх визначення тощо. Хтось має одні погляди на життя та відчуває провину за те, що робить недостатньо, а хтось має зовсім інші і відповідної провини не відчуває. За таким принципом людина створює і змінює світ. #Екзистенційна_психологія

​​Особиста автономія та екзистенційна ізоляція Відкриваємо цей місяць новою темою в екзистенційній психотерапії — свобода. А якщо бути точнішим, то особиста автономія. Автономія особистості в екзистенційній психотерапії представляє собою гарант свободи людини, оскільки передбачає наявність можливостей до самостійного вибору, життя своєю головою, повну відповідальність за своє життя, власні вибори, реакції та власне сприйняття. Починаючи змалку людина прагне свободи та особистісної автономії, так скажімо, людина народжується з природним прагнення бути вільною. Особливо яскраво це прагнення можна помітити у дитини віком від 2-3-х років, коли починається криза трьох років. У цей період у дитини розвивається "Я", яке прагне до самостійної, без втручання когось ззовні, взаємодії з зовнішнім світом. Це такий перший і найважливіший вияв нашого прагнення до свободи. Але у особистої автономії є зворотня сторона, якої всі намагаються уникнути в тій чи іншій мірі. Ця сторона передбачає самотність перед відповідальністю, самотність у відчуттях, сприйнятті та емоціях, які переживає людина. Жодна людина не може у повній мірі вторгнутися у голову іншій та зрозуміти, що там коїться, а тому кожен із нас в решті-решт залишається сам на сам з власними переживаннями. Це називається екзистенційною ізоляцією. Вона часто набуває такої сили, що стає нестерпною і людина тікає від неї різними шляхами. У повсякденному житті ця втеча відбувається зазвичай через емоційну залежність від близьких людей; у політичному житті — передача відповідальності та контролю зовнішнім інститутам, які мають забезпечити соціальний порядок і безпеку. Автономія та ізоляція йдуть крок у крок. Якщо немає відчуття самотності від тягаря відповідальності перед самим собою, то варто подумати наскільки ви автономні від думок інших людей або наскільки сильно ви довіряєте відповідальність за власне життя іншим. #Екзистенційна_психотерапія

Дайджест за липень Сьогодні почався серпень — останній місяць літа. А це означає, що час викласти дайджест постів за липень. ♦️ Пост про інтеріоризацію установок або як слід розуміти слова психолога "Це у вас кажуть ваші батьки"? ♦️ Нарцисизм як захист від смерті ♦️ Нашо людині робота і коли слід починати працювати? ♦️ Агресія та контроль як захист від смерті ♦️ Найголовніший пост за минулий місяць — публікація мого дослідження у збірнику тез "Актуальні проблеми практичної психології 2026" #дайджест

Про сепарацію написано дуже багато. Але ця тема все ще потребує уточнень. Бо сепарація це не тільки про переїзд в окрему квартиру чи фінансову незалежність. Значно глибший шар цього процесу стосується внутрішньої свободи мати власні думки, почуття і межі, які не потребують схвалення родини. Багато дорослих людей живуть окремо роками, але всередині продовжують ніби звітувати перед батьками за свої рішення, відчувати провину за незгоду або сумніватися у власних бажаннях, якщо вони відрізняються від сімейних очікувань. Це відбувається тому, що в дитинстві прийняття з боку батьків часто було тісно пов’язане з відповідністю їхнім уявленням про правильне життя. Внутрішня сепарація означає навчитися залишатися в стосунках з родиною, водночас не втрачаючи власного голосу і права мислити інакше. Це повільний процес, який не завжди супроводжується конфліктом, а часто відбувається тихо, через маленькі рішення бути собою, навіть коли це незручно для інших.

​​Повертаємося до розважальної рубрики #TheBoysPsyhology. Сьогодні поговоримо про Хьюї Кемпбела. В минулих постах цієї рубрики я писав про Бутчера и Хоумлендера, кому цікаво то можете знайти за хештегами або ключовими словами. І лише зараз я зрозумів, що у всіх персонажів є якась головна тема, яку вони розкривають завдяки своїм сюжетним лініям: у Бутчера це тема помсти, у Хоумлендера — потреба у визнанні та коханні, а к Хьюї — стосунки з матір'ю та особиста автономія. Хьюї та Робін Перші стосунки Хьюї, які ми побачили, були з Робін. І в них Робін сильно піклувалася про Хью, постійно дорікаючи йому за те, що той боїться попросити та навіть конфліктувати з приводу підвищення. Але у той же час вони не конфліктували з цього приводу (припускаю, що не конфліктували, адже розмова не вилилася ні у що), і навіть могло здаватися, що подібна ситуація цілком влаштовувала Робін. Хью отримував порції похвали за, грубо кажучи, бездіяльність, підтверджуючи, що він класний, однак психіці потрібні факти. Факти, засновані на діяльності, а тому такі похвали не створювали в ньому впевненості та дозволяли йому розвиватися далі. Хью був залежний від думки оточуючих, особливо Робін. Бутчер та Кемпбели Бутчер виступив в ролі батька для Хьюї. Дещо жорстокого батька, але такого що й вчив постояти за себе та не терпіти несправедливості. Ось тут Хью починав бачити те, чим саме ВІН може пишатися собою: виконав ризиковану витівку, знайшов приближену до А-Трейна людину та наблизився до помсти. Однак стосунки між Хью та Бутчером згодом нагадували стосунки між вчителем на учнем, де останній перевершував першого та йшов у конфлікт. Тут вже він ставав більш автономною особистістю та зміг, навіть, вийти на конфлікт з власним батьком, якому йому було раніше важко перечити. В цілому, Хью був ображений на свою матір (але про це окремо) та батька, який не приділяв потрібної уваги вихованню сина. Бутчер допоміг цю образу виразити у емоційний спосіб — через агресію та конфлікт, бо Бутчер знає тільки такий спосіб вирішення власних потреб. Але згодом Хью заспокоївся, зрозумів, що батько його любить та йшов на примирення (та навіть намагався врятувати за допомогою препарату Ві). Хью і Старлайт Тут вже Хьюї вступив у романтичні стосунки, коли вже його моральний компас ставав все сильнішим, а впевненість примножувалася з кожною виконаною справою. Тепер його стосунки не виглядали як взаємодія дорослого (Робін) та дитини (Хью), а як взаємодія двох дорослих, які впливали рівномірно один на одного. Ставалися прямі конфлікти, непорозуміння та складні періоди, які поступово персонажі долали разом. (Мені дуже подобається момент, коли Хью послав нахуй чоловіка, який ледь не в вухо кричав, що аборт це вбивство). Хью був у цих стосунках автономною особистістю, яка знала що хоче та яка дорожила стосунками не тому, що вони підтримували в ньому віру у власну винятковість чи дарували безпеку, а тому що цінував Старлайт як окрему особистість, цінував їх присутність та і в цілому любив її, не дивлячись на те, що деякі її вчинки його дратували. Стосунки з мамою От тепер найголовніше. Мама Хью дуже рано покинула сім'юпішла за хлібом, а тому Хью виховувався пасивним у більшості аспектів батьком, який не приділяв достатньо уваги своєму синові, щоб виховати із нього автономну особистість. Хью виріс із великою образою на батька і матір, на останню через те, що вона покинула його, хоча Хью її сильно любив. Не дивлячись на те, що синок став вільною від чужої думки людиною, яка має свій внутрішній компас, та потреба у безпеці, у розумінні нікуди не ділася, а перетворилася на гнів та образу, що накопичувалася роками. Він її не пробачив за те, що вона пішла; не пробачив за відсутність, але зрозумів чому вона так вчинила та прийняв її допомогу. Образи позбувся, але вчинок не забув і не пробачив. Грубо кажучи, він закрив свій гештальт з матір'ю саме в той момент, коли вони намагалися врятувати батька сім'ї, коли нарешті прийняв її допомогу. А ви якої думки про Хьюї? Кого хочете бачити наступним у розборі?

Невеликий відгук на книжку "Ефект Ритуалів" Майкла Нортона. З першу потрібно зазначити, що Майкл Нортон справжній вчений, про якого можна знайти в інтернеті інформацію. Найбільше він відомий як соціолог, який ідентифікував і назвав ефект IKEA. Однак через це все ще науко-популярний жанр літератури, а тому з викладеною тут інформацією потрібно все одно бути обережним. Отже. Наскільки книжка хороша/погана? Переваги Стиль викладання дуже простий і легко читається. Всю інформацію Нортон викладає дуже доступно і зрозуміло для широкого читача, і це найбільший плюс цієї книжки. Інша перевага полягає у якісному викладанні. Тобто інформація мало того, що цікава, так ще й інформативна та багата прикладами, що допомагають зрозуміти як саме працюють ті чи інші ритуали, згадані у книжці. Деяка інформація стане, я думаю, мені у нагоді, оскільки звучить дуже переконливо і начеб-то має наукове підґрунтя. Хоч і соціолог, але в дечому він опирається на знання із психології. Власне, він консультувався з психологами у процесі написання книги. Цікавою перевагою для людей, які полюбляють колекціонувати знання про все-все-все на світі будуть короткі екскурси в історію кількох племен корінних жителів тих чи інших країн. Можливо комусь буде цікаво почитати про те, як окремі племена взаємодіють з сучасним світом через створення спільних ритуалів. Недоліки. Основний мінус тут полягає у відсутності наукової літератури, на базі якої формувався цей текст. На відміну тієї ж "Екзистенційної психотерапії" Ірвіна Ялома, тут важко перевірити достовірність інформації, незважаючи на те, що якісь описані ефекти можна впізнати і самому при базовій фаховій підготовці. Затягнута повість. Дуже багато інформації в книжці просто не потрібна. Автор у деяких місцях ллє воду, яку нудно читати, але все одно читаєш, бо не хочеш пропустити крізь пальці важливу інформацію, якої там достатньо. Його вступи стає нудно читати десь на половині тексту, хоча з самого початку вони могли заворожувати і здаватися нууу дуууже цікавими. Загальне враження У принципі, тут немає якоїсь дуже неоднозначної інформації чи порад, які працюють лише у контексті американської аудиторії на відміну від "Йди туди, де страшно". А тому з більшим шансом тут хтось знайде для себе щось цікаве і корисне. #психологія | #особиста_замітка

У кабінеті психолога pinned «Особливості емоційно-вольової сфери студентів з різним рівнем стресостійкості у період війни Гарні новини, дами і панове! Представляю вам тези моєї наукової роботи, яка була опублікована у збірці тез "Актуальні проблеми практичної психології 2026". Успішно…»

Особливості емоційно-вольової сфери студентів з різним рівнем стресостійкості у період війни Гарні новини, дами і панове! Представляю вам тези моєї наукової роботи, яка була опублікована у збірці тез "Актуальні проблеми практичної психології 2026". Успішно…

Особливості емоційно-вольової сфери студентів з різним рівнем стресостійкості у період війни Гарні новини, дами і панове! Представляю вам тези моєї наукової роботи, яка була опублікована у збірці тез "Актуальні проблеми практичної психології 2026". Успішно нанив Тези під назвою "Особливості емоційно-вольової сфери студентів з різним рівнем стресостійкості та канали подолання стресу у період війни" знаходяться на 428 сторінці збірника тез "Актуальні проблеми практичної психології" від 2026 року публікації. Я разом з моїм науковим керівником провели кропітку роботу, підбираючи методики, вибірку та методи дослідження. У тезах міститься короткий зміст теоретичної та емпіричної частин нашої роботи. У теоретичній частині ми досліджували поняття воля, емоції та почуття та їх функції у повсякденному існуванні людини. Були визначені 3 основні теоретичні підходи до вивчення емоцій, а також 3 підходи до вивчення волі як важливої складової саморегуляції особистості. У самому досліджені ми визначали взаємозв'язок між каналами подолання стресу (типами подолання цього самого стресу) та особливостями емоційно-вольовою сферою студентів. У дослідженні брали участь 29 студентів, віком від 17 до 23 років, які проходили кілька опитувальників, спрямованих на різностороннє вивчення емоцій, станів та методів подолання стресу. Дізнатися результати дослідження ви можете, безпосередньо, у самому збірнику за цим посиланням. Але це не все. Далі буде

Я все ще чекаю, коли в бібліотеці університету з'явиться збірник тез, де опублікована і моя робота. А його все нема і нема. Дразнять

Чому фраза "заспокойся" не заспокоєю, а поглиблює хвилювання? Загалом, це перша фраза, яка спадає на думку, коли ти починаєш хвилюватися. І причина чому вона не працює дуже проста — ти починаєш хвилюватися через те, що ти не можеш заспокоїтися, хоча ж це "логічний крок". Ось уяви собі, що виступаєш на сцені і починаєш хвилюватися. Твої думки починають хапатися за майбутнє, якого ще не існує і вигадувати думки людей, яких ти зовсім не знаєш. Ти розумієш, що таке хвилювання до добра не призведе і починаєш повторювати мантру "заспокойся" з очікуванням на швидкий результат, який... Не настає. Немає такого миттєвого заспокоєння, очікування про свою стресостійкість руйнується і поверх "читання думок" і хвилювання щодо " "очевидності" твоїх пройобів, твій мозок як процесор, починає навантажувати себе додатковими процесом, а саме міркуванням " Чому я не заспокоююсь? Що я роблю не так? " і хвилювання посилаються. Тобто ти цієї фразою сам себе вганяєш у замкнуте коло хвилювання: хвилююся — намагаюся заспокоїтися — очікую миттєвого заспокоєння — миттєво не заспокоююсь — хвилююсь через те, що миттєво не заспокоївся. Краще замість цього виконай дихальні, фізичні вправи, створи власний невеликий ритуал, що поверне тебе до реальності. Головною задачею при хвилюванні є повернути себе до "тут і зараз" і зосередитися на тому, що ти вмієш робити те, що від тебе очікують інші. І навіть так, від нього ти нікуди не втечеш, адже хоч трохи, ти все одно будеш хвилюватися перед важливою справою. Повністю воно зникне, хіба що, коли ти будеш повністю знаходитися у процесі виконання справи. #психологія