місто співочого полум'я

Превіт, друзі! Раптово перериваю радіотишу закликом-проханням про підтримку. Про всяк: я мобілізувався й несу службу в 3 АК. Дуже хочу повернутися/долучитися до перекладацьких, наукових й інших звичних справ, але наразі — служба, праця й — передовсім — медицина для побратимів. Тож запрошую мірою спроможності долучитися до збору на матбазу й медикаменти, які, на жаль, швидко витрачаються та втрачаються. Закупимо 40 турнікетів, 20 гемостатиків і поповнимо пілпаки з розрахунку на десять чоловік: на все це пораховано було 45.000 грн. Посилання на банку. Всі донатери, звісно ж, отримають звіти, а випадково вибраний переможець за донат від 100 грн — підписаний примірник крайнього наразі мого виданого перекладу — «Церемонію» Леслі Мармон Сілко від #KOMUBOOK — теж про війну, боротьбу і повернення. Всіх обіймаю, ви найкращі!

Із «Нотаток Мальте Лявридса Бриґґе» Райнера Марія Рільке: Не знаєте, що це таке, поет? — Верлен... Нічого вам не промовляє? Жодних спогадів? Ні. Ви не вирізнили його з-поміж тих, кого знали? Так, різниці ви не робите, знаю. Але я читаю не його, а іншого поета, такого, який мешкає не в Парижі, цілком іншого. Когось, хто має тихий дім у горах. Звучить він, як дзвоник у чистому повітрі. Щасливий поет, що розповідає про своє вікно і про скляні дверцята книжкової шафи, які задумливо відбивають любу, самотню далечінь. Це саме такий поет, яким хотів би стати і я; бо він чимало знає про дівчат, і я теж хотів би про них багато знати. Він знає про дівчат, що жили сто років тому; байдуже, що вони померли, бо він знає все. І це головне. Він вимовляє їхні імена, ці тихі, тонким пером виведені імена зі старосвітськими завитками на подовгастих літерах, і дорослі імена їхніх старших приятельок, у яких уже ледь-ледь бринить доля, ледь-ледь розчарування й смерть. 🦇 #цитатник

🐦‍🔥 Здзіслав Бексінський 🦇 #ніжно_ніжно

І знов обвугленими сірниками на сірих мурах сірі дні значу, і без кінця топчу тюремний камінь і туги напиваюсь досхочу. Напившись, запрягаю коні в шори і доганяю молоді літа, лечу в далекі голубі простори, де розцвітала юність золота. — Вернітеся, — благаю, — хоч у гості! — Не вернемось, — гукнуло з далині. Я на калиновім заплакав мості... І знов побачив мури ці сумні, і клаптик неба, розп'ятий на ґратах, і нездріманне око у вовчку... Ні, ні, на вороних уже не грати: я в кам'янім, у кам'янім мішку. Михайло Драй-Хмара, 1937 🦇 Alessandro Sicioldr, 1990 🦇 #поетичне

Фрагменти листа Лесі Українки до матері Олени Пчілки за 13 (25) січня 1898 рік: Люба мамочко! Я дуже зраділа, коли оце сьогодні рано радо усміхнутеє чорненьке хлоп’я подало мені твого листа. Добре, що я не знала про запізнення парохода на 4 години проти норми, а то б я дуже боялася за тебе, – у нас тут увечері в неділю щось таке було, немов чорти зірвалися з ланцюгів: вітер, снігодощ! Мені часами здавалось, ніби моя хата тремтіла, немов маяк, мимохіть згадувалось оповідання Daudet «Le phare des Sanguinaires»… Коли так було й під Севастополем, то могла бути не то колисанка, а й справжній шторм. З твоїм виїздом виїхала від нас і погода: другий день безперестанку йде сніг, не снігодощ, а таки сніг, як слід, аж кипариси погнулись під важким «навісом», наче поліські сосни. Мені шкода, що ти не бачиш сього видовиська – се дуже оригінально. Невважаючи на сніг, надворі не холодно, бо вітру й морозу нема, якесь біле і м’яке повітря, «неначе хто розпровадив у молоці пух і, захолодивши його трохи на льоду, полив ним небо і землю», – так сказав би Нечуй. *** На мене ніхто не нападав. Настя спала одну ніч таки у мене, але се вийшло для нас обох невигідно, я їй не давала спати ввечері, а вона мені рано, то другу ніч вона спала у великій хаті. П[ан] Дер[ижанов] одпечатав нашу фотографію, але вона чогось вийшла така біла, що ледве-ледве можна розгледіти і нас, і діскоболоса (Афродіта не вийшла зовсім). Се вже боги розсердились та й напустили якогось білого туману. Сьогодні отримаю другу пробну карточку у Орлова і пришлю тобі вкупі з «Іфігенією». Міцно, міцно цілую тебе. Твоя Леся 🦇 #цитатник

🦇 I. Джерело: https://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp/1898/18980125.html II. Фото, що згадується у листі: Олена Пчілка та Леся Українка, Ялта (Крим), грудень 1897 – січень 1898 р.

Котарбінський Вільгельм Олександрович I. Tomb of a Suicide, 1900 II. Medusa, 1903 🦇 #ніжно_ніжно

Синьо-сірий колір   Забагато мистецтва у цьому нікчемному світі. Забагато рим у тиші, що крає серце. Забагато червоного – пристрасть, вона не така. Принаймні, остання пристрасть.   Ні, це не кров, що римується завжди з любов’ю. І не вогонь, що руйнує мости за собою. Це верлібр, коли важко звести обважнілі повіки. Синьо-сірий костюм чоловіка, який іде геть.   Ще хвилину тому він цілував жінку, від котрої лишився лише поворот голови на картині художника, що помер шістдесят років тому. Уявляй себе ними – разом або поодинці, уявляй себе жінкою або чоловіком, поцілунком (так зветься фрагмент) або місячним світлом.   Її шия напружена, але ось упокориться. Його плечі похилені – це вже кінець.   ...Синьо-сірий відтінок чорно-білих фотографій, сіро-сині екрани чорно-білих телевізорів, колір наркозу і операційних, неонових рамп, театрального залу. „Автора! Автора!“ – кричать глядачі. „Автора! Автора!“ – кричить помираючий.   Але автор у сіро-синьому костюмі іде геть.                     Наталка Білоцерківець   🦇 #поетичне

Гуго Сімберг «Сад смерті», 1896 🦇 #ніжно_ніжно

Більше того, сам-таки орієнталізм вважали виключно чоловічою сферою буття; як і багато професійних гільдій, чий світогляд сформувався в новітньому періоді, він дивився на себе та на свій предмет крізь затемнені сексистські окуляри. Це стає особливо очевидним під час читання творів мандрівників та романістів; жінки там, як правило, є створіннями чоловічої фантазії про владу. Вони виражають нічим не обмежену чуттєвість, вони більш або менш дурні, але передусім вони завжди хочуть. Флоберова Кучук Ганем є прототипом таких карикатур, які були звичайними в порнографічних романах (наприклад, «Афродіті» П'єра Луїса), що зверталися до східної тематики в пошуках новизни, здатної зацікавити читачів. «Орієнталізм» Едвард Саїд 🦇 Жан-Леон Жером «Танець альмеї», 1863. 🦇 #цитатник

місто співочого полум'я pinned a photo

🦇Всіх вітаю! Книжковий клуб «Каркарозькі читання» випадково винайшов, як плідно провести літо: будемо читати про книжки, де центральним образом є клоун-трикстер-блазень, намагаючись зрозуміти в чому прикол. Для того, щоб приєднатись – запрошую кляцнути ось сюди та вчасно прочитати книжки, а вони, повірте, того вартують: 🕸 «Мелахолія опору» Ласло Краснагоркаї 🕸 «Очима клоуна» Генріх Бьолль 🕸 «Тіль» Данієль Кельман 🏛 Читаємо, обговорюємо, розгадуємо протягом всього літа, тому якщо цікаво – we are waiting for you! 🦇 #нічні_новини

Вівці в тумані Пагорби відступають у білість. Люди чи то зорі Засмучені мною, я розчаровую їх. Потяг лишає подиху слід . О тихий Коню іржавої масті, Копита, скорботні дзвони – Весь ранок той Ранок чорнів, Квітка опала. Мої кості втілюють спокій, від лук Далеких тане моє серце. Вони погрожують Впустити мене до небес Осиротілих і беззорих темних вод. Сильвія Плат 🦇 Untitled by Lenz Geerk 🦇 #поетичне

Едгар Енде І. «Die Angst der Berge», 1958 ІІ. «The Wall», 1948 ІІІ. «Der dunkle und der helle Engel», 1946 🦇 #ніжно_ніжно