Cultoach

Channel name was changed to «Cultoach»

"Заграва медіа" запрошує вас на Загравні вечорниці, що відбудуться в телеграм каналі проєкту 26 липня о 17:00🤩 А от у цьому відео ми розповідаємо, що не так все просто з тими вечорницями було у давнину😊 Колись метою проведення вечорниць було знайти пару, та тепер наша мета — поширення української культури й проведення часу з однодумцями в творчому колі🇺🇦 Можливо, ви пишете вірші, співаєте пісні або ж навіть граєте на музичних інструментах? Усе, що можна показати онлайн — вітається🤩 Ви можете брати участь або ж просто бути слухачем і гарно проводити свій час. Зі свого боку обіцяємо запросити цікавих гостей!🖌️ У нас є свій особливий дрескод: зодягайтеся в гарний настрій і любов до української культури🇺🇦 До зустрічі!

У нас є новина... Пам'ятаєте, що ми обіцяли повернутися? Отже, з новими силами, натхненням та оновленою назвою проєкту ми продовжуватимемо втілювати у життя ідеї, які колись відклали на потім Не існує більш вдалого моменту, щоб плекати історію, ніж сьогодні. Ми починаємо з чистого аркуша, тож, хто з нами, підписуйтеся: Telegram: https://t.me/zagravam YouTube: https://www.youtube.com/@zagravam Instagram: https://www.instagram.com/zagravam?igsh=MTgyemJvZ2lvNTM4Mw== Threads: https://www.threads.com/@zagravam TikTok: tiktok.com/@zagravam Facebook: https://www.facebook.com/share/18jYw9c97d/

Засновниця проєкту "Cultoach" дала інтерв'ю спеціально для "Нівроку", де розповіла про свою організацію, інші види волонтерства та те, який у неї якір ментального благополуччя у час війни❤️‍🔥 Переглянути інтерв'ю: https://youtu.be/RJ9dRYjOW5c?si=NHiFDFseFD0-avQW https://youtu.be/sjRVBzq_1ls?si=lEmFLma773mtJy1x Підтримати друк альманаху "Північна Заграва": https://send.monobank.ua/jar/5K9e7yCPwL

1 березня проєкту Cultoach виповнилося 14 місяців. Більше року наша команда старанно працювала задля поширення української культури і мови, історії та любові до України. На жаль, проєкт припиняє свою роботу. Тут ви можете послухати останнє слово засновниці про мету проєкту, його досягнення, причини виникнення Cultoach та причину його закриття Ми хочемо залишити за собою слід, тож засновуємо альманах "Північна Заграва" разом з командою проєкту і читачами каналу. Просимо про допомогу у виданні першого випуску❤️‍🔥 Гадаємо, якщо усе вдасться, у майбутньому ми будемо продовжувати роботу над іншими випусками альманаху і долучати до їх укладання більше творчих людей🫶🏻 На даний момент для друку лише тридцяти шести примірників нам потрібно зібрати 5 000 гривень. Якщо хтось захоче допомогти — наша команда буде вельми вдячна❤️‍🔥 Точна кількість примірників залежатиме від зібраної суми, тож є імовірність, що ми зможемо навіть рандомно прдарувати примірник комусь із наших читачів🤭 https://send.monobank.ua/jar/5K9e7yCPwL

Українська культура — це не лише вишиванка та борщ, це глибокий всесвіт магії та символізму, де кожен жест мав значення. Багато з наших давніх обрядів загубилися під шарами радянського "культпросвіту" або просто розчинилися в ритмі великих міст. Володіння Куста☆ Цей обряд, що зберігся лише в кількох селах на Поліссі (зокрема в Сварицевичах), вважається одним із найдавніших у всій Європі. Він проводиться на Трійцю. Найвродливішу дівчину села вбирають у таку кількість зелені ,що вона стає схожою на живе дерево. Женитьба Комина☆ Коли закінчувалися польові роботи (зазвичай на Семена, 14 вересня), українці святкували весілля комина. Комин білили, прикрашали квітами, стрічками та хмелем. Увечері розпалювали перший вогонь після літа, співали йому пісень та "годували" кашею чи горілкою. Гнати Шуляка☆ Маловідомий обряд, що проводився на Юрія або на Великдень. Шуляк -це яструб, ворог домашньої птиці. Жінки виходили на подвір’я з макогонами або кочергами, стукали ними та вигукували замовляння, щоб відігнати хижаків від курчат на весь сезон. Це був такий собі "енергетичний купол" для господарства, змішаний з гумором та народною театральністю. Білоус Діана

Революція на граніті Центральний майдан радянського Києва із 1977 року називався площею Жовтневої революції. Саме на ній розпочалася перша українська революція новітнього часу. Мало хто підозрював, що то буде остання зима СРСР. Якщо порівнювати наші революції, співвідносити їхню тривалість і досягнення задекларованих цілей, найуспішнішою може виявитися саме Революція на граніті 1990 року. Звісно, важливо розуміти, що кожна історична доба має свій контекст. Тодішні вимоги студентства були повністю в ключі потужних демократичних віянь і вписувалися у процеси, запущені опозицією в інших союзних республіках. Імперативи студентської революції стали каталізатором розпаду СРСР. Натомість вихід українців на вулицю 2013 року докорінно змінив вектор державного курсу. Хоч би що там було, за 16 днів жовтня 1990 року організований студентами протест домігся виконання висунутих його учасниками п’яти вимог. 17 жовтня Верховна Рада УРСР своєю постановою гарантувала: • звільнення прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола; • проведення в Українській РСР нових виборів; • проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їхньої згоди; • створення тимчасової комісії Верховної Ради УРСР з питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України; • відкладення підписання нового союзного договору між республіками СРСР. «Першого дня оголосили голодування 108 осіб, 80 з яких львів’яни», пригадує Андрій Салюк, тодішній голова студентського братства Львівської політехніки. А вже 6 жовтня створена за дорученням Верховної Ради комісія прозвітувала, що голодують 158 осіб із 24 міст УРСР. Більшість у парламенті тоді становила комуністична «група 239». На твердження, що в багатьох голодувальників підвищена температура, парламент відреагував зверхнім сміхом. «Уже після подій я бачив закриті документи КДБ СРСР про те, що на грудень готується масштабна політична акція. Органи все знали. І ми розуміли загрози. Якби не вдалося закріпитися на площі, ми мали й інші варіанти. Проте, на диво, спрацював план А. І взагалі всі українські революції мають спільне, вони не відбулися б без підтримки населення Києва», каже учасник голодування, теперішній дипломат Денис Автономов. Із ним погоджується співачка й телеведуча Анжеліка Рудницька: «Ми на це не розраховували й не сподівалися, але підтримки було більше, ніж могли уявити. Вона була в дрібних моментах. Викладачка з філософії була в нас дуже сувора, її всі боялися. А на іспиті вона мені поставила “відмінно” й віддала заліковку зі словами: “Я вами пишаюся”». Мітингувальники здобували щоразу більший авторитет, коли підтримку висловлювали відомі люди, такі як поетеса Ліна Костенко. Акторка Ніла Крюкова навіть приєдналася до голодування. А письменник Олесь Гончар на площі прилюдно спалив членський квиток Комуністичної партії Радянського Союзу. «Майдан потопав у квітах. Я стільки квітів, ще й холодної осені, не бачив. Особливо дівчатам їх дарували», пригадує учасник голодування із Сум Віктор Рог. Про дієвість і наслідки протесту він додає таке: «Ці події дуже налякали старших наших “дєятєлєй”, і вже на виборах до Верховної Ради 1994 року запровадили закон, який був чинний лише одного разу, відповідно до якого заборонялося балотуватися громадянам, вік яких становив менш ніж 24 роки. Це робилося, щоб відсікти активну молодь, що на цій хвилі показала себе. І тоді ні Медуниця, ні Рог, ні Доній, ні Тягнибок, ні багато інших людей не могли балотуватися». Кволек Юстина

Культурні таргани оголошують про набір до команди🫶🏻 Наша мета – розповідати про українські звичаї і традиції, зацікавлюючи людей до вивчення української мови та історії, цим самим зберігаючи нашу культуру. Якщо ти прагнеш розвивати українську культуру за допомогою просвітницької діяльності, запрошуємо тебе до нас! Ми чекаємо саме тебе на посаді: • СММ-менеджер • Контент-мейкер • Журналіст Реєструйтеся за посиланням

Open Minds шукає талановитих людей у команду! 🌟 Хочеш крутий досвід для портфоліо, який справді виділить тебе серед інших абітурієнтів? Тоді тобі до нас 👇 Де: онлайн Вік учасників: від 16 років (включно) Дедлайн: 03.02 🌍 Що таке Open Minds? Ми створюємо дебати, лекції та інтерв’ю з міжнародними спікерами для підлітків і студентів на теми міжнародних відносин та медицини. 👀 Кого ми шукаємо? • Копірайтерів • Project - менеджерів • SMM-менеджерів • Заступник засновниці 📌 Деталі щодо обов’язків кожної ролі — у формі за посиланням нижче. Що ти отримаєш? ✅ Навчання для обраної посади ✅ Активність, яка зробить твоє портфоліо незабутнім ✅ Нові знайомства з однодумцями та міжнародними спікерами ✅ Знання у сфері медицини та міжнародної політики Зареєструйся за посиланням. #реклама

Українська вишивка — це не просто декор на тканині. Це наш національний код, історія, записана нитками, і справжній «паспорт» українця, за яким можна визначити, звідки людина родом і про що вона мріє. Кожен стібок у традиційній вишивці має своє значення. Наші предки вірили, що сорочка-вишиванка є потужним оберегом, який захищає від зурочення та хвороб. Кожен колір мав своє значення: Червоний то любов, вогонь, життєва енергіяЧорний то земля-годувальниця, а в деяких регіонах — пам’ять та сум. Білий то є чистота та духовність. Україна неймовірно різноманітна, і вишивка це підкреслює. Кожна область має свій "почерк". Наприклад полтавська вишивка знаменита техніка "білим по білому." Сьогодні українська вишивка переживає справжній ренесанс. Вона перестала бути лише музейним експонатом чи одягом для свят. Дизайнери зі світовим ім'ям (як-от Valentino чи Gucci) неодноразово надихалися українськими мотивами. Навіть у цифровому світі орнаменти використовують для створення унікальних скінів у відеоіграх та NFT-мистецтва. Білоус Діана

Пам'яті тих, кого ми втратили Лесик Турко (Олег Турко) Олег Турко, відомий під сценічним ім’ям Лесик Турко, був українським музикантом і співаком, співзасновником популярного поп-рок-гурту DZIDZIO на початку 2000-х, який значною мірою сформував сучасну українську естрадну сцену. В юності долучився до львівської музичної спільноти, працював у кількох колективах, а згодом став помітною особистістю в музичному житті країни за рахунок енергійної сценічної присутності й авторських композицій. На початку 2024 року він переніс складну кардіохірургічну операцію, після якої деякий час відновлювався. У грудні 2024-го під час одного з концертів музикант пережив раптову зупинку серця на сцені, але був реанімований. Проте надалі його серцево-судинна система залишалася ослабленою. Вранці 22 листопада 2025 року Лесик Турко помер у Львові у віці 58 років унаслідок серцевих ускладнень, пов’язаних із хронічним станом серця, який не вдалося стабілізувати. Михайло Клименко Михайло Клименко — був фронтменом і засновником українського музичного гурту ADAM, виконавець хітів, які здобули популярність у вітчизняному шоу-бізнесі. Його життя й кар’єра були пов’язані з сучасною поп-музикою, творчою взаємодією з іншими артистами та власними сценічними проєктами. Упродовж кількох місяців 2025 року він боровся з тяжким захворюванням — туберкульозним менінгітом, який ускладнився. 7 грудня 2025 року музикант помер у лікарні у віці 38 років, після тривалого лікування, де організм не витримав важких наслідків інфекції. Степан Гіга Степан Петрович Гіга (народ. 16 листопада 1959) — видатний український естрадний співак, композитор, Народний артист України, чиї пісні стали частиною національного культурного канону. Його творчість поєднувала академічну вокальну освіту з популярним репертуаром, що забезпечило йому визнання серед кількох поколінь слухачів. У листопаді-грудні 2025 року стан здоров’я Гіги погіршився, і він тривалий час перебував у лікарні Львова. Медичні джерела вказують, що ускладнення раніше невідомої інфекційної хвороби на тлі цукрового діабету спричинили серйозні порушення в організмі, що навіть потребували ампутації нижньої кінцівки як частини лікувальних заходів. Він тривалий час боровся за життя, але 12 грудня 2025 року у віці 66 років помер у реанімації, ймовірно через загальне тяжке системне ураження та ослаблення організму. Анатолій Суханов Анатолій Валерійович Суханов (23 грудня 1971 – 27 грудня 2025) — український актор театру і кіно, театральний режисер, телеведучий і педагог, відомий виступами на столичній сцені, зокрема у Київському академічному театрі «Колесо», а також ведучий дитячих і сімейних телепрограм «Еники-Беники» і «Лего-Експрес». Він протягом тривалого часу поєднував сценічну роботу з педагогічною діяльністю, впливаючи на нові покоління акторів. 27 грудня 2025 року у віці 54 років Суханов помер у лікарні Києва після того, як його доправили «швидкою допомогою» в тяжкому стані. Офіційно причина смерті поки що не повідомлена, хоча серцево-судинні події часто фігурують у попередніх повідомленнях як наслідок. Ніна Матвієнко Ніна Митрофанівна Матвієнко — видатна українська співачка, Народна артистка України, Герой України, одна з найвпізнаваніших постатей української традиційної та академічної пісенної культури. Її унікальний тембр і глибоке відчуття народної пісні зробили Матвієнко символом української духовної спадщини другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Упродовж останніх років життя співачка боролася з тяжким захворюванням і проходила лікування. Її стан поступово погіршувався, що змусило обмежити публічну діяльність. 8 жовтня 2023 року Ніна Матвієнко померла у віці 75 років. Її смерть стала великою втратою для української культури. Вічна пам'ять митцям! Журналістка Богдана

Таємниці биківнянського лісу Биківня – місцевість Києва, розташована на його північно-східній околиці у Деснянському районі. Але майже сто років тому тут трапилася жахлива історія, від якої важко стримувати сльози Шістдесятники Алла Горська, Лесь Танюк і Василь Симоненко, імена яких нам усім давно відомі, відкрили один з найгірших проявів жорстокості більшовицької влади. Далі витяги зі щоденника Танюка: На вечорі Курбаса підійшла до мене жінка, схвильована, очі заплакані. Почала — про сталінізм, про жертви — я подумав, вона з репресованих, може, знає щось про Курбаса; ні. Слово за слово, і раптом: «От ви все про Соловки, хто і як там розстріляний… а в нас під Києвом свої Соловки. Людей полягло там не менше, ніж на Соловках; ніхто ні слова. А їх же поховать треба по-людськи, по-християнському…». Розповів їм місцевий чоловік, що у глибині лісу відвели велику ділянку, огородили її парканом та привозили туди трупів щоночі по 5-6 машин за одну. був маршрут трамвая, 23, Бровари — Микільська Слободка, цей самий, яким уночі трупи вивозили Відмітьте: всі черепи прострелені ззаду. Німці — ті ставили в ряд і лупили з кулемета. А наші патронів шкодували, стріляли ззаду. Котрі ще живі були, на місці добивали, лопатами. Він переконаний, що тут покладено людей більше, ніж у Бабиному яру. Надзвичайна жорстокість нелюдів відчувається у кожному слові з щоденника. Це той самий "народ", що так само катує українців і по нинішній час. Особливо вражають надзвичайні масштаби жертв трагедії... Ще раз питаю про кількість… — Ну, це чотири чи п’ять гектарів. Та ще й Рибне, тут на кожному квадратному метрі — могили. У масових — люди лежали у п’ять-шість рядів. Пощитайте по машинах. П’ять-шість за добу в кожній — 40-60 трупів, день за дньом, чотири з половиной года… 350 днів на чотири роки — це 1300 днів. Шість ходок на добу (а привозили ж і трамваєм) — це триста. За ніч! За 1400 днів — 420 000… А це ж не єдине місце поховання в Києві! До 1936 року ховали на Лук’янівському цвинтарі і на Байковій горі, збоку, де урвища… Здуріти можна від масштабів одного міста, в якому не жило до війни й семисот тисяч жителів!!! Троє друзів-митців провели своє розслідування ситуації у Биківні, двоє з них за це поплатилися власним життям. Детальніше дізнатися історію можна завдяки відеороликам: Биківня: конвеєр смерті Лекція про биківнянські могили Авторка: Тея

▪️ Працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, фотографом та SMM-ником проєкту «Строкаті єноти». До речі, ось вам слова Олександра Чуба – побратима й організатор дитячого табору "Строкаті єноти": Він завжди боявся, що не зможе повернутися до нас, бо обрав шлях військовослужбовця, але я і вся команда йому казали — ти завжди можеш бути другом "Строкатих єнотів", ти в сім'ї. Також він учасник Революції гідності. Від 2014 — на фронті як доброволець; учасник АТО/ООС. Після демобілізації: контент-менеджер Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та копірайтер Veteran Hub. ✒️ З початком широкомасштабного російського вторгнення знову вступив до лав Збройних сил України. Служив кулеметником. Разом з Максимом 7 січня 2024 року загинув і його рудий кіт, якому він присвятив вірші. 11 січня відбулося прощання з військовим у Михайлівському Золотоверхому соборі, а потім на Майдані Незалежності в Києві. Похований 12 січня в рідному місті Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»). А як щодо творчості Максима Кривцова? Вірші писав з підліткового віку. Друкувався в збірках із творами інших авторів — «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». Захоплювався фотографуванням. ▪️2023 року видав авторську збірку поезій «Вірші з бійниці», яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН. У жовтні 2025 року у Бразилії був виданий переклад збірки португальською мовою. З 7 по 22 січня 2025 року фотовиставка «Далі: я поверну собі своє життя» експонувалася у Харкові. Виставка складалася з 24 фоторобіт та була доповнена поезіями Максима ▪️Максим Кривцов є оператором двох короткометражних фільмів «Перемир'я» та «Буду повертатись», що були зняті в Пісках Донецької області у 2015 році. Також Максим з'являється в епізоді документального фільму Романа Любого "Зошит війни" Цього поета вшановували неодноразово, сьогодні ж хочемо згадати про те, як гурт Vivienne Mort виконав бажання Максима: Тож я написала цю пісню, виконуючи його волю. Він хотів, щоб його вірші були покладені на музику Vivienne Mort. Пропонуємо до прослуховування Журналістка Богдана

Сьогодні роковини загибелі Максима Кривцова. Це український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець. Він Герой України посмертно. У нього було багато друзів, тож рекомендуємо прочитати їхні спогади. А також його мати розповіла яким був Максим. ▪️Я ж постараюся розказати про нього детальніше. Він народився 22 січня 1990 року в Рівному. Мати працювала шкільним бібліотекарем, а батько продавцем преси. Ходив у Рівненські загальноосвітні школи № 23 та № 28. У вільний від школи час займався плаванням. Уявіть: аж 10 років. Закінчив технікум технологій і дизайну міста Рівного за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів». 🎓 2014 року закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів.

Її оприлюднили 7 липня 1988 року на багатотисячному мітингу у Львові. Українська Гельсінська спілка (УГС) — це історична правозахисна організація, створена у 1988 році на базі Української Гельсінської групи (УГГ, 1976) для боротьби за права людини в СРСР, а її наступниця Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) є найбільшою асоціацією правозахисних організацій сучасної України, що захищає права та свободи громадян через юридичну допомогу, моніторинг та просвітницьку діяльність. У Декларації зазначалося, що УГС є федеративним об’єднанням правозахисних груп і організацій, вірних принципам Гельсінкської Групи, на базі якої вона постала. Декларація проголошувала опозиційність Спілки до політики комуністичної партії, хоча й наголошувалося, що сама вона не є партією. Своє завдання УГС бачила у «всебічній активізації народних мас і розробці механізму участі народу в управлінні державою». Серед основних принципів Декларації називалося відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу. Тоді УГС не висувала ідеї виходу з СРСР і вбачала можливість створення конфедерації на його основі, передавши всю повноту керівництва політичним, економічним і культурним життям суверенним республікам (утім, швидко УГС перейшла на позиції незалежництва). Декларація також вимагала передачі влади в республіці від компартії до рад народних депутатів, переходу до ринкової економіки, забезпечення основних прав і свобод громадян, конституційного визнання статусу української мови як державної, вилучення з кримінального кодексу антидемократичних статей про покарання за політичні переконання, негайне звільнення і реабілітація всіх політв’язнів, створення незалежних профспілок, легалізація УГКЦ та відновлення УАПЦ. Мине два роки, і значна частина програмових принципів УГС знайде своє відображення в ухваленій Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Після оприлюднення Декларації було заявлено, що УГГ складає свої повноваження і усім складом входить у Спілку. Головою УГС обрали Левка Лук’яненка, який у той час ще перебував на засланні, а виконком очолив В’ячеслав Чорновіл. Дуже швидко структури УГС з’явилися в усіх областях. Уже за тиждень просто неба на шкільному стадіоні відбулися установчі збори Київської філії, головою якої було обрано Олеся Шевченка. Невдовзі до Спілки як колективний член повним складом вступив Український Культурологічний Клуб. Більшість засновників та активних членів УГС (зокрема Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Іван Кандиба) були колишніми політв’язнями та членами УГГ, які повернулися із заслань та таборів під час горбачовської «перебудови». 11 березня 1988 року було офіційно оголошено про відновлення діяльності УГГ, а вже 7 липня 1988 року на її базі на мітингу у Львові було проголошено створення УГС. Трансформація від невеликої правозахисної групи (УГГ) до масової політичної організації (УГС) була обумовлена зміною історичних умов і стала ключовим етапом у боротьбі за незалежність України. УГГ – боротьба за віру та свободу, УГС – боротьба за незалежність України. Кволек Юстина

У 1977–1978 роках членами Української Гельсінської Групи стали Василь Овсієнко, Юрій Литвин та Віталій Калиниченко, у 1979-му — Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Йосиф Зісельс, Зеновій Красівський, Ярослав Лесів, Микола Горбаль, Василь (Володимир) Романюк, який став патріархом спочатку УАПЦ, а потім — УПЦ Київського патріархату. Михайло Горинь був в УГГ від початку, але офіційно став її членом у таборах на Уралі. «Вступ до УГГ у будь-якому випадку був свідомим актом хоробрості й жертовності, адже оголошений її член залишався на свободі буквально лічені тижні чи місяці. Дехто працював на УГГ як неоголошений член, залишаючи заяву, якою просив вважати його членом УГГ із моменту арешту». 24 із 41 оголошених членів Української Гельсінської групи були засуджені на максимальні терміни за «важкими» статтями, як-от «антирадянська пропаганда й агітація». Дехто отримав і кілька термінів. Якщо скласти разом час перебування українських правозахисників 1970-х — офіційних і неофіційних членів УГГ — у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях та на засланні, то це буде понад 170 років. На страсному рахунку УГГ — п’ять смертей: Михайло Мельник (9.03.1979), який наклав на себе руки напередодні неминучого арешту, і четверо в’язнів табору особливого режиму ВС-389/36 у Пермській області, які там загинули: Олекса Тихий (5.05.1984), Юрій Литвин (4.09.1984), Валерій Марченко (7.10.1984), Василь Стус (4.09.1985). «Наші завдання» Улітку 1978 року Українська Гельсінська група оприлюднила один зі своїх програмних документів — «Наші завдання», у якому було заявлено, що її діяльність ґрунтується «на засадах єдності загальнолюдських і національних прав українських громадян». Захист національних прав українців та громадян інших національностей, релігійних прав громадян був заявленим пріоритетом діяльності групи. «За шість десятиліть перебування під радянською окупацією сам режим навчив українців розрізняти дві сторони правового статусу України, — пояснює Тарас Пшеничний. — У документі „Наші завдання“ — одному з головних документів Гельсінської групи, зазначалося щодо дій владців в УРСР: „Вони добре втямили, що права українського народу можна вихваляти у пресі, по радіо, на телебаченні — це надійна дорога до почестей і чинів, але в жодному разі не треба домагатися їх реалізації на практиці, бо це вірна дорога на ешафот і в концентраційні табори“». А Українська Гельсінська група з перших же днів існування почала домагатися якраз реалізації цих задекларованих прав, причому публічно, контролювати стан справ із правами людини в Україні, публікувати на Заході матеріали про їх порушення, зокрема про релігійну ситуацію в Україні та радянському союзі загалом. Також група приймала скарги та передавала інформацію про переслідування інакодумців, про місця ув’язнення тощо в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкської угоди. Як зазначали самі члени групи, вони взялися виводити в публічний простір замовчувані проблеми та питання, які були, і кричали до неба, і на які в людей, що перебували за колючим дротом СРСР, відповідей не було: навіть постановка таких питань загрожувала карами не тільки тій людині, а й усій її сім’ї. Спочатку була Гельсінкська група – пізніше Українська Гельсінкська спілка У 1987 році, у розпал горбачовської «перебудови», почали повертатися з концтаборів і заслань політв’язні. Певне пом’якшення режиму дозволило створити перші незалежні громадські об’єднання. Ці ініціативи стали передвісниками відновлення діяльності УГГ. Влітку 1987-го у Києві виник Український Культурологічний Клуб (УКК), у Львові В’ячеслав Чорновіл відновив видання «Українського вісника», а в жовтні там з’явилося Товариство Лева. А наприкінці грудня Українська Гельсінкська Група оголосила про відновлення своєї діяльності. Проте нові умови вимагали і нових форм роботи. Ідея розширення і політизації Групи належала В’ячеславу Чорноволу. Він же запропонував і змінити її назву на Українську Гельсінкську Спілку. Чорновіл спільно із Зиновієм Красівським, Михайлом і Богданом Горинями, Олесем Шевченком розробили Декларацію принципів УГС.

Цього року, у листопаді 2026-го, виповнюється 50 років від заснування Української Гельсінської групи. 1976, 9 листопада – Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської Групи (УГГ). Це була перша в СРСР легальна організація, її створення було пов’язане з постановами про права людини Заключного акта Наради у справах безпеки й співпраці у Європі, так званих Гельсінських угод — документа, який підписали глави 35 держав, охопно із СРСР в особі генсека Лєоніда Брєжнєва, у період розрядки в міжнародній політиці. Зрозуміло, що, підписуючи Гельсінкську угоду, керівництво КПРС зовсім не збиралося її виконувати в повному обсязі. Але знайшлися «наївні» люди, які сприйняли Прикінцевий акт усерйоз і змусили державу поставитися серйозно, принаймні, до їхньої діяльності. Серед членів УГГ були люди різних політичних переконань, релігій і національностей. І кожен із них ризикував при цьому не лише свободою, а часом і самим життям. У травні 1976-го була заснована МГГ (Московська Гельсінська група), і до створення УГГ інтереси українських правозахисників у ній представляв генерал Петро Григоренко. Українська Гельсінська група, створена за пів року, була першою серед національних правозахисних груп на теренах СРСР. Пізніше такі з’явилися в Литві, Грузії, Вірменії. “Коли вони сказали, що хочуть створити Гельсінську Групу в Україні, я похолола, – згадує голова Московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва про приїзд до неї Миколи Руденка і Левка Лук’яненка. – На теренах усього Радянського Союзу найжорстокіше карали в Україні. Ми просили західних журналістів писати якомога частіше про Українську Групу, про кожну її людину. Бо це камікадзе. Перші арешти відбулися саме в УГГ. Терміни українцям давали найбільші. І найбільше загиблих у таборах було саме серед членів УГГ”. В Декларації УГГ зазначалося: “Своїм головним завданням Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на території України Загальної Декларації Прав Людини та гуманітарних статей, прийнятих Хельсінською Нарадою”. Підписи під цією декларацією поставило 10 членів-засновників групи: генерал Петро Григоренко, письменник і філософ Микола Руденко, письменник Олесь Бердник, юрист Левко Лук’яненко, інженер Мирослав Маринович, хімік Оксана Мешко, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, мікробіолог Ніна Строката-Караванська, юрист Іван Кандиба. Очолив організацію Микола Руденко. У листопаді 1976 року, майже одночасно з УГГ, українська діаспора на підтримку правозахисників в Україні створила Вашингтонський комітет Гельсінських гарантій для України, яку очолив Осип Зінкевич (псевдо – Богдан Ясень). Цей комітет, спільно із видавництвом «Смолоскип», перекладав англійською і видавав матеріали УГГ, поширював їх у правозахисних і політичних колах світу. У жовтні 1978 року, коли за кордоном опинилися члени УГГ Петро Григоренко (у США) та Леонід Плющ (у Франції) почало діяти Закордонне представництво УГГ, до якого долучилися Надія Світлична та Ніна Строката-Караванська. З 1979 року за кордоном почав виходити «Вісник репресій в Україні», у якому публікували документи УГГ, що таємно передавали з України. Обшуки, арешти, тюрми, заслання Перші обшуки в помешканнях членів-засновників групи відбулися вже за місяць після її заснування — у грудні 1976-го. У червні 1977-го Миколу Руденка й Олексу Тихого засудили на 12 і 15 років таборів та заслання відповідно. У 1978-му на 12 років ув’язнення засудили Мирослава Мариновича і на 15 — Левка Лук’яненка. На 1978–1979 роки майже всі члени-засновники групи були заарештовані й засуджені. «УГГ із перших днів заснування перебувала під пильним оком КДБ, її учасники відразу опинилися під катком репресій, — розповідає Тарас Пшеничний. — Як писав член Вашингтонського комітету Гельсінських гарантій для України Осип Зінкевич: „Група в ці роки [1977–1978 — ред.] зазнала повного погрому — її члени були заарештовані й засуджені. Лише кільком вдалося виїхати на Захід“». Але, незважаючи ні на що, в УГГ приходили нові й нові люди.

Багато українців спілкуються російською мовою й називають її рідною. Велика кількість підтримує зв'язок з росіянами, зокрема через те, що у сусідній країні у них є родичі, тобто російське коріння. І для них це зовсім не дивно, бо ми ж "братні народи, яких розсварила війна", але насправді ситуація набагато складніша. Тож сьогодні ми поговоримо про те, як стирали українську ідентичність і самобутність та насаджували ілюзію братерства. Ми усі пам'ятаємо фатальну помилку Хмельницького – договір, укладений з москвою у 1654 році, яким сусідня країна часом маніпулює й досі. Але Переяславський договір став лише початком жахливої історії зросійщення української нації. Не буду детально описувати такі банальні речі, як закріпачення селян, Валуєвський циркуляр чи Емський указ та ряд інших заходів, спрямованих на знищення української мови, культури і навіть людських життів. Сьогодні про те, яким чином створювалася ілюзія братніх народів, а одночасно з цим знищувалася українська самобутність. • Отже, 1687р., Іван Мазепа укладає з москвою Коломацькі статті. Ми знаємо, що кожен новий договір з московським царем означав для Війська Запорозького нові утиски та все менше прав. Але серед пунктів Коломацьких статей був такий, що зобов'язував гетьмана сприяти шлюбам між українцями і росіянами, тобто будь-яким чином ці шлюби заохочувати. Плани щодо злиття обох народів були розраховані на тривалу перспективу і втілювались із завзятою систематичністю. Таким чином намагалися стерти різницю між українським і московським народом. Детальніше за посиланням • Прогорнемо історію вперед, до 1939 року. Друга світова війна приносить руйнування і смерті, а влада московії, на той час уже СРСР, не втрачає можливості загарбати нові українські території. 1 вересня німецькі війська вступили на територію Польщі, а уже 17 вересня радянська влада поспішила "рятувати своїх братів слов'ян від загарбників". Спочатку війська більшовиків поводилися не агресивно й лише через деякий час показали свої справжні обличчя. • У 1947 році влада СРСР і ПНР проводить операції "Вісла" і "Захід", у ході яких виселяє українців з їхніх територій. Багато людей загинуло через нелюдські умови, а серед жителів територій, на які їх переселяли, розпускали чутки про українців, через що вони залишалися зовсім самі у чужих містах. Села знищували вщент, щоб люди ніколи туди не поверталися. • Також у ХХ столітті Україна пережила три штучні голоди, організовані більшовицьким режимом. У селища, де загинули українці унаслідок голодоморів 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років, радянська влада заселяла росіян, саме це є одною з причин того, що велика частина українців лишається зросійщеною сьогодні Отже, спілкуватися російською сьогодні – це не ваш вибір, це наслідок не одного століття зросійщення, насадження ворожого, катувань і вбивств патріотів, заборон всього українського і штучного (при чому надзвичайно жорстокого) злиття націй❗ Додатково пропонуємо до перегляду відеоролики: • Відмінність менталітетів українців і росіян • Сталінське зросійщення України • Як Львів не говорив російською? Тетяна Патрійчук