🏴Панк-Теве📺

Сімвалічную акцыю салідарнасці з анарха-партызанамі зладзілі ў Варшаве Нам даслалі некалькі фотаздымкаў з вуліц горада, на якіх паказаныя графіці і банеры са словамі ў падтрымку зняволеных анархістаў і супраць рэжыму. Аўтары дадаюць: "Перадаем прывітанне і выказваем сваю салідарнасьць з беларускімі анарха-партызанамі! Мы пра вас памятаем! Анархісты і сквотэры з Osiedle Przyjaźń, Варшава".

Истории конфликтов составляют значительную часть нарративов, формирующих наши культурные привычки. Конфликт, столкновение, борьба предстают чем-то вроде событий истины, создающих коллективные ценности. Помимо литературы, конкурентные модели восприятия социальных процессов так же лежат в основе большинства радикальных философских проектов (как хорошо показал Фуко, даже освободительная идея «классовой борьбы» выражает общий переход к военной организации социального аппарата). Проблема заключается в том, что концентрация на конфликте полагает линейность жизненных процессов, направленность и предсказуемость изменений, требующих исключительно героических усилий. Однако, как утверждала писательница-анархистка Урсула Ле Гуин, мир полон негероических повествований: начал без концов, инициаций, потерь, трансформаций и преобразований, и гораздо большего количества уловок, чем конфликтов, гораздо меньшего количества триумфов, чем ловушек и заблуждений… Своей «теорией сумки» она предложила литераторам перестать ориентироваться на модель «повествований-убийц» и попробовать себя в роли собирателей, пытающихся понять, как содержимое «сумки» (сосуда для хранения опыта) возникающих в воображении персонажей само собой образует сложные связи, плохо поддающиеся генерализации в духе «все или ничего». Роман, по Ле Гуин, уже лишил героя центрального места, превратив повествование в напряженное соотношение множества историй, позволяющее увидеть в разрозненных вещах нелинейно и неожиданно раскрывающиеся смыслы. На канале Self-Writeousness мы нашли очень уютное видео со множеством примеров того, как работает «теория сумки», и были приятно удивлены обсуждению в этом контексте мультфильмов Миядзаки и одной из экранизаций «Страны Оз».

Знаю Максима Шумакова вже півтора року. Цього часу мені вистачило, аби переконатися в його відданості справі та доброті. Він завжди допомагає, коли виникають труднощі, може дати якусь пораду щодо того, як краще вчинити. У нашому колективі Максим був світлою головою, завжди придумував якісь ідеї, зокрема вигадав кампанію за студентський простір на одному з тренінгів. Я часто надихалася і надихаюся досі його обізнаністю у багатьох речах та спроможністю генерувати ідеї з повітря. Один товариш, який теж уже пройшов через «Пряму дію», розповів мені, що на початках, коли ще було небагато людей, Максим залітав із якоюсь «крейзі» ідеєю, яку він придумав, приймаючи душ. Говорячи про себе, можу сказати, що Максим став для мене прикладом і якимось чином разом з іншими товаришками й товаришами «виростив» у мені активістку. Зараз я теж можу брати ідеї з космосу та бути ініціативною людиною в команді. Так, Максим має ліві погляди, як і більшість людей у профспілці, але звинувачення в «комуністичній пропаганді» абсолютно безпідставні. Серед прикладів, на які посилається слідство, — допис про статтю західного філософа Славоя Жижека про російський імперіалізм, тобто звичайний академічний матеріал, який вивчають на курсах із філософії та ідеології. Вам не здається це абсурдом? Виходить, що половину викладачів, які колись читали лекції про ідеологію як явище, треба посадити, бо вони згадували Жижека. Поки в нас намагаються посадити активістів — наша країна не буде вільною. Коментар активістки «Прямої дії» Софії М.

💁 Жити у Природі не означає бути екологічними 🛤 Скільки разів ми їздимо по різним куточкам України — від Луганщини до Закарпаття — всюди ми бачимо цей цивілізаційний парадокс. Люди в горах та селах живуть значно ближче до Природи, іноді в повному її оточенні, але чомусь не відчувають, як їхня життєдіяльність шкодить довкіллю. ☕️ Окрім стандартного бажання вписатись в капіталізм — локальні парковки, кафешки, виробництва — ми бачимо багато індивідуальних проблем. 🚧 Люди чіпляються за сучасні тренди, як-от асфальтування власних ділянок. Навіть при відсутності машин чомусь асфальт на ділянці вважається чимось гарним. Чому не використовувати прекрасні плити з отворами для рослинок та дренажу — не зрозуміло. ✂️ Якщо ділянка не асфальтована, то на ній намагаються викосити все різноманіття. Косіння трави — стандартний зайоб усіх власників, від глухого села до буржуйських курортних місць. Газонокосарки — справжня зброя геноциду. А коротенький газон — це найогидніший тренд у господарстві, який тільки існує. І він, на жаль, всюди. Альтернативи косінню можеш глянути тут! 🧻 Також чомусь жоден екологічний тренд не дійшов до туалетів. Зазвичай люди тупо копають яму — що, насправді, не найгірший з можливих способів сховати відходи. Септик — кілька діжок, де відходи послідовно відстоюються — вимагає певної інфраструктури, зазвичай з бетону чи пластику, що саме по собі не є екологічним, так ще й може пошкодитись та дати тіч у ґрунтові води. Найкращим був би компостний туалет, але чомусь майже ніхто не експериментує із цим — доволі простим, цікавим та корисним для землі — рішенням. 🪣 Взагалі, звичка вичерпувати ресурси досуха — вічна агрокультурна проблема. Від криниць до ґрунту, ми впираємось в максимум природніх ресурсів та вимагаємо більшого — копаємо скважини глибше, оремо та удобряємо землю агресивніше… Але збір дощової та "сірої" води для поливу, а органічних решток для компостування та удобрення разом з розумним пермакультурним підходом могли б, навпаки, відроджувати виснажене середовище! 🥤 Масові "народні" звалища теж є невід'ємною частиною будь-якого села. Іноді їх влаштовують у рвах, куди ведуть стічні води, іноді — прямо біля річок. Ось активісти ЕкоПлатформи почистили прикарпатські схили, ось відроджений Greenline Front прибирає степ — і у тих мішках лише краплина того, що нескінченно зливають та викидають люди прямо собі під ніс. Пластик, метал, тканини, скол та одяг — люди сруть де їдять і не переймаються за майбутнє — своє чи своїх дітей. Наче викинуте у кущі сміття випадає з буття, а не біоакумулються у всьому живому довкола. ☠️ Ну а про поливання гербіцидами та паління трави і інших пластикових відходів годі й говорити — це трагедія всенародного масштабу. Стовпи диму та товпи з оприскувачами — якась мерзенна пародія на язичницькі ритуали, що приносять довкіллю лише біль та страждання. Нехай боги покарають цих людей. ⚰️ Чомусь згадалася одна християнська (вибачаємось) казка. В ній Ісус йшов по селу та побачив чоловіка, що майстрував собі паркан — але паркан той він робив із тонких прутиків. Ісус спитав, чому чоловік робить такий хилий паркан, на що чоловік сказав: «на мій вік вистачить, адже мені лишилось лише два роки прожити». І з тих пір Ісус зробив так, що люди не знають скільки їм лишилось жити, щоб вони «гарно працювали та дбали про себе і свою родину». 🌀 Нині люди не знають, скільки проживуть. У них часто є діти, яким вони передадуть свої ділянки, а з ділянками — цілі екосистеми довкола, в яких дітям прийдеться жити. Так чому ж, маючи майбутнє, люди шкодять довкіллю, що лишиться після них? 👉 До речі, у бібліотеці Плем'я ми створили розділи про екобудівництво та стале господарювання! Читай мерщій 😉 ПЛЕМ’Я  🔥🐒

стріт бол тенісним мячіком

«У мене було відчуття, що я не маю жодного права говорити за досвід іншого, настільки він мені недоступний». Наблизитися до досвіду іншого з позиції любові та співчуття намагається художниця й режисерка Дана Кавеліна у своєму новому анімаційному фільмі «Сіра земля». У стрічці переплітаються три історії — людини, тварини й землі. Військовий губиться без зв’язку в сірій зоні. Корова, яка все життя була частиною індустріального виробництва, після аварії вперше опиняється у відкритому полі. А земля, виснажена війною, монокультурами й пестицидами перетворюється з декорації для їхніх історій на ще одного персонажа. ❓ Чому саме ці образи опинилися поруч у стрічці? ❓ Що Дана говорить через них про вразливість, експлуатацію та взаємозалежність усього живого? ❓ І чому для цієї рефлексії вона обрала саме анімацію? Дізнавайтеся про це в новому випуску проєкту репортажів «Ось бачиш!», команда якого побувала на зйомках «Сірої землі» у Львові та поговорила з Даною й людьми, які працювали над фільмом.

PRAYING MANTIS` DEATH WISH GIG 22.08.2026 delayed minds (shoegaze, post-rock) summer2020 (emo, post-hardcore) Emperor X (indie folk, USA) Alfater (screamo) Двері: 17:00 Місце проведення: Saga Bar Terrace Вул Петра Сагайдачного, 29/3 (вхід на терасу зі сторони вул. Андрієвська) КВИТКИ ЗА ПОСИЛАННЯМ За наявності УБД або військового посвідчення вхід безкоштовний Кошти з концерту підуть на актуальні потреби ЗСУ Art by r3b_studio

Нещодавній відхід у ліс під час відпустки супроводжувався акцією з прибирання і сортування. Маленьке село, шо лежить на прикарпатських схилах, щедро покрите упаковкою, одноразовим посудом і різними відходами від товарів, що завозяться в місцевий магазин вантажівками з міста. В тому ж місті, за 100 кілометрів, знаходиться і найближча сортувальна станція, де б приймали ці відходи. Тому кінцевим пунктом логістики товару стає природа — забруднені річки, завалені побутовим хламом водоспади та стихійні звалища в лісі. Так місця, які зберегли свою дикість і не стали туристичним центром, все одно стають складами для непотребу, що продукує ця система… То може краще вирощувати локально, обмінюватись, ремонтувати, використовувати повторно та обідати сочевичним супом в колі друзів?