ЗАРІВНА🇺🇦

Гарненько так 🇺🇦

🖤

Головний чотирикутник Університету Чикаго 🇺🇸

Хто контролює минуле — контролює майбутнє; хто контролює теперішнє — контролює минуле». Цитатою Джорджа Орвелла відкривала 1й семінар свого курсу в США, на якому розбирали визначальні моменти української історії, справжні причини російської агресії, і як росія фальсифікує історію, нав’язуючи світові химерні аберації, які спотворюють історичну реальність. З самого початку вирішила пояснювати все через зрозумілі студентам приклади — для цього заглибилась в американську історію, підшукуючи виразні аналогії. Це вибудовує відчуття зв’язку і схожості. Також вмикає уяву, і з поколінням Gen Z працює швидше. Такий підхід студентам сподобався, виявився цікавою вправою і для мене. Запорізьку Січ вийшло пояснити як місто-фортецю Дикого Заходу, такий собі Dodge City, але на річці і з човнами. Демократія в дії: козацька рада, горизонтальні зв’язки. Козаки — трохи ковбої, трохи мінітмени. Мінітмени стали символом американської революційної свободи, ковбої — американського індивідуалізму, козаки — української незалежності. Але фактично це один архетип в колективному підсвідомому: образ вільної людини. Люди фронтиру. У американців є поняття frontier freedom, схоже на козацьку вольницю. Пройшовши разом крізь ключові історичні віхи, дійшли висновку, що екзистенційна прірва між росією і Україною полягає в наступній дихотомії: Свобода проти рабства. Республіка проти імперії. В Україні демократичні традиції завжди були сильними. У новітній історії можна виділити 4 республіки. I — УНР 1917 року. II — радянська Україна, держава-засновниця ООН. III республіка — з 1991 року до 2013-го. Особливою є роль Революції Гідності, яка зацементувала створення сучасної української політичної нації. IV республіка — з 2014 року. Коли дійшли до IV Республіки, запросила долучитись в якості спікера Бориса Ложкіна, автора книги «IV Республіка» (раджу прочитати), і першого керівника ОП IV Республіки (2014-2016). Розповів студентам про екзистенційну природу цієї війни, вепонізацію росіянами історії, ділився власним досвідом ключових викликів на посаді в 2014 році. Його практичний досвід і аналітичний розум студентів вразили, не відпускали Бориса довго. Вдячна за цей виступ.

Кілька слів про деякі семінари у Чикаго. Був окремий семінар про викрадених дітей. Скоро вже буде рік, як я не є частиною команди BringKidsBack, але слова вилітали з мене, як з кулемета. Знову відчула, як це мені фізично болить. Неможливо йти по конспекту…

Кілька слів про деякі семінари у Чикаго. Був окремий семінар про викрадених дітей. Скоро вже буде рік, як я не є частиною команди BringKidsBack, але слова вилітали з мене, як з кулемета. Знову відчула, як це мені фізично болить. Неможливо йти по конспекту, коли воно так болить. І я знаю, що студентам після цього семінару боліло теж. Кожен семінар я намагалась конструювати наступним чином: міксувала інформативну частину (максимально перекладаю студентам українські події на американський контекст) з мультимедійною частиною (фото/відео/презентація/навіть меми), після чого робила опитування, щоб зафіксувати думку аудиторії, далі вмикала гостьового спікера онлайн, після його виступу і Q&A, намагалась зробити ще симуляцію/гру, аби студенти відчули на практиці, про що говорять спікери. Таке жонглювання форматами допомагало краще тримати увагу і фокус. Був семінар про український волонтерський рух — дякую Тарасу Чмуту і Катерині Лещишин, ми зробили кейс стаді «Повернись живим».

Дякую стипендії Pritzker та Інституту політики - завдяки їм я познайомилася з такою кількістю цікавих людей. Опал Вадхан - колишня старша радниця віцепрезидентки Гарріс. Ніхто не розуміє тебе краще, ніж інша колишня старша радниця :) І Ешлі з Інституту політики, яка дуже полегшила мені життя тут!

Роджер Майєрсон, професор Університету Чикаго. Отримав Нобелівську премію в 2007 році за внесок в теорію механізмів розподілу ресурсів. А саме - як створювати такі правила, щоб люди в економіці поводилися чесно навіть тоді, коли мають власний інтерес. Дуже підтримує Україну.

Для мене вечір у Чикаго - це завжди найскладніший час, бо в Україні - ніч. Саме вночі російські ракети й дрони летять у самісіньке серце міст, де сплять беззахисні українські родини, зокрема й моя. Промова для викладачів і студентів Чиказького університету. https://nv.ua/ukr/opinion/viyna-rosiji-proti-ukrajini-holodomor-deportaciya-ditey-ta-dekonstrukciya-svitovogo-poryadku-50586690.html

У червні 2025 року я пішла з Офісу Президента. Сьогодні розпочинаю новий і дуже цікавий професійний етап. Маю честь долучитися до неймовірного викладацького колективу Institute of Politics Університету Чикаго. Стала стипендіаткою програми Pritzker Fellows. Упродовж зимово-весняного семестру викладатиму в Університеті Чикаго курс семінарів, присвячений війні Росії проти України та її впливу на глобальний контекст. Фото: ➡️ з моїм колишнім візаві Джоном Кірбі (Пентагон, Рада національної безпеки і оборони, Білий дім), який нині очолює Institute of Politics Університету Чикаго; ➡️перша зустріч з лідерами студентських організацій і активістами; ➡️онбордінг в IoP.

Сьогодні думала, навіщо вони знову б’ють по людях і по світлу. Це вже було в 2022-му. Ми пережили темряву тієї зими. Ми зігрілися, відновилися і нам допомогли союзники. Це нас не зломило. Навіщо повторювати те, що не працює? Навіщо вбивати мирних, робити блекаути в 2025-му, коли відповідь уже прилітає по їхніх НПЗ і по їхній інфраструктурі? Белгород — тому доказ. Мабуть, вони вірять, що темрява зламає наш дух і похитне фронт. Але віра ця — хибна. Це дурість планування. Це безглуздя, яке врешті зачепить і їх — частина росії залишиться в темряві. І ще більше людей відчує цю війну на собі. Можливо, так має бути. Щоб вони відчули свою ж жорстокість. Щоб зрозуміли, що війна — це не лише постріли, а й життя, яке вони руйнують. Щоб їхня інфраструктура палала.