Der Waldgang

Спостерігаємо обговорення можливого призначення Андрія Білецького на посаду командувача Командування об'єднаних сил Збройних сил України. Андрій Євгенійович пройшов дуже довгий шлях від керівника партизанського загону до командира найбільшого армійського корпусу, який успішно тримає більше 150 кілометрів фронту. Що найважливіше: він не просто очолював підрозділи, а творив їх, справою доводячи свої професіоналізм, кваліфікованість і принциповість. Сподіваємося, що у вищого військово-політичного керівництва вистачить мудрості утвердити кандидатуру Білецького - кандидатуру, яку висунула сама війна.

Уявіть їбала багатьох кадрово-паркетних генералів, якщо Білецького призначать командувачем Командування об'єднаних сил.

15 серпня 2025 року два діда з явними ознаками вікової деменції зустрілися на Алясці, щоб на тлі заздалегідь приготованих декорацій, які мали підкреслити історичність події, вирішити долю України. Через рік від тієї зустрічі не лишилося нічого крім пафосних фото. Війна триває, а доля нашої держави вирішується на полі бою. І було б чудово, якби про це пам'ятав кожен українець.

У Києві в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулася церемонія прощання з полковником Євгеном Коновальцем, засновником УВО та ОУН, командиром Корпусу Січових Стрільців. У заході в першу ніч повернення полковника додому, взяли участь командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький та військовослужбовці корпусу. Вітаємо Вождя з поверненням додому! Десятки років окупації не змогли обірвати духовної спадковості - ми чітко усвідомлюємо, чию боротьбу продовжуємо 🇺🇦

Канал скотився в меми, тому треба написати щось снобістське й квазіінтелектуальне. Так от, нещодавно подивився екранізацію "Одіссеї" Нолана. В ній мені найбільше сподобалися трейлери перед показом. Там був якийсь фільм з Бредом Піттом і німецькою вівчаркою, які намагаються повернутися додому після авіатрощі в американській глушині. Тобто трейлер чергової (одному Богу відомо, якої по рахунку) "Одіссеї". Повернення додому за Борхесом або вічне повернення за Ніцше. Не знаю, як у деяких людей поєднуються цікавість до тисячоліттями повторюваних сюжетів та сліпа віра в прогрес (не технологічний, а загальний і всеохоплюючий). Від самого фільму Нолана я очікував більшого. Він вартий одноразового перегляду, але, напевно, повертатися до нього згодом я не буду.

🕳

🕳

Армия — не просто доброе слово, а очень быстрое дело. Так мы выигрывали все войны. Пока предыдущие министры проводят реформу, мы набиваем кантик, причём вручную. Когда приходит время показывать результат, министерство теряется среди идеально ровных рядов кроватей…

Армия — не просто доброе слово, а очень быстрое дело. Так мы выигрывали все войны. Пока предыдущие министры проводят реформу, мы набиваем кантик, причём вручную. Когда приходит время показывать результат, министерство теряется среди идеально ровных рядов кроватей и приходит в полное оцепенение. В этом смысл, в этом наша стратегия.

Анатолій "WarWar" Тегза - чоловік нестримної волі та безмежної сміливості. ПАМ'ЯТАЄМО І МСТИМО. АНАТОЛІЙ "ВАРВАР" ТЕГЗА - ПРИСУТНІЙ!

Виконуючи бойове завдання, вічне життя в бою здобув наш Друг і Побратим Петро «Історик» Матейко Йому було лише 25. У лавах Карпатської Січі з 2018 року. Викладав історію України в школі. Не обмежуючись шкільним класом, організовував відкриті лекції. Ділився знаннями й переконаннями з тими, хто йшов за ним. До останнього залишався вірним Україні. Непоправна втрата для рідних, для дітей, яких він вчив любити власну історію, для Карпатської Січі та для всього націоналістичного руху України. Ми продовжимо його справу. Наша боротьба не закінчиться ніколи. ПЕТРО «ІСТОРИК» МАТЕЙКО - ПРИСУТНІЙ!

Тобі не страшно тільки тому, що тебе ще не лякали ©

Тобі не страшно тільки тому, що тебе ще не лякали ©

20 років тому не стало Шаміля Басаєва.

Шовінізм щодо європейських народів у середовищі європейських націоналістів – неприпустиме явище, вже доволі давно. Ще з 50-х років минулого століття усі європейські націоналісти просувають ідею "пан'європейського націоналізму" – федеративної, чи конфедеративної "Європи 100 прапорів": дому для кровно та духовно споріднених 400 мільйонів людей. Всі питання – хто перед ким звинуватив в минулому – давно вирішені. Не вирішені вони тільки або в головах тих, хто просто не в матеріалі і все це пройшло повз нього, або ж у словах тих, хто хоче на хвилі ненависті одних європейських народів до інших отримати швидку популярність. Першим просто достатньо роз'яснити доктринальні засади пан'європейського націоналізму. Адже все дуже просто, і інтуїтивно зрозуміло: фортеця-Європа проти Азії/Сходу (до якої причисляються і московити), Африки ("глобального Півдня") та звільнена від диктату США. Другі ж – мали б бути викриті та атаковані націоналістами в своїх країнах. І або примушені до відповіді на питання: "Кому на користь ти влаштовуєш конфлікт між справді братніми європейськими народами, при наявності військової загрози з боку євразійської помийки, і маючи проблему вимирання європейських народів та їх заміщення на чужинців?" Або ж знесені з своїх місць – шляхом тиску щодо відставки, як виродок та кат свого народу Кір Стармер, чи як японські націоналісти вирішували проблему з червоними міністрами – байдуже. Якщо цього з другими не відбувається – це велика біда та недопрацювання. Сподіваюсь, національні сили Європи зможуть якимось чином подолати цей тупий шовіністичний "правий популізм". Замість тупої гризні та спроб щось комусь довести, спитайте себе – кому вигідна польсько-українська (і будь-яка інша поміж європейцями) ненависть? І дійте супроти поширення такої ненависті.

Скільки себе пам'ятаю, День Конституції зводився до однієї тези: Конституція у нас дуже хороша, але її б ще виконувати! Хто саме її не виконує, чітко не артикулювалося, але patrum more всім було ясно, що на увазі маються еліти, депутати, багатії й інші чужорідні глибинному українському народу елементи. В процесі війни виявилося, що Конституція у нас дуже хороша, але повною мірою її виконувати не хоче майже ніхто. Так була досягнута сакральна національна єдність. Амінь.

Під час нещодавніх ЛГБТ-акції і супутньої контр-акції у Львові популярне медіа використало дуже промовистий і дуже цинічний прийом: спробувало висміяти контр-акцію, акцентуючи, що більшу частину її учасників становили неповнолітні (все це подавалося не згідно вимог жанру новинних повідомлень, а в тональності “хі-хі, ха-ха, рука-лице”). В чому тут цинізм? Те, що акції проти ЛГБТ, фемінізму та інших елементів лівого порядку денного здебільшого збирають юнаків та дівчат, має дуже просте пояснення. Абсолютна більшість тих, хто виходили на такі акції до 2022 року, на початку повномасштабки повернулися/пішли до війська. На жаль, більшість лідерів вуличного спротиву загинули (Тарас Бобанич, Георгій Тарасенко, Кирило Бабенцов, Максим Михайлов-Непийпиво). Значна частина тих, хто з огляду на вік не пішли до армії на початку повномасштабки, зробили це пізніше. Досить очевидно, що ті юнаки, які сьогодні виходять на праві акції, приєднаються до СОУ за рік, два чи декілька (якщо війна буде тривати або відновиться після заморозки). З чого хіхікали журналісти? Вони хіхікали з жертовності тих, хто на війні з 2014 чи 2022 років, із їхніх смертей, із того, що існує прошарок молоді, для якого збройний захист Батьківщини є очевидним обов’язком. Недільна контр-акція у Києві була доволі масовою. Її учасниками, крім юнацтва націоналістичних і консервативних структур, стали ветерани, діючі військові, звичайні сім’ї. Я не слідкував детально за висвітленням цієї акції у ЗМІ. З того, що я зауважив, - все те ж намагання висміяти чи принизити якимось іншим чином. Значний акцент було приділено молоді, афілійованій із рухом, більшість учасників якого на початку повномасштабки стали бійцями ГУР (до повномасштабки ЗМІ та “прогресивна громадськість” обговорювали належність цього руху до московської агентури). Нічого дивного в цьому немає. На початку повномасштабки журналісти підвищували відвідуваність своїх ресурсів на темі оборонців Маріуполя, хоч незадовго до того залюбки висвітлювали акції борців проти “правого екстремізму”, які вимагали заборонити полк “Азов”. Ці ж самі чи подібні до них журналісти з легкістю поливали брудом учасників добровольчих формувань 2014-2015 років, які вижили і наважилися висловлювати в тилу свою позицію з приводу суспільно-політичних і світоглядних питань. Пройде час, і та сама доля буде чекати тих, хто доживе до демобілізації після повномасштабки. ІГОР ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

🛸

Єбєйша реформа, нічого не скажеш.