Оля Дубрівук

Покажи мені гори, назви їх, скажімо, Карпати. Там, де вітер прозорий здається шалено живим. Ти так швидко говориш, ти точно не хочеш поспати? А я так витріщаюсь, неначе і ти - краєвид) Покажи, як міліє вода у струмку біля стежки, Як зеленим сувієм тріпоче трава молода. Познайом мене з Вієм, а ще Перелесник - він теж тут? А якщо ми сьогодні підемо по їхніх слідах? А якщо ми за лісом? За літом? За вітром? За сонцем? Щоб немов охоронці, дерева дивились з пітьми. Покажи мені місто - щоб сосни на кожному кроці. І щоб гори над містом! Щоб гори над містом - і ми. Поведи мене в бір, який ще не знайшли в інстаграмах. І місця, що пройшли ми, також неодмінно назви. Бачиш, жменя грибів розрослась на повалених грабах І на сонних вершинах туману молочний пломбір. Покажи мені гори - такі, щоб аж серце затерпло, Щоб робилося тепло від згадки про кожне з підніж. Ти так гарно говориш, я навіть встигаю за темпом. Закохай мене в серпень. Затримай його ще на ніч.

В трендах на літо - прокинутись, де спимо, Цілими і живими (змученими і злими). Все твоє місто зараз - бетон і смог. Але щоразу в горлі такий клубок, Навіть здається: й слова тепер не вимовиш. Навіть здаєшся грудкою цих руїн дому, в якому більше ніхто не спатиме. (все, що болить так чітко, вважай своїм) Поміж приходів слухаєш: солов'ї... (ніби давно забуте церковне свято) Все твоє місто - вибухи і птахи. Дим обпікає груди сухими хрипами. Сонце встає обвугленим і крихким. В небі густому й темному мерехтить Слід від ракет, які цього разу схибили.

Я би щось написала - якби це комусь помогло Тиша може здаватись до болю оглушливим звуком Місту дуже болить. В місті темно, волого і дико Я не хочу тікати, куди мені звідси втекти? Така велика, знаєте, діра, і незрозуміло, чим хорошим її заповнити 💔 Хочеться йти по вулиці і кожну стіну обнімати Сподіваюся, ви всі живі🙏

Хух Я навіть не знаю, як зібрати докупи все, що я хочу зараз сказати, але я точно хочу сказати ось що Вчора і сьогодні відбуваються якісь абсолютно неочікувані речі, від яких мені так приємно, що я другий день ходжу і усміхаюсь ходжу і усміхаюсь Хочу передусім…

«Поезія, написана війною» ✍️🕯️ Війна змінює голоси. А поезія - допомагає їх почути. 6 червня запрошуємо на вечір сучасної української поезії та музики, де прозвучать тексти про пам’ять, втрати, любов, боротьбу та життя під час війни. На сцені - поети, музиканти та театральні артисти, які через творчість говорять про досвід, знайомий сьогодні кожному українцю. У програмі: — поетичні читання; — музичний супровід; — театральні перформанси; — живе спілкування та спільна рефлексія. Це простір, де можна бути поруч, відчути підтримку та побачити, як мистецтво стає способом говорити про найважливіше. 📅 6 червня | 15:30–17:30 год 📍Хрещатик, 10 (Велика зала Київського молодіжного центру) Вхід вільний за попередньою реєстрацією👇 forms.gle/nAAut248kqx6igJJA 📌 Захід організовано Київським молодіжним центром за сприяння Департаменту молоді та спорту міста Києва.

Цієї суботи, 6 червня, буду разом з іншими київськими поетами читати вірші тут! І ви будьте)

+++ Лише уяви – а якби не потвори зі сходу, Ми мали би долю веселу і дуже щасливу. Не бійся, мій котко, це грім, а не звуки приходу, Вилазь з-попід ліжка, ідемо дивитись на зливу. Візьми парасольку і ковдру Хоча би для виду, Аби не замерзнути в сховищі Чи у підвалі. Статистика каже, що шанси сконать од ковіду усе ще є більші, ніж шанси Померти в завалі. Чи знáйде для нас ця статистика добрий відсоток? Чи ми цього разу між залпами грому проскочим? Чи знову врятує нас бог оболонських висоток? Заклеєні вікна прозорим тонесеньким скотчем. Саша Кладбіще #годнота

Вірші - це така психологічна тривожна валізка, яку теж перед обстрілом треба перевіряти на заповненість Читайте! ❤️

Друзі🙏🏻 В ту страшну ніч з 23 на 24 травня в Києві було пошкоджено житло та автомобіль нашого друга, музиканта, волонтера та учасника Театру Між Трьох Колон — Андрія. (На щастя, на той момент він у квартирі не перебував) Давайте допоможемо посильним донатом на відновлення хати та тачки Андрію, щоб він зміг продовжувати робити добро для усіх, хто цього потребує🙌🏻 🫙: https://send.monobank.ua/jar/9PkqHwdSXk 💳: 5375411206126661 Дякуємоооо!!!

Друзі, вчора telegram з одному Богу відомих причин заблокував нашу основну спільноту з усією історією наших поетичних вечорів за довгі роки. Також є вірогідність, що спільноту якимось чином вкрали зловмисники. Я не знаю. Вона просто в один момент зникла і все. 😬 В техпідтримку написав. Чекаю. 🤷🏻‍♀️ Тому поки що вся інформація стосовно наступних поетичних читань буде тут. 🙏🏻 Сумно, звісно. Але шо ж. ❤️‍🩹

Новий акаунт спільноти Київ Літературний Підписуйтесь, щоб не загубити одне одного в цьому невдячному світі💔

Чоловіче в нічному поїзді Зі сполученням Харків-Ужгород, Із якої ти їдеш станції? Із якої ти їдеш? Чоловіче з брудним наплічником, Що лежить під моєю сумкою, Сподіваюся, ти пробачиш мені Твою постіль, яку помилково Я чомусь сприйняла за свою Але прошу, не кажи більше так: - Та яка мені постіль, подивіться на мене, яка мені треба постіль?! Чоловіче з глибоким голосом, Я поставила майже впритул із твоїми берцями Свої нові бігові кросівки, Які ще не побачили жодного благодійного марафону (Хоча могли б!), Але місця в купе надто мало, щоб поставити їх деінде Сподіваюся, ти пробачиш мені ще й це? Чоловіче у формі кольору Фотографій з інсти Ліберових Мої відповіді - ніби наші східні кордони: Дуже стиснуті, геть невпевнені і неточні. Я все думаю, чи вже вивітрилася кава, Куплена і випита мною за кілька хвилин до посадки для того щоб Для того щоб? Для того? блін не знаю? чого її купувати було??? Хіба щоб скористатися послугами туалету Вагону номер чотири нічного поїзда "Харків - Ужгород" То скажи, Як тебе запитати, Із якої ти їдеш станції? Чоловіче з важкою усмішкою І з сухою-сухою шкірою, Я б хотіла, щоб ти пробачив мені цей верлібр, Харків-Ужгород не римується! Не римується жодне зі слів, Які ти мені проговорював З того нижнього місця в купе, З того вицвілого матрацу без простирадла В свою чергу Я собі не пробачу, що найважливішого З мого верхнього місця ти так і не встиг почути - Не тому, що я потім заснула, А тому що вдавала, що сплю То я досі не знаю - Із якої ти їхав станції? Знаю тільки, що постіль ти так і собі не взяв, І що судячи з дихання, не намагався заснути, А проте попередив мене, Що виходиш о 2-й ночі, Щоб я точно знала, до якої години Можна спати спокійно

У жовтні на нагородженні переможців Конкурсу пам'яті Гліба Бабіча одна з членів журі сказала приблизно таке: "Учасникам Конкурсу раджу пам'ятати, що ми називаємо віршем, а що може бути потоком думок" І оскільки я - це я, то подумала, да, це ж про мій Харків-Ужгород не римується 😅 Але я - це все одно я, тому раптом ви давно не страждали від несправедливості цього світу:

🚨 ТРИВОГА! НАС ЛИШЕ 8. ФРОНТ ЧЕКАЄ НА КРОВ 🚨 Друзі, ситуація критична. Це не просто чергова акція. Ми отримали мобілізаційне замовлення крові на фронт. Наразі зареєструвалося всього 8 людей. Вісім. Цього не вистачить, щоб закрити потреби навіть одного стабілізаційного пункту. Пораненим не скажеш: «вибачте, ми не зібрали, у людей були справи». Кров потрібна там уже зараз. Твоя донація — це чийсь єдиний шанс вижити. Відклади все на пару годин і приходь. 📅 14.04 (вівторок) | 🕘 09:00 - 13:00 📍 Ангар КАІ (НАУ), пр-т Л. Гузара, 1 Пиши зараз, реєструйся: 📲 @lilie_noire 📞 +380981175000 Не чекай, поки здасть хтось інший. Інших немає. Є ти. 🩸

Сніжана ❤️ * З самого ранку вигорають міста. Дим підіймається зовсім поруч із домом. Спробуй тепер переконати кота, Що переноска і поїзд - це ненадовго. Буде нестерпно від поганих новин, Буде незручно швидко складати сумку. Глянь, як він лапку витягнув …