Директор в тренді

Перший творчий крок у Львові. Друзі! Сьогодні для мене відбулася особлива подія. Я мав честь вперше виступити на сцені Львівського Будинку Офіцерів. Захід був присвячений Дню Повітряних Сил Збройних Сил України. Щирі слова вдячності хочу висловити народному артисту України, солісту Львівської Національної Опери Олегу Лихачу за запрошення, підтримку та довіру. Для мене велика честь бути на одній сцені з такими талановитими людьми. Окремо дякую Олександру Поронюку та всій команді Будинку Офіцерів за тепли прийом, увагу, комфортні умови для виступу та щире людське ставлення. Ваша відкритість, доброзичливість і гостинність справді підкорили моє серце. Пишаюся тим, що мій перший виступ у Львові відбувся саме перед такою поважною аудиторією та на сцені закладу, який має величну історію й особливу атмосферу. Можна сказати, що саме сьогодні розпочалася моя творча історія у Львові. І я щиро радий, що цей початок виявився таким теплим, натхненним і успішним. Особливо тішить і те, що сьогодні ми домовилися про співпрацю Середньої загальноосвітньої школи №60 м. Львова з Будинком Офіцерів. Тож вже у вересні розпочнуться наші перші спільні зустрічі та цікаві проєкти. Переконаний, що ця співпраця відкриє для наших учнів нові можливості, нові знайомства й нові горизонти. Дякую Львову за такий щирий початок. Попереду ще багато добрих справ, нових зустрічей і моментів, які неодмінно стануть частиною великої історії. Нехай кожен новий крок буде наповнений змістом, натхненням і людьми, які надихають творити.

Друзі! Сьогодні мене призначено на посаду директора Середньої загальноосвітньої школи №60 м. Львова. Ще один знаковий день у моєму житті. День, коли починається нова сторінка, сповнена відповідальності, довіри та великих можливостей. Я щиро радію, що моя професійна дорога привела мене саме сюди. Вірю, що кожне місце знаходить свою людину, а кожна людина свою місію. І сьогодні я з великим натхненням розпочинаю цей шлях разом із колективом школи №60. Попереду на нас чекає нова історія. І писатимемо її разом - щоденною працею, сміливими рішеннями, взаємною повагою, щирістю та любов’ю до дітей. Бо сильна школа починається не зі стін, а з людей, які вірять у спільну справу. Щиро дякую за довіру та підтримку директору Департаменту освіти та культури Андрій Закалюк та начальнику відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів Михайло Чабан. Окремі слова вдячності колективу школи, який прийняв мене з відкритістю та підтримав із перших хвилин. Для мене це надзвичайно цінно. Я переконаний, що разом ми зможемо створити школу, якою пишатимуться учні, батьки, педагоги та вся львівська громада. Школу, куди хочеться приходити, де народжуються ідеї, розкриваються таланти й формується майбутнє. Працюємо. З вірою. З повною віддачею. Заради наших дітей.

Зміни вже на порозі. Час рухається швидше, ніж встигаєш озирнутися, але я заходжу в новий етап життя з чітким усвідомленням відповідальності, яка на мене чекає. Я вже бачу цей шлях. У мене є розуміння того, яким він буде, і сформований план дій того, що потрібно зробити. Без зайвих сумнівів. Із внутрішньою впевненістю, що все складеться якнайкраще. Під час освітнього фестивалю я зустрів багато людей різних професій і життєвих шляхів, які щиро висловлювали підтримку і готовність бути поруч. І це дуже цінно - розуміти, що навіть у момент великих змін ти не сам. Переїзд в інше місто відкриє нові знайомства, нові горизонти, нові вершини. Усе буде новим, і в цьому є своя сила. Я вдячний кожному, хто вірить у мене і йде поруч зі мною. Але поки що в мене є ще трохи часу в 5 ліцеї. І я хочу прожити цей період по-справжньому. Зі своїми людьми, дітьми, колегами, друзями, рідними. Бо 5 ліцей був, є і завжди залишиться в моєму серці. І я ніколи не буду осторонь нього.

«І кожен фініш - це, по суті, старт…» Друзі, я завершую свою роботу на посаді директора Ліцею №5 ім. Г. Романової. Це рішення далося мені непросто. Воно визріло не за один день - через роздуми, сумніви й внутрішні діалоги. Але я точно знаю, щоб рухатися вперед, інколи потрібно мати сміливість поставити крапку й відкрити нову сторінку. Разом із командою ми зробили все можливе, щоб наш ліцей був серед кращих у місті. І за це я щиро дякую кожному й кожній, хто щодня творить його історію. Ваш внесок безцінний. Окремі слова вдячності міському голові Андрій Білоусов за постійну підтримку мене особисто та нашого закладу. Це завжди було й залишається надзвичайно важливим для нас. Щиро дякую директору департаменту освіти Наталія Рева за віру в мене, за людяність, за щирість і справді тепле ставлення. А також усім працівникам департаменту, службам міста та депутатам міської ради за підтримку, співпрацю й розуміння. Це ще не останній допис про 5 ліцей, попереду будуть слова, які потребують окремого часу й настрою. А наразі хочу сказати головне! Я не йду з освіти. Але певні зміни вже на порозі. Про них обов’язково розповім згодом. 6 липня - мій останній робочий день на цій посаді. Тож якщо є незавершені справи чи важливі розмови, буду радий зустрічам. Далі буде…

Сьогодні знову мав можливість поділитися досвідом нашого ліцею в актуальній темі «Сніданку з 1+1». Говорили про те, що викликає чимало дискусій - шкільну форму. Чи має право вчитель не допустити дитину до занять через її відсутність? Чи можна відправити учня додому перевдягатися? Можливо, я помиляюся, але переконаний, що на сьогодні немає жодного нормативного документа, який давав би закладу освіти право не допустити дитину до навчання через відсутність шкільної форми. Навіть якщо відповідні положення прописані у статуті чи правилах закладу, це не може бути підставою для обмеження права дитини на освіту. А такі дії - це вже пряме порушення цього права. У нашому ліцеї лояльний підхід до цього питання. Ми не обмежуємо учнів у самовираженні через одяг, а навпаки підтримуємо ініціативи, які дають дітям можливість проявити себе. Зокрема, вже традиційними стали тематичні п’ятниці, коли учні можуть обирати одяг відповідно до заданої теми. Водночас є речі, на які ми звертаємо увагу принципово. Передусім, це охайний зовнішній вигляд. Під час виховних годин ми системно працюємо над формуванням у здобувачів освіти культури зовнішнього вигляду. Говоримо про доречність, відповідність погоді, ситуації, повагу до себе та оточення. Звісно, за ці роки траплялися різні ситуації. Але за п’ять років моєї роботи на посаді директора, не було жодного конфлікту, пов’язаного саме з питанням шкільного одягу. Ми комунікуємо з учнями, з батьками. Можемо зробити зауваження, можемо порадити, але не нав’язуємо єдиного «правильного» вигляду. Хтось скаже, що це надто м’який підхід. Хтось, навпаки, підтримає. Але виникає просте запитання: «Чи впливає зовнішній вигляд на якість знань?» Навряд. Переконаний, що наше завдання - у співпраці з батьками формувати у дітей культуру зовнішнього вигляду. Але робити це без тиску, без порушення прав і без нав’язування власних уявлень про «ідеальне». А що думаєте ви з цього приводу?

Просто щасливий бути директором. Це значно більше, ніж робота. Це 25 годин на добу. І це точно не лише про посаду. Сьогодні директор - це водночас учитель і управлінець, завгосп і юрист, психолог і дизайнер, іноді навіть кухар, сантехнік чи прибиральник. Але серед усього цього є найважливіше. Інколи ти стаєш для дітей тим, кого вони так потребують - другим татом чи мамою. І попри всі ролі, ти залишаєшся просто людиною. Я щиро радію, що маю можливість творити прекрасне. Сіяти зерна знань і впевненості в душах дітей. Бути провідником у їхнє доросле життя. Бути поруч як друг і порадник, коли вони того потребують. Ця робота подарувала мені сотні історій. Різних… Щасливих і непростих, світлих і глибоких. І якщо колись зібрати їх разом, вийшла б неймовірна книга, в якій кожна сторінка про людей, про довіру, про життя. Сьогодні хочу сказати просто, що директор школи - це не лише про управління. Це про серце. Про дитинство, яке щодня поруч. Про любов, вдячність, повагу і справжність. Вітаю всіх колег зі святом!

Справжня сила директора - у його команді. Друзі, цей допис про щемливе. Про те, що живе глибоко в серці. На п’ятому році своєї роботи я проходжу атестацію на відповідність займаній посаді. Щоб підготуватися об’єктивно, я створив анонімні опитувальники для всіх учасників освітнього процесу. Сьогодні свої відповіді залишали працівники нашого ліцею. Я попросив команду чесно оцінити мою роботу. Відповіді читав наодинці, і добре, що ніхто мене не бачив… бо емоції переповнювали. Я не буду тут наводити приклади, бо тоді цей допис не закінчиться ніколи. Але скажу головне - те, що відчув. За ці роки були різні моменти. Були сумніви. Бувало, що опускалися руки і хотів піти. Та поруч завжди була команда. Люди, яким небайдуже. Люди, якими я щиро пишаюся і за яких безмежно вдячний долі. Знаєте, що, допомогло мені стати хорошим керівником? Людяність. Відкритість. Щирість. Прозорість у роботі. Уміння поставити себе на місце вчителя. Так, існують правила, вимоги й дисципліна. Але на першому місці для мене завжди - людина. І команда це відчуває. Чи лояльний я в роботі? Так. Чи шкодить це закладу? Ніколи. Бо я знаю, що наша команда зробить усе, щоб не підвести, і тримати ту висоту, яку ми разом здобули. Директорське крісло здається м’яким лише на перший погляд. Сісти в нього - не означає втриматися. Бути директором - це бути поруч зі своєю командою: у кріслі, поза кріслом, без крісла - не має значення. Важливо інше: бути поряд, підтримувати, надихати і бути гідним тієї команди, яку ти створюєш. Я вдячний долі за те, що сьогодні я - директор Ліцею №5. Ліцею, справжньою родзинкою якого є ЛЮДИ. Мабуть, не можна так сильно любити свою роботу і свій заклад, як люблю його я. Кожен куточок, кожне віконце, кожна квітка - все рідне, тепле й затишне. Мені часто кажуть, що я нічого не боюся. І, мабуть, це правда. Бо за мною - не просто сильні люди в команді. За мною - команда сильних, світлих і щирих людей, які стоять горою за свій ліцей, за свою ліцейну родину, за наше спільне майбутнє. І з такою командою хочеться розвиватися. Хочеться ставати кращим. Для них. Для дітей. Для Ліцею №5. Дякую, люба командо нашого ліцею, за таку високу оцінку моєї роботи.

Любі друзі! 2025 рік тихо завершується, і хочеться подякувати йому за моменти, які назавжди залишаться в серці. За зустрічі, які багато чого змінили. За людей, які були поруч у радості й у тиші. За уроки, що інколи давалися важко, але робили сильнішим. Чи був цей рік легким? Кожен вирішить сам для себе. Але саме серед турбот і викликів народжувалися маленькі радості: щирі розмови, теплі обійми, несподівані перемоги, усмішки тих, хто поруч. І саме за це я йому вдячний. Я не хочу підбивати підсумки, бо відчуваю, що попереду ще більше. Нові мрії, нові дороги, сміливі рішення й зміни, яких ми так чекаємо. І дуже важливо - залишатися собою. Не зраджувати своєму серцю. На порозі 2026 року бажаю кожному з вас світла, тепла та внутрішнього спокою. Нехай здійснюються мрії, вистачає сил і віри в себе. Хай у домівках буде затишок, у серцях - надія, а над нашою землею - мир. Нехай новий рік подарує кожному своє маленьке диво. Ми маємо шанс почати спочатку, і тільки від нас залежить, ким ми станемо й куди підемо далі. Будьмо добрішими. Підтримуймо один одного. Бережімо тих, хто поруч. Дякую всім, хто був поруч цього року - словом, справою, присутністю. З наступаючим Новим роком!

Друзі! Ми долучилися до збору допомоги військовим: - Для одного з підрозділів 93 бригади «Холодний яр» було придбано FPV дрони, які будуть допомагати хлопцям на Покровському напрямку. У співпраці з працівниками департаменту освіти й освітянами міста. (До загальної суми збору , нами було передано - 40 000 грн на придбання). Радіємо, що наші діти мали можливість зустрітися з військовими й побачити дрони на власні очі. - Для 156 бригади, яка захищає нас на Краматорському напрямку було передано 30 000 на придбання автівки для виконання необхідних задач. Загальна сума допомоги - 70 000 грн. Ми дякуємо усім, хто долучився до нашого збору під час ярмарку. Разом ми робимо велику справу. Щира вдячність нашим військовим! Тим, хто мовчки робить неможливе, щоб ми могли просто жити. Ви - серце України!

Друзі! Візьму на себе сміливість висловитись щодо цьогорічного диктанту національної єдності. Певно, я буду одним з тих небагатьох людей, які виступають на захист Народної артистки Наталії Сумської та письменниці Євгенії Кузнєцової. А знаєте чому? З поваги до української культури. З простої поваги людини до людини. Не мені роздавати комусь поради щодо того, хто повинен був бути автором чи авторкою, і хто повинен був диктувати. Мені боляче бачити, як вчителі, освітяни, інтелігенція - ті, хто мали би бути прикладом толерантності й глибини, починають принижувати, звинувачувати, оцінювати. Ми ж покликані не судити, а розуміти. Не ображати, а підтримувати. Не знецінювати, а надихати. Мені прикро бачити те, як вчительство захоплено почало давати свою оцінку цій ситуації. Рекомендувати, висувати інші кандидатури та ставати частиною суспільної думки, яка принижує честь Народної артистки й письменниці. На жаль, перше, що роблять деякі наші люди - це намагання побачити помилки, подумати про те, що «а я б зробила\зробив краще», а потім почати висувати себе, чи тих, кого вони вважають гідними бути долученими до цієї справи публічно. А ще гірше те, що хтось починає на цьому піаритись. Цьогорічний диктант був написаний і продиктований двома людьми, які повинні були робити це цього року. І я, як вчитель, не маю жодного права принизливо висловлюватись в чийсь бік, вказувати на якісь помилки, чи рекомендувати того, хто б це зробив краще. І знаєте чому? Бо мене ніхто не просив цього робити. Бо мене ніхто не питав. Бо я маю повагу до людей, які несуть прекрасне у цей світ. А помилятися можуть всі. Варто почати з себе. Чи всі у нас такі ідеальні диктори, філологи, вчителі? Я вдячний пані Наталії та пані Євгенії за їхню сміливість та мудрість, яку вони проявляють зараз. І вірю, що серед суспільства, а особливо серед вчительства, знайдуться ті, хто не взяв на себе роль «Я кращий за когось», бо учитель сьогодні - це явно не про це. P.S. Мої любі колеги, які після моєї думки готові втопити мене в сухій ложці:) Будьте добрими й мудрими! Посилаю вам сонячні промінчики🌅

Щороку, напередодні Дня Захисників і Захисниць, ми йдемо туди, де тиша говорить голосніше за слова… Команда нашого ліцею на чолі з директором відвідала військове кладовище, де спочивають ті, хто віддав життя за свободу і незалежність України. Ця поїздка - це завжди невимовний біль і водночас велика шана. Ми вклоняємося могилам Героїв, розуміючи, що саме завдяки їхній жертовності маємо сьогодні право жити й вчитися під мирним небом. Цього року до нас долучилися представники ліцейного парламенту та діти, чиї батьки загинули, захищаючи нашу державу. Разом ми поклали квіти. На могилі кожного Героя ми залишили прапорець, та в тиші подякували кожному воїну за їхній подвиг. Пам’ятаємо. Вклоняємося. Живемо так, щоб бути гідними їхньої жертви.