Фінансовий консультант Валерій Міщенко

Говорити чесно. Жити по совісті. Захищати своє. Для мене це не просто слова — це принципи, якими варто керуватися щодня. - Говорити правду, навіть коли вона не завжди зручна. - Жити по совісті, залишаючись людиною за будь-яких обставин. - І захищати своє — свою родину, свою землю, своїх людей, свою країну та право на майбутнє. Бо справжня сила людини — не в гучних словах, а у вчинках, за які не соромно дивитися собі в очі. Валерій МІЩЕНКО, громадський діяч

Є сторінки, де просто публікують дописи. А є сторінки, де людина залишає частину себе. 🇺🇦 Валерій Міщенко — громадський діяч, журналіст, військовослужбовець. Тут — не про красиву картинку заради лайків. Тут — про життя таким, яким воно є: про Україну, службу, людей, суспільство, справедливість, родину, особисті переживання та власний погляд на події, які змінюють нашу країну. Іноді — гостро. Іноді — відверто. Іноді — з роздумами. Але завжди — від себе. Якщо вам цікаво не лише читати новини, а й чути живу думку людини, яка сама проходить через події, про які говорить — приєднуйтеся. 👉 Офіційна сторінка Валерія Міщенка у Facebook: facebook.com/valerii.mishchenko.2025 Підписуйтеся. Читайте. Думайте. Обговорюйте. Бо інколи один чесний погляд вартий більше, ніж сотня гучних заголовків. Валерій Міщенко. Говорити чесно. Жити по совісті. Захищати своє.

На захисті Батьківщини… Мої роздуми про суспільне життя, дитинство та шлях до лав Збройних Сил України Валерій МІЩЕНКО, військовослужбовець Збройних Сил України (2023–2025 роки та з 18.05.2026), громадський діяч, журналіст У кожної людини є свій шлях. Він не завжди прямий, не завжди легкий і далеко не завжди складається з тих подій, які ми планували для себе в юності. Але саме з маленьких щоденних рішень, зустрічей, випробувань і відповідальності поступово формується життєва дорога. Сьогодні, озираючись назад, я дедалі більше розумію: багато з того, що відбувалося зі мною в дитинстві, юності та дорослому житті, певною мірою готувало мене до того, ким я став сьогодні. Дитинство залишає в людині набагато більше, ніж просто спогади. Воно формує ставлення до людей, до праці, до справедливості, до відповідальності. Саме тоді ми вперше вчимося розуміти, що таке добро і зло, підтримка та байдужість, слово і вчинок. Я завжди вважав, що людина не повинна стояти осторонь життя своєї громади та країни. Якщо бачиш проблему — не варто лише чекати, що її хтось вирішить. Якщо можеш допомогти — допоможи. Якщо маєш можливість сказати правду — скажи її чесно і відповідально. Так поступово сформувалося моє ставлення до громадського життя та журналістики. Для мене журналістика — це не лише професія чи спосіб розповідати про події. Це передусім відповідальність перед людьми. За кожним матеріалом, кожною думкою, кожним словом стоять чиїсь долі, переживання та надії. Громадська діяльність також навчила мене простій речі: суспільство змінюється не тільки завдяки великим рішенням. Воно змінюється тоді, коли звичайні люди не залишаються байдужими. А потім у життя прийшла війна. Повномасштабне вторгнення Росії стало для мільйонів українців моментом, коли багато життєвих планів, звичних орієнтирів і уявлень про майбутнє змінилися в один день. У 2023 році я став до лав Збройних Сил України. Це рішення було усвідомленим. Я розумів, що військова служба — це не романтика, не форма і не красиві фотографії. Це дисципліна, втома, відповідальність, ризик, постійна готовність виконувати свій обов'язок незалежно від особистих обставин. За роки служби я побачив багато різних людей. У кожного — своя історія, своя родина, свої переживання та мрії. Але в найважливіші моменти нас об'єднує одне — розуміння того, що ми захищаємо не абстрактну територію на карті. Ми захищаємо своїх. Захищаємо можливість наших дітей жити у своїй країні, розмовляти своєю мовою, будувати майбутнє, повертатися додому та просто прокидатися вранці без страху. У 2025 році завершився один етап моєї військової служби. Але війна не завершилася. І 18 травня 2026 року я знову повернувся до лав Збройних Сил України. Для мене це не просто дата. Це чергове підтвердження того, що в житті бувають моменти, коли особисті плани відходять на другий план, а на перше місце виходить відповідальність. Я не ідеалізую війну. Вона забирає життя, розділяє родини, залишає біль і змушує дорослішати тих, хто ще вчора жив звичайним життям. Особливо гостро це відчувається тоді, коли далеко залишаються найближчі люди. У такі моменти починаєш особливо цінувати прості речі: телефонний дзвінок від рідної людини, повідомлення зі словами «бережи себе», дитячий голос, можливість хоча б на хвилину поговорити з родиною. Саме тоді розумієш справжню ціну слова «дім». Сьогодні я продовжую свій шлях військовослужбовця, громадського діяча та журналіста. І хоч ці три ролі можуть здаватися різними, для мене вони мають спільну основу — відповідальність перед людьми. Я вірю, що після війни Україна буде іншою. Сильнішою, мудрішою і більш свідомою. Але я також вірю, що майбутнє країни залежатиме не лише від тих, хто сьогодні тримає зброю. Воно залежатиме від кожного з нас — від того, якими ми повернемося до мирного життя, що збережемо у своїх серцях і які висновки зробимо. Мій шлях ще не завершений. Я не знаю, що чекає попереду. Але знаю одне: я хочу залишатися людиною, яка не проходить повз чужу біду, не боїться відповідальності та готова робити те, що вважає правильним. Бо захист Батьківщини — це не лише про службу у війську. Це також про щоденну відповідальність за свою країну, за свою родину, за свої слова і вчинки. І, можливо, саме з цього починається справжній патріотизм — не з гучних слів, а з готовності бути корисним там, де ти потрібен. Валерій МІЩЕНКО, Військовослужбовець Збройних Сил України, громадський діяч, журналіст

ЯК ДІЗНАТИСЯ, ЧИ МОЖЕТЕ ВИ СТАТИ НА КВАРТИРНИЙ ОБЛІК? На квартирний облік можуть бути взяті громадяни, які потребують покращення житлових умов та відповідають визначеним законодавством критеріям. Зокрема, підставою може бути одна з таких обставин: 🔹 житлова площа, якою забезпечена особа, є нижчою за встановлений нормативний рівень; 🔹 в одному приміщенні проживають кілька сімей або особи різної статі віком від 9 років, які не є подружжям; 🔹 житлове приміщення не відповідає встановленим санітарним або технічним вимогам; 🔹 особа має тяжке хронічне захворювання, через яке спільне проживання з іншими мешканцями є неможливим; 🔹 проживання відбувається у гуртожитку або комунальній квартирі; 🔹 людина тривалий час проживає за договором піднайму житла в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму житлового приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 🔹 житло офіційно орендується понад 5 років; 🔹 особа є внутрішньо переміщеною особою з числа учасників бойових дій або членів їхніх сімей, а також членом сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни. 📌 Якщо житлові умови відповідають одній із передбачених законодавством підстав, громадянин може мати право на взяття на квартирний облік. Важливо: конкретні умови та порядок взяття на квартирний облік визначаються відповідно до чинного законодавства України. https://veteranpro.gov.ua/thematic-block/zhytlo_ta_infrastruktura?userStatusCode=%D0%A7%D0%A1%D0%97#e-vidnovlennya

Матеріал публікується на правах ексклюзивного авторського маніфесту — історії про те, як звичайний білоцерківський хлопчик став людиною, яка навчилася керувати власною долею під гаслом: "Бачу ціль, не бачу перешкод!" Топографія пам'яті: Фундамент, який не пробиває жоден калібр Кожна людина — це проєкція її дитинства.  Мої перші кроки на рідній Київщині, у Білій Церкві, заклали той внутрішній стрижень, який сьогодні тримає спину в окопі. Звичайна, чесна українська родина: мама — медсестра, батько — водій. Вони не вчили мене високих теорій, вони просто щодня показували, що таке праця, гідність і любов до свого дому. А далі була Білоцерківська школа-гімназія № 7 імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Школа, де вчителі не просто «вичитували години», а вчили головному — думати самостійно. Проводячи ревізію пам'яті, я з глибокою вдячністю згадую тих, хто ліпив мій характер: - Трошкіну Тетяну Олексіївну — мою першу вчительку, яка навчила розрізняти перші літери й перші життєві цінності. - Мартиненко Галину Григорівну — чиї уроки української мови та літератури сформували моє національне «Я». - Андрєєва Олександра Костянтиновича — вчителя історії, який пояснив, чому за свободу завжди доводиться боротися. - Оліферко Тамару Петрівну — класного керівника та математика, яка навчила точності, логіці та вмінню прораховувати наслідки. Саме там, у шкільних стінах, з мене виховали патріота. Не плакатного, а справжнього. Того, який через десятиліття без вагань змінить цивільне життя на зброю. Життєвий аудит: Що вдалося, а що залишилося в зоні досвіду Психологічний рубіж у 45 років — це час тотального внутрішнього аудиту. Підводячи підсумки цих перших «сорока п'яти», я можу з гордістю сказати: все, що я планував глобально, — я встиг зробити. Якщо розкласти життя на координати з висоти пташиного польоту, то аналіз досягнень і втрат виглядає так: Сфера життя - Що безумовно вдалося - Особистісна & Освіта Здобув якісну вищу освіту на економічному факультеті Київського університету; навчився стратегічно мислити. Перші кроки у дорослому житті принесли не лише злети, а й падіння, перше кохання та перші болючі розчарування. Але саме вони випалили дитячу наївність. Професійна & Громадська Пройшов шлях від держслужбовця до керівника фермерського господарства; заснував спортивне товариство «Колос» та Білоцерківську організацію Спілки офіцерів України. Будучи громадським діячем та журналістом, часто доводилося стикатися з системою. Мій головний висновок: змінити все й одразу неможливо, але системна праця завжди дає сходи. Моя найвища цінність - Народився син Давід. Це мій головний життєвий якір, моя найбільша подяка Богові й те, заради чого варто жити і боротися. Час, проведений на відстані через війну. Це важкий компроміс, але захист його майбутнього — мій пріоритет!!! Військовий обов'язок Четвертий рік у лавах Збройних Сил України, захищаю територіальну цілісність та суверенітет держави. Війна забирає фізичні сили та друзів, але натомість дає кришталеве розуміння ціни кожного мирного дня. Що є невід'ємною частиною мене і що чекає попереду? -  Головний психологічний підсумок моїх 45 років: мене більше неможливо зламати чи зневірити. Невід'ємною частиною моєї особистості став той самий внутрішній спокій людини, яка вже все собі довела. Що попереду? Попереду — нові 45 років. Обнулення лічильника. Військовий досвід навчив мене головного правила виживання та перемоги: не скиглити, просто робити свою роботу і ніколи не зупинятися. Я дивлюся в майбутнє з абсолютною впевненістю. Попереду — перемога, відбудова країни, виховання сина та нові масштабні проєкти у фермерстві, журналістиці й громадському секторі. Коли ти чітко знаєш, хто ти, звідки ти родом і за що стоїш — перешкод більше не існує. Є тільки цілі. Відлік нових сорока п'яти розпочато.  Життя дійсно тільки починається! Валерій МІЩЕНКО

Шановні колеги, надійні вартові фінансового фронту України! Від щирого серця вітаю вас із професійним святом — Днем фінансового працівника! Сьогодні, у часи надважких випробувань для нашої держави, ваша праця набула абсолютно нового, стратегічного значення. Як військовослужбовець ЗСУ, я щодня бачу, що перемога кується не лише зброєю на передовій, а й кожною вчасно спрямованою гривнею в тилу. Фінансова стабільність — це міцний бронежилет нашої економіки та безперебійне забезпечення тих, хто тримає зброю в руках. Як журналіст і громадський діяч, я чітко усвідомлюю: за кожним збалансованим бюджетом, за кожною цифрою у звіті стоїть ваша тиха, але титанічна праця. Ви — архітектори нашої економічної стійкості, які в умовах невизначеності вміють прораховувати кроки на випередження. Ваша точність є зразковою, а ваша відданість справі — беззаперечною. Бажаю вам залізобетонного здоров’я, безумовного професійного балансу та щоб усі ваші життєві розрахунки завжди виходили в плюс! Нехай кожен робочий день наближає наш спільний, головний Дебет — Велику Перемогу та мирне майбутнє України! З повагою та вдячністю, Валерій Міщенко, військовослужбовець ЗСУ, журналіст, громадський діяч

46 ОАЕМБр: Шлях сильних. Шлях професіоналів. Від нуля до Десанту: Як цивільний досвід підсилює бойову міць 46 ОАЕМБр 'Мій цивільний фах — це моя зброя в інформаційному полі, а бойовий досвід — фундамент моєї ефективності", — Валерій Міщенко, журналіст, громадський діяч, а відтепер — військовослужбовець 46-ї окремої аеромобільної бригади. Мій шлях у ЗСУ розпочався у червні 2023 року з курсантської лави навчального центру на Заході України. Потім були два роки виснажливої, але героїчної служби піхотинцем на «нулі» у складі механізованої бригади. Далі — важке поранення, рік реабілітації та звільнення за станом здоров'я. Проте воля до перемоги повернула мене у стрій. 18 травня 2026 року я підписав новий контракт. Цього разу — з легендарною 46 ОАЕМБр. "Я щиро вдячний рекрутерам 46 бригади за розуміння та людяність. Вони не просто знайшли мені посаду — вони знайшли місце, де мої навички принесуть максимальну летальність ворогу та користь Україні", — підсумовує Валерій Міщенко

Серцевий зв'язок крізь РЕБ: що тримає нас людьми, коли навколо попіл Сентиментальність для мене це… Для багатьох сентиментальність — це сльози над старою фотокарткою або сумним фільмом. Але коли ти журналіст, громадський діяч, а сьогодні — військовослужбовець, це слово змінює свій смак. Воно пахне не слабкістю, а надміцним сплавом людяності, який тримає нас при житті. На війні дуже легко стати сухим і холодним, наче гільза. Проте саме здатність відчувати тонко стає моїм внутрішнім бронежилетом. Для мене сентиментальність сьогодні — це: - Спогад про тихий затишок рідної Білої Церкви. - Пом'ятий дитячий малюнок, який зігріває бліндаж краще за буржуйку. - Хвилювання за друзів-волонтерів, які знову везуть допомогу під обстрілами. -;Завмирання серця, коли на екрані телефона бачиш сповіщення «В мережі». - Короткі нотатки в телефоні між чергуваннями, щоб не забути обличчя побратимів. Це не туга, що руйнує. Це концентрована любов до життя, яку ми захищаємо зі зброєю в руках. Це вміння помітити життя там, де ворог залишає лише попіл. Перевірка зв'язку На фронті ми щодня перевіряємо рації: «Друже, як чути? Прийом». Сентиментальність — це така ж перевірка зв’язку, але з власною душею. Якщо я досі можу розчулитися від випадкової квітки біля розбитого окопу чи від щирого слова в листі від незнайомої дитини — значить, я живий. Значить, броня тримає, а серце б'ється в правильному ритмі. Ми воюємо не тому, що ненавидимо те, що перед нами. Ми воюємо, бо безмежно любимо те, що залишилося позаду нас. Прийом. Валерій Міщенко, журналіст, військовослужбовець Збройних Сил України, громадський діяч

Дорогі речі не речі ... - час - турбота - кохання - допомога - довіра - вірність - чесність - щирість Ціни та дари це іншим 💜

ХРОНІКИ СЕНСУ ТА СТАЛІ: ЧОМУ СВІТ ЗАТАМУВАВ ПОДИХ НА СТОРІНЦІ ВАЛЕРІЯ МІЩЕНКА? Справжня історія пишеться не в кабінетах, а на перехресті журналістського слова та військового гарту. Поки глобальні медіа гнались за миттєвими клікбейтами, у цифровому просторі спалахнув новий центр тяжіння. Військовий та журналіст Валерій Міщенко відкрив портал у залісну глибину людського буття, де роздуми про життя переплітаються з жорстокою правдою історичних подій. Це не просто блог. Це маніфест розуму, народжений у вогні та загартований глибоким аналізом. Посилання на фейсбук-сторінку: https://www.facebook.com/valerii.mishchenko.2025

Ціна страху: чому захист Батьківщини — це іспит на чоловічу гідність Захист України — це не просто рядок у Конституції. Це абсолютний обов'язок кожного громадянина, який не залежить від віку, соціального статусу чи професії. Сьогодні країна ділиться на два табори. Одні — без зайвих слів ідуть на фронт, часто попри проблеми зі здоров’ям, бо розуміють: крім них, цей дім ніхто не захистить. Інші — продовжують ховатися. У цивілізованому суспільстві, яке веде війну за виживання, таке дезертирство від реальності є ганебним і неприпустимим явищем. Переховування від мобілізації — це не «пацифізм», це звичайне боягузтво. Ілюзія того, що можна пересидіти війну в тилу і залишитися чоловіком, руйнується за першої ж загрози. Той, хто не здатний захистити свою державу, у критичний момент виявиться неспроможним захистити власну родину, дружину чи дітей від звичайного кримінального злочинця. Страх паралізує волю. В історії криміналістики та воєн є сотні моторошних прикладів. Один із них — реальний випадок, коли чоловік через панічний страх за власну шкуру мовчки стояв і дивився, як нелюди катують і гвалтують його дружину. Він не поворухнув і пальцем. Фінал цієї трагедії закономірний: знищивши жінку, гвалтівники так само холоднокровно вбили і самого наляканого спостерігача. Страх не рятує від смерті. Він лише робить її ганебною. Ворог не знає жалю, і він не зупиниться перед тими, хто ховається. На фронті чи в тилу — небезпека однакова, але на передовій ти маєш зброю, вірне плече побратима і шанс знищити ворога до того, як він прийде до твоєї хати. Збройні Сили України — це простір сильних людей, які переступили через свій страх заради майбутнього. Твоя родина заслуговує на захисника, а не на спостерігача. Обирай силу, а не слабкість. Вступай до лав ЗСУ! Валерій Міщенко, журналіст, військовослужбовець ЗСУ

Найкраща влада — як чисте повітря: ти дихаєш нею, але не помічаєш її існування. Коли лідер веде свій народ істинним шляхом мудрості, прапор перемоги майорить не на площах, а в серцях людей. Справжній провідник не шукає гучних овацій чи пам’ятників за життя. Його присутність розчиняється в спокої, безпеці та свободі підданих. Вони просто живуть, творять і вірять, що цей мир — їхня власна заслуга. І в цьому криється найвища мудрість того, хто тримає кермо влади. З повагою, Валерій Міщенко, журналіст і військовий

Коли навколо густішає темрява — від утоми, болю чи війни — найважче втримати внутрішнє світло. Здається, що ти остаточно заблукав у лабіринтах власних тіней. Але справжнє диво стається тоді, коли поруч опиняється людина, яка не намагається підсвітити тобі ліхтариком чи вказати правильний шлях. Вона просто стоїть поруч і беззаперечно вірить, що твоє власне сонце нікуди не зникло, воно просто тимчасово сховалося за горизонт.Ця тиха, непохитна віра іншого у твою силу діє як найкращі ліки. Вона повертає зір душі. Ти починаєш бачити свої ж іскри крізь морок, і саме в цей момент починається велике, чудове зцілення. Ми одужуємо не від слів, а від того, що нас продовжують любити навіть тоді, коли ми самі про себе забули. Валерій Міщенко, журналіст і військовий

Ctrl+Alt+Del для Міноборони: Чому Федоров вийшов із «системи» і який баг лікуватимуть далі Каденція Михайла Федорова на посаді очільника Міноборони нагадувала спробу встановити сучасну iOS на старий ламповий телевізор. 15 липня 2026 року цей сміливий IT-експеримент було достроково завершено. Замість сухої бюрократичної мови пропонуємо розібрати цю відставку як закриття масштабного цифрового релізу. Фінальний патчноут: Що встигла змінити команда Федорова? За кілька місяців роботи міністерство-стартап намагалося хакнути застарілі військові догми через екосистему «еБалів», бойову DELTA та цифрові платформи «Армія+» і «Резерв+». Головні результати асиметричного зламу системи: - Логістичний локдаун: Початок повної ізоляції залізничного сполучення окупованого Криму. - Глушіння ворога: Системне вимкнення терміналів Starlink, які масово використовували росіяни. - Аналітика ударів: Запуск процедури After Action Review підняв перехоплення «Шахедів» до 91%, ракет — до 87%. - Швидкі гроші: Запуск 70% передоплати на Brave1 Маркет залучив сотні приватних інженерів. - Своя балістика: Тести українських далекобійних ракет, що на 30% дешевші за іноземні аналоги. Конфлікт інтерфейсів та критичні баги Чому систему довелося перезавантажити? Федоров офіційно визнав: стара інфраструктура виявилася надто крихкою, а чиновники на місцях блокували інновації. Проте головною причиною відставки, за даними Української правди, став системний конфлікт із Головкомом Олександром Сирським. Президент Володимир Зеленський констатував «різне бачення війни»: Генштабу не подобалося, що цивільні менеджери купували технології (дрони, оптоволокно) на свій розсуд, ігноруючи базові запити армії на звичайні снаряди. Додатковим тригером став провал швидкої реформи ТЦК. Наступний реліз: Що далі? Разом із міністром іде і його пул радників, зокрема Сергій Стерненко. Крісло очільника МО, найімовірніше, посяде нинішній голова МВС Ігор Клименко. Його завданням стане не цифрова романтика, а жорстка синхронізація з Генштабом, аудит частин та порядок у мобілізації. Федоров залишив посаду, але його цифрова архітектура вже інтегрована в окопи. Патч встановлено, код працює, війна триває у фоновому режимі. Валерій Міщенко, автор публікації, журналіст та військовослужбовець

Смартфон — твій сейф, а не прохідний двір! Твій мобільний знає про тебе все: від пароля до банківської картки до улюбленого мему. Не дивно, що шахраї так сильно хочуть у нього зазирнути. Вони маскуються під «термінові оновлення», «важливі сповіщення» від банків чи страхових і надсилають хистрі посилання. Одне випадкове натискання — і твої гроші або особисті фото переходять у режим «спільного користування» з хакерами. Давай без цього. Постав свій цифровий захист на максимум! Твоя особиста інструкція з кібероборони: - Геть ліві посилання. Оновлення прилітають лише в офіційні магазини App Store чи Google Play. Усе, що пропонують завантажити з SMS чи месенджерів — це пастка. - Обличчя та палець замість паролів. Увімкни біометрію (FaceID/TouchID). Твій відбиток пальця шахраї не скопіюють. - Будь жадібним на дозволи. Застосунку для замовлення піци чи ліхтарику не потрібен доступ до твоїх контактів чи мікрофона. Кажи «ні», якщо сумніваєшся. - Не вимикай «імунітет». Вбудовані системи захисту (як-от Google Play Protect або системи безпеки Apple) — це твої цифрові антитіла. Нехай працюють 24/7. Твій телефон — це твоя приватна територія. Тримай двері зачиненими для непроханих гостей! Валерій Міщенко, фахівець з кібербезпеки

"Право бути собою: як ЗСУ та громадянське суспільство тримають небо України", - Валерій Міщенко привітав військових та цивільних, своїх побратимів з Днем Державності України!

Михайло Федоров — це лідер нової генерації, чий стратегічний підхід та рішучість здатні вивести українське державне управління на принципово новий рівень. Як діючий Міністр оборони, він щодня доводить вміння ухвалювати надскладні рішення та системно реформувати найважливіші інституції країни. Його унікальний досвід у цифровізації, управлінні кризами та впровадженні інновацій робить його ідеальним кандидатом на посаду глави уряду. Переконаний, що під його керівництвом Кабінет Міністрів України стане взірцем ефективності, а сам Михайло Федоров увійде в історію як один із найкращих прем'єр-міністрів нашої держави. — Валерій Міщенко, громадський діяч, журналіст, військовослужбовець Збройних сил України

Михайло Федоров дійсно є одним із ключових претендентів на посаду прем'єр-міністра України на тлі масштабного оновлення Кабінету Міністрів. Після оголошення Президента Володимира Зеленського про відставку прем'єр-міністерки Юлії Свириденко та зміну політичної стратегії держави, кандидатура чинного міністра оборони активно обговорюється серед народних депутатів та у політичних колах.