Луганщина Инсайт

Братва рветься до влади Політична біографія Олександра Квітки — це тур по проросійському минулому Луганщини. Спочатку — «Опозиційний блок», потім — «За життя». Класичний набір політичних проєктів, які роками годували регіон дешевим популізмом і “русскім міром”. І що характерно — саме тоді подібні діячі були максимально наближені до бюджетних потоків і комунальних ресурсів. Бо біля влади завжди тепліше, особливо коли поруч бюджет. Але після війни старі політичні конструкції розсипались, доступ до “корита” зник — і почався пошук нових господарів та джерел доходу. Тепер колишній депутат Лисичанської міськради опинився в орбіті ГО «ВПО України» та компанії Гриші Пригеби — інформаційних бійців, які щодня воюють у Facebook із Луганською ОДА. Символізм ситуації прекрасний: учора люди ходили під прапорами проросійських партій, а сьогодні вже намагаються вдавати із себе “борців за справедливість”. Така собі політична еволюція без зміни прошивки: прапори різні, назви нові, а методи — все ті самі.

Вілла, квартири і вертикаль “активізму” Нещодавно в медіа з’явилась інформація про придбання Максимом Ткаченком елітної нерухомості в Болгарії — вілли поблизу Сонячного Берега вартістю 1 млн.$. Історія викликала активне обговорення, адже дорогі покупки публічних осіб під час війни традиційно привертають увагу суспільства. На цьому фоні особливо цікаво виглядає “кар’єрний ріст” окремих бійців його інформаційної орбіти. Григорій Пригеба, наприклад, уже встиг придбати квартиру в Києві більше ніж за 5 млн.грн. А от “трудяга” Володимир Хапчук, схоже, поки змушений працювати на значно скромнішому рівні — гуманітарні велосипеди і павербанки, які потім дивним чином спливають на OLX. Виходить цікава вертикаль успіху: нагорі — вілли біля моря, посередині — столична нерухомість, а внизу — гуманітарка як “активістський кешбек”.

ч.2 👆 Тобто те, що в уяві «аналітика» перетворилося на «подвійну оплату», в реальності є звичайною процедурною історією: не пройшло → виправили → провели. Але для цього треба було зробити одну маленьку річ — розібратися. Бо замість аналізу ми отримуємо класичний набір: цифри без контексту, висновки без перевірки і, звісно, обов’язкове підтягування «авторитетної думки» — у даному випадку Сергія Вельможного, якого одразу ж записують у свідки «правди». Окрема «перлина» цієї історії — повна відсутність елементарної логіки. Бо якби йшлося про реальне подвійне списання десятків мільйонів, це давно б було не в скріншотах, а в кримінальних провадженнях. Але коли завдання — не розібратися, а вкинути, такі «дрібниці» нікого не цікавлять. І справа тут навіть не в помилці. Помилки виправляють. А тут їх тиражують і монетизують увагою. Бо коли «помилка» свідомо використовується як спосіб розігнати хайп — це вже не журналістика. Це дешевий контент, замаскований під «правду».

Фінмоніторинг, «зрада» і школа журналістики імені OLX Іноді складається враження, що сучасна «розслідувальна журналістика» існує за принципом: побачив цифру — зробив сенсацію. Перевірив — уже зайве. Саме в цьому жанрі впевнено працює Володимир Хапчук, який вкотре вирішив вразити аудиторію гучною «викривальною» історією із придбанням Сіверськодонецькою МВА комплексу будівель в Закарпатській області. Сюжет, на перший погляд, ідеальний: чотири транзакції, 30 мільйонів гривень, «таємничий» об’єкт і посилання на YouControl — усе, що потрібно для класичного посту в стилі «нас знову обікрали». Фактична ситуація значно менш драматична, зате значно більш типова для бюджетних процесів. Дві транзакції від 23.12.2025 року були відхилені первинним фінансовим моніторингом — не через «схеми» чи «зраду», а з банальних технічних причин. І лише дві наступні транзакції від 28.12.2025 року були погоджені та проведені.

ч.2👆 Але, звісно, така «дрібниця» не дуже вписується в зручний інформаційний наратив Г.Пригеби та В.Хапчука. Бо значно простіше кричати «зрада», ніж пояснювати різницю між механізмами забезпечення житлом. Бо виглядає це так, ніби будь-яку позитивну ініціативу треба просто облити брудом — незалежно від її суті. Навіть якщо йдеться про реальний механізм забезпечення житлом людей, які втратили все. Держава в скрутний для країни час робить складну, але корисну річ — дає людям шанс отримати власне житло. А у відповідь отримує хвилю «аналітики» рівня «погугліть самі». І от тут уже хочеться сказати без зайвої дипломатії: панове «борці за правду», ви хоча б іноді намагайтеся розібратися в темі, перш ніж її коментувати. Бо коли єдина реакція на будь-яке рішення — це потік жовчі, то проблема вже не в квартирах, не в програмах і навіть не в цифрах. Проблема — у хронічній нездатності бачити щось, окрім власного хейту.

Квартири, кредити і трохи здорового глузду Після нашої публікації «експерти широкого профілю» раптово згадали, що існує така річ, як уточнення. І почали героїчно «спростовувати» цифру 176 квартир, пояснюючи, що це, бачте, не пряме придбання, а програма часткової компенсації кредиту для ВПО. І тут — увага — починається найцікавіше. Тобто держава разом із Луганською ОДА запускає механізм, за яким люди з числа ВПО можуть отримати житло, інвестувавши частину власних коштів, а іншу частину — компенсує держава. У результаті — квартира стає їхньою власністю. А тепер порівнюємо з тим, що так активно піарять ті самі «аналітики» — кейс Покровської МВА з 50 квартирами. Там житло купується в комунальну власність, і людей, по суті, «пускають пожити». Відчуваєте різницю? Тут — власність. Там — тимчасове користування. Тут — інвестиція людини у своє майбутнє. Там — залежність від рішень чиновника, який сьогодні пустив, а завтра передумав.

ч.2 👆 Але після історії з його підлеглим, Володимиром Хапчуком, який вирішив, що дитячі велосипеди — це чудова «зарплата» з подальшою реалізацією на OLX, фантазія мимоволі починає працювати активніше. І тут виникають прості, але дуже незручні питання: може, це й справді нова економічна модель? Скільки ще таких «велосипедів» потрібно, щоб з’явився черговий об’єкт нерухомості — і чи не в цьому, зрештою, вся логіка процесу? Бо якщо гуманітарна допомога починає працювати як інвестиційний інструмент, то це вже не про волонтерство. Це вже бізнес — із дуже специфічною моральною бухгалтерією.

Від гуманітарних коробок до київських квадратних метрів Поки одні рахують велосипеди, інші — квадратні метри. І, як показує практика, саме друга категорія демонструє значно цікавіші результати «громадської діяльності». От, наприклад, Григорій Пригеба — людина, яка, за всіма ознаками, не дарма «впахує» на ниві гуманітарної допомоги в ГО «ВПО України». Бо коли гуманітарка проходить через правильні руки, вона, як виявляється, має дивовижну властивість матеріалізуватися… у київську нерухомість. Кажуть, Пригеба придбав квартиру в Києві вартістю понад 100 тисяч доларів. Звісно, можна припустити, що це просто збіг. Ну подумаєш — гуманітарні потоки, активна громадська діяльність, правильні знайомства… і раптом квартира. У житті ж усяке буває і тут хочеться щиро порадіти за людину.

ч.2👆 Картина, як завжди, зручна, проста і головне — дуже вірусна. Бо навіщо перевіряти, якщо можна обурюватися? А тепер — трохи сухої реальності, яка так не любить гучних постів. Луганська ОДА, виявляється, придбала 176 квартир. Не 5, не 15 і навіть не 50 — а 176. І тут у стрічці настає незручна пауза. Сіль ситуації в тому, що в епоху штучного інтелекту проблема не в тому, що тексти генеруються — а в тому, що думки часто ні. Бо коли «аналітика» будується на вибіркових фактах, вона дуже швидко розсипається об першу ж цифру, яка не влізла в сценарій. І от тепер хочеться почути наших експертів широкого профілю: як вони пояснять цю нехитру арифметику — 50 проти 176? Чи, можливо, доведеться терміново генерувати нову версію реальності?

Квартирна математика для «експертів широкого профілю» У наш інформаційний простір знову вийшли добре знайомі персонажі - аналітики «з усього одразу» і просто професійні ловці хайпу. Як тільки з’являється бодай найменший привід зачепитися за Луганські військові адміністрації — вся ця дружна екосистема миттєво активується. І, звісно ж, у перших рядах — Анатолій Рижков, який сумлінно ретранслює творчість Валерія Харчука. Останній, схоже, нещодавно відкрив для себе можливості штучного інтелекту і тепер штампує «аналітику» з виглядом академічної глибини — про 50 квартир, які придбала Покровська МВА. Подається це, звісно, з традиційним підтекстом: мовляв, от люди працюють, а Луганські — «нічого не роблять».

Велосипедний катарсис: як гуманітарка раптом згадала, для кого вона призначена Після публікації матеріалу у декого, схоже, сталося раптове просвітлення. Бо якщо один «антикорупціонер» на кшталт В.Хапчука вирішив, що дитячі велосипеди — це цілком прийнятна форма розрахунку за лояльність, то інший «дружочок» Григорія Пригеби - Олександр Квітка продемонстрував чудеса оперативного мислення. У своєму дописі він урочисто повідомив, що отримано два велосипеди від «друзів», один уже віддали, ще один чекає на багатодітну родину. І важко сказати, що більше тішить: сам факт безкоштовної передачі допомоги чи швидкість зроблених висновків. На відміну від історії з Хапчуком, цього разу велосипеди не опинилися в онлайн-оголошеннях. Розголос, як виявилося, добре лікує «креативну бухгалтерію». Іронія проста: інколи достатньо публічності, щоб гуманітарка перестала бути валютою й знову стала допомогою. Якщо викриття змушує роздавати велосипеди тим, хто їх потребує, — це маленька, але відчутна перемога здорового глузду.

Ми вже публікували на минулому тижні результати нашого з вами опитування щодо масштабних запитів народних депутатів - і більшість із вас чітко назвала речі своїми іменами: окремі народні депутати рвуться до контролю над фінансовими потоками та гуманітарними програмами. Не заради людей — заради себе. Учора це підтвердилось ще раз. Начальник Луганської ОВА виступив на засіданні Робочої групи, чесно розповів про реальну роботу комунальних підприємств в умовах війни. У відповідь — вимога ліквідувати підприємства й оптимізувати апарат. Звісно ж «заради економії». Красиві слова. Брехливі наміри. Сухов та Вельможний невгамовні — засідання за засіданням, один сценарій, одна мета. Жодного реального кроку для переселенців. Лише тиск в інтересах власної кишені. Це не політика. Це рейдерство під час війни.

ч.3 І найсмішніше, що в епоху цифрових слідів будь-яка така комбінація залишає шлейф довший за гуманітарний конвой. Телефони, переписки, оголошення, платежі — усе складається в пазл швидше, ніж автори схеми встигають вигадати нову легенду. А гуманітарка має одну неприємну властивість: у неї є донори й конкретні люди, для яких вона призначалася. Це не валюта для розрахунків із міньйонами. Це допомога тим, хто її справді потребує. А все інше рано чи пізно перетворюється зі «схеми» на кримінальну справу — з дуже конкретними питаннями й дуже некомфортними відповідями.

ч.2 Вийшла класична сатирична картина нашого часу: гуманітарка, призначена дітям і ВПО, перетворюється на товар онлайн-барахолки. А заодно — на інструмент розрахунку за «інформаційну підтримку» в межах гучних громадських проєктів як ГО «ВПО України». Ось такі нині «антикорупціонери» - на кшталт Володимира Хапчука: борються з корупцією так самовіддано, що гуманітарка зникає швидше, ніж їхні пости про «прозорість» набирають лайки. І тут постає питання, гідне окремого розслідування: чи знає шеф усієї цієї креативної бухгалтерії, народний депутат Максим Ткаченко, що його активісти освоюють гуманітарну допомогу як зарплатний фонд? Чи це той випадок, коли начальство дізнається про схеми лише з оголошень в інтернеті? Бо схема стара як світ. Спочатку гучні промови про допомогу переселенцям. Потім списки, акти, коробки. Потім «тимчасове зберігання». Потім «компенсація витрат активістам». А далі велосипеди, павербанки й коляски раптом отримують друге життя на онлайн-майданчиках.

Гуманітарка як зарплатна відомість: антикорупційний стартап по-луганськи У народі давно помітили: якщо десь зникає гуманітарна допомога — значить, десь у когось раптом з’являється «додатковий дохід у натуральній формі». Схоже, саме такою логікою керувався Григорій Пригеба, коли вирішив оптимізувати бухгалтерію і видати своїй шістці — «антикорупційному активісту» Володимиру Хапчуку зарплату… дитячими велосипедами, павербанками й іграшковими колясками. Бо справді — навіщо витрачати гроші, коли можна розрахуватися тим, що іноземні донори прислали дітям і переселенцям? Економіка XXI століття, інновації, стартап-підхід: замість зарплатної відомості — гуманітарний склад, замість каси — коробки з логотипами благодійників. Але, як це часто буває у великих схемах, підвела дрібниця. Пан Хапчук, проявивши неабияку підприємливість, почав монетизувати свою «зарплату» на платформі OLX. Ім’я — підставне, конспірація рівня шпигунських серіалів. А телефон — свій. Бо коли людина недолуга, вона забуває про деякі нюанси.

Результати опитування виявилися промовистішими за будь-які пресрелізи. Лише 1% респондентів повірив, що все це — класичний парламентський контроль і сумлінне виконання повноважень. Ще 1% побачив у цьому формування політичного капіталу, і стільки ж — інформаційний тиск як такий. Тобто версія про «високу державну місію» стабільно тримається на рівні статистичної похибки. Натомість лідером стала відповідь про прагнення отримати контроль над фінансовими потоками — 42%. Іншими словами, майже половина опитаних вважає, що справа не в аудиті, а в доступі до ресурсів. Ще 36% переконані, що йдеться про спробу паралізувати або ускладнити роботу ЛОДА. А 19% назвали це банальним полюванням за електоральними балами. Якщо скласти ці цифри разом, виходить проста арифметика: 97% респондентів шукають мотиви в площині прагматизму, впливу та ресурсів — і лише 1% готовий повірити у чистий парламентський ентузіазм. Після чотирьох років війни люди навчилися відрізняти синхронні депутатські запити від випадкових збігів.

Початок 2026 року для Луганщини виявився багатим не лише на виклики воєнного часу, а й на депутатську активність. Народні обранці С.Козир, М.Ткаченко, Р.Горбенко та О.Сухов дружно взялися «аудитувати» Луганську ОДА — від оборонних субвенцій і бюджетних мільярдів до кожної довідки про ВПО та релоковані установи. Обсяг запитів та їх синхронність мимоволі наштовхують на запитання: це турбота про регіон чи щось значно більш приземлене?