Гіпертелія

Oleksii Podat - Golden Gate / Олексій Подать - Концерт у Золотих Воротах Доступний для перегляду за посиланням. Також доступний на Bandcamp у якості альбому. На стрімінгах - цієї пʼятниці. ________________________ Фото для обкладинки: Назар Шешуряк Камера: Олександра Лянна (instagram.com/illuav) Антон Черняк (instagram.com/kanoge_) Володимир Прилуцький (instagram.com/volodymyr.prylutskyi)

Київ, увага! Приходьте 9 вересня на Луніфест - там можна буде не тільки послухати найновіші досягнення психоделічно-гітарно-експериментальної індустрії, але й помацати і купити усілякі яскраві самвидавні папірці. На зін-тейблі («журнальному столику» по-нашому) вас чекатимуть легендарний уже музичний альманах «Bubblegum zine», кримінально-фантастичний комікс «Кинджали пристрасті» та різні самвидавні арт-буки молодих українських художників і художниць. А також, зненацька, нове! таємне! видання «Гіпертелії», лімітоване для продажу тільки на Луніфесті. Це, звісно, якщо у вас взагалі залишаться сили дійти до журнального столика посеред такого-то музичного лайн-апа. Послухати вживу гурти Plaato, Re-Read і Chillera за один вечір - це ж якийсь вологий сон місячного янгола. Вау, треба йти: https://linktr.ee/loonyfest

Сьогодні зранку я дізналася про загибель вокаліста й автора текстів гурту !alarm, про який писала тут неодноразово. З інтерв'ю, що виходило в березні, він відомий читач_кам як Андрій Недопалок. !alarm записували чіпкі й дотепні пісні буквально на колінці, влаштовували відбиті виступи та стабільно потрапляли в мої річні рейтинги попри відверто потворну якість записів. Це був молодий гурт, який годував слухач_ок ласими авансами й повернення якого до повноцінної діяльності я чекала чи не найбільше. Два місяці тому я купила їхній свіженький мерч, а два роки тому отримала одну з "чукуляд", що їх Недопалок розкидав зі сцени на ELP-фестивалі в Черкасах. Недопалок загинув на фронті. На жаль, це показова історія про реальність, у якій ми живемо: і про продовження розстріляного відродження, і про учасників незалежної сцени, які вмирають так само реально, як жили й працювали над своєю музикою чи віршами. В пам'ять про нього я прошу вас відкрити Інстаграм і закинути будь-яку суму на перший перевірений збір, неважливо, який саме. Адже всі ми пов'язані між собою, живі й мертві.

БЛАГОДІЙНИЙ МІНІ-РОЗПРОДАЖ ЗІНІВ! Апдейт: ЗІБРАЛИ! За донат від 250 грн ви гарантовано отримуєте зін Гіпертелії «Видіння раю» (2020). Їх залишилося 12 штук. Всі гроші передам на допомогу Херсонщині. Це останні примірники останнього видання Гіпертелії (пронумеровані…

БЛАГОДІЙНИЙ МІНІ-РОЗПРОДАЖ ЗІНІВ! Апдейт: ЗІБРАЛИ! За донат від 250 грн ви гарантовано отримуєте зін Гіпертелії «Видіння раю» (2020). Їх залишилося 12 штук. Всі гроші передам на допомогу Херсонщині. Це останні примірники останнього видання Гіпертелії (пронумеровані з 76 по 88). Забуту пачку зінів я випадково знайшов у шафі - думав, що тираж уже розпродано. Давайте зробимо повний солд аут і допоможемо постраждалим від російських терористів. «Видіння раю» - це альманах молодих українських художників та художниць. Кожна робота - на тему райських кущів. Зін був виданий у розпал пандемії як медитація на світле майбутнє. Тепер ми точно знаємо, що світле майбутнє - це світ без русні. Банка: https://send.monobank.ua/jar/5ETji7hj4C Кидайте туди будь-яку суму від 250 грн (краще більше!), а мені в особисті (@shshrk) - скрін і координати нової пошти.

​​Янгол українського підпілля Ігор Цимбровський нарешті виступить в Києві! Основна програма включатиме в себе сучасні авторські інтерпретації власних композицій, написаних протягом 35 років. Тобто, той самий культовий альбом «Прийди янголе» (1995), але переосмислений і перевідкритий. Творитимуть таїнство сам Ігор і барабанник Тарас Мельниченко. У 2018-му Цимбровський дав «Амнезії» інтерв'ю. В той момент він зовсім не давав концертів, і мав сумніви, чи варто взагалі ворушити старий матеріал: «Зараз, після випуску вінілу пару років тому, постала дилема. Багато хто хоче мене запросити на виступи, але в старому форматі (так принаймні говорили посередники, в яких не було зі мною до порозуміння в тій справі). А пройшло майже 20 років! І це стало великою проблемою і непорозумінням: виходило, що я мав повторювати альбом 23-літньої давності». Що ж, у киян нарешті є можливість почути, як Цимбровський розрулив цю дилему. Купуйте квитки!

«Вечір на Івана Купала» мені пощастило подивитись на великому екрані завдяки проєкту @dovzhenko_centre «Дивне, химерне, фантастичне» — це ретроспектива старих українських фолк-горорів в київському кінотеатрі «42». Кінознавець Довженко-центру Станіслав Битюцький @horrornih написав чудову статтю про цей пласт українського кіно, почитайте: https://birdinflight.com/kino-3/20220722-folk-gorori-v-ukrayini.html

«Вечір на Івана Купала» (1968) — фільм, видатний в усіх сенсах. Я ж хочу звернути окрему увагу на саундтрек. Композитор Леонід Грабовський навалює там такої люті, що хочеться разом з головним героєм піти ловити чортів. Грабовський був важливою частиною «Київського авангарду» — неформальної групи композиторів, які у 1960-х посеред радянського Києва умудрились затягнути в український простір ідеї Шонберга, Кейджа, Ксенакіса та інших передових авангардистів. Музику Грабовського не так просто знайти в інтернетах, тож довелось спеціально для вас вирізати улюблену коротеньку композицію з «Вечора на Івана Купала». Мрію послухати це дике крещендо в хорошій якості з нормальним мастерингом, але поки хай хоч так.

​​На Спотіфай та інші стрімінги залили «Болєзні пєвчих птіц» — альбом гурту Фактично Самі 2000-го року випуску. Послухайте його негайно — це один з найкращих альбомів української інді-музики, і точно найбільш недооцінений. Гурт кілька разів змінював склад і назву. На стрімінгах він залишився під вивіскою Qarpa — в 2007 вони перейменувалися на честь вокалістки. В ті часи Ірена Карпа писала «скандальні» книги, знімалася для «Плейбоя» і взагалі з усіх сил відігравала роль анфан терібль. «Болєзні пєвчих птіц» — це її перші кроки в цій ролі, їй тут лише 20. Взагалі, до Карпи можна ставитись по-різному, але давайте зійдемось на тому, що вона класна вокалістка. І її голосу дуже личить та саунд-каша, яку заварив на альбомі продюсер та мозковий центр гурту Олег Артим. Звучання «Б.П.П.» — плоть від плоті 90-х. Тільки не тих 90-х, які в блискучих лосінах, а швидше тих, які в картатих сорочках і з густою чорною підводкою на очах. Брудні «гранжеві» гітари, глухі «тріп-хопові» ударні, все таке агресивно-індустріальне і ніжно-лоуфайне. Еклектичність помітна і по списку семплів, використаних на альбомі: Massive Attack, The Beatles, Майлз Девіс, Тартак (лол). Коротше, це схоже одночасно на все, що любили гіпстери покоління Ікс — і, в той же час, ні на що не схоже. Альбом крепко збитий, цілісний, тримається купи — і, в той же час, дозволяє собі багато дичини. Наприклад, поставити четвертим треком беліберду в жанрі «нойзи з жопи», а одразу ж після неї — головний поп-хіт «Між нами ніж». До речі, на цю пісню є ще дуже крутий кліп з використанням хронофотографій Едварда Мейбріджа. На жаль, у свій час пєвчі птіци пролетіли майже непоміченими. Фактично Самі подрейфували в бік комерційнішої музики. В результаті навіть отримали свої 14 хвилин слави у середині нульових — засвітилися в ефірі М1 і увійшли в історію як виконавці веселої поп-мазафаки для неформальних тінейджерів. Але популярність довго не протрималась. Пам’ятаєте їхній шлягер «Сашахуй»? Ні? Ну і слава Богу. Запам’ятайте краще «Болєзні пєвчих птіц».

Давайте спробуємо описати словами те, що відбувається на цьому відео: youtube.com/watch?v=oRkJuAxnMio В приміщенні одного з головних державних культурних центрів столиці проходить фестиваль. На сцені виступає музичний ансамбль: два чоловіка в балетних пачках співають абсолютно дику пісню про знищення москалів, обмазуючись натуральною свинячою кров'ю. В країні тим часом війна, столиця постійно потерпає від ракетних обстрілів - ось і зараз звучить повітряна тривога, тому після першої ж пісні концерт мусять перервати. Всі спускаються в найбличже укриття, по дорозі співаючи гімн і скидуючись пожертвами на збройні сили. Легендарно. Це Україна, браття і сестри. Центр Всесвіту, фронтир людського духу, точка максимальної густини реальності. Де ще таке можливо? Хто ще так може? Яка ще культура здатна створювати такі гіперподії і гетеротопії? Слава Довженко-центру, Хамерманам та ЗСУ.

​​Письменник Аркадій Любченко (1899—1945) провів Другу світову в постійних евакуаціях і переїздах: з Києва у Харків, з Харкова у Київ, потім у Львів, нарешті у Берлін. Тривожне й злиденне життя українських міст під німецькою окупацією він детально описав у своєму щоденнику. Чому успішний радянський письменник вирішив співпрацювати з німцями? Про що думали і розмовляли звичайні українці під час війни? Як Німеччина приймала українських біженців, що тікали від червоної армії? Про все це читайте в нашій новій статті: Письменник в окупації. Щоденник Аркадія Любченка 1941—1944 років

Письменник Аркадій Любченко бачить на Харківській Управі жовто-блакитний стяг, і ледь стримує сльози радості. Письменник Аркадій Любченко слухає, як за стіною його дружина трахається з німецькими офіцерами. Письменник Аркадій Любченко шукає собі нову квартиру у Києві — бажано на нижчих поверхах, так надійніше вижити під час бомбардувань. Письменник Аркадій Любченко витрачає останні гроші на грушку, а її одразу ж відбирає угорський солдат, щоб кинути своєму псу. Письменник Аркадій Любченко іде на блядки з львівською студенткою і хвилюється, що вона якась підозріла, раптом це більшовицька агентура? На фоні — бомбардування Харкова, руїни Хрещатика, львівська богема і табори українських біженців у Європі. Ось така історія Другої світової очима радянського письменника, який вирішив стати колаборантом.