Іронічний історик
СтатистикаБлог Івана Міщука, дипломованого історика, випускника КНУ ім. Шевченка. Розказую про історію та літературу. Роблю людей розумнішими. Інші мої соцмережі: https://linktr.ee/ironic_historian Співпраця - @mi_shchuk
- Последний пост
- 22:29
- Последнее чтение
- 00:46
- Постов за неделю
- 1
- Всего постов
- 22
- Тип
- открытый
- Язык
- украинский
- Категория
- Блоги
- В каталоге с
- 13 авг.
- 1/24сутки в ленте
- 546
- 1/48двое суток
- 625
- 1/72трое суток
- 674
Оценка по просмотрам недавних постов: пост набирает почти всё за первые сутки.
Посты
Неабияка проникливість, еге ж? 😏 Це цитата з історичного роману "Зимовий солдат" видавництва "Лабораторія". Недавно вони постраждали від російського обстрілу. Підтримайте їх своїми замовленнями, книжковій галузі це дуже треба. Між іншим, відгук на "24 години в Афінах" написав, завтра на свіжу голову перечитаю й запощу 👌
Я вчора: ух, який буде продуктивний день! ✊ І сценарій напишу, і підберу матеріали для нового відео, і пропишу собі підбір візуалів для вертикальних відео, і відгук на книжку для каналу зроблю. Я сьогодні: помер ноутбук 😥 І от, сиджу пробую перевстановити віндовс на 8-річному ноуті, і роздумую над покупкою нового... Так що звиняйте, відгук на "24 години в Афінах" буде пізніше
Ну дякую, помогли 🙂
Недавно дочитав обидві ці книжки. Перша – історичний детектив у сетингу середньовічного Китаю. Друга – суміш літератури й рогівку про античні Афіни. Про яку написати враження першою? Голосуємо емодзі: ❤️ — «Тлумач тіл» 😁 — «24 години в античних Афінах»
Найгірший рік в історії України Якось я побачив відео про "найгірший рік в історії", де вибір року пояснювали поганою погодою, яка призвела до неврожаю. І задумався про те, який рік можна назвати "найгіршим" в історії України. Кандидатів було кілька: 1919, 1933 та 1943. 1933 пояснювати не треба — надзвичайно висока смертність через Голодомор. Те саме з 1943 роком — друга світова принесла багато горя в хати українців. А от 1919 рік був у своїй "найгіршості" унікальним. 1919 рік відрізнявся відчуттям безнадії та абсолютного краху українського самостійництва. І я вирішив зробити про 1919 рік відео. Але там ви не знайдете політичних ігор чи інтриг політиків — мене радше цікавили "прості" люди і їхні враження від пережитого. Наприклад, як селяни описували мотивацію повставати проти більшовиків. Чи як письменники розказують про голод у містах. Але щось я розійшовся, ліпше дивіться відео, от: https://youtu.be/ozPRD3qD2W0?si=AoOBcbicDY__wHFZ
Були часи, що й італійці на території України займалися чорновою роботою, а не навпаки. На фото італійські військовополонені на ремонтних роботах на залізниці. Місто Ковель, теперішня Волинська область, 1917 рік
«Ми люди маленькі, політикою не займаємося» Готую нове відео, і довелося зануритися у спогади киян про роки Української революції (1917-1921 р.) Так мені потрапив до рук щоденник киянки, тогочасної студентки, представниці багатої родини. Хочу підсвітити її думки на початку 1919 року, і як вона сприймала дійсність у кінці того ж 1919 року. Щоденник. 1919 рік 6 лютого. Сьогодні до міста увійшли більшовики. Три дні у нас було безвладдя, оскільки українці заздалегідь відступили. Слава Богу, що обійшлося без боїв. Сподіваюся, що припиниться вічна нічна стрілянина і взагалі більше не буде цієї огидної української анархії. Вже краще один чорт, але щоб міцно сидів при владі. Більшовики — то більшовики. Безкінечна зміна влади може звести з розуму. Який по рахунку це уряд, починаючи з 1 січня 1917 року? Царський, Тимчасовий, Центральна Рада, більшовики, знову Рада, гетьман, Директорія, тепер знову більшовики. Велика частина знайомих втекла [з Києва]. Я проти втечі. Що можуть зробити тихим, мирним людям, які не втручаються в політику й не займаються нею? Зрозуміло, що члени українського уряду не могли залишитися. Але серед усіх інших це просто паніка. ⸻ 25 грудня. Як довго ще можна так жити? Ми встаємо дуже пізно, щоб менше часу тремтіти від холоду. Потім жінки прибирають квартиру, неймовірно брудну від кіптяви, чоловіки рубають дрова й розпалюють печі. Дорожнеча стала страшенною, і ми дедалі більше відчуваємо голод. Це навіть не можна цілком назвати голодом, бо багато хто ще має достатньо їжі, але відчувається нестача жирів. Увечері, оскільки люди бояться виходити в темряві, мешканці одного будинку ходять одне до одного в гості. Так само ходили одне до одного 1918 року, коли Муравйов обстрілював і захопив Київ, але тоді ще не було цього відчуття приреченості й безсилої злості. Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою. У коментах напишу, чим закінчується щоденник.
Що стається, коли об'єднується Пітер Паркер та СБУ? Торік на початку літа СБУ (за підтримки Пітера Паркера aka Людина-Павук) провела грандіозну операцію «Павутина» в Росії. У результаті було пошкоджено 41 літак, частина яких повністю знищена. Операція…
У сучасному міському весіллі мінімум незрозумілих обрядів: святкування обходиться без миття ніг тещі, викрадення нареченої, викупів та інших ритуалів. Люди зібралися з друзями й батьками, відсвяткували — і все. А під час війни святкування стало ще скромнішим (говорю за себе). Сьогодні я часто бачу попит на святкування в “традиційному українському стилі”. Начебто, відтворюючи старі обряди, ми продовжуємо "справжню" традицію. Я ставлюся до цього досить скептично, бо традиція — це не просто набір красивих елементів, які можна перенести в сучасність без контексту. У новому відео я вирішив розібратися, яким було українське весілля у ХІХ столітті — ще за часів Російської імперії та Австро-Угорщини. Спершу мене найбільше цікавив обряд комори. Бо це один із тих сюжетів, які сьогодні звучать максимально дивно й незручно. Щось на рівні з грою в притулу — і я зараз не про Сергія. Але що більше я в це занурювався, то очевидніше ставало: весілля тоді було інакшим. Весілля було про родину, майно, статус, домовленості між сім’ями, контроль громади й перехід людини в нову соціальну роль. Тобто це не "красива традиція", а система правил і домовленостей, яка працювала в тогочасних умовах. І важливо: ці обряди не були сталими, вони змінювалися. І ще й задовго до радянського періоду. Тож моє нове відео — про українське весілля 150 років тому. Про обряди, які сьогодні здаються дивними, а їхнє відтворення виглядає як карго-культ. І про любов, звісно, бо весілля без великого кохання — трагедія, а не свято життя. Сподіваюся, вам буде цікаво. Буду вдячний за лайки, коментарі й перегляди. Але найцінніше — це коли ви просто додивляєтеся відео до кінця. https://youtu.be/HUaX9N6l-Lo?si=BT34iPpa6v1sZ8hI
Для відео на ютуб я шукав фото, щоб ілюструвати сказане, і надибав отакий знімок кінця 19 століття. Це ярмарок на Київщині. Просто зацініть, як виглядає цей чоловік. Як каже молодь, slay 💅 У коменти додам вирізане зображення лише чоловіка
"Пораженьі обьєкти оборонно-проміьшлєенного комплєкса": > Києво-Печерська лавра > Будинок органної та камерної музики > Мистецький Арсенал > Кіностудія Довженка > Художній музей > Багатоповерхівки > Термінал Нової пошти "Сцикливий нацизм" у всій красі. Допомагайте армії, це просто має зникнути фізично
Здається, пристрасті вже трохи притихли, тож можу сказати. За даними Міністерства культури України, кількість пошкоджених або знищених об’єктів культурної спадщини за чотири роки повномасштабки перевищила 1700 об'єктів. Це музеї, храми, галереї, історичні будівлі. Порівняйте цю цифру з одним демонтованим (а не зруйнованим!) пам’ятником на Андріївському узвозі. На тимчасово окупованих територіях російська влада спокійно демонтує українські пам’ятники та встановлює власні — «героям СВО» (окупантам, убивцям і ґвалтівникам). Переважно це були меморіали жертвам Голодомору та пам’ятники жертвам сталінських репресій, а в Донецьку ще у 2015 році прибрали пам’ятник Василю Стусу — поету й дисиденту. Я був підписаний на кількох "киевских интеллигентов, коренньіх киевлян", і ні разу не бачив у них щодо жодного з цих 1700 пошкоджених об'єктів хоча б допису. Про війну вони пишуть так, наче незрозуміло, хто на кого напав. Утім останній тиждень спостерігаю їхній жалібні пости за пам'ятником Булгакова. Цікаво, чому так. Свій есей "Киев-город" Булгаков закінчує таким абзацом: "Город прекрасный, город счастливый. Над разлившимся Днепром, весь в зелени каштанов, весь в солнечных пятнах. Сейчас в нем великая усталость после страшных громыхающих лет. Покой. Но трепет новой жизни я слышу. Его отстроят, опять закипят его улицы, и станет над рекой, которую Гоголь любил, опять царственный город. А память о Петлюре да сгинет." Булгаков любив місто, якого вже нема. І не буде. І слава Богу.
В останньому відео на ютуб я розповідав про вагітність й пологи в українському селі 150 років тому. У коментарях жінки жахаються тогочасним забобонам, способу народжувати й виходжувати дитину. А ще у відео я показую 3 книжки видавництва Віхола про вагітність…
без подписи
без подписи
без подписи
без подписи
без подписи
Мій улов на «Книжковому Арсеналі» 1. Чудове дослідження впливу монархістів на території підросійської України на місцеве населення. Читав в електронці, нарешті купив друковану. 2. Один з чудових українських істориків (це історик, не юрист, якого вбили в Іспанії) написав есеї про те, як працює історія в руках не лише істориків, а й політиків. 3. Збірка малої прози від українських письменників-початківців. Я люблю коротку форму, і тут ще й текст моєї ексколеги Насті, то хочу познайомитися з її художнім письмом. 4. По мірі сил підтримую комікси від українців, взяв на ознайомлення, і мальовка гарна. У коментах покажу пару розворотів. 5. Листівочки від вид-ва Велорум, дуже гарні 👌 6. Листівки від бригади Чорних Запорожців, гроші йдуть на їхній фонд. А ви, якщо були, щось купували? Показуйте теж
Поляки та УПА Мій університетський викладач Артем Папакін, який зараз у лавах Сил Оборони, зробив дуже доречний допис про указ президента Зеленського та обуреного цим фактом польського президента Навроцького. Наводжу цей допис скорочено. "Навроцький обурений указом Зеленського, за яким найменування "імені Героїв УПА" отримав Окремий центр спеціальних операцій "Північ" ССО ЗСУ. Але чому саме зараз? За бажання, польський президент міг обуритися і з інших почесних найменувань. У Збройних Силах України є військові частини, названі на честь: ✅ Івана Сулими (очільника повстання проти польської влади); ✅ Тараса Трясила (ватажка повстання проти Польщі); ✅ Богдана Хмельницького (на думку поляків, він підняв бунт і відірвав Україну від Польщі); ✅ Максима Кривоноса (воював проти Польщі в часи "бунту" Хмельницького); Зрештою, тема ОУН і УПА в почесних найменуваннях - також не нова: ❗️131 окремий розвідувальний батальйон з 2023 року носить почесне найменування імені Євгена Коновальця - засновника УВО і ОУН. Під його керівництвом ОУН здійснювала теракти, зокрема проти польських посадовців. ❗️30 січня цього року 190 навчальний центр Сил безпілотних систем отримав почесне найменування імені не кого-небудь, а самого Василя Кука - головного командира УПА! Ці останні два найменування дав той само президент України, який зараз, на думку Навроцького, має бути позбавлений польської нагороди. І це той само президент Зеленський, який перед цим, у 2022 році присвоїв звання Героя України Мирославу Симчичу, ветерану УПА. Цікаво, що раніше чомусь різких заяв від польських урядовців не було. Тобто раніше вони свої образи на історію тримали при собі, але тепер обрали заявити свою незгоду. Отже, причина не в якійсь зміні української політики пам'яті (і я не пишу, добра вона чи погана, бо це не є предметом обговорення зараз). Причина польських заяв, як легко здогадатися - у політичних змінах у Польщі. Звісно, жодного наміру розізлити західного сусіда в Україні немає, навіть підозрювати таке дивно. Як і зрозуміло всім учасникам обговорення, в тому числі з польського боку, що героями в очах українців УПА є не через антипольські акції під час Другої світової війни, а через жертовну боротьбу за незалежність України, що тривала і після її завершення. Польський президент таким чином обрав привід для обурення і пішов на погіршення стосунків з Україною через власні причини. Трактування історичних подій для побудови зовнішньої політики сучасності - шлях в нікуди. Історичним подіям все рівно, вони вже відбулися і не зміняться ні на краще, ні на гірше. А відносини з сусідами слід будувати, виходячи з сучасної ситуації, і відкрито йти на конфлікт через різке бачення якихось давніх подій - марна справа." Не маю що додати, окрім того, що прикро, що окрема частина польських політичних еліт вирішила за рахунок цих тем добрати собі балів й вирішити внутрішні питання.