Хащі Гортензії

знаю, що багато хто зараз сконцентрований на зборах для військових, але за можливості поширте в себе, будь ласка, і цей

💔Щойно дізналася жахливу новину — в притулку для тварин Сіріус сталася пожежа. Погоріли вольєри, кухня, на жаль є жертви серед тварин. Їм зараз дуже потрібна допомога. Сама я вже багато років є волонтером притулку, особисто знайома із власницею й довіряю їй, саме із Сіріуса моя собака Джес. 🤞Якщо бажаєте допомогти притулку — ось банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/4dB5LeVe9T Саме туди полетіло моє роялті з Променів🙏

Треба бігти час вкраде у Геліоса сонячну колісницю і возитиме день, наганяючи швидкість. розгониться так, що вже не зупиниться, не завмиратиме, як раніше. стане скупий на додаткові секунди для найважливіших митей. і не вдасться простежити, як забуваємо…

Треба бігти час вкраде у Геліоса сонячну колісницю і возитиме день, наганяючи швидкість. розгониться так, що вже не зупиниться, не завмиратиме, як раніше. стане скупий на додаткові секунди для найважливіших митей. і не вдасться простежити, як забуваємо просто жити. а годинник-то тікає! а час то тікає крізь пальці, то тулить циферблатом до вуха і не дає поспати. у вічному "треба бігти" часто дихати не встигаю. задихаюсь. невже цьому марафону нема ні кінця ні краю? крається серце, бо в цьому змаганні я білий заєць, обдурений черепахою. от би в добі було 48 годин! тоді... я прожила б удвічі менше світанків. досі не помічаючи, що з приходом весни зірки поскладали нові сузір'я. що якщо час спливає, це значить, що він пливе. що шум дороги нагадує звуки моря. море уже замерзло. хоча календар і досі на сторінці із липнем. волосся липне до лоба, а я біжу і біжу чорно-білими смугами, не оглядаючись, не зупиняючись, лише сподіваючись, що за рогом мене зустріне червоне світло автомобільних фар. кінець. 11 квітня 2026

Вітаємо! Пропонуємо вам лампово провести вечір 30 листопада, святкуючи прихід зими. Для вас читатимуть чудові автори та авторки великого поетичного світу. Після основної програми, ви також зможете задекламувати власні роботи. Дата та час: 30 листопада о 20:00. Місце: Голосовий чат на каналі OWL Hub Зустрінемося! #літвечір

отут читатиму, приходьте)

Вітаємо! Давно у нас не було ніяких приколюх, тож зараз саме час для однієї з них! Пропонуємо вам розважитись, та водночас відкрити для себе (можливо) нових поетів та поеток нашого великого поетичного світу. Посилання на гру «128 поетів» Також, якщо вам стане цікаво знайти творчість авторів, про яких ви раніше не чули, можете зробити це за допомогою нашого переліку. Зауважимо, що наше ком'юніті нескінченне, тож помістити усіх авторів та авторок у подібний формат було б непідйомним завданням. Але, колись ми точно розширимо цей список....🤫

Вірші та інше писати про щастя складніше, ніж про нього брехати. вимушено накидати метафор, затертих усім навколо під шкіру ще за часів мезозою. хіба це любов, якщо її можна вписати в розмір? наскільки щиро звучать синоніми до синонімів? писати про біль складніше, ніж про нього мовчати. вимушено замкнути за ґрати несправедливо засудженого до страти. про що писати? замість "я" — "ліричний герой", щоб уникнути запитань. змінені імена та стать. деталі, заховані серед гір зі скла. голку в уламках бачать усі, та ніхто не полізе дістати. боячись чи то вічного сну, чи що гори почнуть кровоточити і заллють розпеченою люттю усі квіти, з любові пророщені. усі квіти — з любові пророщені: якісь присипляють чи сковують руки лозою, якісь — нагадують сонце, збирають пелюстками краплі прозорі... і в'януть. або стають сухоцвітами. у рядках. 5 серпня 2025

Сьогодні День народження у чудового поета, мого друга та просто хорошої людини Андрія Мальви ✨ Декламація на його вірш. З найкращими побажаннями

хочеш покличу зірку із неба? вона шукатиме нас за звуком тихого сміху та клацання запальнички між нашими поглядами. поставиш її у вазу, щоб не затухла, щоб світила теплом у грозові ночі, коли вечеря вимушено стає романтичною. «при зірках». коли найстрашніше…

хочеш покличу зірку із неба? вона шукатиме нас за звуком тихого сміху та клацання запальнички між нашими поглядами. поставиш її у вазу, щоб не затухла, щоб світила теплом у грозові ночі, коли вечеря вимушено стає романтичною. «при зірках». коли найстрашніше, що може статися — це забути про необачно прочинену кватирку у спальні. та сьогодні ми туди не повернемось. лише набридатимемо розмовами годиннику над кухонним столом, а потім послухаємо, чи встигатиме він підспівувати в такти дощу. подумки рахуватимемо секунди між спалахами емоцій у хмарах і громом, щоб знати, що буря помалу відходить. посидимо так, доки небо забуде, за чим горювало, а далі... залишаться тільки тиша, пульсуюче світло зірки у грудях... і ми. 17 березня 2025

пам'ять — це м'ята, пом'ята тисячі разів, щоб відновити запах того самого міста, тих самих моментів, тієї самої... сум'яття — замінник суму, хоч скільки таблеток не кидай у чай, солодко вже не буде. перевірка на неї в крові показала критичний рівень. чиясь…

пам'ять — це м'ята, пом'ята тисячі разів, щоб відновити запах того самого міста, тих самих моментів, тієї самої... сум'яття — замінник суму, хоч скільки таблеток не кидай у чай, солодко вже не буде. перевірка на неї в крові показала критичний рівень. чиясь стеля — моя підлога. мої хмари — це її хвилі. ловлю летючу рибу за хвіст, та вона не виконає моє бажання. прошу пробачення, кажу "обізналась", забула особливі прикмети. як там? «ніколи не кажи "назавжди"» нові спогади перефарбовують стіни пам'яті всупереч моїй волі. здираю фарбу обгризаними нігтями, лише б розгледіти те, що було там раніше, хто був там раніше, чому "був"... диск, поспіхом кинутий у тривожний рюкзак, поцарапаний. набридливо заїдає, не дає побачити, не дає пробачити! монумент накритий білою пеленою, за яку відчайдушно чіпляюся, та вона не знімається. вона вилита з каменя, за яким я піду на дно. і я стану летючою рибою, матиму крила, та ніколи не злечу вище за її хвилі. залишусь подобою, дешевою підробкою, примарним образом. нехай. я просто хочу згадати обриси того самого міста, тих самих моментів, тієї самої мене. 9 грудня 2024

Запрошую 😇

Вітаємо! Запускаємо набір на командний конкурс #OWL_teams, який подарує вам купу нових емоцій. На вас чекатимуть: – Дуель 2 на 2 – Дуель аудіодекламацій – Дуель завдань з колеса челенджерів – Дуель візуальної поезії Менеджерами команд будуть Андрій Мальва та Гортензія, і саме вони розглядатимуть ваші заявки на вступ. Детальніше з умовами можна ознайомитися тут. Буде прикольно!

душа розквітатиме, серце йокатиме, дихання важчатиме — інші назвуть це хворобою ханахакі, а я потішуся, що зможу ненароком дарувати тобі троянди "власного виробництва". операція не потрібна. опір марний. цю пісню підпишуть "ор. posthum останній", а ти…

душа розквітатиме, серце йокатиме, дихання важчатиме — інші назвуть це хворобою ханахакі, а я потішуся, що зможу ненароком дарувати тобі троянди "власного виробництва". операція не потрібна. опір марний. цю пісню підпишуть "ор. posthum останній", а ти не знатимеш значення. 1 + 1 завжди дорівнює двом, ніколи — одному цілому. цілую в обидві щоки, лягаю у ліжко з тінню. рахую в твоїх очах іскри — це я потихеньку тлію. благаю, підкинь паперів, можна мої листи. вони швидко займаються. їх буде достатньо, щоб підтримати ватру. та навіть вогонь не вічний, якщо бігти занадто... довго. купи ще одну вазу — квітів стає забагато. скоро почнуть душити, ставати комом у горлі. за те, що мовчала, зате... в мене буде квітучий сховок. пообіцяй прийти попрощатись, принести мені гвоздики. пообіцяй прийти, поцілувати в лоба. пообіцяй. і поставимо крапку. зможеш? 8 грудня 2024

рибко Немо-вчи батька любові ніхто не вчив. вчили ховати хліб, не світити рум'янцем щік, бо на червоне ганчір'я завжди знайдеться бик. про любов тільки пошепки, щоб не впізнали голос ті, що стоять на варті. час на дрібниці — причина його забрати. намагався дізнатися температуру серця, було цікаво, чи залежить вона від відстані до домашнього вогнища, та розбив градусник. обережно, скло! ніби пташка, вдаряєшся раз у раз. твоїм демонстративно вирваним пір'ям набивають подушки, та впевнившись, що виконали батьківський обов'язок, лягають спати. накриваються ковдрами, бо так само обскубане тіло мерзне. яким боком впаде монета? орел чи решта життя проведена в камері під надзором "інших"? "сииир" без приводу лише в мишоловці. треба платити. подали ніжність. занадто гарячою — довго не втримати. завтомовуєш подих в моменти крихкої ласки, бо як тільки обм'якнеш, нарікатимуть на зітхання. зупинись на світлофорі, пропусти кілька автомобілів. насправді вони ніколи не закінчаться. але ти почекаєш. потерпиш. навчиш терпіти своїх дітей, переплавиш зношені лати в клинок, рубатимеш мрії з плеча. щодня поливатимеш льодяною водою, щоб загартувати перед жорстокістю світу. та... чи воно того варте? рибко. не мовчи. зараз любити маєш учити ти. 14 липня 2024

восени сонце м'якшає. можливо, зараз вже я його зігріваю. сонячні зайчики бігають. обгризають кору дерев, що почали перешіптуватись за командою "марш", з першим подихом вітру. щоб люди не розчули їхні таємниці. — ниці, ни-иці, ни-и-иці, — відлунює. роблю вигляд, що не знаю, про кого це. марш стукіту підборів свідчить про шосту годину, коли люди біжать з роботи. заклопотані, провертають ключі в чиїхось замках, за склом потайки починаючи жити. а я сиджу на привласненій лавці. павучки в'яжуть мені накидку із променів, ніби немає й шансу, що не залишуся з ними назавжди. хотілося б. на майданчику триває аукціон. жовте листя одразу підвищує свою ціну в дитячих забавках. а я досі мрію про золотий квиток у щасливе майбутнє, та, мабуть, таких не існує. прошу сонце побути зі мною ще трохи, та воно, збираючи докупи проміння, поспішає — зігріти інших. на кінчиках пальців проступає морозна павутинка. *тин... тин... тин...* виграю чи то час, чи то в повітрі мелодію, хоч ніколи не вчилася грати. дерева дотлівають у вечірньому мороці, листя гасне. зрештою встаю, розбиваючи надії павучків на надійну основу. зрештою, з мене нікудишня основа. хочу, щоб були знайомі щоб між пальцями павутина і тепло у домі щоб коли повертаєшся, п'яти самі лягали у ліжко щоб коли лягли, сама розгорталася книжка і над домом тишком-нишком спали зайчики вишкулені бігати по вікнах і будити зранку. щоб ми сміялися гучно і без сварки торкатися твоїх плечей, поки сонце їх не пече. ми розділені навпіл зірками світ – це магія в об'єктиві камери клік, клік, клік. летить пташечка, двічі натисни на кнопку, щоб спіймати її за пір'ячко сніг летить на наше подвір'ячко. а, це павутинка, що не залишилась вдома зрештою, з мене нікудишня основа. закотиться зірка за пазуху, за комір хочеш скажу, що були сто років знайомі і кожен рік віддавався новим запахом у твоїй пам'яті хочеться рецепт торта і шматочок неба для апетиту Хочеться впасти у сіно/весну/літо і диміти чорним променем світла у твоєму волоссі. я піду, тільки якщо попросиш, тільки якщо зрушиш візок з місця місяця тільки ти бісишся що це сталося з нами. тільки залишиться місиво над зірками тільки заміситься тісто з нами вдома. зрештою, з мене... почнемо знову... 30 жовтня Спільно з Андрієм Мальвою

OWL HUB запрошує на конкурс відеодекламацій! 🦉📷 Це можливість продемонструвати свій талант та вміння передавати емоції через голос, а також отримати 1000 грн на приємні враження ✨ Усі деталі та умови конкурсу можна дізнатися тут. Зверніть увагу, конкурс проходить у нашому Instagram. #owl_stage