Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

Як же живить її Бог? Не манну посилає, як давним-давно Ізраїлеві; не камінь розверзає, щоб вилити воду спраглим людям; не через воронів живить, як Іллю; не через виверженного пророка насичує, як колись Даниїла, що томився голодом у рові. Але яким же чином? Їй уявилося, нібито я, особливо нею улюблений, з’являюся до неї раптом уночі з кошиком із найбілішими хлібами, потім, виголосивши над ними молитву і благословивши їх хресним знаменням, за введеним у нас звичаєм, подаю їй скуштувати і тим відновлюю і підкріплюю її сили. І це нічне видіння було для неї чимось справді істотним, бо з цього часу прийшла вона до тями і стала не безнадійною. А те, що сталося з нею, виявилося ясним і очевидним чином. Коли з настанням дня зійшов я до неї рано вранці, з першого разу побачив її в кращому, ніж раніше, стані; потім став, як зазвичай, питати: як провела ніч і що їй потрібно? Вона нітрохи не зволікаючи і промовисто сказала: “Сам ти, люб’язний сину, нагодував мене і потім питаєш про моє здоров’я. Ти дуже добрий і співчутливий!” Водночас служниці показували мені знаками, щоб я не суперечив, але прийняв слова її і відкриттям істини не наводив на неї смутку”. На початку 374 року спочив столітній старець єпископ. Свята Нонна, яка майже не виходила після того з храму, незабаром після його смерті померла на молитві в храмі 5 (18) серпня 374 року. #календар #свято_дня

Свята Нонна, мати святителя Григорія Богослова, була дочкою християн Фільтатата і Горгонії, тітки святителя Амфілохія, єпископа Іконійського. Батьки виховали її в християнському благочесті. Свята Нонна була одружена з Григорієм Аріанзьким, багатим власником земель в Аріанзинському і Назіанзинському округах. Шлюб був вигідний за земними розрахунками, але важкий для благочестивої душі Нонни. Григорій Аріанзький був язичником, послідовником секти верховників (іпсистаріїв), вшановував верховного бога і дотримувався деяких іудейських обрядів; водночас він поклонявся вогню. Благочестива Нонна багато молилася, щоб навернути чоловіка до святої істини. Син святої Нонни святитель Григорій Богослов так писав про це: “Не могла вона переносити цього спокійно, щоб однією половиною бути в з’єднанні з Богом, а іншою частиною самої себе – залишатися у відчуженні від Бога. Навпаки, вона бажала, щоб до союзу плотського приєднався і союз духовний. А тому день і ніч припадала до Бога, в пості і з багатьма сльозами просила у Нього дарувати спасіння чоловікові”. За молитвами святої Нонни Григорію було уві сні видіння. “Батькові моєму уявилося, – писав святитель Григорій, – нібито він (чого ніколи раніше не робив, хоча і багато разів просила і благала про те дружина) співає наступний вірш Давида: Возвеселися за тих, хто говорив про мене, – в дім Господній підемо (Пс. 71:1). І спів небувалий, і разом із піснею є бажання! Коли почула про це та, якій виповнювалося бажання, то, користуючись часом, пояснює видіння в найдобріший бік, у чому була абсолютно права”. Григорій прийшов на Перший Вселенський Собор у Нікею, де відкрив своє звернення до Бога. Він був висвячений у сан пресвітера, а потім єпископа Назіанзинського і присвятив себе Церкві. Одночасно з його хіротонією на єпископа його дружина свята Нонна була висвячена на дияконису. З такою ж ревністю, як вона виховувала дітей, свята Нонна стала займатися благодійністю. “Вона знала, – каже святитель Григорій Богослов, – одну істинну шляхетність – бути благочестивою і знати, звідки ми походимо і куди підемо; одне надійне і невід’ємне багатство – витрачати своє майно для Бога і для жебраків, особливо ж для збіднілих родичів. Якщо одні з дружин вирізняються ощадливістю, а інші благочестям, бо важко поєднувати обидві якості, то вона перевершувала всіх і тим, і тим, і тим, і в кожному досягла вершини досконалості. Одне не терпіло в ній шкоди від іншого, але одне іншим взаємно підтримувалося. Чи сховався від неї якийсь час і місце молитви? Про це в неї щодня була найперша думка. Краще ж сказати, хто, приступаючи до молитви, мав стільки надії отримати бажане? Але й найдивовижніше те, що вона, хоча й сильно вражалася прикрощами, навіть чужими, проте ж ніколи не вдавалася до тілесного плачу до того, щоб скорботний глас вибухнув перш ніж подякувати, чи сльоза впала на повіки, таємничо запечатані, чи під час настання світлого свята залишалася на ній сумна одежа, хоча її спіткало неодноразово чимало скорбот. Бо душі боголюбивій властиво підпорядковувати Божественному все людське. Промовчу про справи ще більш потаємні, яким свідок один Бог і про які знали хіба вірні рабині, що були в тому її повіреними”. Останні роки принесли святій Нонні багато смутку. У 368 році помер її молодший син Кесарій, молодий чоловік, який подавав блискучі надії; наступного року померла дочка. Мужня стариця переносила ці втрати з покірністю волі Божій. 370 року єпископ Григорій, тоді вже глибокий старець, брав участь у висвяченні святого Василія Великого на єпископа Кесарійського. Свята Нонна, яка трохи була молодшою за свого чоловіка, також готова була перейти в інше життя, але молитвами люблячого сина на деякий час утримана була на землі. “Мати моя, – писав її син, – завжди була міцна і мужня, все життя не відчувала недуг; але її спіткала хвороба. З багатьох страждань, щоб не примножувати слова, назву найтяжче – відраза від їжі, яка тривала багато днів і не виліковувалася жодними ліками.

https://youtu.be/gMKT-HkU2Q8?si=8fZEyHgYe6DKBMFX

НЕДІЛЯ 11-ТА ПІСЛЯ ПʼЯТИДЕСЯТНИЦІ 16 серпня 2026 року, у Неділю 11-ту після Пʼятидесятниці, Високопреосвященніший Володимир, митрополит Камʼянський і Царичанський, очолив Божественну літургію у Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Камʼянське. Його Високопреосвященству співслужило духовенство кафедрального собору. Під час Божественної літургії були піднесені особливі молитви за мир в Україні, за українське воїнство та за Святу Православну Церкву. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

Преподобні Ісаакій, Далмат і Фавст були ігуменами Далматської обителі. Преподобний Далмат раніше служив у війську святого благовірного царя Феодосія Великого (379–395) і користувався його повагою. Залишивши світ, він між 381 і 383 роками разом з сином Фавстом пішов до обителі преподобного Ісаакія поблизу Константинополя. Преподобний Ісаакій постриг батька й сина в чернечий чин, і обидва вони стали вести суворе подвижницьке життя. Одного разу у Великий піст преподобний Далмат не вкушав їжі протягом сорока днів, а потім, зміцнившись, до свята Вознесіння Христового, удостоївся Божественних видінь. Наближаючись до кінця свого життя, преподобний Ісаакій у 383 році поставив замість себе ігуменом преподобного Далмата, за ім’ям якого обитель стала називатися Далматською. Святий Далмат був ревним поборником православної віри на III Вселенському Соборі в Єфесі, який відбувся в 431 році і на якому було засуджено єресь Несторія. Після Собору святі отці возвели преподобного Далмата в сан архімандрита Далматської обителі, де він і помер після 446 року, проживши дев’яносто років. Про преподобного Фавста відомо, що він, подібно до батька, був великим аскетом й із чернечих подвигів особливо досяг успіху в пості. Після смерті батька він став ігуменом обителі. #календар #свято_дня

В МІСТІ КАМ'ЯНСЬКЕ ВІДСПІВАЛИ ЗАГИБЛОГО ВОЇНА 15 серпня 2026 року, в м. Кам'янське провели в останню путь спочилого воїна Вадима. Чин відспівування звершив настоятель парафії на честь святих Кіпріана та Іустинії, протоієрей Андрій Вовчук. Воїн Вадим Сергійович Суслов народився 21 грудня 1988 року. Понад 16 років свого життя присвятив службі в органах внутрішніх справ. В січні 2025 року, став на захист своєї Батьківщини у лави ЗСУ. 11 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, Вадим загинув. 🙏 Духовенство та віряни Кам'янської єпархії, громада та всі жителі міста глибоко сумують і висловлюють щирі співчуття рідним і близьким полеглого Героя. Вічна пам’ять і честь Герою! 🖥Слідкуйте за нами на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО СТЕФАНІВСЬКОГО ПРИДІЛУ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКОГО ХРАМУ СЕЛА СЕМЕНІВКА 15 серпня 2026 року, в день Перенесення мощей первомученика і архідиякона Стефана, престольне свято тезоіменитого приділу відсвяткували на парафії в честь Вознесіння Господнього с. Семенівка. З благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Камʼянського і Царичанського, богослужіння очолив духівник єпархії, протоієрей Вадим Шкляренко у співслужінні духовенства криничанського благочиння. Під час Літургії були піднесені особливі прохання про мир в Україні, позбавлення від ворога, за воїнів, людей що у відчаї і втратили свої домівки та за Святу Церкву. Наприкінці о. Вадим виголосив проповідь, та привітав парафіян зі святом. Після літургії відбувся хресний хід. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

АКАФІСТ ДО БОЖОЇ МАТЕРІ В СЕЛИЩІ КРИНИЧКИ 12 серпня 2026 року, в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці сел. Кринички відбувся молебний спів з читанням акафісту до Божої Матері перед Її іконою, іменованою «Феодоровська». Очолив богослужіння благочинний Криничанського округу протоієрей В'ячеслав Мозговий у співслужінні духовенства Криничанського округу. Під час акафісту підносились особливі прохання про настання миру на українській землі, про позбавлення від ворога та за військових. Акафісти традиційно звершуються кожного місяця. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінках Facebook: https://www.facebook.com/kmnskeparh Instagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

Перенесення з Єрусалима до Константинополя мощей святого первомученика архідиякона Стефана відбулося близько 428 року. Після того, як іудеї побили святого Стефана камінням, його тіло кинули без поховання на поживу звірам і птахам. Однак наступної ночі знаменитий іудейський законовчитель Гамаліїл, який став схилятися до віри в Іісуса Христа як у Месію і захистив апостолів у синедріоні (Діян. 5:34-40), послав відданих йому людей узяти тіло первомученика. Гамаліїл віддав його похованню на своїй землі, у печері недалеко від Єрусалима. Коли помер таємний учень Господа Никодим, який приходив до Нього вночі (Ін. 3:1-21,7:50-52,19:38-42), Гамаліїл також поховав його біля гробу архідиякона Стефана. Потім і сам Гамаліїл, який прийняв Святе Хрещення разом зі своїм сином Авивом, був похований біля гробу первомученика Стефана і святого Никодима. У 415 році мощі святих були дивовижним чином знайдені й урочисто перенесені до Єрусалима архієпископом Іоанном разом з єпископами Єлевферієм Севастійським і Єлевферієм Єрихонським. Відтоді від мощей стали звершуватися зцілення. Згодом, за царя Феодосія Молодшого (408–450), мощі святого первомученика Стефана було перевезено із Єрусалима до Константинополя. Їх поклали в церкві на честь святого диякона Лаврентія, а після створення храму на честь первомученика Стефана перенесесли туди 2 серпня. У 1717 році перст лівої руки святого первомученика, що знаходився в молдовському Нямецькому монастирі, було принесено до Києво-Печерської Лаври. Святиню приніс архієпископ Романський Пахомій (+ 1724), який проживав у Китаєвській пустині, котра належала Лаврі. Ковчег з перстом первомученика і архідиякона Стефана встановили в Успенському соборі, у приділі на честь святого. Після підриву собору в 1941 році срібна рака ХІХ століття з перстом святого Стефана опинилася під завалом. Звідти її дістали під час розбору руїн у 1962–1963 роках. Перст було повернуто монастирю в 1989 році. Згодом, у 2013 році, Лаврі повернули і раку. #календар #свято_дня

Одного разу старця Єлеазара привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонено Богом у Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще померти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне життя, яке прогнівляє Бога. Під час великих мук, коли від ран священник Божий уже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу відомо, що я, маючи можливість уникнути смерті, приймаю жорстокі страждання й охоче терплю їх зі страху перед Богом». Було схоплено і сімох учнів святого Єлеазара, братів Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма й Маркела — і з ними їхню матір Соломонію. Їх привели в Антіохію до беззаконного царя і також стали примушувати вживати недозволену їжу. Тоді один із них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми готові краще померти, ніж переступити закони». Цар наказав відрізати йому язик, здерти з тіла шкіру й відтяти руки і ноги на очах у інших братів та матері. Позбавленого всіх частин тіла, але ще живого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муку так само. Уже за останнього подиху він сказав: «Ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язик, він негайно виставив його, безстрашно простягнувши й руки, та мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їхня, свята Соломонія, сказала: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю й пізнай, що все створив Бог із нічого і що так з’явився й рід людський. Не бійся цього вбивці, а будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову придбала тебе з братами твоїми». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя. #календар #свято_дня

Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14 серпня святом Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Походження свята пов’язане з благочестивим звичаєм, що зародився в IX столітті в Константинополі: з першого дня серпня — місяця, урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього, для боротьби з різними епідеміями, що характерні були саме на цей період року. Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після знайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну із яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину й покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору. Потім, як ідеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину спасительного Древа носили хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи Чесне Древо для поклоніння людям. В Україні свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення Хреста, навіть проходили хресні ходи до водоймищ, звершувалися молебні та освячення води. По щирих молитвах вірян Господь через Свою святиню багато разів зупиняв пошесті. Продовжуючи святий звичай, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Хрест хранитель всієї Вселенної, Хрест краса Церкви, Хрест для володарів держава, Хрест вірних утвердження, Хрест для Ангелів слава для демонів язва». Тому цього дня в усіх православних храмах священники виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень. Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (третя неділя Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього. У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. На утрені під час Великого славослов’я, під спів Трисвятого, священнослужитель виносить Хрест для поклоніння вірним. З Успінням Божої Матері образ Хреста пов’язаний двояко. По-перше, Пресвята Богородиця явила нам образ хрестоношення, починаючи з відповіді: «Я — Раба Господня, хай буде мені по слову твоєму» (Лк. 1:38). Своє хрестоношення Пречиста продовжила всім подальшим життям, особливо ж своїми материнськими хресними муками. Попри муки Богородиця не лише не відкидає, не проклинає зрадників, ганьбителів, мучителів і вбивць свого Сина, а всиновлює весь рід людський. Святі мученики Маккавеї. У 166 році до Різдва Xристового жив в Іудеї священник і законовчитель Єлеазар, який вже досяг старості, але мав вельми благообразний вигляд і був славний своєю мудрістю й благочестям. Іудея в ті часи перебувала під владою язичницького царя Антіоха Єпіфана, який шанував грецьких богів. Він зобов’язав усіх своїх підданих так само сповідувати віру в них і дотримуватися грецьких законів. Відповідно, сповідання Істинного Бога і дотримання закону Мойсеєвого загрожувало переслідуванням. Через деякий час після видання указу Антіох Єпіфан направив із Антіохії до Єрусалима одного із своїх радників, афінянина за походженням, доручивши йому змусити євреїв зректися батьківських законів, поклонитися ідолам і вкусити ідоложертвовне м’ясо. Цар також звелів примушувати їх їсти свиняче м’ясо, що було заборонено законом Мойсея, і осквернити Єрусалимський храм, перетворивши його на язичницьке капище й поставивши в ньому ідола Юпітера Олімпського. Багато хто із іудеїв підкорився царському наказу і приніс жертви ідолам; дехто тікав у гори й пустелі і там, рятуючись від мук та оберігаючи себе від скверни ідолослужіння, переховувався в печерах і ущелинах. Тих же, хто залишився в Єрусалимі, примушували ходити на день народження царя та інші язичницькі свята для принесення жертв ідолам.

Преподобномученик Діонісій Ватопедський постраждав 1822 року за відмову прийняти іслам. Він був ченцем Ватопедського монастиря на Святій Горі Афон. 1822 року на острові Крит лютувала страшна пошесть, і Діонісій був посланий туди для супроводу чесного пояса Пресвятої Богородиці. У той час повстання проти турецького ярма, що піднялося по всій Греції, дійшло і до Криту. Турки взяли в полон Діонісія, намагаючись змусити його зректися віри і прийняти іслам. Преподобний відмовився, після чого турки піддали його страшним тортурам, встромляючи в його скроні розпечені залізні кілки. 1822 року, у перший день Великого посту, Діонісій був засуджений на повішення. #календар #свято_дня