Хрестовоздвиженський храм УПЦ

У 166 році до Різдва Xристового жив в Іудеї священник і законовчитель Єлеазар, який вже досяг старості, але мав вельми благообразний вигляд і був славний своєю мудрістю й благочестям. Іудея в ті часи перебувала під владою язичницького царя Антіоха Єпіфана, який шанував грецьких богів. Він зобов’язав усіх своїх підданих так само сповідувати віру в них і дотримуватися грецьких законів. Відповідно, сповідання Істинного Бога і дотримання закону Мойсеєвого загрожувало переслідуванням. Через деякий час після видання указу Антіох Єпіфан направив із Антіохії до Єрусалима одного із своїх радників, афінянина за походженням, доручивши йому змусити євреїв зректися батьківських законів, поклонитися ідолам і вкусити ідоложертвовне м’ясо. Цар також звелів примушувати їх їсти свиняче м’ясо, що було заборонено законом Мойсея, і осквернити Єрусалимський храм, перетворивши його на язичницьке капище й поставивши в ньому ідола Юпітера Олімпійського. Багато хто із іудеїв підкорився царському наказу і приніс жертви ідолам; дехто тікав у гори й пустелі і там, рятуючись від мук та оберігаючи себе від скверни ідолослужіння, переховувався в печерах і ущелинах. Тих же, хто залишився в Єрусалимі, примушували ходити на день народження царя та інші язичницькі свята для принесення жертв ідолам. Одного разу старця Єлеазара привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонено Богом у Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще померти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне життя, яке прогнівляє Бога. Під час великих мук, коли від ран священник Божий уже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу, Який має цілковите знання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерті, приймаю жорстокі страждання й охоче терплю їх зі страху перед Богом». Було схоплено і сімох учнів святого Єлеазара, братів Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма й Маркела — і з ними їхню матір Соломонію. Їх привели в Антіохію до беззаконного царя і також стали примушувати вживати недозволену їжу. Тоді один із них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми готові краще померти, ніж переступити закони». Цар наказав відрізати йому язик, здерти з тіла шкіру й відтяти руки і ноги на очах у інших братів та матері. Позбавленого всіх частин тіла, але ще живого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муку так само. Уже за останнього подиху він сказав: «Ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язик, він негайно виставив його, безстрашно простягнувши й руки, та мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їхня, свята Соломонія, сказала: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю й пізнай, що все створив Бог із нічого і що так з’явився й рід людський. Не бійся цього вбивці, а будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову придбала тебе з братами твоїми». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.

14 серпня 2026 року Семи мучеників Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, матірі їхньої Соломонії та вчителя їхнього Єлеазара

Через церковні таїнства, чини та освячення часу благодаттю Святого Духа трава, дерева, світила, небо, ранок, вечір, весна і сніг разом з людиною долучаються до події спасіння та оновлення. З Успінням Божої Матері образ Хреста пов’язаний двояко. По-перше, Пресвята Богородиця явила нам образ хрестоношення, починаючи з відповіді: «Я — Раба Господня, хай буде мені по слову твоєму» (Лк. 1:38). Своє хрестоношення Пречиста продовжила всім подальшим життям, особливо ж своїми материнськими хресними муками: «Агнца, и Пастыря, и Спаса мира на Кресте зрящи, / Рождшая Тя глаголаше, слезящи: / мир убо радуется, приемля избавление, / утроба же Моя горит, зрящи Твое распятие, / еже за всех терпиши, Сыне и Боже Мой». Попри муки Богородиця не лише не відкидає, не проклинає зрадників, ганьбителів, мучителів і вбивць свого Сина, а всиновлює весь рід людський.

Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Походження свята пов’язане з благочестивим звичаєм, що зародився в IX столітті в Константинополі: з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії, урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього. Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після знайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну із яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину й покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору. Потім, як ідеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину спасительного Древа носили хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи Чесне Древо для поклоніння людям. На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення Хреста, навіть проходили хресні ходи до водоймищ, звершувалися молебні та освячення води. По щирих молитвах вірян Господь через Свою святиню багато разів зупиняв пошесті. Продовжуючи святий звичай, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва». Тому цього дня в усіх православних храмах священники виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу. Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (третя неділя Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня). У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірнею відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Неділі Хрестопоклонної. Якщо ж утреню служать зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної. На утрені перед Великим славослов’ям настоятель одягає повне облачення. Під час Великого славослов’я, під спів Трисвятого, настоятель звершує кадіння престолу (тричі) і під спів «Святый Боже» втретє (похоронним розспівом) виносить Хрест на голові з воздухом північними дверима іконостасу. Перед ним несуть два світильники. Зупинившись на амвоні, священник виголошує «Премудрость прости», потім під спів тропаря «Спаси, Господи, люди Твоя» покладає Хрест на аналой. Здійснюється триразове поклоніння (земні поклони) Хресту під спів «Кресту Твоему поклоняемся, Владыко, и Святое Воскресение Твое славим»; співаються особливі стихири, під час яких настоятель здійснює помазання народу єлеєм. Відповідно до прийнятого зараз в УПЦ чину мале освячення води 14 серпня відбувається до або після Літургії. За традицією разом із освяченням води здійснюється освячення меду. Прийнятим для свята кольором літургійних облачень є фіолетовий (темно-червоний).  «Христос терпів і нам велів», — говорить народна мудрість. Хрест — символ любові, що спонукає до терпіння, а піст — період посиленого терпіння, зосередженого несення свого особистого хреста, яким душа очищається і спасається. Тому хрестоношення — суть посту як такого, незалежно від тривалості або зв’язку з тим чи іншим святом.  Таким чином, через освячення зілля, плодів, через поклоніння Чесному Хресту Православна Церква освячує весь матеріальний світ, відбуваються, так би мовити, містерії Божественного «матеріалізму». Церковні молитви пронизують світ, живлять природу, а з нею радощі людської душі.

13 серпня 2026 року Славословне вечірнє богослужіння на честь свята Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.

Також нагадуємо , що у нашому храмі знаходяться мощі Святителя Миколая

Святитель Миколай народився в Малій Азії в III столітті. З раннього дитинства був дуже релігійним і повністю присвятив своє життя Богу. Його дядько, єпископ Миколай Патарський, поставив його на читця, а потім звів у сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві. Під час Першого Вселенського Собору, що відбувався 325 року в місті Нікеї, святитель Миколай «вдарив по щоці» єретика Арія, який учив, що нібито був час, коли не було Сина Божого. За цей вчинок, який порушував церковну дисципліну, тим же Собором він був позбавлений влади. Але потім одному зі святителів було видіння, в якому Сам Христос Спаситель повертав святому Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця – святительський омофор, що свідчило тільки про одне – Свт. Миколай був ним виправданий. Виправданий він був і Собором, якому про це видіння було розказано. Святитель Миколай відомий як захисник окривджених, часто позбавляє їх від долі невинно засуджених.  Також він є покровителем мореплавців, до нього часто з молитвою звертаються моряки, яким загрожує потоплення або кораблекрушення. Будучи ще молодою людиною, святий Миколай пішов навчатися в Олександрію, і в одній зі своїх морських подорожей зі Світи до Олександрії він воскресив моряка, який зірвався з корабельного оснащення в шторм і розбився на смерть.

11 серпня 2026 року Різдво святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських

Первая книга Царств 9-10

Озлоблений Максиміан наказав стратити зціленого, а святого Пантолеона віддав найжорстокішим мукам. «Господи Іісусе Христе! Постань переді мною в цю хвилину, дай мені терпіння, щоб я до кінця міг винести муки!» — молився святий і почув голос: «Не бійся, Я з тобою». Господь з’явився йому «в образі пресвітера Єрмолая» і укріпив перед стражданнями. Великомученика Пантолеона повісили на дереві й рвали тіло залізними гаками, обпалювали свічами, розтягували на колесі, кидали в кипляче олово, кидали в море з каменем на шиї. Однак у всіх катуваннях мужній Пантолеон залишався неушкодженим і з відвагою викривав імператора. Господь неодноразово являвся святому й зміцнював його. У цей ж час перед судом язичників постали пресвітери Єрмолай, Єрміп і Єрмократ. Вони мужньо сповідали Найсолодшого Господа Іісуса й були обезголовлені. За велінням імператора святого великомученика Пантолеона привели до цирку і кинули на розтерзання диким звірам. Але звірі лизали його ноги й відштовхували один одного, намагаючись торкнутися руки святого. Бачачи це, глядачі піднялися з місць і стали кричати: «Великий Бог християнський! Нехай буде відпущений неповинний і праведний юнак!» Розлючений Максиміан наказав воїнам рубати мечами всіх, хто славив Господа Іісуса, і навіть рубати звірів, які не торкнулися святого мученика. Бачачи це, святий Пантолеон викликнув: «Слава Тобі, Христе Боже, що не лише люди, а й звірі вмирають за Тебе!» Зрештою, Максиміан, який збожеволів від люті, наказав відрубати великомученику Пантолеону голову. Воїни привели святого на місце страти й прив’язали до олійного дерева. Коли великомученик став молитися Господу, один із воїнів ударив його мечем, але меч став м’яким, як віск, і не завдав ніякої рани. Вражені дивом, воїни закричали: «Великий Бог християнський!» У цей час Господь ще раз відкрився святому, назвавши його Пантелеймоном (що значить «багатомилостивий») замість колишнього імені Пантолеон за його велике милосердя й співчуття. Почувши голос з Неба, воїни впали на коліна перед мучеником і просили прощення. Кати відмовилися продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон повелів виконати наказ імператора. «Якщо ви не виконаєте дорученого вам, — сказав він, — не отримаєте милості від Христа мого!» Тоді воїни зі сльозами попрощалися з великомучеником, цілуючи його руку. Коли мученикові відсікли голову, багато людей увірувало у Христа Іісуса. Тіло святого Пантелеймона, кинуте в багаття, залишилося неушкодженим, і тоді Нікомідійський страстотерпець був похований християнами на прилеглій землі схоласта Адамантія. Лаврентій, Вассой і Провіан, слуги великомученика, бачили його страждання й чули голос із Неба. Вони написали оповідь про життя, страждання й кончину великомученика. Пам’ять святого Пантелеймона здавна шанується Православним Сходом. Уже в IV столітті були споруджені храми в ім’я святого в Севастії Вірменській і Константинополі.

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився у Віфінії (Мала Азія) у місті Нікомідія в родині знатного язичника Євсторгія і був названий Пантолеоном (що значить «у всьому лев»), адже батьки хотіли бачити його мужнім і безстрашним юнаком. Мати, свята Єввула, виховувала хлопчика в християнській вірі, але рано закінчила своє земне життя. Тоді батько віддав Пантолеона до язичницької граматичної школи, а потім навчав його медичного мистецтва у знаменитого в Нікомідії лікаря Євфросина. Вирізняючись красномовством, гарною поведінкою й незвичайною красою, юний Пантолеон був представлений імператорові Максиміану (284–305), який захотів залишити його при своєму дворі й зробити згодом придворним лікарем. У Нікомідії тоді таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрміп і Єрмократ, які вціліли після спалення двадцяти тисяч християн у Нікомідійській церкві в 303 році й страждань священномученика Анфіма. Із вікна відокремленого будиночка святий Єрмолай неодноразово бачив благовидного юнака й прозорливо провидів у ньому вибраний сосуд благодаті Божої. Одного разу пресвітер покликав Пантолеона до свого пристановища і, розпитавши про батьків, про віру і про все його життя, почав з ним бесіду, під час якої виклав йому основні істини християнської віри. «Вір мені, о добрий юначе! — говорив він, — Істинний і Всемогутній Бог є єдиний — Іісус Христос, у Котрого якщо ти віруватимеш, то зцілятимеш будь-які хвороби самим лише прикликанням Його пречистого імені». Відтоді Пантолеон став щодня заходити до священномученика Єрмолая і з задоволенням слухав те, що відкривав йому Божий служитель про Найсолодшого Іісуса Христа. Одного разу, повертаючись від учителя, юнак побачив мертву дитину, яка лежала на дорозі, укушена єхидною, котра звивалася поруч. Сповнившись жалю й співчуття, Пантолеон став просити Господа про воскресіння померлого й умертвіння отруйного гада. Він твердо вирішив, що в разі виконання його молитви стане християнином і прийме Святе Хрещення. «Господи Іісусе Христе, — молився він, — хоч я і недостойний прикликати Тебе, але якщо Ти прагнеш, аби я зробився рабом Твоїм, прояви силу Твою і зроби так, щоб в ім’я Твоє отрок цей ожив, а єхидна здохла!» І через дію Божественної благодаті дитина ожила, а єхидна розлетілася на шматки на очах здивованого Пантолеона. Після цього чуда святий Єрмолай охрестив юнака в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, звершив Божественну літургію, і Пантолеон причастився Божественних і Животворящих Тайн Тіла й Крові Христових. Сім днів провів новоохрещений у свого духоносного вчителя, всмоктуючи у своє серце богоодкровенні істини Святого Євангелія. Ставши християнином, Пантолеон часто розмовляв зі своїм батьком, розкриваючи йому оману язичництва й поступово підготовляючи до прийняття християнства. У цей час Пантолеон уже був відомий як гарний лікар, тому до нього привели сліпого, котрого ніхто інший не міг зцілити. «Світло очам твоїм поверне Отець світла, Бог істинний, — сказав йому святий, — в ім’я Господа мого Іісуса Христа, Який просвіщає сліпих, прозри!» Сліпий одразу прозрів, а разом з ним духовно прозрів і батько святого — Євсторгій, і обидва з радістю прийняли Святе Хрещення. Після смерті батька святий Пантолеон присвятив своє життя стражденним, хворим, убогим і жебракам. Він безоплатно лікував усіх, хто звертався до нього, відвідував у темницях в’язнів і зціляв стражденних не так медичними засобами, як прикликанням Господа Іісуса Христа. «Всецілюща сила моя і слава Христос є — Істинний Бог», — говорив він. Слава про милостивого й безкорисливого лікаря поширилася всім містом, і жителі, залишивши всіх інших лікарів, стали звертатися тільки до святого Пантолеона. Це викликало заздрість, і лікарі донесли імператорові, що святий Пантолеон християнин та лікує християнських в’язнів. Максиміан умовляв святого спростувати наклеп та принести жертву ідолам, але вибраний страстотерпець Христовий і благодатний лікар сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого: «В ім’я Господа Іісуса Христа, встань і будь здоровий», — мовив святий Пантолеон — і хворий негайно видужав.

9 серпня 2026 року Великомученика і цілителя Пантелеймона

28 серпня Православна Церква святкує Успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Богомудра і благословенна Анна була дочкою священника Матфана і дружини його Марії, із коліна Левіїного, роду Ааронового. Чоловік її, святий праведний Іоаким, був родом із коліна Іудиного, із дому царя Давида. Згідно зі стародавнім переданням, із роду Давидового повинен був з’явитися Месія. Подружжя жило в Назареті Галілейському. Щорічно вони віддавали дві третини своїх доходів до Єрусалимського храму і бідним. За особливим Промислом Божим святе подружжя до глибокої старості не мало дітей. Подружжя тужило через це, оскільки бездітність у євреїв вважалося тяжким нещастям і карою Божою. Святі палко молилися про дарування їм потомства. В одне зі свят, коли ізраїльтяни приносили до Єрусалимського храму дари Богу, первосвященник, вважаючи, що бездітний Іоаким не мав благословення Божого, відмовився прийняти від нього дари. Святий Іоаким був сильно засмучений. Він звернувся в родовід до дванадцятого коліна ізраїльського і переконався, що всі праведні мужі мали потомство, включно зі столітнім Авраамом. Не повертаючись додому, святий Іоаким пішов у пустелю і провів там сорок днів в строгому посту і молитві, прикликаючи на себе милосердя Боже й омиваючи гіркими сльозами своє безчестя. Дружина його, свята Анна, вважала себе головною винуватицею горя, що спіткало їх. Одного дня, побачивши серед гілок лаврового дерева гніздо з пташенятами, які ледве оперилися, вона слізно молилася про дарування їй немовляти, обіцяючи принести в дар Богові народжене дитя. Як тільки свята Анна вимовила слова обітниці, ангел Божий сповістив її про виконання молитви і сказав, що у неї народиться дочка на ім’я Марія, через яку благословляться всі племена світу. Зрадівши, свята Анна поспішила до Єрусалимського храму, аби подякувати Богу і повторити обітницю про присвячення Йому очікуваного немовляти. З тією самою благою вісткою з’явився ангел і святому Іоакиму в пустелі й повелів йому йти до Єрусалима. Там свята праведна Анна зачала Благословенне Чадо і народила Пресвяту Діву Марію. До трирічного віку Пресвята Марія жила в будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом і Анною до храму Господнього, де виховувалася до повноліття. Невдовзі після Введення до храму Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер. Анна, за переданням, померла мирно в Єрусалимі у віці сімдесяти дев’яти років, до Благовіщення Пресвятої Діви Марії. У часи правління святого благовірного імператора Юстиніана в Девтері був збудований храм на її честь, а імператор Юстиніан II відновив її храм, коли праведна Анна з’явилася його вагітній дружині. Церква називає Іоакима і Анну Богоотцями, бо вони були предками Іісуса Христа по плоті, і щодня на відпусті Божественної служби просить їхніх молитов.