ЛітАся. Книжки та меми

Написала про свій досвід з бібліотеками. Жодного сексу( Якось я осоромилась в бібліотеці, хоч про це ніхто і не знав. Але тепер кожен може дізнатися - тут

#меми@lit_asja

Ну шо вам сказать... "Кінець вічності", Айзек Азімов Книжка про шкоду целібату 🙈 Харлан працює в організації "Вічність", члени якої, користуючись капсулами часу, переміщаються між століттями, спостерігаючи, аналізуючи і взаємодіючи з місцевим населенням. У кожному столітті у Вічних є свій офіс. Харлан - Технік, тобто аналітик, який здатен визначити, яка малесенька дія може запустити зміну реальності таким чином, щоб досягти бажаного результату aka щастя для людства (хоча це дуже дискусійне питання). В "Вічності" працюють лише чоловіки, тому, зустрівши нову розпусну секретарку свого неприємного начальника, Харлан круто змінює своє життя, як і життя мільярдів інших людей. Знаєте, якби я читала цю повість років в 15, мені б, скоріш за все, сподобалось. Але дорослою я читала десь з таким 🤨🙄 обличчям. Науково-фантастична складова мені сподобалась: уся ця інертність історії, купа версій реальності, дискусія про доцільність впливу на розвиток людства. Але вона займає десь 10% книжки. Все інше - якась дурна мелодрама, де 35річний чоловік, заявлений як надзвичайно розумний, природжений аналітик, тощо, поводиться як підліток, ігнорує очевидне і робить сумнівні висновки. Книга відчувається як чоловічий варіант того виду роментезі, про яке часто зневажливо говорять. Ну і звісно, ні про яку суб'єктність жінок не йдеться 😾. Дізнавшись, що у 500-якомусь столітті (ви взагалі можете уявити собі такий віддалений час?) жінки аутсорсять народження дітей науці, шлюби втратили свою обов'язковість, а люди (і ладно б люди, але ж і жінки!) зосереджені на задоволеннях, наш герой такий: треба щось змінити, щоб жінки знов стали "вірними дружинами і ніжними матерями". Шо там мають при цьому зробити чоловіки, невідомо. Теж саме стосовно єдиної жіночої персонажки, яку, не спитавши, Харлан тягає, мов гарну вазу, вздовж усієї часової осі, бо він пізнав радощі сексу і тепер "закоханий" до нестями. І кінцевий твіст 🤨🙄 не покращує ситуацію. Коротше, моя перша спроба з Азімовим вийшла невдалою. Потім спробую щось ще. Якщо у вас є порада щодо конкретного його твору, напишіть

#відгуки@lit_asja

Леся always on my mind #меми@lit_asja

#меми@lit_asja

*Логікою я розумію, що не безсмертна. Але продовжую купувати книжки так, ніби все ж безсмертна #меми@lit_asja

А це - кадри зі зйомки екранізації, де головну героїню гратиме Біллі Айліш. Ох, не знаю, що з того вийде, і не тільки через Айліш. Потрібен талановитий сценарист, щоб перетворити оповідь від першої особи на візуальний твір. Матір Естер ніби гратиме Кері Маліган, от в кому я не сумніваюсь. А хтось дивився екранізацію 1979 року?

"Під скляним ковпаком", Сильвія Плат Я є, я є, я є Ця історія розпочинається, коли Естер, студентка-відмінниця з невеликого містечка, виграє стажування в модному журналі Нью-Йорка. Разом з іще одинадцятьма щасливицями вона живе в готелі, ходить на вечірки та виконує редакційні завдання. Здається, що це той шанс, на який вона чекала все життя. — Вона мені дуже цікава! — хотілося прокричати це, наче так звучало би переконливіше, але я стрималася. Ціле життя я вмовляла себе, що вчитися, читати, писати й працювати мов навіжена — саме те, що мені потрібно... Але насправді Естер хочеться не писати нудні колонки, а пізнати життя, адже вона дуже юна і спрагла до нових відчуттів. Щоправда, я не рулювала нічим, навіть собою. Я просто пхалася з готелю на роботу, потім на вечірки, потім у готель, потім на роботу, наче заціпенілий тролейбус. Дівчині типово хочеться декадансу, тому розрізнити симптоми депресії та юнацьку драматичність досить важко. Не знаю, котра була година, але я чула, як дівчата бігають коридором, гукають одна одну, збираються на виставку, а потім у коридорі все затихнуло, я лежала горілиць у ліжку й дивилася на рівну білу стелю, і здавалося, що тиша росте й росте, аж доки я відчула, що вона от‑от прорве мої барабанні перетинки. А ще Естер вважає, що вона цинічна і дуже розумна, тому вона переживає часом небезпечні пригоди. Якщо я до чогось у світі й ставлюся зневажливо, то це до чоловіків у синьому. Хай у чорному, сірому, навіть коричневому. Але синій — це сміховинно. Естер багато думає про стосунки і становище жінки в сучасному їй світі. Усі хочуть найняти таку дівчину. На неї буде попит серед успішних молодиків, які залюбки диктуватимуть їй свою захопливу кореспонденцію лист за листом. Біда була в тому, що від думки про будь-яке прислужування чоловікам мене нудило. Я й сама хотіла диктувати комусь свою захопливу кореспонденцію. Здається, що героїня скептично налаштована щодо чоловіків і не очікує чогось гарного від будь-яких стосунків. — Не розумію, що жінки бачать в інших жінках, — казала я доктору Нолан того дня по обіді. — Що жінка знаходить у жінці, чого не може знайти в чоловіку? Доктор Нолан помовчала й сказала: — Ніжність. Тут мені заціпило. Але нічого з цього не підготувало мене, що вже на середині книга стане історією хвороби. ...як дивно, донині я не помічала, що востаннє була щасливою в дев’ять років. Клінічна депресія перетворює життя Естер на пекло, а в середині ХХ ст ставлення до психічних розладів та методи лікування були досить шокуючими (pun intended). ...я розповіла, що вірю в пекло й у те, що деякі люди, як‑от я, мусять пожити в пеклі до смерті, бо не можуть потрапити туди після смерті, оскільки в життя після смерті не вірять... Судячи з відгуків, деякі читачі не змогли побачити, з чого почалася депресія Естер, адже "нічого такого" з нею не сталося. Але наше самопочуття не завжди відповідає зовнішнім обставинам і подіям у нашому житті. Для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон. З тексту справді не просто зрозуміти зміну стану Естер, адже вона досить схоже описує усі свої досвіди - від сексу до спроби самогубства. Але саме так відбувається насправді: ситуація погіршується поступово. Чим ми, замкнені в «Белсайзі», відрізнялися від дівчат, які грали в бридж, пліткували й навчалися в коледжі, куди я невдовзі мала повернутися? Ті дівчата так само сиділи кожна під своїм скляним ковпаком. Героїні пощастило отримати яку-не-яку медичну допомогу, незважаючи на низьку обізнаність її найближчого кола. Бо важливо отримати са‌ме професійне піклування, а не "просто частіше гуляти", "не зациклюватися", "зайнятися чимось корисним" та інше, що радять люди, далекі від розуміння депресії. ...хай де я сидітиму — на палубі лайнера чи за столиком паризької або й бангкокської вуличної кав’ярні, — я сидітиму під тим самим скляним ковпаком, що й тут, і поволі моритимусь у скислому, мною ж надиханому повітрі. Загалом, книга прекрасно написана і легко читається. І Сільвія Платт точно знала, про що пише. #відгуки@lit_asja

#відгуки@lit_asja

Джон Картер, у якого я викупив книгарню 2001 року, робив так: коли покупці казали, що він займається здирництвом, бо продає за фунт книжку, яка коштувала 6 пенсів, він відповідав: - Якщо у вас є шестипенсовик, то віддам за шість пенсів. Шестипенсовики вийшли з обігу ще в 1980 році. "Щоденник книгаря", Шон Байзелл #цитати@lit_asja

Я зберегла собі цю цитату не знаючи, що скоро вона набуде для мене особливого змісту. Можливо, ви не помітили, але пару днів тут було тихо. Я отримала сумну звістку і ці дні її просумовую (так, це граматично неправильно, але ніби передає сенс, ну, імхо). Я не хочу, щоб хтось сумував тому, що сумно мені. З милими моєму серцю людьми я хочу сміятися, обговорювати крашів, книжки і цікаві факти про зйомки "Одісеї" (ви знали, що у Метта Деймона була дублерка?), але робити вигляд, що нічого не сталось мені теж не хочеться. Загинула близька мені людина і це було б нечесно стосовно неї. Завтра я розкажу щось про книги, які прочитала, а сьогодні хочу віртуально обійняти тих з вас, кому це зараз потрібно 💙

Я не сумую, — говорив він собі, — Я не сумую. Так, наче він вірив, що одного дня переконає себе. Або обдурить себе. Або переконає інших — бо єдиною річчю, котра гірша, ніж бути сумним, є усвідомлення того, що інші знають, як тобі сумно. "Все ясно", Дж.С. Фоер

З днем народження вітаєм! #меми@lit_asja

Ну чого одразу дурість! Кольорова система нічим не гірша за інші, якщо знаєш, як виглядає кожна книжка. У мене взагалі порядку нема, тільки твори одного автора ставлю поруч. Правда, у мене і книг кіт наплакав. А як ви розставляєте книжки? Книжка: "Все ясно" Фоер

Вибачте, ну воно саме на мене стрибає з будь-якої книжки 🤷🏼 Тепер от "Під скляним ковпаком" Я згадала про це, коли після яскраво освітленого коридору стояла напівсліпа в густих мускусних сутінках кімнати. Коли зір пристосувався, я побачила силует на ліжку. Хтось низько хихикнув. Силует відкинув волосся з обличчя, і двійко галькових очей глянули на мене крізь морок. Діді лежала на подушках, було видно, що під зеленим вовняним халатом ноги в неї зовсім голі. Вона коротко й глузливо посміхнулася мені. Між пальців її правої руки жеврів вогник цигарки. — Я тільки хотіла… — Знаю, — сказала Діді. — Узяти ноти. — Привіт, Естер, — озвалася й Джоан, її голос був схожий на шурхіт кукурудзяного листя, і мене від нього нудило. — Зачекай, я прийду, заграю з тобою нижню партію Воу-воу! Оце недвозначна пропоція 😳 Тепер Джоан запевняла: — Насправді Бадді Віллард мені ніколи не подобався. Після попереднього абзацу можна було б і не казати)) Він вважав, що все знає. Вважав, що все знає про жінок… Явно не про тих, з ким зустрічався 🤭

😍😍 "Щоденник книгаря"