MAVKA 🦊🌲 poetry

women’s circle [жіноче коло]: перформанс про жіноче тіло 5 жінок. 5 історій. простір, де тіло може говорити. ⏰ 20 липня, 18:00 📍Бульварно-Кудрявська, 22 Chora stage режисерка: Христя Люба |Школа малого театру|

- ХВОРА - Колись їй казали: «Краса Есмеральди - це те, чим вас наділила природа!» Її очі блищали і вона танцювала Здавалось, така - легко піде по водах В її словах був характер і твердість Вона мала думки, манери та певність Що життя дивовижне, хоч і, часом, тривожне Все можна змінити, навіть біле на чорне Отож, серед хаосу, мрій та надії Збираючи зорі кожної ночі, Вона проживала непогане життя Красуня із міста, що малює картини Трохи страшні, можливо, пророчі Та, з часом, захоплення нею Змінилось на подив Раніше закохані вже, навіть, не друзі Людському серцю багато, що шкодить Позбавлені розуму, вважай, позбавлені вроди Тож у відчаю осені і в самотності квітня Вона шкутильгала до ілюзій, у світло Туди, де співали горгулі Собору Де горбун малював попри болі та втому Вона повторила усі ті картини Сусіди й знайомі сказали: «То дивно» Ніхто не відчув її бачення світу Її сміх переходив у гнів вже помітно Тепер її погляд усіх лиш лякає Вона мов кошмар, що зі сну оживає Загублені очі, заплутана мова Красуня перейшла всі незримі кордони Реальність забута, світ думок - без контролю Вже сиве волосся не тільки на скронях Колись Есмеральда, сьогодні - ще одна хвора Сидить на пероні в паперовій короні Говорить до себе, плюється на вітер Вона цікава лиш незнайомим їй дітям Які розглядають чудернацьку бездомну Що стала такою від нестерпного болю А вона все танцює й ловить повітря Під звуки, забутого Богом, Собору Можливо горгулі дали їй довголіття Та лишили все ж тут, не забрали з собою #вірш@mavkapoetry

Отож Сьогодні публікую той вірш, про який писала вище -сорі за затримку- Коротка передісторія: На створення цього вірша мене надихнула божевільна бабуся, яку я бачила декілька днів підряд. Кожного ранку і кожного вечора вона зʼявлялась десь біля мене. Знаєте, така характерна бабуська в купі старого лахміття, і в, мушу підкреслити, гарному, хоч і старомодному, буряковому пальто. Вона підходила до людей і постійно говорила щось незрозуміле, нелогічне, незвʼязне. І час від часу кидала на мене погляди…. (Тут два варіанти: їй сподобалось моє пальто, або колір мого волосся, що дуже метчився з її пальто) Перевіряти і питати, що саме їй так кидалось у очі в моїй скромній (ні) персоні - я не захотіла. До того ж, запах від неї був характерний, припускаю це не тільки через недотримання гігієни, а й через якісь торби з невідомим наповненням, які вона тягала з собою. Тож, я, як дуже чутлива до запахів людина, щоразу йшла кудись подалі. А ВОНА ВСЕОДНО ЗАВЖДИ ЗʼЯВЛЯЛАСЬ ДЕСЬ ПОРУЧ. В певний момент (коли ми їхали в одному вагоні електрички) мені подумалось, що, може, вона якась зла чарівниця чи щось таке. Проте, обличчя в неї було не «злобне», навіть збереглись приємні риси. Окрім того, вона дуже грамотно говорила, хоч то і був набір незвʼязних речень, там не було жодного матюка! (Погодьтесь, для божевільних це рідко) Отож, моя голова щось подумала і намалювала можливу картинку її минулого та теперішнього. Так і зʼявився дивний, з порушеною ритмікою і чудернацькими порівняннями вірш - ✨«Хвора»✨

Тепер трохи переписую, дописую, коригую Бо виглядає неповним😅

Вірш написала!!!! Історію створення розповім трохи пізніше💋

Привіт Давно я вже тут не писала Але скоро повернусь) Заряд натхнення та підтримки отримала🙈✨ Найбільш неочікувано саме те від кого я її отримала Виходить випадкові зустрічі - не випадкові Люблю вас💗

Вони вже чекають на вас 17.08 18:00 Будинок Кіно, Синя зала✨ Квитки 🫀

-ІНША- Я схиляю голову й стаю на коліна Адже ти перемогла Не робивши нічого. Така гарна й спокійна Немов лихоманка смертельна Чистий вогонь, що спопеляє дотла Замість крику в душі тепер химерна ікона Ти - доза, наркотик, примарна роса Подібного стану бояться мільйони Але тільки не я. Чуєш? Але тільки не я! Тепер терміново роблю більш чим нічого Ламаю, шукаю антитіла В думках вже зникають останки слабкого Це ілюзія? Магія? Я точно жива? Тут, серед темряви, усе випадково Правду кажу. Хоч майже сліпа Будемо щирі І коротко Словом… Ти - це я Найсильніша у світі отруйна змія Ти приходиш коли я вже не можу Коли зі сльозами тане життя А безнадія у танці із болем Кричить перед дзеркалом… Дурне відчуття Ламай мої руки і зрощуй їх знову Забирай метушню і страх В забуття Вкладай нові сенси в мою звичну мову Я - знов на колінах Ми - в жорстоких умовах Рятуй, сильна Я #вірш@mavkapoetry

Ви, можливо, здивуєтесь, але після великої перерви я написала вірш🤌🏻✨

🎭 Поетично-театральна артіль «Завіршовані» запрошує вас на виставу-паузу реальності «Крапка чи кома» 17 серпня Усе починається з кімнати без кутів, де дивні обличчя говорять знайомими голосами. Заплутані лінії розповідей. Час сиплеться крізь пальці, а думки — грають у хованки. Це сон? Пастка? Чи може випробування? Кожна зустріч наближає до відповіді, та даремно. Щось тут не збігається… Хіба нами керує доля? Дозвольте, я САМ зроблю свій вибір: крапка чи кома; Тривалість: 1,5 години ⏳ 📅 17/08 - 18:00 🎟 КВИТКИ 🎙️Синя зала Після завершення вистави буде розіграш лоту, кошти з якого підуть на допомогу ЗСУ 🇺🇦

На мене чекає ціла доба подорожі в автобусі Тож рятуюсь як можу Думала пописати трохи вірші Але щось не пишеться