Меморіал.ua

Вікторія Багаєва жила у Нікополі. Працювала в банківській галузі. Колеги цінували її професіоналізм, а клієнти стояли в черзі, бо вона щиро намагалася допомогти кожному. Вільний час любила проводити в колі родини та друзів, яких мала багато. «Чуйна, мудра, турботлива, відповідальна, завжди відкрита до людей, завжди готова допомогти. І це не просто слова, а справжня правда про нашу світлу Вікусю. Вона вміла до кожного знайти ключик. Ніколи не йшла на конфлікт, але якимось чином могла відстояти власні кордони. Уміла дарувати тепло і підтримку, любов та турботу всім, хто був поруч», – сказала близька подруга Олена Войтенко. 49-річна Вікторія загинула 8 червня 2026 року внаслідок російського обстрілу Нікополя. У загиблої залишилися батько, чоловік, донька та син.

🌻Запрошуємо українців, які мешкають за кордоном, доєднатися до акції Стіл пам'яті. Це можливість віддати шану полеглим українським військовим та іноземним добровольцям, а також говорити про війну через імена та історії тих, кого ми втратили. 🔸Якщо ви представляєте заклад харчування, освіти або культури чи іншу організацію, зареєструйтесь та отримаєте макети таблички і листівок для друку. ▪️Усі зареєстровані заклади будуть внесені на спеціальну мапу, аби охочі вшанувати полеглих воїнів змогли знайти ваш простір та відвідати 29 серпня. У день акції засервіруйте стіл, прикрасьте його соняхом та свічками. Розмістіть табличку, а у листівки запишіть імена захисників та захисниць, яких хочете вшанувати. Цей стіл залишається заброньованим на весь день для тих, хто уже ніколи не зможе прийти. 🔸Якщо ви не представляєте жодну організацію і у вашому місті не буде закладів-учасників, ви можете засервірувати стіл пам'яті вдома. Доєднуйтесь! Пам'ять не має кордонів.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Арсен Деркач поліг 28 червня 2025 року біля селища Щербинівка Донецької області. Захисникові назавжди 18. Арсен народився в місті Коломия на Івано-Франківщині. Жив у сусідньому селі Сопів. Навчався у Національному університеті «Острозька академія» за спеціальністю «Національна безпека». Займався спортом, любив грати в настільні ігри, зустрічатися з друзями та подорожувати. На другому курсі навчання став до лав Національної гвардії України. Служив навідником-оператором у 6-му батальйоні 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Псевдо Тайкус він обрав на честь персонажа з улюбленої комп’ютерної гри StarCraft. «Він хотів взяти псевдо Крузак – так його називали друзі з університету через кремезну статуру. Але це псевдо вже було зайняте, тому Арсен обрав Тайкус. Брат був найкращим. І мені дуже боляче зараз, коли його немає», – написав старший брат Олександр. У воїна залишилися батьки, брат і племінник.

Костянтин Гузенко – із Києва. Ще в дитинстві він узяв до рук першу цифрову «мильницю» – і відтоді майже не розлучався з камерою. Займався фотожурналістикою, працював інженером та оператором на телебаченні й в онлайн-медіапроєктах. ▪️У команді The Village Україна Костянтин був фотографом і продюсером подкастів, зокрема «Простими словами» та «Станція 451». Як волонтер долучився до команди Ukraїner: їздив в експедиції, фотографував регіони, людей, спільноти й культурні середовища. ▪️Після початку повномасштабного вторгнення Костянтин фотографував роботу волонтерів і гуманітарних місій, фіксував історії деокупованих міст і сіл, працював із проєктом «Архів війни». ▪️У 2024 році Костянтин приєднався до 35-ї окремої бригади морської піхоти як пресофіцер. 1 листопада 2025 року Костянтин загинув на Дніпропетровщині під час ракетного обстрілу. 🔻Спогади про Костянтина Гузенка читайте за посиланням 🔻Текст написаний у рамках проєкту RECвієм, який створила Премія імені Георгія Ґонґадзе.

У перші тижні повномасштабної війни Чернігів 40 днів зазнавав інтенсивних атак російських військових. Попри спроби захопити місто, російським військам це не вдалося. На початку квітня 2022 року українські військові звільнили Чернігівщину від окупантів. Пам’ять про ці події зберігається у різних формах – у місцях вшанування, фотографіях, усних свідченнях, книгах та виставках. Про те, як у Чернігові бережуть пам’ять про пережите, читайте у спецпроєкті «Бій за Чернігів». Це цифрова реконструкція оборони міста, яка розповідає про перші місяці повномасштабного вторгнення та життя міста під час війни. 🔻Більше – за посиланням: https://bit.ly/45rtspZ

🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший сержант Сергій Шевчук, псевдо Пеле, поліг 8 грудня 2025 року в селі Ярова на Донеччині у ближньому стрілецькому бою під час зачистки будівлі. Воїнові було 34 роки. Сергій жив у Хмельницькому. Працював у сфері охорони громадського порядку. Захоплювався спортом, особливо футболом, грав за команду рідного міста. Перед службою працював у пожежному депо залізничної станції у Хмельницькому. На початку 2020 року Сергій підписав контракт із ССО. У грудні 2021-го у складі 8 полку спеціального призначення ССО ім. Князя Ізяслава Мстиславича вирушив на першу ротацію на схід України. Обіймав посади снайпера, розвідника, оператора БпЛА. «Мій чоловік – це приклад для багатьох. Він любив дисципліну, був цілеспрямованим, щирим, веселим і впевненим. Дуже любив сім'ю, в дітях бачив наше майбутнє», – розповіла дружина Юлія. Сергія нагородили відзнакою «За оборону України», медаллю «Хрест ССО» і нагрудним знаком «Золотий хрест». У нього залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.

🌻Запрошуємо заклади освіти та культури доєднатись до акції Стіл пам'яті. 29 серпня засервіруйте стіл на честь загиблих захисників та захисниць. ▪️Згадайте полеглих на фронті випускників шкіл, коледжів та університетів, а також студентів, які не встигли отримати свої дипломи. Присвятіть стіл вчителям і викладачам, які вже не проведуть жодного уроку чи пари. ▪️У книгарнях та бібліотеках вшануйте полеглих письменників, за можливості розмістіть їхні книжки чи присвячені їм видання, додайте книги з історіями полеглих воїнів вашого регіону або ж ті, що розповідають про війну в цілому. ▪️У музеях, творчих студіях, галереях та театрах згадайте колег, які полишили улюблену справу, щоб обороняти країну, та віддали за неї життя. 🌻Нехай ваш заклад стане простором пам'яті, відкритим для кожного, хто хоче вшанувати своїх близьких. 🔗Щоб отримати макети таблички та листівок, зареєструйтесь Доєднуйтесь до великої акції пам'яті, вдячності та шани🌻

🕯️9:00 – хвилина мовчання Солдат Антон Гах, псевдо Маестро, поліг 20 жовтня 2023 року в селі Кліщіївка на Донеччині. Воїнові було 30 років. Антон народився в селі Шевченкове Миколаївської області. Закінчив Миколаївське професійно-технічне училище за спеціальністю кухар-кондитер, а потім навчався в автошколі, де отримав права категорії В. Працював водієм у фермерському господарстві. «Весь вільний час він приділяв сім'ї. Був відкритою і доброю людиною», – написала дружина Наталія. На початку повномасштабної війни Антон потрапив у полон до російських військових. Місяць провів у неволі. Потім жив у Херсоні: окупанти забрали його документи і він не міг виїхати. Після звільнення міста повернувся додому. Відразу ж став до лав Збройних Сил України. Служив водієм-радіотелефоністом у 22 окремій механізованій бригаді. Посмертно Антона відзначили нагрудним знаком «Комбатантський хрест». У воїна залишилися дружина Наталія, син Ілля та мама Ірина Валеріївна.

Володимир Соляніков очолював профспілкову організацію «Управління автошляхів Харкова». Був відданий роботі і вийшов на пенсію після 70 років. Чоловік жив із дружиною у селищі Вільча, що неподалік Вовчанська. У травні 2024 року російські війська повторно зайшли до Вовчанська й інтенсивно обстрілювали навколишні населені пункти, в тому числі – Вільчу. Молодший син Володимира вивіз матір, а батько відмовлявся покидати рідний дім. 19 вересня 2024 року російський обстріл застав Володимира на вулиці. Через осколкове поранення від загинув на місці. «Батько був хорошою людиною, і впертою. Його багато людей переконували виїжджати з Вільчої – я, волонтери, староста.. Але він не хотів кидати рідного дому. Здоров'я ще мав міцне, був активний, рухливий, постійно чимось займався. Якщо би не обстріл, то міг би ще жити й жити», – сказав син Андрій. У Володимира Солянікова залишилися дружина і два сини.

🌻Запрошуємо військові підрозділи долучатись до акції Стіл пам’яті. 29 серпня згадайте побратимів та посестер, які віддали життя за Україну. ▪️Присвятіть їм стіл пам’яті там, де перебуває ваш підрозділ. Простором для вшанування може бути ветеранський хаб, військова частина, шпиталь, полігон, бліндаж. Оберіть зручне та безпечне місце. ▪️Поставте на столі табличку акції, запаліть свічу, а у листівках запишіть імена полеглих воїнів. ▪️На вашому столі можуть бути соняшники, айстри чи інші квіти, колоски або калина. За бажанням ви можете додати хліб, фрукти або інші страви, прапори, військові атрибути. Доєднуйтесь! Кожне ім'я, згадане цього дня, – важливе. Подвиг кожного має бути закарбований в історії. 🌻Щоб отримати макети таблички та листівок, зареєструйтесь Ми разом творимо цей простір памʼяті, вдячності та шани.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Військовослужбовець Валентин Чапалюк, псевдо Чапа, поліг 16 листопада 2025 року біля міста Лиман Донецької області. Йому було 25 років. Валентин народився на Хмельниччині. Жив у місті Шепетівка. Опанував спеціальність електрогазозварника. «Чоловік любив ремонтувати автомобілі – постійно щось крутив і майстрував. Але найбільше захоплювався тракторами. Дай йому кермо і можливість кудись поїхати – і він уже щасливий», – згадала дружина Наталя. Валентин працював на буртоукладальних машинах на Шепетівському цукровому заводі, потім – за кордоном, але повернувся додому. У 2020 році підписав контракт зі ЗСУ та служив у військовій частині А2007. Під час повномасштабної війни долучився до 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Згодом був оператором безпілотних літальних апаратів у мотопіхотному батальйоні 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Валентина нагородили медаллю «Хрест 60 ОМБр». У нього залишилися мама, дружина, син, сестри.

Наталія Капінос народилася в Криму в кримсько-татарській родині. Дитиною часто хворіла. У підлітковому віці, за порадою лікарів змінити клімат, переїхала з сім'єю на Харківщину. Дорослою працювала дояркою на фермі. Після народження третьої дитини звільнилася і повністю присвятила себе веденню господарства. Наталія жила в Рубіжному. Попри активні воєнні дії на Харківщині ранок 4 травня 2022 року був у селі тихим. Російські окупанти під тиском української армії саме втекли з Рубіжного. Наталія з сином Олександром вирішили поїхати машиною по продукти в Харків. Майже дісталися Старого Салтова, як російські окупанти з кущів відкрили по них вогонь. Наталія отримала два кульові поранення в голову і загинула. У Наталії Капінос залишилися чоловік, два сини, донька і онук.

30-річний лейтенант поліції Денис Лозовий поліг 14 листопада 2025 року біля села Веселе Харківської області. У службовий автомобіль, в якому він їхав із побратимами, влучив ворожий FPV-дрон. Оборонець прийняв на себе основний удар і врятував життя товаришів. Денис із Харкова. Закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ. Служив у поліції особливого призначення та обіймав посаду інспектора взводу. На дозвіллі любив грати у футбол. «Псевдо Ares обрав разом зі своєю дівчиною через притаманні йому мужність, силу, лідерство та вміння вести за собою і допомагати іншим», – розповіла мама Олена. Оборонця нагородили відзнаками «За мужність», «За віддану службу Україні». У воїна залишилися мама, вітчим, який служить у ЗСУ, сестра, бабуся, тітка та двоюрідна сестра.