🟢 MENAlysis

14:00 Політолог Денис Клименко розповість про військовий союз Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії. Дуже цікава "компанія" зібралася... https://www.youtube.com/live/sJD_Z2sh7hc?si=k8ZFk3-2MeaKnl7o

Сьогодні також розмовлятимемо з Віктором Коренівським на тему оборонного союзу між Туреччиною, Пакистаном і Саудівською Аравією. Відповідатимемо на питання, чи буде в нас "близькосхідне НАТО" і що це значить для геополітики Близького Сходу.

Розмовлятимемо сьогодні о 9:00 про ситуацію на Близькому Сході на телеканалі "Новини.LIVE". Під гарячу ранкову каву аналізуємо не менш гарячий регіон!

🇸🇦🇵🇰🇹🇷 Оборонний пакт між Саудівською Аравією, Пакистаном і Туреччина — нове НАТО? Форс такої новини очевидний. Нерідко можна побачити тейки, що Близький Схід гуртується в протистоянні проти Ірану чи як мінімум простежується своєрідна "ісламська солідарність". Тут же ситуація цікавіша. Ще рік тому у вересні Саудівська Аравія уклала подібну оборонну угоду з Пакистаном, але на ділі вона працювала ще дуже й дуже давно. Пакистанці є традиційними військовими союзниками Саудівської Аравії в регіоні: співпраця пілотів у 1960-х, з 1980-х на рівні спецслужб вони фінансували моджахедів у Афганістані, а в Ріяді був постійний контингент пакистанських солдат після 1982 року, якраз за 8 років до розміщення американської армії в Саудії, але й 3 роки після теракту в Мецці. Теракт якраз був організований представником клану Утайба (більше в цьому пості), що був головною ударною силою династії Аль Сауд за часів завоювання Аравійського півострова в першій половині ХХ століття і досі складає кістяк саудівської національної гвардії. Поки що судити складно, але бажання Мохаммеда бін Салмана поступово трансформувати Саудівську Аравію в більше світську монархію закономірно зустріне спротив інших кланів, навіть якщо в Саудитів племінна солідарність "асабійя" закріплена на величезному рівні. Так, силові структури контролюються кронпринцом Саудії, але колись клан Утайба вже організовував повстання у 1930-х, коли інтереси Утайба розійшлись з інтересами Саудів щодо Трансйорданії. Пакистан стає в цьому випадку джерелом оборонного аутсорсу. Солдати лояльні першочергово Ісламабаду і не мають вираженої симпатії до конкретного клану. Інтерес Ісламабаду зрозумілий в контексті економічних дивідендів — економіка переживає серйозну кризу і саудівські інвестиції як ніколи пакистанцям необхідні. Більш того, Пакистан і Саудівська Аравія не мають спільного ворога чи зони конфлікту інтересів, тому їхня посилена співпраця в сфері оборони більш ніж очевидна. З 1982 року дислоковано близько 1.600 пакистанців, з 2018 — ще 1.000, а з 2025 — до 8.000. Туреччина має складніші відносини, зважаючи на інцидент з Джамалем Хашоґджі в 2018 році, тривалою блокадою, конфліктом інтересів через фактор "Братів-мусульман" (Анкара для них ситуативний союзник, Ріяд — ідеологічний кровний ворог), а також історичний дискурс в обох країнах. Саудівська Аравія прямо називає епоху османського Близького Сходу "окупацією", а Ердоган просуває концепцію "неоосманізму". Тим не менш, навіть зараз обидві країни мають спільні інтереси. Туреччина — друга за силою армія НАТО, яка зацікавлена у ринках збуту, а Саудівська Аравія взамін на безпеку може дати Анкарі доступ до багатомільярдних інвестиційних фондів. Хоч Саудівська Аравія має величезний оборонний бюджет, її армія потерпає від кадрового дефіциту і браку досвіду через тривалий опір на безпекові гарантії США. Тобто це знову прояв транзакційних відносин без відмови від кулуарної боротьби за регіональний вплив між МбС й Ердоганом. MENAlysis — все про Близький Схід #аналітика

🛸 Як позбутись залежності від Ормузької протоки? Споглядаючи ситуацію на Близькому Сході і як Іран активно просуває введення мит на прохід кораблів через протоку, логічно підіймається питання формування трубопровідної інфраструктури в обхід Ормузької й Баб-ель-Мандебської проток. Оскільки ринок нафти на Близькому Сході орієнтується в першу чергу на Азію, то постачання нафти в будь-якому випадку стикається із загрозою з боку хуситів чи Ірану. Таких трубопроводів небагато і реальна користь йде лише від двох, аби врятувати хоча б 50-60% від загального експорту на країну — це саудівський "East-West" та еміратський "Habshan-Fujairah". Але проблеми є в Кувейту, Бахрейну, Іраку й Катару, що не мають обхідних шляхів і майже повністю покладаються на трубопровідну інфраструктуру. Такі обхідні проєкти пробували реалізувати ще з 1950-х. Один з таких лишився на папері після націоналізації Суецького каналу Єгиптом: продовбати ядерними зарядами канал від Акабської затоки до Середземного моря через Ізраїль — в реальності змогли лише звести нафтопровід "Eilat-Ashkelon" (спершу його використовував шахський Іран, зараз — ОАЕ). В Катарі існували думки про будівництво газопроводу через Саудівську Аравію і Сирію до Туреччини. Величезна кількість трубопроводів лишається недобудованими чи закритими в результаті бойових дій, а Кувейт прямо веде переговори з Ріядом про перенаправлення нафтового експорту суходолом. А у випадку Катару альтернатив взагалі немає: сотні мільярдів доларів інвестовано у заводи для скраплення газу, стільки ж у величезний флот газовозів, СПГ неможливо постачати трубопроводом, а геополітично він є сусідом Саудівської Аравії, з якою відносини час від часу холодні через фактор "Братів-мусульман". Але навіть обхідні маршрути не є панацеєю. На землі створюються інші ризики: безпека інфраструктури, дороговизна і тривалість будівництва й обслуговування, залежність від транзитних країн, територіальна прив'язка до ринків збуту. Теорії змов на кшталт "Росія і Америка воювали в Сирії, щоб Катар не збудував газопровід" ніколи не старітимуть — це аксіома. Однак Іран відкрив те саме вікно Овертона. І навіть якщо не буде мит, то буде постійна загроза обстрілів кораблів за найменшого приводу, що змушує страховиків підіймати премії і загалом здорожчує нафту на ринку. А трубопроводи є проєктами на мільярди доларів, які не зможуть забезпечити нафтовий експорт стовідсотково і реалізація таких проєктів затягується на 5-10 років не без ризику припинення будівничих робіт у зв'язку з нерентабельністю. MENAlysis — все про Близький Схід #аналітика

🇱🇾 Ситуація в Лівії на тлі блокади Ормузької протоки Статус-кво політично і військово: Захід з центром в Тріполі є міжнародно-визнаним урядом за підтримки Туреччини й Катару, а проти нього Схід з центром в Бенгазі на чолі з Халіфою Хафтаром, якого підтримують ОАЕ, Єгипет і Росія. Зовнішня підтримка близькосхідних держав зумовлена фактором "Братів-мусульман" (БМ). Туреччина і Катар підтримують різношерстні ісламістські міліції, що є філіями БМ у Лівії — традиційна практика Ердогана і аль-Тані. ОАЕ і Єгипет же сприймають БМ як екзистенційну загрозу, тому й виступають проти Тріполі. Економічно ще місяць тому сталось нечуване для Лівії — Тріполі й Бенгазі уклали угоду про спільний видобуток нафти. В Лівії нафта не потребує глибокої переробки — це легка нафта з малим вмістом сірки, що добувається на шельфі Середземномор'я і йде прямо в європейські НПЗ. Грубо кажучи, якби не внутрішньополітичний розкол, то всі обливались би у Лівії шампанським, оскільки під боком у ЄС ідеальний постачальник газу у вигляді Алжиру (а чому там не все так просто — читайте в минулому пості) і нафти у вигляді Лівії. Чверть імпортованої Італією сирої нафти має лівійське походження, тому в Лівії лобізм італійців теж немаленький. Концесію на спільне з лівійськими нафтовиками отримали італійці від Eni, іспанці від Repsol, турки від TPAO й катарці від QatarEnergy. В рамках угоди всі витрати на нову геологічну розвідку покривають європейські інвестори, навіть якщо буріння провалиться. Виглядає, наче переможцями виступають Тріполі, але клан Хафтара в Бенгазі аналогічно має свої дивіденди через географічне розміщення родовищ в провінції Сірт на півдні Лівії. Це майже усі родовища країни, які контролюються Хафтаром. Обидві сторони стають заручниками: Тріполі мають доступ до центробанку й світової фінансової системи SWIFT і мають легальні рахунки в європейських банках, а Бенгазі у разі невдоволення можуть в один момент перекрити потік нафти і піти на взаємне економічне виснаження. Спосіб примирення специфічний і вкрай ризиковий. Але якщо і шукати консенсус, особливо коли нафта підскочила в ціні, то чому б ні? MENAlysis — все про Близький Схід #аналітика

Сьогодні о 15:00 розмовлятимемо в студії на Новини.LIVE про ситуацію на Близькому Сході. Під'єднуйтесь до ефіру, знову глибока аналітика і багато цікавих та неочевидних фактів!

Центральна Європа часто залишалась непоміченою у вирі глобальних криз, але сьогодні цей регіон заявив про себе голосним та моментами неоднозначним тоном. Як його зрозуміти та розібратись у цьому регіоні? Центральноєвропейський Ф'южн — новинно-аналітичний канал про Центральну Європу, де ви знайдете: 🔹️Перевірені новини із контекстом 🔹️Виважені аналітичні статті 🔹️Регулярні щотижневі рубрики 🔹️Меми, а також цікавинки про регіон ЦСЄ Гарячі новини, гострі плітки та пікантні подробиці. Або ж усе те, що ви хочете знати про Центральну Європу! https://t.me/CEE_fusion Чекаємо на вас 😉

🚘 Для тих, хто вперше на каналі, мої вітання — тут можна дуже швидко навчитись розрізняти хасидів і хуситів Якщо ви шукаєте емоційні пости про справедливість у міжнародних відносинах — вам не сюди. Тут панує realpolitik, а не журналістика. Цей канал про те, як ціна на барель нафти в Ормузькій протоці визначає стійкість російської економіки, як кулуарні домовленості між США та Іраном б'ють по глобальній логістиці, як Саудія з ОАЕ за фасадом братства ведуть жорстоку боротьбу, і як локальні конфлікти від Марокко до Ємену змінюють баланс сил у світі. Хто я? Я Денис, я аналітик-міжнародник в "Українській призмі" й ADASTRA, а ще я щойно випустився з магістратури міжнародних відносин. Ви можете періодично бачити мої коментарі щодо геополітичних процесів на національних телеканалах чи аналітичних сайтах. Моя мета — давати холодну аналітику там, де інші бачать лише хаос. Що можна побачити на моєму каналі? ✈️ Геополітичні шахи: проксі-війни Ірану, конкуренція між Саудівською Аравією, Туреччиною, Катаром, ОАЕ та Іраном, а також політика США і Китаю в регіоні. 🛢 Енергетичні ринки: нафта, газ, ОПЕК+, схеми обходу санкцій та вплив хуситів з КВІР на світову логістику. 🔥 Внутрішня кухня: політичні кризи, заколоти та економічні виклики держав від Алжиру до Афганістану. 🌟 Український інтерес: як події на Близькому Сході відкривають або закривають вікна можливостей для нашої держави (від безпеки Каспію до постачань зброї РФ). Навігація каналом: #аналітика — великі розбори геополітичних розкладів та енергетичних ринків #історія — ретроспектива подій та феноменів 🟢 Підписуйтесь, поширюйте серед друзів та знайомих, вмикайте сповіщення і готуйтесь до холодної аналітики найжаркішого регіону планети. يلا!

🇮🇶🇺🇦 У Іраку й Ірані заявляють про боротьбу з "українськими осередками" Новопризначений радник з нацбезпеки в Іраку Касім аль-Абуді заявив 27 липня у інтерв'ю на сунітському телеканалі "Dijlah TV", що в Іраку діяли диверсійні групи. Він стверджував, що ці групи здійснювали удари по іракським об'єктам. Коли їх затримали, вони зізнались в співпраці з українськими службами: "У нас є аналітичний підрозділ розвідки, який опрацював інформацію і дійшов висновку про наявність українського втручання в Іраку. Ми заарештували невелику групу людей, які здійснювали обмежені обстріли усередині іракської території та атакували кілька об'єктів. Під час допитів вони зізналися, що працюють на Україну... Ця справа надзвичайно складна. Вона потребує тривалого та глибокого розслідування, перш ніж ми зможемо висунути офіційне звинувачення тій чи іншій стороні." Судити про достовірність складно, особливо коли аль-Абуді суперечить сам собі під час інтерв'ю — все складно, але одночасно ці люди працюють на Україну. Неочевидний фактор — аль-Абуді дуже близький з іракською організацією "Бадр". Ця фракція є членом іранського кластеру "Вісі спротиву" і є однією з найстаріших проіранських військових організацій. Зараз Іран активно веде антиукраїнську риторику в своїх медіа, що передбачувано, але нетипово у порівнянні з минулими роками. Попри діалог Сибіги й Арагчі Іран досі складає для України загрозу через російський фактор. Раніше в Тегерані традиційною стратегією було "правдоподібне заперечення" (plausible deniability) факту поставок Росії зброї і демонстративні спроби "згладити кути" у відносинах з Україною. Спрощено: "Ми нічого не робимо поганого щодо України, це ви усе вигадали і зараз нас безпідставно звинувачуєте!" Для країн Близького Сходу це не в новинку, коли Іран фінансує регіональні філії "Хізбалли", шиїтських бойовиків чи ситуативно "Братів-мусульман". Але оскільки стався той самий удар по іранському кораблю в районі Каспію, це стало червоною лінією, коли Україну потрібно малювати в образі ворога і "проамериканських проксі". Чому? Тому що Україна завдала по Ірану удару і треба її виставити агресором. Це звучить цинічно в рамках авіакатастрофи МАУ 752 у 2020 році, але контекст тієї події був аналогічний — Іран називає США першопричиною трагедії, оскільки ескалація 6 років тому почалась із удару США по Багдадському аеропорту, коли загинув командувач підрозділу КВІР "Кудс" Касем Сулеймані. Грубо кажучи, геополітичний газлайт. Тому інформація про "українські осередки" хоч і є з найбільшою ймовірністю фейком, але не варто забувати, що в рамках психологічних воєн постійне повторювання цієї інформації та її поширення на широку аудиторію (особливо, коли РФ має арабомовні філії "Sputnik" чи RT) ускладнює налагодження двосторонніх відносин між Україною та державами Близького Сходу. #аналітика

🇮🇷🇺🇦 Щодо ризиків удару іранськими балістичними ракетами Коротко, ризики існують, але будуть пуски саме іранської балістики з території РФ. Ірану потрібні власні ресурси для ведення війни проти США у регіоні, але показати зуби Україні за переривання ланцюгів постачання в Каспії Тегеран дуже хоче. Тут важливо зважувати усі "за" і "проти". Якщо буде пуск, то пройде він через територію потенційно Кавказу/Туреччини. З Туреччиною Іран дуже не хоче псувати і без того натягнуті відносини чи втягувати її у війну на Близькому Сході. Пуск через Кавказ — ризики для місцевої логістики та погіршення відносин з Азербайджаном та Вірменією. Малоймовірно, що Іран пускатиме ракети зі своєї території, оскільки тоді фронти зливаються в один, а витрачати треба дорогі для виготовлення ракети середньої дальності, ніж якби з РФ пускались дешевші іранські модифікації "Скадів". Або ж, що більш ймовірно, використати РФ як майданчик безпосереднього пуску дійсно дорогих ракет по вже українській логістиці у Чорному морі. Але за таку велику плату Іран від Росії почне вимагати щось взамін — більше, ніж розвідувальні дані. Це розв'язує руки Україні і наші дипломати можуть просувати наратив у Вашингтоні про посилення ударів у регіоні Каспію. Нафтовики з Chevron і Exxonmobil раніше були дуже незадоволені ескалацією в Каспії через загрозу для КТК, бо це безпосередньо підвищує ціни на нафту і створює ризик тиску Вашингтону на Україну заради деескалації в Каспії. На противагу цьому з'являється ймовірність, що у якомусь кораблі перевозять вторинні компоненти чи навіть зброю для РФ чи Ірану. Ескалація призводить до загострення конфлікту навколо Ормузу і знову до підвищення цін на нафту й паралічу логістики. Тому Ірану вигідніше використати вже давню і більш перевірену стратегію — передати "таємно" зброю Росії і заперечувати свою причетність до атак. Інакше ланцюги постачання "Анзалі/Амірабад — Астрахань/Махачкала" опиняться під прямим прицілом ЗСУ без тиску США. Якщо ж Іран наважиться виконати пуск зі своєї території, то єдина вигода для нього — гарантовано продати внутрішній аудиторії "помсту" і розраховувати на серйозну допомогу з боку Росії у війні проти США. Чи зуміє в таких умовах Москва виконати свої зобов'язання перед стратегічним союзником, коли в 2023-2024 роках не встигла вчасно передати Тегерану Мі-28 і Су-35 — загадка. #аналітика

🇹🇳 Ситуація в Тунісі Нестабільна політично і далека від Ормузької протоки. Але оскільки вуглеводні дорожчають, а своїх виробничих потужностей практично немає, доводиться вдаватись до кризового менеджменту. Газове питання вирішується Алжиром, з яким Туніс має теплі відносини, але боїться потрапити у газову залежність, зрозуміла проблема. НПЗ в Тунісі на державному рівні лише один, тому нафту доводиться імпортувати з Європи, Алжиру та інколи Лівії. Хоча десь читав статті, що нерідко Туніс пробує брати дешевшу нафту через тіньовий флот Росії. Це створює дефіцит і доводиться виснажувати власні резерви. Внутрішня ситуація, знову, нестабільна. 2021 року стався своєрідний "самопереворот" президента Каїса Саїда, коли він заморозив парламент і переписав конституцію. Він переобрався наприкінці 2024 року з результатом у 90,7%, але явка склала 28%. Легітимність режиму тримається на жорсткі централізації і автократичних тенденціях. Демократичних запобіжників, які Туніс виборював після 2011 року під час Арабської весни, більше не існує. Уряд поводиться популістично: від траншів МВФ відмовились (подали це як відмову від зовнішнього впливу), демографічний скачок спровокував різке підвищення безробіття серед молоді, корупцію, інфляцію та місцями дефіцит. Імпорт суттєво скорочений, а влада заявляє — винні "розкольники" всередині країни: опозиціонери, ісламісти, НУО, бізнесмени, мігранти із Сахелю. Деякі видання повідомляють про точкові маніфестації. В окремих містах люди демонстративно палять шини і виходять на протести. В ці місяці через екстремальну жару в лікарнях фіксують переповненість пацієнтами з дихальною недостатністю — медикаментів не вистачає, опріснювальні установки не працюють 24/7 через брак палива — відключають світло і воду та закривають критичну інфраструктуру. Одним словом, зараз країна в глибокій політичній кризі. Вони слабко реагують на ситуацію в Затоці, оскільки своїх проблем по горло, але коли дорожчає пальне — тунісцям доводиться стикатися із ще глибшим дефіцитом, а це ставить уряд у вразливе положення. #аналітика

Поки пишу пост по Тунісу, просто дам наглядну новину того, що там відбувається. Буквально 1-2 дні тому в м. Акуда чоловік підпалив себе перед будівлею центру нацбезпеки. Нагадаю, 2010 року приводом до Арабської весни стало самоспалення туніського вуличного торговця Мохаммеда Буазізі і тоді в країні була приблизна політична ситуація: тенденція до автократії, корупція, інфляція, безробіття. Ще 2025 року спливала новина, що туніські силовики застрелили чоловіка, який підпалив себе і спробував до них підійти

🇩🇿 Ситуація в Алжирі Коротко і ясно — оскільки це орієнтована на ЄС країна, тут хіба що більше дивідендів, аніж втрат. У минулих постах я згадував про "Le Pouvoir" — система, в якій політичними елітами є військові. Зараз верхівка веде закулісну боротьбу між собою. Це армія і спецслужби на чолі із начальником генштабу Саїдом Ченгріхою і цивільний апарат на чолі з президентом Абдельмаджидом Теббуном. Алжир зараз менш всього залежить від Ормузької і Баб-ель-Мандебської проток, оскільки орієнтується він на європейський ринок. Два газопроводи стабільно йдуть з Алжиру в Іспанію й Італію, а імпорт весь аналогічно йде в першу чергу з Європи. Залежність від Азії не критична. Більш того, оскільки маршрути поставок газу із Катару під загрозою, європейці змушені їхати в Алжир домовлятись про газ. Як не російський — то катарський. Як не катарський — то алжирський, оскільки США і Норвегія більше не вижимають для Європи. Але тут криється проблема — Алжиру не вистачає газу на власне споживання. Всі родовища розвідані, а споживання росте, тому Алжиру потрібно терміново шукати більше газу. Тут і приходить на допомогу №1 країна Африки за родовищами газу — Нігерія. Але для цього треба стабільність в регіоні Сахелю, аби відродити проєкт газопроводу з Нігерії через Нігер до Алжиру. Це 4.000 кілометрів через регіон Сахелю, де з 2022 року тривають затяжні громадянські війни, а вакуум безпеки намагаються заповнити одночасно Іран та Росія — США і Франція вийшли з цих країн. Пам'ятаємо, що в Сахелі проживають туареги і проти них активно воюють місцеві хунти, а також посилена активність ісламістських терористів. Хунти активно вирізають цивільне населення, що призводить до дестабілізації і міграційної кризи до Алжиру. Зверху, це контрабанда зброї та кокаїну з Африки в Алжир. На тлі цього Нігерії більш цікавий дорожчий, але стабільніший варіант виходу на європейські ринки — марокканський проєкт підводного газопроводу вздовж узбережжя Західної Африки. Менший факт, але Іран зацікавлений у поставках урану з Нігеру, що створює ризики санкцій для Ніамею. Звичайно, на тлі спроб Трампа сформувати ядерну угоду з Іраном, тут перспективи чи ризики сумнівні, але якщо Нігер обкладуть санкціями, то це повторна загроза стабільності, що Алжиру в його реаліях не дуже й треба. #аналітика

🇲🇦 Ситуація в Марокко Зараз в Марокко суттєва криза на соціально-економічному рівні, хоча уряд вбачає як загрози, так і перспективи у перекритті Ормузької і Баб-ель-Мандебської протоки. В самій країні проходять маніфестації молоді, яка виступає за подолання проблеми безробіття (поширена проблема регіону). Окремо Рабат зумів здобути дипломатичну перемогу завдяки Резолюції Радбезу ООН 2797: вперше було схвалено план Марокко (запропонований 2007 року) перетворити Західну Сахару на автономний суб'єкт, а Алжир вперше було названо стороною конфлікту (раніше в ООН намагались замовчувати його підтримку сепаратистів у Західній Сахарі і це було чимось на кшталт "громадянської війни"). Щодо Ірану виникли суттєві проблеми, оскільки Марокко багате на фосфатні добрива, які йдуть переважно в Індію. Хусити в Ємені можуть не побоятися вдарити по ключовому регіональному союзнику США, а сам Алжир має тісні контакти з Тегераном. В публічних заявах Марокко прямо звинувачує Іран в допомозі сепаратистам у Західній Сахарі. Оскільки Ормузька протока тримає на собі експорт чверті газу і третини нафти, а 90% енергоносіїв до Марокко є імпортованими, Рабат змушений субсидувати пальне і боротися із дефіцитом, шукаючи альтернативні ринки закупки пального зі США, Нігерії, Іспанії й Анголи. Також із країн Затоки імпортує сірку для виробництва добрив. Кораблі з Рабату змушені огинати мис Доброї надії в ПАР, через що фрахт кораблів стає дорожчим і поставки затримуються до 2 тижнів. Але є і плюси. Оскільки в Європу кораблі рухаються також із Азії через Південну Африку, останнім логістичним вузлом до Середземного моря чи Роттердаму стає марокканський порт Танжер-Мед, найбільший порт Африки. Альтернативно, Марокко збуває добрива до США і країн Латинської Америки, а також намагається вибудовувати відносини з країнами Сахелю для виробництва добрив. Хоча не без проблем, оскільки це пряма боротьба за вплив із Алжиром, що намагається аналогічно просувати свої інтереси в Сахелі. #аналітика

Отже, темою найближчим часом буде опис поточної ситуації в країнах Близького Сходу і як на них вплинула війна між США та Іраном. На повістці денній у нас будуть: 🇲🇦 Марокко 🇩🇿 Алжир 🇱🇾 Лівія 🇪🇬 Єгипет 🇸🇦 Саудівська Аравія 🇾🇪 Ємен 🇧🇭 Бахрейн 🇰🇼 Кувейт 🇶🇦 Катар 🇦🇪 ОАЕ 🇴🇲 Оман 🇯🇴 Йорданія 🇮🇶 Ірак 🇸🇾 Сирія 🇹🇷 Туреччина 🇱🇧 Ліван 🇮🇱 Ізраїль 🇵🇸 Палестина На кожну країну виходитиме 1 пост. Stay tuned.

Потримаю опитування до кінця завтрашнього дня. І робитиму аналітику з фокусом на обраній вами темі мінімум до кінця тижня або чергової важливої новини по США та Ірану. Віддаєм голоси активніше. :D

Зараз сенс коментувати ситуацію по Ірану практично відсутній, оскільки все повернулось до статусу-кво: - США та Іран обмінюються ударами. США цілять в іранську логістику та критичну інфраструктуру. Іран же б'є по американських військових базах на Близькому Сході; - Паралельно, Іран продовжує обстрілювати кораблі в регіоні Затоки і Ормузької протоки; - Закономірно, геополітичні премії закладаються, ціни на все ростуть надалі. Бенчмарк Brent — $88, WTI — $82.49. Але оскільки розбавляти контент треба, то звертаюсь до вас, любі підписники. Я дам вам кілька тем на вибір, аби ви проголосували, про що ви хочете дізнатись, що сьогодні відбувається на Близькому Сході окрім самого Ірану. Почали!

🇺🇸🇮🇷 Трамп щойно заявив про припинення меморандуму з Іраном Ісламабадський меморандум з самого початку був вкрай хитким. Просто переговори, відсутність інструменту тиску заради збереження миру, немає юридичного закріплення. Судячи з усього, Іран вирішив ризикнути і натиснути США в контексті контролю над Ормузькою протокою. Все заради того, щоб Штати не зуміли повторити військову операцію, а прямо боялись нової блокади. Так вже вийшло, що Тегеран на офіційному рівні вважає 12 морських миль від узбережжя включно з протокою своїми територіальними водами (з шириною протоки у 21 миль та фарватером 4 миль). Керуючись Женевськими конвенціями 1958 року, Іран намагається подати "право на тимчасове перекриття своїх територіальних вод", як законне з точки зору міжнародного права. Так, в контексті цього права є чітка заборона використовувати його щодо міжнародних проток, але й тут Іран використовує юридичну лазівку, намагаючись подати як "право мирного проходу". З точки зору Тегерану, це не стосується комерційного флоту, що може фінансувати його ворогів, або ж американського військового флоту. В принципі, зараз нас чекатиме епізод продовження тиску одне на одного, тільки стратегічна перевага спостерігається в обох сторін. На тлі поховання Хаменеї може спостерігатись вища консолідованість шиїтів та зростання активності проіранських парамілітарних груп по всьому Близькому Сходу. Штати ж зуміли знову набратись сил і ймовірно дадуть карт-бланш на дії Ізраїлю на півдні Лівану з метою тиснути на "Хізбаллу" дедалі сильніше. Підкреслюється це також самітом НАТО в Анкарі, де потенційно обговорюватимуть питання безпеки на Близькому Сході та іранську загрозу. По суті, зараз ми повернулись до вихідної точки ескалації. Ціни на нафту вже відреагували — на бенчмарк "Brent" підскочили до $78 за барель, WTI до $74, в середньому скачок на 4% за пару годин. Надалі ескалація посилиться, але малоймовірно, що це буде довготривалий ефект. Продовжуємо стежити.