нотатки від Юлі 🖋️

17 серпня – день народження Кузьми ❤️💔 щороку як дорослішаю, болить все більше мабуть, мене воно ніколи не перестане боліти, бо не просто так він настільки важлива постать у моєму житті це фото давно вже у мене як оберіг, щось там писала ще меншою ці рядки, але довго не витягала його, не наважувалася. От якраз сьогодні потрапило на очі… весь день ходжу і ще відучора так стискає десь там під ребрами... ми тебе памʼятаємо, Кузьма. Завжди будемо. І ми стараємося жити за тими принципами, яких ти нас навчив. Дякую тобі за все 🫂 Я точно знаю, що ти нас бачиш і чуєш там вгорі. І допомагаєш. Точно тут гарний пост. А тут підіть на фільм про Андрія

2. відверто сьогодні після фільму про Кузьму дуже довго сиділа на лавочці. На Чернігівській, у дуже рідному для мене районі дивилася на небо, на те як класно заходить сонце, як місяць зʼявився між будинками. Кадри якось самі себе зловили давно вже в мене так не текли сльози, а тут прям легше стало. Іноді дуже хочеться просто поплакати без пояснень і причин. А в голові й десь всередині стільки питань промовлялося кудись туди, вгору про таких людей, як Кузьма. Про те, скільки вони дали людям, скільки залишили після себе і одночасно питання до себе: що можу дати я? де моє місце? як знайти себе і просто бути собою, щоб люди самі підтягнулися? не в контексті «я комусь щось маю». Просто відчуваю, що можу і хочу більше дати. Але поки. питання як та що потім ще раз подивилася навколо – люди ходили собі, ще тепло, серпень, вже ліхтарі почали світитися. І так гарно вони по прямій вишикувалися так гарно. і зрозуміла, що так мало помічаю таких вечорів. А тобто – життя. Потім випадково пролетіла пташка, хтось відповів на історію, сонечко залізло мені на ногу, поки це писала 🐞 питання досі відкриті. Я не знаю, як знайти на них відповіді. Але, схоже, коли отак просто сидиш, тіло, серце, душа самі щось тобі кажуть. І всі ті люди, яких питаєш подумки… вони високо. Тому добре чують навіть думки. саме так написалися ці пару слів. Саме так зробилися фото. І десь тут я чітко зрозуміла слова «Ти просто будь собою, а люди підтягнуться», – Кузьма ніби це так просто казав. Але щоб воно прям дійшло, треба ой як багато працювати над собою і ці слова чомусь відчулися так, ніби сказав: «Звісно, можеш, мала. Шо ти розстраюєшся» щоб дати більше – просто треба продовжувати. А далі колись озирнутися назад та зрозуміти: це було воно. Або не зрозуміти. Скажуть інші ціна таких думок і такої вразливості для мене висока. Іноді аж зависока. Але чи могла б я бути іншою, спираючись на все вже пройдене, на те, на чому виросла, що слухала? та ні. починаю розуміти вже не теоретично, а на практиці, що цей світ взагалі не такий простий. Але, можливо, саме в його складності і є вся суть. щаслива, що сьогодні потрапила на цей фільм. І щаслива, що народилася саме у своїй країні – з такими людьми, з такими постатями, які сформували мене ❤️

1. поки не забула – зі вчора ❤️‍🔥

такий вечір був сьогодні 💔❤️‍🔥 життя в своєму репертуарі: спочатку купа проблем, нема часу, сил, треба багато всього зробити… А потім один вечір, який моментально лікує. Хоч і так само з роботою та тими самими незакритими питаннями але зовсім випадково потрапила на концерт, бо мене оточують найкращі люди, які знають, що я це обожнюю найбільше. І все якось склалося: час гарно зібратися (прям як раз на сотню років)), сестра поруч, а завтра ще й її день народження ❤️ тому, якщо у вас десь щось не так і здається, що просвіту не буде – буде)) Хай навіть на пару годин, але буде. Навіть зараз як казала сьогодні Клавдія: «Якщо у вас опускаються руки, то тільки, щоб зірвати квіточку» 🌸 потім ще кину відео і фотки якісь. В інсту точно. Вже ніби знімаю якийсь маленький фільм літа та життя і дуже радію, коли комусь щось та й відгукується десь 🫶 хоч там не завжди приємне, бо маєм реалії, але є і таке як сьогодні)

🫶сьогодні сиділи з сестрою, згадували купу приємних моментів з минулого я дуже люблю розповідати як люблю свою сімʼю, але не дуже люблю ділитися таким особистим. Проте це залишу тут сьогодні) особливо вдячна батькам за брата й сестру. І за те, що так нас виховали, що ми все життя були поруч і стали одне одному найближчими людьми ❤️ тепер нам навіть не треба багато слів – одного погляду, бува, досить, щоб зрозуміти що треба прям зараз) якщо у вашому житті є такі люди – цінуйте їх, будь ласка. І цінуйте моменти. Вони дуже швидко минають подумали завтра купити блокнота, записати туди частину наших спогадів. Багато чого вже просто не памʼятається, а фотографій замало (я, між іншим, ще застала дитинство без телефонів!)) а ще записали дооовге відео на майбутнє. Бо давно мені взагалі подобається таке фільмувати – залишати собі маленькі шматочки життя. Може, колись навіть придумаю, що з усім цим зробити. Мрія є, а поки хай поки буде архівом бо стирається багато в памʼяті, на жаль, а деякі моменти так хочеться зберегти 💔 тому я так багато фоткаю, знімаю, пишу, колись малювала щось в щоденники ще, може, повернусь. Хоча цей канал, мабуть, теж якась його частинка, тільки більш відкрита *до речі, та, я вирішила частіше кидати сюди щось цікаве)) А то чого ж ви підписані) Цей канал завжди був про щось особливе. Я з ним виросла й росту далі – а тобто разом із вами) Тому заслужили, щоб я ділилася. А мені й ховати нема чого 🤍

люблю я таку урбаністику і нічо з собою не зроблю 💔 село теж люблю, але і без міста не можу. Все ж всюди є свої плюси та мінуси) а ще висновок за день: (…) Найчистіша душа незрадлива, Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. свята класика Симоненка словом, вже осінь в повітрі, більше роздумів зʼявляється, трохи суму. Але одночасно бажання довше побути на вулиці, бо свіжо, гарно, якось особливо. Бажання попити чаю ввечері і вкритися пледом на ніч хоча, окей, я ще не прощаюся з літом. Ні в якому разі! 🌻

Психологічне здоровʼя вбиває мистецтво. Звучить дивно, але разом з тим усе найкраще і найзахоплюєче в світі було створено в період, коли людина була абсолютно не в нормі. Історії Фредді Меркурі, Майкла Джексона, Елтона Джона і інших «музичних Богів» завжди тримаються на «Великому Роздраї». Навіть після психолога не болить менше, але вчишся з цим жити. Тим не менш, є випадки коли люди в стані спокою створювали «історичні речі», але це був не спокій, а точка де «найменше болить». Впевнений, що митцем може бути тільки людина хвора від природи. Не обов’язково це видно, не обов’язково це «кричуще», але, нажаль, обовʼязково. Музиканти, письменники, художники, які увійшли в історію в 95% випадків були «дивними». Бо не такі як усі. Їх мозок працював інакше і їх контакт зі світом був на іншому рівні свідомості. І так, за це платиш психічними розладами. І ось вибір, який не дається, але якщо б… Вам запропонували бути генієм в чомусь, але при цьому бути супер-дивним (депресивні розлади, неконтрольовані перепади настрою, дивні сексуальні уподобання), чи просто бути звичайною людиною… і так, без будь-яких гарантій на те що ваша дивакувата натура зробить з вас історичну постать… Що б ви обрали?

1. красиво зловила 💔 2. важливі новини: у світі сонячне затемнення, Гугл підготувався 🌒 3-4. йшов 3 день (чи який) роботи по багаато годин і десь, може, 33 майже щоденних шахедних атак у нас по району. Знову фігові наслідки та взагалі багато шо не добре але рятує чай, печиво і трохи посидіти в спокої поки спина болить 🍪 Хоч і з телефоном, бо робота, але най буде) а взагалі йдіть киньте донат пліз. Бо, правда, не дуже новини всюди… Дуже хіба треба донати

18 годин залишилося і 1600 підписів… 🙏💔 підпишіть, поширте, будь ласка. Це дуже важливо для родини і заслужено

🇺🇦Броварчани, підтримаймо петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) нашому земляку, старшому солдату Механікову Сергію Васильовичу Залишилося всього 3 дні, щоб зібрати необхідну кількість підписів! Сергій Механіков – броварчанин, воїн, який із юних років був хоробрим, справедливим та відданим Україні. Ще у 15 років брав участь у Революції Гідності. У 19 років проходив службу в Силах спеціальних операцій України, де виконував бойові завданнях у зоні АТО. З початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини у складі 43-ї окремої артилерійської бригади, де став одним із найкращих навідників самохідної артилерійської установки «Піон». 25 жовтня 2024 року Сергій загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, до останнього подиху боронячи Україну, її свободу та незалежність. У Сергія залишилася дружина та родина, для яких важливо зберегти світлу пам’ять про Сергія, його мужність, подвиг і відданість Україні. 🙏🏼Просимо підтримати петицію та віддати свій голос за гідне вшанування пам’яті Героя ❤️‍🩹 🔗 https://petition.president.gov.ua/petition/264450