Горіха Зерня

Україна входить у, можливо, найважчу осінь за всі роки Незалежності. ​І найбільша небезпека цієї осені — не лише те, що робитиме ворог. Найбільша небезпека — зустріти його удари державою, яка неспроможна. Ми входимо в осінь без Міністра оборони, без очільника Служби безпеки, без Міністра закордонних справ. Тому що монобільшість не завершила формування влади — і пішла на місячну перерву. Тому що влада не чує людей на вулиці. ​На жаль, війна на канікули не пішла. Після російських ударів по складах і торговельній інфраструктурі в окремих містах виникають перебої з постачанням. Логістичний центр — це інфраструктура національної безпеки, а підприємець, який платить зарплату і податки, — людина, яка утримує армію, яка захищає Україну. ​Хочу сказати уряду дуже просту річ: під час війни бізнесу від держави потрібні не перевіряльники і додаткові перевірки на сплату податків. Йому потрібен захист: ​Страхування воєнних ризиків. ​Доступ до фінансування. ​Захист критичної логістики. ​Мораторій на безглузді перевірки і силовий тиск силовиків. ​Підтримка експорту. ​Механізми швидкого відновлення підприємств після російських атак. ​Наша команда цей місяць не відпочивала: ми зустрічалися з підприємцями, військовими, виробниками, громадами, експертами. ​Ми приходимо до парламенту не з черговим списком того, що влада зробила неправильно. Ми приходимо з планом дій — компетентним і ефективним. ​ Восени 2026 року країні потрібен не ще один серіальний сезон з яскравими спецефектами. Країні потрібен план виживання. ​Перше — захист життя людей. Два роки закон про укриття, який розробила «Європейська Солідарність», навіть не виносили на розгляд Ради. Зараз кожна громада повинна отримати чіткий стандарт стійкості: укриття, резервне живлення, вода, тепло, зв’язок, водовідведення, запаси, альтернативна логістика. Кожна гривня з цих 40 мільярдів, передбачених на плани стійкості, має бути під публічним контролем. ​ ​Друге — Армія. ​Ми вимагаємо негайно повернути 40 мільярдів гривень, на які були скорочені закупівлі озброєння. ​І потрібна нова мотиваційна модель служби: зрозумілі строки, ротації, зростання оплати залежно від тривалості служби, стартовий пакет мобілізованого і реальні сучасні і адекватні соціальні гарантії. ​Третє — технології. Технологія, яка довела ефективність на фронті, повинна мати прискорений маршрут: випробування — кодифікація — контракт — масштабування. У визначений строк. І в це треба інвестувати частину оборонного бюджету, аби розробити технологічні переваги. ​Але це можливо без «своїх» виробників. Без штучно створених монополій. ​Четверте — бізнес і економіка. «Європейська Солідарність» пропонує пакет економічної стійкості: ​Страхування воєнних ризиків. ​Доступне фінансування відновлення після атак. ​Мораторій на силовий тиск і безпідставні перевірки. І без вас важко. ​Захист логістичних вузлів і критичних складів. ​Програми підтримки експорту. Аграрний експорт, порівняно з минулим роком, вже впав на 57%. ​І головне — передбачувані правила. ​П’яте — зима. ​Уряд має вже зараз представити парламенту карту енергетичної стійкості країни. ​Шосте — Європа. Європейська інтеграція — це наш шанс як на відновлення так і на нашу безпеку після війни. ​Потрібно виконати пакет Качки–Кос: верховенство права, перезавантаження ДБР, Держфінмоніторинг, незалежність і посилення НАБУ та САП. ​І нарешті — відповідальність уряду. Премʼєр-міністр має щоквартально звітувати про виконання програми у ВР. А уряд і парламентські фракції повинні працювати регулярно. ​І окремою державною ціллю має стати підготовка країни до можливого припинення вогню. ​«Європейська Солідарність» готова підтримувати кожне рішення, яке дає більше зброї армії, більше можливостей українському виробнику, більше захисту бізнесу, більше незалежності правосуддю і швидше веде Україну до Європейського Союзу. ​І ми не дамо голосів за корупцію, нові шлагбауми для підприємців, чиновницьку сваволю чи чергові бюджетні атракціони популізму. ​Осінь уже починається. Зима прийде. Діяти треба негайно! 📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter

Треба відписатися від усіх груп з продажу нерухомості. Нема сил мені бачити ці оголошення. Як на мене, мародерство під час війни має різні форми, і це одна з них. Масово виставляються руїни, на які ще два-три роки тому ніхто б і не глянув. З розрахунку, що куплять люди в безвиході, яким нема де прихилитися.

Донька розповідає кумедну історію про те, як вона намагалася попередити румунських водіїв, що тією дорогою їхати не можна, автобус застрягне. Ну бо їй написав про це готель і попросив донести інформацію до водіїв. І як вони відмахнулися, впевнено повернули куди не слід і звісно ж застрягли. "Хто ж знав", потім сказали представнику готелю. Це так знайомо. Добре, що донька не розгубилася і не здивувалася. Бо чому? Бо тому що бачить, як будується мама :) Для певної досить великої категорії чоловіків слово жінки взагалі не має сенсу, це фоновий шум. У мене від закочування очей скоро очні яблука завернуться всередину голови. "Вам пояснити як воно є чи простими словами?" А йдеться всього лише про теплопровідність, але подається так, ніби переді мною носій сакральних таємниць. Я і раніше на це не велася, а тепер ми з чатом жпт оновили мої знання зі шкільної фізики і чудово в усьому розібралися, півгодини часу на все пішло. З жінками набагато легше. Заїхала у садовий відділ Епіцентру, тицьнула консультантці фотку з хворим листком, вона розвернулася, тут же набрала пакетиків для бакової суміші, розклала по купках що коли робити, і ми розійшлися. Все зайняло хвилин п'ять, не більше. Коли я з цим питанням спробувала написати одному експерту, отримала цілу купу зверхніх повчань і нуль користі.

Колись за безцінь купила фрагмент старої вишивки. Такі вишиті картини колись прикрашали будинки у нас на Сумщині. Мені вона дісталася вся пошматована, з дірками, дуже брудна. Відновила що змогла, вставила у простенькі дерев'яні рамки, буде декор у новому будинку. Щоправда, до декору там безкінечно довго ще, але ніхто не забороняє мріяти.

Отже, сьогодні ми з Видавництво Білка були у Білій Церкві. Там проводився "книгообмін" - маленьке книжкове свято, коли містяни могли прийти і обмінятися книжками. Організатори запросили нас як гостей і дозволили не мінятися книгами, а продавати :) А також ми розповідали про видавництво і свою творчість. Виступала Ірина Білоцерковська , Євген Шибалов , Андрій Кириченко, ну і я. Ми відразу втекли від сцени у холодок, бо на тій площі можна було спектися. А так ми прекрасно поговорили з читачами, благо, звук був дуже хорошим, я таких чутливих мікрофонів ще не бачила. Жодної миті не пошкодувала, що приїхала у Білу Церкву. Шкода тільки, що захід не можна було нормально рекламувати: військова адміністрація просить не анонсувати події і не вказувати час і місце в афішах. Ще раз повторюся, що українська книга - це пріоритетна ціль для росіян. Сьогоднішній удар по книжковому ринку на Почайній тому підтвердження. Ці удари мають свої наслідки, ряд книгарень уже закривається. І тим більшої підтримки потребують ті, хто лишається у цьому бізнесі. Тому я вдячна всім, хто купує наші паперові книги. Ви одночасно розвантажуєте склади і даєте можливість видавництву триматися на плаву.

Не можу відірватися від фоток, які скидають доньки. Вони зараз у румунських Карпатах, а точніше - попхалися на Трансфагараш, до снігу і ведмедів. І справа навіть не в тому, що це я колись прочитала про цей серпантин і потягла туди дітей. Ми бачили цих ведмедів, ще коли вони не діставали до вікна автівки. (Бачили також і потім, коли воно виросло і втикнуло пащу у вікно. Ні, більше не хочу :) ) Справа у форматі поїздки. У Марія Воротило є підлітковий туристичний клуб з історичним і краєзнавчим ухилом, "Історичний двіж". І от уже є випускники клубу, які закінчили школу, стали студентами і переросли граничний вік учасників. Як ті ведмежата :) Але не захотіли розлучатися з друзями і своєю вчителькою. Так у них з'явився Молодіжний двіж. І оскільки вся молодіжка тепер з дорослими паспортами, вони тепер можуть їздити за кордон. Наскільки я знаю, у планах вся Європа. Особисто я б радила піти дорогою св. Якова. Бо молоді, здорові, енергійні, коли як не зараз? Ну і логічним продовженням цього всього став Дорослий двіж. Тому що батьки сказали, що вони теж так хочуть. Їм теж потрібні друзі, уявляєте? І не сидіти на місці, і ходити своїми ногами, трогати руками, слухати щось цікаве. Їсти з вогню, зрештою. Буквально за кілька днів стартує така пригода для дорослих, у кінці якої підключуся і я. Дитина попросила провести зустріч із учасниками Двіжа та просто читачами у замку Шувалових у Тальному 30 серпня. Як можна їм відмовити? Тим більше, я не була у Тальному, відколи написала свій "Принцип втручання". Даруйте за рекламу, але я просто не в силах не милуватися цими дітьми, цими людьми та їхніми ідеями. Долучайтеся, посилання у коментарях

Ця людина здійснила подвиг. Владислав Польський, командир штурмової роти 475-го полку «Code 9.2». Зверніть увагу на посаду. Це важливо. Двоє штурмовиків полку провели успішну атаку ворожих позицій. Але пізніше їх самих атакували дрони «Молнія». Обидва бійця отримують серйозні поранення За хлопцями їде НРК. Під час евакуації робота атакує FPV, і платформа з нерухомими бійцями залишається, як на долоні. Їх може добити наступний дрон. На КСП думають, що робити. Як евакуювати бійців з відкритої місцевості під ворожим вогнем! І в цей момент аеророзвідка фіксує на дорозі пікап, що мчить в бік поранених. Виявилося, що комроти Владислав Польський, навіть не вдягнувши «бронік», стрибнув в автівку і несеться на порятунок. Ризикуючи життям, Владислав підскочив до підбитого НРК, самотужки перевантажив бійців і вивіз до своїх. Врятував. Командира 475-го ОШП «Флінта» запитують, чому його люди йдуть на штурм тоді, коли інші відмовляються. Відповідь на відео: тому бійці знають, що їхні командири не відсижуються за спинами солдатів, а готові зробити все, щоб врятувати людей. Комроти Польський має отримати звання Героя.

Той момент, коли твоє Видавництво Білка знає тебе як облуплену :) Сьогодні о 14.00 матиму презентацію у Білій Церкві. Організатори повинні були якось запрошувати людей телефоном. Я не зовсім розумію, як це можливо зробити без афіші та сторінки події у соцмережах. Але це нові обставини, у яких доведеться працювати усім, а не лише письменникам. Тож моє запрошення стосується місцевих жителів, які мають бути в курсі, де у них сьогодні проходять зустрічі з авторами.

Видавництво "Капібара" видало справжню книгу про магію, "Магічний путівник" від Anna Amargo та Oles Barleeg. І я сьогодні ходила на презентацію цієї книги і слухала одного зі співавторів, пана Олеся. А тепер давайте без закочування очей :) я розповім, чому це важливо. Не кажучи про сам текст, який дуже образний, метафоричний, цілісний. Це дивовижна проза. Так от, попри художні якості самої книги. Ми всі знаємо, що росіяни лізуть в усі щілини і впливають на український культурний та інформаційний простір усіма доступними засобами. Донедавна сфера езотерики була їхньою вотчиною. Українські ефіри, соцмережі буквально затопили гуру, маги, відьми та екстрасенси, пов'язані з росією. Ідеться не про сотні, а про тисячі імен, які без вихідних і перерв несли в голови українцям свій порядок денний. І це не тільки передбачення, гороскопи, розклади і все таке. Це також псевдо-традиційні "родові" обряди, якісь "слов'янські" пантеони, якісь дикі традиції, які "іспакон вєков" були "на Русі", весь цей "борщ із барщєвіка". Боротися з цим надзвичайно складно. З нашого боку, звісно, постали мольфари і характерники, але цього мало. Я не так давно і не так пильно стежу за цією сферою, можу помилятися. Але мені здається, Олесь із Анною були першими магами, або одними з перших, хто чітко і голосно заявили: обряди російською мовою більше не працюють, їх не чують сили, до яких звертаються росіяни. І ще багато чого: про Дух держави, нашої і їхньої. Про фальш і порожні претензії російських езотериків. Про те, чому їхня церква втратила голос. І ось ця невелика книга кишенькового формату, що відкриває "магічну" серію, насправді дуже важлива у цій боротьбі. Я дякую авторам, дякую нашим видавцям за сміливість і за послідовну позицію. Вони витісняють росіян з усіх полиць, до яких тільки можуть дотягнутися.

Друзі, починаємо вихідні з прекрасної новини. Ми закрили банку на машину, зібравши 345 тис. Відразу запускаються інші процеси, представники фонду вирушають за машиною, і найближчим часом вона буде доставлена хлопцям. Від військових вам велика вдячність і ось це святкове відео. У кадрі саме ті бійці, для яких буде придбана ця автівка. Після возз'єднання з самою машиною запишуть окреме відео, звичайно :) Я сердечно дякую усім, хто долучився до цього збору. Ви неймовірні, відповідальні люди. Я щаслива від того, що у мене такі читачі. Дякую за ваш внесок у спільну перемогу.

У коментарях покладу відео, де людина так хвалить мою Шептуху, що мені аж ніяково. І вкотре для себе переконуюся: мовчанка довкола жіночого досвіду була такою обложною і тривалою, що кожна спроба якось це проговорити знаходить шалений відгук. Я щаслива, що іноді мені це вдається. І ще більше щаслива, що ніхто не бачить, якою ціною :) Відправила дітей куди змогла, лишилася вдома одна і ходжу, розмовляю сама з собою. Тобто таке враження складається, якщо збоку дивитися. Насправді я проговорюю діалоги своїх героїв, які вже стали такими реальними, що потроху витісняють справжню реальність. Тижні перед появою нової книги найважчі, один в один як останні тижні перед пологами, коли ми вже не тут, але ще не там. Ну і нагадую, що Доцю і Шептуху з авторським автографом можна придбати у мене без націнки. Кому потрібно, пишіть у приват на фейсбуці.

Мені здається, моє покоління одночасно і зіпсувала, і врятувала фраза "маємо те, що маємо". Ми не привчені відмовлятися від напів-хорошого і вимагати для себе ідеальне. Якось так вийшло, що вимагають більше у нас. Але водночас ми відштовхаємося від зовсім поганого і починаємо ворушитися там, де більш вибагливі просто б закам'яніли. Будуємо з гівна і палок, потім перебудовуємо, а потім дивись - і є де жити. Перешиваємо секонд, гуглимо самі собі ліки і діагнози, беремо підробітки, полюємо за знижками... Але діти нагодовані і звезені на море. Наше волонтерство - з тієї самої категорії. Ну скажіть, хіба це нормально, коли військові не мають машини, щоб виїхати на позицію, з якої вони збивають безпілотники. І звертаються з цим не до своєї тилової служби, а до цивільної письменниці і її читачів. І якось так виходить, що ми закриємо цю потребу швидше, ніж держава. Друзі, ось вам нове відео від наших хлопців. Збивають. На банці у нас уже 270 тис. Допоможіть нарешті закрити збір, хай збивають іще більше.

У співачки Ольги Полякової уже багато років є політичні амбіції. Іще у 2019 році вона оголошувала, що іде у політику, і з цією метою створює "жіночу партію", у якій будуть тільки жінки. Цей проект не був реалізований не через брак амбіцій або фінансів, а через брак політичного життя. Як відомо, після місцевих виборів 2020 року у нас більше не проводяться вибори, політична конкуренція і загалом змагальність ідей і програм знищені. Не знаю, що трапилося зараз. Чи то ожили фантомні сподівання на проведення виборів, чи просто хтось промацує грунт. В Україні величезний пласт потенційних виборців не має свого ідеологічного лідера. Вони буквально лежать під ногами і просять, щоб їх хтось підібрав. Звісно ж, я маю на увазі втомлених від війни. У 2019 році від великої втоми вони проголосували за Зеленського. Попри те, що війни у більшості не чули і не бачили. Літали собі спокійно у відпустки з українських аеродромів. Каталися у Крим, хто хотів. Шастали на окуповані території Донеччини і Луганщини і назад. Отримали безвіз на блюдечку, роботи було хоч залийся, машини поміняли і не по одному разу, будувалися... Ні про яку примусову мобілізацію навіть не чули - коротше, страждали страшне. І від цього нестерпного болю обрали президентом коміка, щоб він їх веселив. Комік веселить як може, але довіру свого електорального ядра втратив. Є вірогідність, що персонально за нього ті самі виборці вдруге не проголосують. Тому зараз триває кастинг на такого самого, тільки іншого - ну або іншу. Шматок пирога такий великий, що навіть Полякова сподівається щось відкусити. Чекайте, ми іще побачимо і боксерів, і тенісистів, і футбол підтягнеться... А також блогери, ютубери та інші лідери думок. Є незадоволений попит, буде і пропозиція.

У серпні у мене буде дві події у Київській області, але з міркувань безпеки не можна оголошувати ні місто, ні місце, ні час. Організатори будуть запрошувати людей телефоном. Тож якщо вам подзвонять, не дивуйтеся. Насправді це питання часу, коли на Київщині заборонять зібрання більше трьох. Будемо жити як при ковіді. Щодо Києва я взагалі мовчу. Як на мене, концерти і фестивалі зараз - дуже небезпечна затія. І не треба закидати, що у рекламі не вказується час і локація, значить все добре. По перше, вказується. По друге, яким чином можна засекретити подію, на яку продано кілька тисяч квитків? Але бог з ними з фестивалями. Бути там чи не бути - свідоме рішення дорослих людей, які зважують ризики. У нас навчальний рік через три тижні починається. Засікаємо приліт балістики після оголошення тривоги і дивимось на карту. Скільки часу займає підняти дітей, вивести з класів і опустити в укриття. Або добігти до станції метро, тому що досі у нас школи користуються метром як укриттям. От з цього питання потрібне вольове рішення місцевої цивільної та військової адміністрації. Я, як мама школяра, хотіла б знати, що у нас із безпекою дітей і навчальних закладів.

Друзі, до закриття нашого збору лишилося 100 тис грн. Нагадую, ми збираємо на пікап хлопцям, які збивають великі дрони, що летять на Дніпро та інші південні міста. Наша мета - зробити так, щоб ця конкретна вогнева група стала ще й мобільною групою. Бо поки що вони з усім обладнанням висуваються на місце чергування пішки, все несуть на собі. Підрозділ нещодавно сформований, вони не встигли обрости майном. Додаю відео, яке вони мені надіслали на початку місяця. Там видно момент збиття, подивіться, позитивний настрій.

"Внаслідок атаки балістики на Київ - дві вирви на території дитячої лікарні". Ми ж розуміємо, що росіяни наводилися не на територію, а на саму лікарню. Де у цей час були діти, матері і лікарі. Подвійний удар був такої сили, що за кілька кілометрів звідти, у мене вдома, знесло зі столу чашку з чаєм. Дуже невдало, якраз на ноги малій, і ми ще метушилися з холодним душем і гелем алое. Але звісно ж, це не йде ні у яке порівняння з тим, що пережили діти у тому стаціонарі. Росіяни свідомо намагаються повторити Охматдит та інші масові трагедії. У цей час президент України Зеленський робить дві речі: оголошує росіянам, що нам нічим збивати балістику, і особливо нічим це робити у Києві. І звільняє міністра оборони, передаючи його функції виконувачу обов'язків. Рада на канікулах, Уряд борсається у тоннах договорів і документів, які треба перечитати після попередників, сам Зеленський десь на Балканах встиг посварити нас із Косово, бо день без скандалу - марно прожитий день. Ми ламаємо списи довкола того, проводити фестивалі у Києві чи ні, ходити на фестивалі чи ні. Щоб не розслаблялися, нам вкидають теми для срачів по графіку: то мобілізація багатодітних, то мобілізація жінок... Я б сама із задоволенням усе це обговорила, але після відповіді на питання: Зеленський, де ракети?

Ну і тільки вдома змогла поплакати, бо на людях це неможливо. Ми зустрічалися наживо тільки раз, у Слов'янську, на презентації моєї книги. Але ця зустріч лишилася у пам'яті на все життя. Після нашої розмови я по новому подивитася і на Слов'янськ, і на Донеччину, і на людей, які там живуть і воюють. Хоча до того мені здавалося, що все там знаю. Невимовна втрата для України, для світу живих і світу мертвих. І якщо є надія на посмертя, то воно має бути добрим до свого хранителя і провідника. Вічна пам'ять.

Поверталася до Києва у вагоні з групою дітей. Десятирічки їздили до Львова. Це такий кайф. Лежиш і думаєш - боже мій, яка насолода, у них є свої вчительки, тому це не моя проблема :) Насправді дуже прикольні дівчата, але їх було більше трьох, розумієте? А вдома що, вдома готуємося до чергової ночі. Я радію, що вже з донькою, бо цей час вона лишалася сама, а я собі місця не знаходила. Як же тут добре. При тому, що я люблю всю Україну, тільки у Києві вмикається якийсь внутрішній автопілот, і я все роблю на повному розслабленні. Оте відчуття як у себе у квартирі, коли навіть світла не треба вмикати, навпомацки кожну річ знаєш. Так і тут, виходиш на перон і видихаєш із полегшенням. Ми наркомани свого Міста, без нього у нас ломка.

У нас важлива новина! Спільно із партнерами Видавництво «Ранок» оголошуємо про передзамовлення українського перекладу книги Річарда Овендена «Спалення книг. Історія навмисного нищення знань». Вихід книги символічно збігся з одним із найтрагічніших епізодів сучасної історії українського книговидання. У серпні російська атака знищила склад Видавництво «Ранок» — понад 8 мільйонів примірників книг. Росія продовжує робити те, про що написана ця книга, — знищувати знання, пам'ять і культуру. Спеціально для українського видання ми підготували передмову, присвячену війні росії проти української культури. У ній зібрані історії українських бібліотекарів, які під обстрілами рятували книжкові фонди, відновлювали бібліотеки після окупації та доводили, що навіть під час війни книга залишається символом свободи, пам'яті й людської гідності. 👉Посилання на передзамовлення. Видання здійснено в межах спільного благодійного проєкту Благодійного фонду «Бібліотечна країна», видавництва «Ранок» та за підтримки автора книги Річарда Овендена, директора Бодліанської бібліотеки Оксфордського університету. Частина накладу буде безкоштовно передана бібліотекам України. Переклад книги з англійської на українську зробила Тамара Горіха Зерня. Науковим редактором українського видання став Олександр Алфьоров. Літературним редактором книги стала Оксана Левицька. Передмову до українського видання написала Люсьєна Шум. Замовляючи цю книгу, ви допомагаєте поширювати правду про злочини росії проти української культури, підтримуєте збереження культурної пам’яті України та висловлюєте солідарність із бібліотекарями, які навіть під час війни продовжують берегти знання, книги й нашу спільну спадщину. 👉Детальніше про книгу. #бібліотечнакраїна #бібліотеки