Тимчасово без назви 📚

Почала читати «Три літа» Маргарити Ліберакі🌟 Це така сонячна, легка і неспішна історія про трьох сестер та їх юність у грецьких пейзажах. Зрозуміла, що треба читати біля води, або на відпочинку, щоб відчути цей неспішний вайб: Усе було досконалим та меланхолійним Останнім часом жаби збожеволіли. Ті, що живуть в очереті, на Весняному проспекті навпроти будинку лікаря Паригоріса, починають першими. Проходиш повз і бачиш, що звідти витікає великий струмок, що спускається від Кефаларі, аби полити сади, і дзюрчання води, її смак, її колір, що має тисячу відтінків, їх пʼянить. Інші жаби чують і відповідають. Відповідають і наші: спочатку рідко й стримано, а з часом частіше, поки не видадуть звук, який огортає весь сад, наче нічне вбрання. Їхній голос безбарвний, як спокій, а іноді - несамовито божевільний, що межує з на-падом. Однак стара жаба своїм хрипким голосом задає кумедний тон усьому цьому. На щастя. Ми в такий час із сестрами рахуємо зорі й дозволяємо місячному світлу лягати на наше волосся. Ті неділі залишаться в моїй памʼяті недоторканими, такими, якими я їх прожила. Жодна деталь не забудеться. Ми наближалися до світу моря. Ми, які жили серед мурах, ящірок і жаб, завмирали перед хвилями. Дозволяли крабам встромляти свої клешні у власну плоть, щоб морська вода змішувалася з нашою кровʼю. І рибам торкатися наших тіл, щоб відчути, наскільки вони холодні. І бажали, щоб нам на шляху трапився вир, який би дав нам насолоду смерті, але без того, щоб ми насправді померли.

Ну що, книголюби! Зі святом всіх нас! Нехай завжди буде час і місце для хорошої книги 📖 P.S. фото зробила вчора у парку, пані сиділа і так вайбово читала під дощем 💫

📘«Хай зоре плуг твій кістки померлих» ✍️ Ольга Токарчук В-во Темпора Люблю оповідки від старих буркотунів 👵 Яніна Душейко – стара пані, яка живе у віддаленому поселені на 8 хат, більшість з яких пустують. Життя склалось так, що вона залишилась самотньою і стала дивакуватою. Займається астрологією, під неї підлаштовує свої Теорії, помилки і дивацтва. Вона хворіє, не до кінця відомо на що, але читач може здогадатися, що це серйозно. Люди навколо вважають її якщо не аутсайдеркою, то варʼяткою. На Плоскогірʼї, у цьому мало заселеному регіоні Клодзької долини, де живе Яніна починають відбуватись вбивства. Першим помер її сусід-браконьєр, далі ще декілька чоловіків. Пані Душейко всіх переконує (і в першу чергу поліцію), що це звірі нарешті вирішили помститься за полювання. Перед нами розгортається розслідування, події якого Яніна нам оповідає. Разом з нею за всім спостерігають друзі, які несподівано зʼявились у її житті: сусід і старий дивак з тестороновим аутизмом Потороч, колишній учень, а зараз дрібний службовець і перекладач Блейка - Дисько та молода дівчина, продавчиня в секонд-хенді Добра Звістка. Цей твір на відміну від «Бігунів» та «Дім дня, дім ночі» має просту лінійну форму, значно менш концентрований та рефлексивний, написаний у жанрі детективу, і на початку, я думала, що це буде щось слабше і не таке цікаве для мене. Але-але, це досі моя улюблена авторка з впізнаваним магічним (богічним) стилем. Тут цікаве про переклади Блейка, про вразливість та незахищеність окремих верств, і про гнів як реакцію на безпорадність/безсилля, і про співчуття та підтримку. Якщо коротко: це трагікомічний роман (де багато гіркого, чорного гумору над сучасним розподілом влади і «етикою сильнішого») про невдах, які хочуть (і можуть) за себе постояти. #тбн_відгук #книжковийвідгук

Торг з собою пройшов успішно і я додала «Три літа» Маргарити Ліберакі до серпневих планів. Тим паче, таким чином закрию гештальт з підтримкою women in translation в цьому місяці (тут Олена гарно все розповіла) Така ось краса виходить 😇 Запитаєте чи сильно…

Торг з собою пройшов успішно і я додала «Три літа» Маргарити Ліберакі до серпневих планів. Тим паче, таким чином закрию гештальт з підтримкою women in translation в цьому місяці (тут Олена гарно все розповіла) Така ось краса виходить 😇 Запитаєте чи сильно я в себе повірила: звісно, але вже як буде 🤭

Прочитала вже половину «Хай зоре плуг твій кістки померлих» Ольги Токарчук, а ще не ділилась цитатами. Виправляюсь, тому що виділяю я тут багатенько. Мені завжди здавалося, що стопи — найінтимніша й найособистіша частина тіла, а зовсім не геніталії, серце чи навіть мозок, органи, що не мають особливого значення, але дуже переоцінені. Це в стопах накопичується усе знання про Людину, туди з тіла стікає вся суть того, ким ми насправді є і як ставимося до землі. У доторку до землі, у місці її зіткнення з тілом і є вся таємниця — що ми збудовані з елементів матерії і водночас чужі їй, відокремлені. Стопи — це наші розʼєми для підключення. І тепер ці голі стопи були для мене доказом того, що він мав інше походження. Він не міг бути Людиною. Яке марнування креативності — ці офіційні імена й прізвища. Вічно їх забуваєш, вони такі банальні й відірвані від людини, що нічим її не нагадують. Ще й у кожного покоління своя мода — усіх нараз звати Малґожата, Патрик чи — боже збав — Яніна. Тому я намагаюся ніколи не вживати імен і прізвищ, а радше означення, що самі спадають на думку, коли на колось дивишерше. Я впевнена, що це найкраший спосіб використання мови, не те що жонглювання словами зі стертими значеннями. …Я вважаю, що кожен із нас бачить іншу Людину по-своєму, тож має право дати їй таке імʼя, яке вважає доречним і підхожим. Так ми стаємо багатоіменними. Носимо стільки імен, скільки взаємин будуємо з людьми. Бо найкращі розмови - із собою. Принаймні обходиться без суперечок. …смуток — це важливе слово у визначенні світу. Воно лежить в основі всього, це пʼята стихія, квінтесенція.. Іноді мені здається, що насправді я вся складаюсь із самих лише симптомів хвороби, що я фантом, створений із болю. Коли мені важко знайти собі місце, я уявляю, що на животі, від шиї до промежини, у мене є замок-блискавка і що я поволі його розстібаю, згори вниз. І потім дістаю руки з рук, а ноги з ніг і витягаю голову з голови. Вибираюся з власного тіла, а воно спадає з мене, як старий одяг. Я дрібніша й делікатніша, майже прозора. Моє тіло — як у Медузи: біле, молочне, фосфоресцентне.

Думаю на честь пʼятниці можна і меми запостити.

Цей день настав. На полицях закінчилось місце (після того як я свої подарунки розпихала) і тому було прийняте стратегічне рішення, що дашок стелажа – це теж полиця 😁 Вирішила відсилити туди непрочитані товстунці. Подумалось,що лише цих книг мені на рік стане)) Розповідайте що читали чи плануєте читати з цього нагромадження?

Ми чи не ми? 📖 «Доктор Качіоні» Галина Журба

Вінницьке товариство, запрошую на зустріч Vivat Classics Book Club. У серпні читаємо мелодраматичну та захопливу історію «Доктор Качіоні» Галини Журби. 📅 Коли: 16 серпня, 13:00 📍 Де: пекарня «Bushe», вул. Зодчих, 32 💭Приєднуйтесь до чату, щоб знати більше деталей та отримати промокод на купівлю книги. Я вже почала читати і мені дуже подобається, тому чекатиму на обговорення😌

🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️ ⏺ «Кечпенні» Чарлі Гʼюстон ⏺«Жінка в пісках» Кобо Абе ⏺«Серце пітьми» Джозеф Конрад ⏺«Божої вам ласка, містере Роузвотере» Курт Воннеґут ⏺«Хто ти такий?» Артем Чех ⏺«Маг» Джон Фаулз Читацький липень вийшов класний. Книги були по настрою і стилістично дуже різні, тим не менш у всіх 4,5-5⭐️ Показуйте, що ви начитали 🙂