on victoria’s mind today

Хтось: правих жінок не існує! Книги в бібліотеці подруги:

Приїжджає Семен і питає вас: А ти шо не чула про Тагора ніколи? Це ж культовий бенгальський поет Ваша реакція?

Зустрілися якось два представника креативного культурного класу на телеміст Харків <-> Київ @thousandfacednobody

По поводу случившегося в Испании можно написать много дежурных слов, но все это будет лишь очередным пережевыванием очевидного. Лучше, чем Джером, все равно не скажешь: https://youtu.be/S-0rF1HJL2U?si=1OamXriR3CoveOON И да, Джером не был бы мастером, если бы не обозначил саму суть проблемы: Европа не способна решить проблему миграции, потому что сама сегодня не понимает, чем она сама является. Теряя свой цивилизационный нерв, ты неизбежно будешь пожран другой цивилизацией. Гуманизм — важное цивилизационное завоевание, без шуток и иронии. Но гуманизм, лишенный инстинкта самосохранения, перестает быть добродетелью и превращается в технологию собственного демонтажа. И да, под альтернативной цивилизацией мы, конечно же, имеем в виду альянс вожаков третьего мира и борцунов с "золотым миллиардом" — Китай, Россию и Иран. Джером, к слову, во многих своих работах обращается к Европе, напоминая, что Европа — это не только этот самый абстрактный гуманизм. Европа — это еще и про кровь тиранов, культуру и свободу. Или как там: Did we not justly hurl Our flag over the slaver? Did we not stand down And see the slave free? И есть ли сегодня понимание того, что эти самые тираны используют мигрантов именно как оружие? Увы, нет. Как метко отметил Роман Попков, это "десятки тысяч двуногих "Шахедов", только многоразовых". Я вижу, как многие друзья тихо злорадствуют над испанцами, и понимаю эти чувства. Но какими бы милыми и блаженными дураками ни были испанцы, от всего этого в итоге будет хуже только нам всем. @yigal_levin

В п*зду все.

Чтиво дня 🥲

Не варто сприймати занадто серйозно, але стаття і її висновки ну дуже смішні https://houseofsaud.com/iran-war-ai-psychosis-sycophancy-rlhf/

Це причина по якій треба читати Скрутона. Багато правих виборців, середній клас зокрема, голосували за Трампа. Тому що їх не навчили базовій інформаційній гігієні і вони не відрізнили популіста в маразмі від кандидата, здатного захистити їх інтереси. Глибша проблема полягає у тім, що вся політична наука, спрямована на виховання виборця, зараз на Заході ліва. Це дуже прото працює, насправді: ось тобі покрокова інструкція, як треба відрізняти поганого кандидата від хорошого, але чим кандидат прогресивніший, тим він кращий. Наратив цілком прозорий. За бортом тимчасом лишаються 1) середньої ланки капіталісти; 2) християни консервативного світогляду і 3)батьки, не дуже згодні зі швидкістю бігу в бік нового чудового світу. Всі вони у підсумку голосують не за якісного представника своїх інтересів, а за того, хто ліпше їм продасть їхні ж власні очікування (які навіть не збирається виконувати). Однак, якби таки існувала умовна права політична освіта, яку собою являв сер Роджер Скрутон, сьогодні у нас були б націоналістичні уряди, обрані з умом і без зайвих ілюзій. Можливо, я малюю занадто світлу картину. Але вона точно світліша за те, що ми маємо. Для всіх же налаштованих скептично раджу озиратися на політичну повістку денну. Вона не на боці лівих. А значить будуть праві. Питання лише в тому, які праві. Читайте хороших авторів і відділяйте купіль від пшениці.

Мета індивідуації полягає не в нарцисичній самопоглиненості, це швидше прояв більш грандіозних цілей природи через втілення особистості. Завдання індивідуації полягає саме у досягненні цілісності, а не щастя. А цілісність передбачає, зокрема, занурення вниз, яке психіка часто здійснює всупереч опору Его. Юнг стверджував, що шукає причину неврозу не в минулому, а в теперішньому: «я запитую, яке необхідне завдання пацієнт ніяк не може розвʼязати?». Так чи інакше це завдання повʼязане з якимось новим рівнем відповідальності, з чеснішим ставленням до Тіні, зануренням у певні сфери життя, яких ми намагаємося не торкатися. Крім того, усі психічні стани відповідають певним душевним прагненням. Наше завдання полягає в тому, щоб «пережити» ці стани, не пригнічуючи їх і не проектуючи повʼязаний із ними біль на оточення. Те, чого ми не побачили у собі всередині, продовжує залишатися глибокою індивідуальною патологією. Щоб відчути якесь внутрішнє зцілення нам доводиться переправлятися через купи гною. Якщо ми не зробимо цього добровільно, рано чи пізно життя усе одно змусить нас це зробити. Каротенуто казав: Кінцева мета психотерапії полягає полягає не так в археологічному дослідженні інфантильних переживань, як у поступовому вивченні та прийнятті власних обмежень, що досягається з великими труднощами, а також у тому, щоб навчитися нести на своїх плечах тягар страждань ту частину життя, яка нам залишилася. Психологічна робота не усуває причину важкого дискомфорту, вона тільки його посилює, привчаючи пацієнта бути дорослим і вперше по-справжньому звернутися до почуття самотності з його болем та відторгненням навколишнього світу. PS Юнг у листі до Ольги Фрьобе-Каптейн зауважив, що opus, робота душі, містить три складові: «інсайт, терпіння та дію». Психологія, зазначив він, може допомогти осягнути лише інсайт. Потім людині потрібна моральна сила, аби зробити те, що вона повинна, а також терпіння, щоб витримати наслідки своїх дій. Інсайт - світло свідомості в темряві несвідомого. Дія - втілення внутрішніх змін у життя. Терпіння - здатність витримувати наслідки та стійкість перед обличчям неминучих страждань. Таким чином і приходимо до основної стоічної юнгіанської мети психотерапії - не усунення самотності, а вміння витримувати та нести її на своїх плечах. Це перехід від дитячого очікування на порятунок до дорослої готовності зустріти цей Всесвіт таким який він є віч-на-віч.

Ще 2500 років тому Есхіл зауважив , що боги винесли людям жорстокий вирок: лише страждання можуть привести їх до мудрості. Не відчуваючи страждань, через які, згідно із божественним промислом, набувається психологічна та духовна зрілість, людина залишається нерозумною, інфантильною та залежною. Крім того, більшість наших згубних залежностей, ідеологічних вподобань та неврозів є формою уникнення страждань. Мета терапії полягає не в усуненні страждання, а в його подоланні з метою досягнення поглибленої та розширеної свідомості, здатної підтримувати полярність болісних протилежностей. Юнг вважав, що невроз - це не дише захист від життєвих травм, а й несвідоме зусилля, спрямоване на власне зцілення. Таким чином симптоми - це прояв бажання зцілення. Замість того щоб пригнічувати їх або усувати, людині потрібно зрозуміти, яка травма через них проявляється. Тоді емоційна травма і мотивація до її зцілення можуть зробити свій внесок у розширення свідомості. Каротенуто стверджує, що «боротися зі своїми стражданням за допомогою психотерапії, а не звертатися до всесильного божества, означає вибрати свідомість». Головна мета психодинамічної терапії проягає у формуванні у людини нової свідомої установки. Увійти в контакт зі своїми внутрішніми силами замість того щоб постійно рефлекторно адаптуватися до зовнішніх сил, посилюючи у такий спосіб самовідчуження, - означає відчути основу прихованої у глибині істини, природу нашої істинної сутності. У процесі таких зіткнень з індивідуальною глибинною істиною, зустрічі з тим, що Юнг називає Самістю, людина відчуває зв’язок і підтримку, необхідну для того, щоб знизити повсякденний страх відторгнення. Однак, незважаючи на відкрите визнання нашого бажання незалежності, значна частина нашого життя присвячена втечі від тривоги, повʼязаної з чесним поглядом на себе та відчуття себе голим у Всесвіті. Не варто дивуватися, що ми уникаємо цієї мандрівки і ніколи не залишаємося в спокої наодинці із самим собою. Уникнення цих моторошних і похмурих станів душі саме по собі стає формою страждань. Его, наше свідоме відчуття себе, є афективно зарядженим кластером повторюваного життєвого досвіду. Це головний комплекс свідомості з податливими та легко проникними кордонами. Его потрібне нам для вирішення повсякденних справ, мобілізації психічної енергії та спрямування її на досягнення цілей, для підтримки відчуття стійкості. Але головне завдання Его полягає у збереженні безпеки і це реалізується шляхом створення системи захисту від виходу несвідомого матеріалу з глибини на поверхню і сильного впливу зовнішніх потоків енергії. Але з точки зору глибинної психології, справжня роль Его полягає у веденні діалогу із Самістю та навколишнім світом. Его має залишатися відкритим, максимально свідомим та постійно прагнути до перемовин. Юнг називав цей діалог між Его та Самістю діалектичною взаємодією окремих, але взаємоповʼязаних сторін реальності. Ідея самості як трансцендентної та незбагненної для Его реальності - це визнання не лише обмежень невротичного Его, а й його місця у загальній структурі людської психіки. Введене Юнгом поняття індивідуації, ідея, що життя полягає в осягнені таємниці у процесі розвитку особистості, - це найбільше одкровення нашого часу, міф для сучасної людини. Індивідуація спонукає Его і Самість вести між собою постійний діалог. У процесі цього діалогу певною мірою зцілюються розщеплені фрагменти психіки. Таким чином, Самості можна дати дещо інше функціональне визначення та назвати її архетипом внутрішньої організації психіки. Інакше кажучи, Самість - це діяльність психіки, спрямована на подальший розвиток особистості. Можна було б сказати, що Самість є само-стійна або ми відчуваємо її само-стійність через свої соматичні та афективні реакції, а також через уяву та фантазії. Вона є єдністю теологічного і контекстуального, єдністю мети та засобу її досягнення. У такому разі психіка чи душа - це лише назва таємничого процесу, що дозволяє нам відчувати рух до осягнення сенсу.

Традиція - це не погляд в «минуле», а вміння бачити вертикальну структуру теперішнього

Саме з такого контексту стають очевидними тези про дослідження предків, вивчення традицій, звернення до дохристиянських часів. Спробу вловити цю лінію, яку так багато описує Домінік Веннер. Спроба впізнати себе в міфах, знайти описові межі моделей поведінки й станів – це головне завдання звернення до традиції. Те, що відрізняє незграбний LARP від знаходження в традиції. У антитрадиційному контексті панує хаос – який заважає постійно, а іноді і летально.

Наше суспільство, власне, сильно тривіалізує те, як для нас щось стає можливим і в якому сенсі щось для нас є. Рамки у нас вільні та далекі від традиції. Більшість людей просто викинуті в соціальний контекст, у якому не складаються стійкі уявлення про соціальну стратифікацію, або про те, як поводитися в різних ситуаціях. Переважає тривіальне й наївне уявлення про богів. Іноді про них говорять як про ізольовану систему міфів. Типу ударила блискавка – вона вражає, тому потрібен “бог блискавки”, щоб пояснити. Мало хто помічає, що блискавка – лише вторинний атрибут, як меч. Уявіть фізично слабку людину з величезним мечем – вона прах. Насправді, є описові моделі грецької релігії, в яких божественне не зводиться ні до персонажа, ні до стихії. У цих моделях боги працюють як спосіб утримувати межі дійсності. Де закінчується один людський стан і починається інший, коли ти зобов’язаний поводитися інакше, і чому в деяких ситуаціях відчуваєш, що не до кінця є господарем власної реакції. Тут важливо розібратися в природі божественного та в ступені його реальності. Ян Бреммер, Альберт Хенрікс і Роберт Паркер транслюють тези, що божественне – це personified power. Сила набуває обличчя не через наївне “одухотворення”, а тому що лише так із нею можливо мати справу – молитися, присягати, приносити жертви, визнавати заборони й обов’язки. Навіщо взагалі мати справу з силою, якщо вона “абстрактна”? Фріц Ґраф пише, що епіфанії для греків і римлян були реальними й необхідними. Божественне нерелевантне, якщо воно не може бути дане людям у спосіб, який вони здатні відчути чи побачити. Соціальний контекст тут важлива складова такого проявлення. Про це пише Саймон Прайс. Релігійне вмонтоване в локальні практики та політичне життя, в те, де і як люди змінюють поведінку. Через це, навіть, уявлення можуть суперечити одне одному, але це про динаміку традиції та, як пише Генк Верснель, множинність режимів, різні ситуації активують різні моделі поведінки, і божественне проявляється по-різному. Божественне у греків – система меж, яка задавала тон повсякденності. Реальне. Воно прямо окреслювало, де дім, де чужа власність, хто такий гість, що таке обмін, чистота, врожай, господарство, війна, і де між ними проходять кордони, коли належить поводитися інакше. Вернан пише, що грек відчував присутність богів у собі в раптових імпульсах – у паніці або воїнському буйстві, у припливі любові, у відчутті сорому. Як перехід в інший режим поведінки, який переживається на власному тілі. Детьєн додає, що ці стани закріплені у ритуалах. Ритуал – технічна складова підтримки меж. Межа не може просто мислиться – вона умова нашого досвіду. І коли щось береться як мораль, разом із нею майже завжди приходить і ритуал, навіть незначний. У жесті, правилах, маркуваннях, символах, способах говорити й мовчати, у повторюваності. Ця межа не статична і не працює як нормативний абсолют. Це система вбудована в світ так, що ти їй належиш тією ж мірою, якою ти її знаходиш у близькій собі моралі. Вона показує, де ти дієш “у межах”, а де перейшов межу. Іноді кажуть, що боги зникли. Але це радше умовність нашого словника і звичок. Якщо дивитися на рівень практики й переживання, механізм не щез. Божественне – як режими, межі і перемикання режимів – продовжує працювати. Ми й далі розрізняємо стани, що вимагають іншої легітимної моделі поведінки, і й далі вважаємо порушення такого перемикання помилкою чи злочином – просто це важче робити, більше плутанини, більше помилок і нерозумінь. Чому на війні поводяться так, а не інакше? Чому нас так хвилює питання ухилянтів саме морально? Чому їм незрозумілі наша поведінка? Ці питання не мають єдиної відповіді, і лише в позиційній боротьбі станів може виринути традиція як орієнтир. Війна – такий же стан. Межа, при переході через яку змінюється легітимна модель поведінки. Раніше їй було ім’я – Арес. Проте, як тоді, так і зараз – воїни поводяться саме так, бо така поведінка відповідає граничному стану воїна, який задається самою війною (Аресом).

Death Grown Tired From Killing ~ Ludwig Hesshaimer, C.1920.