Поезія України 🇺🇦

Монастир Тече ріка повз дуб високий, Що тої річки поводир, І там, де за́вжди дивний спокій, Стоїть у тиші монастир. І береги його тримають, Не рік, не два, а вже віки. І ніби в небо підіймають Все вище шумної ріки. Той монастир стоїть подалі, Від міста й його суєти. І люд несе свої печалі, Сюди, щоб спокій віднайти. І купола його багряні, На сонці золотом блищать, Теплом із неба осіяні, І там панує благодать. Відлуння стелиться полями, І його чути з всіх сторін, В дуеті з Божими піснями, Лунає чистий в храмі дзвін. Молитва тут не замовкає: Це в Бога прощення за гріх. Душа ж від радості співає, Як тільки ступить на поріг! Отак живе своїм життям, В молитві й тиші монастир, І люди там ідуть у храм, Щоб віднайти душевний мир. Ріка пливе все без упину, І хвиля в тій ріці блищить, Молитви чує кожну днину Могутній дуб, що там стоїть. Автор: Роман Марковський ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Ще прийде той світанок Дні летять, як лелеки у вирій І тих днів не вернути назад. Так хотілось пожити у мирі, Та звучить повсякденно набат. І горять наші гнізда - оселі, І хороним щоденно синів. Хіба можуть бути очі веселі, Як на серці лиш смуток і гнів? Ой,як тяжко, мов камінь -- на груди. Як від кулі, у серці болить. Та надіюсь,що краще мо' буде, Що прийдЕ довгождана та мить. Що колись ще наступить світанок І на світлові,а не в імлі, Дні свої і свій вік наостанок Доживу на щасливій землі. Віталій Павлович Лихобицький. ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Начхати. Неминуча, зло несуча. Смерть обовязкова. Доганяє, настигає. Завжди дострокова. Всіх лякає, подавляє. Нечисть ця бідова. Звідусіль завжди чекає. Погань помилкова. Кожен знає що сконає. Десь, колись, якась чергова. Обставина виникає. Напруга нервова. А чи варто це чекати. Сумувати та гадати. Краще буде відкидати. Ці думки щоб краще спати. Та здоров'я зберігати. А на смерть просто начхати. Життям себе чарувати. Радість всюди відчувати. Ось така основа. Для життя чудова. Можливо казкова. Але більш толкова. 9.07.25. В. Назаренко. (партія щастя і здоров'я). ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Лиха війн@, страшна спокута, І це так виснажує всіх нас. Розставила свої скрізь пута, Не голос в неї, а грубий бас. І стільки вже людей забрала, Туди, де немає вороття. Невже їй ще смертей цих мало? Вона ж убиває все життя. Лиха війн@ і стільки болю, І стільки смутку, стільки сліз. Не хочемо ми жить з тобою; Де ти щастя? Прийди на поріг. Вікторія ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

А Київ мій, а я його — я знаю, Зерно любові, що живе в мені, Довіку нас з ним міцно поєднає І збереже в ці найскладніші дні. Роками юності карбується поема, В моїй душі, написаній йому, І назавжди залишиться потреба У теплоті, що розжене пітьму. Тут перше «завтра» мріями звучало, Тут юність розплітала коси днів, В життя тут серце вперше закохалось І Київ надихнув, навчив, зігрів. І поки над Дніпром пливуть світанки, І золотом торкаються висот, В моїй душі відгукуються ранки, Під шепіт вітру мовою широт. Ольга ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Надумане креше іскри, Надумане гАсить пожежі. Надумане трощить межі, Надумане хоче присісти. Надумане ридає, Надумане посміхається. Надумане ображає, Надумане ображається. Що надумати, Маю вибрати: Що приголубити, А що з себе вигнати. 451-7 Іван Зелот ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

у теплий дощ... Без настрою в саду гуляла молодиця, Але раптовий дощ дівчи́ну відволік. Краплинами води небесна дощовиця Очистила думки й торкнулася повік. Їй байдуже було, що сукня намочилась І зникнув на щоках ранковий макіяж. Від літнього дощу депресія скінчилась! Відбувся у душі піднесений «кураж»! Поділися кудись минулі хвилювання, Невпевненість і сум потік небесний змив Раділа, як дитя, дівчи́на від "купання" І блискіт несподівано у погляді ожив. Навколо – ні душі: ні люду, ні богеми; І можна, без оглядки, посміятись досхочу... Єдині глядачі – рожеві хризантеми Дивилися, як дівчина гуляла по дощу. Згадала, як маленькою їй небо посміхалось У роки безтурботного, забутого "колись"! Давно таке піднесення в душі не відчувалось, Вона сказала "дякую" поглянувши у вись. А потім літній дощ нестримною ходою Пішов за горизонт, за ріки та поля. І дівчина ота, росистою травою Пішла не поспішаючи додому звідтіля. На локонах закручених не висохли краплини Й на платті білосніжному лишалася вода... І рідні дивувалися, з якої це причини Так щиро посміхалася дівчи́на молода... Автор: Роман Марковський ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Роздуми про вічне І знов зима, і знову сніг, А я, смиренник, вірш пишу. Любов і вірність я зберіг І в серці повсякчас ношу. Летять роки - мої літа. Вже час доходить до вінця. А перед Нею...суєта, Аж від початку й до кінця. Ніщо не спинить часу плин: Ні хутро, ані нагота. А на нівець зійдеться клин - Усе поглине темнота. І заблаженствує душа: Не буде болю, суєти, Не буде жодного вірша. Я буду спокій берегти. Віталій Лихобицький ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Від холоду любов охолоне, Не добавляй свій холод в почуття. Якщо любиш, люби ти на повну, Любов прикрашає наше життя. Де є любов, там є завжди щастя, Там є розуміння, бажання жить. І усе задумане там вдасться: Яке це благо жити і любить! Не провіряй холодом стосунки, Бо холод цей завжди руйнує все. Даруй теплі обійми й цілунки, Лише тепло душі радість несе. Вікторія ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Все частіше вдивляюсь у небо, І невпинно витаю між хмар. Небокрай і озон пахнуть медом — Відчула душа Божий дар. Як в дитинстві, втішаюся сонцем, Лікую я зорі свої. В зорегляд прочинилось віконце — Інший світ... неосяжний мені. Небо пахне дощем і травою, Парним молоком, спілим плодом. Балансую — почуваюсь живою, Дегустую блакить із глодом. Я виткаю поглядом небо, В сузірʼя зʼєднаю зірки. Я маю своє, власне кредо На відстані снуватої руки. Впиваюсь у тишу. Вона промовля... Вбираю її досхочу. І як спливе моя земля — У неба вись злечу… N.M. ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Автор: Олена Позднякова Вдома Запах свіжого хліба лиш вдома, кава вмить подолає утому. Плаче дощ, барабанить у шибку, м'яке світло розсипало дрібки. На столі з дитинства ще лампа, рижий кіт, що простягує лапи. Дім -- фортеця, моє укриття, простір мій для комфорту й буття. Вдома можна зняти всі маски, тут ікони для Божої ласки. Відпочити від шуму й гаміру, відновити всі сили й наміри. Кожна річ тут має історію: корабель, що відплив в акваторію, лялька Барбі сумує за Кеном -- іграшковим він став манекеном. Старе крісло, що все пам'ятає, кіт щоночі його все "латає". Усі дати, важливі розмови... Ні до чого гучні тут промови. Підвіконня, що тріщину має, у альбомах світлини гортаю. І висять на стіні ще малюнки -- із дитинства мої візерунки. Пам'ятаю свій дім із дитинства. Мої книги старих видавництв. Дім завжди залишається в серці. Але мій дім на жаль взутий в берці. Дім -- не стіни, а рідних обійми. А без них ти живеш, як у приймах. Дім у тОбі, його лиш відчуй і гармонії тишу почуй. ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

ТАЄМНЕ СВІТЛО КОХАННЯ Між нами - кілометри тишини, І час пливе крізь темряву поволі. Між нами є невидимі мости, Які сильніші від земної долі. Ти десь далеко - за краями ночі, Де місяць сріблом огортає сни. А я ловлю твої безмовні очі, Що світять крізь безмежність далини. Нам не судилось поруч прокидатись, Не чути кроків вранці на порозі. Та почуттю не можна наказати - Воно знаходить шлях крізь всі дороги. Я говорю з тобою поміж зорями, Де кожен промінь береже слова. І навіть відстань, ставши чорним морем, Не приховає те,що я жива. Ти - наче подих в крижанім просторі, Що повертає серцю теплий лад. Тебе впізнаю , де сміються зорі... За ніжністю, якої не сховать. Тож хай між нами Всесвіт розцвітає, Хай час стирає обрії земні - Моя любов ніколи не зникає, Лиш світлом залишається в мені. 11:08:26 рік ©️ Олена Трач -Коржова ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Підстрелив, поранив, прийняв, Як птаха з підбитим крилом. За вбитого грошей не взяв, Виходить, — для мене полон. Навколо красуні в хіджабах, Біноклі для відстеження жертв, Між руїнами і по підвалах І я тиняюсь тепер, Рабиня на милість воїна. Піклується і доглядає, Підліковує і не чіпає. Як довго людина озброєна Не звільнИться від ноші — ніхто не знає. 806-8 Іван Зелот ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Підкова щастя У долі запитую знову і знову, Щодня прислухаюсь, чи скаже вона, Де відшукати для щастя підкову? Та доля моя дотепер мовчазна. Може не чує моє запитання, Може не ті підбираю слова, А може у долі окреме завдання – Коли не питають – робити дива? Може до щастя уже не далеко, Ли́ше потрібно за обрій зайти?.. А може це там, де небесна лелека Вивчає незнані, далекі світи? А може отам, на окраїні лісу, Де хутір, й живе молоденька сім'я, Яка мегаполіса шумну завісу, Змінила на тишу та спів солов'я?! А може те щастя ховають в хоромах Відомі вельможі й багаті купці, І друзям своїм на закритих "прийомах" Зрі́дка покажуть його́ у кінці? Доля, напевно, моя усміхнулась, Бо це я відразу відчути зумів, А потім підказкою в серці здригнулась І це було краще промовистих слів. У щастя людського нема адресата, Воно є синонімом слова "Любов", Яке не залежне від срібла та "злата", І, звісно, не схоже на жодну з підков. Воно безтілесне й даремно дається, Не схильне до впливу «земної іржі». Щастя – це дух, що живе біля серця, Або усвідомлений вибір душі. Автор: Роман Марковський ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Бувало, як зайдеш влітку на зелений килим - луг, Там, де трави похилі, То просто емоцій здержати не в силі: Квіти, квіти, квіти Мов сонячні діти. Усі різні і всі однаково гарні. У моїй уяві вони асоціюються з жінками. Жінки, як і ті квіти, усі різні: одні яскраві і тягнуться вверх, до сонячного світла, хочуть показати себе іншим, похизуватися своєю красою, а інші тримаються тіні , але усі по своєму гарні. Дивлячись на тих і інших ,отримуєш велике задоволення і блаженство душі. Дозвольте мені презентувати вашій увазі словесний портрет жінки, яку я бачу в своїй уяві. ... Жінка - ромашка у полі. Жінка - це срібна роса. Жінка - перлиночка долі. Жінка - троянди краса. Жінка - це зіронька рання. Жінка - небесне яса. Жінка - це щире кохання. Жінка - це довга коса. Жінка - це мама для сина. Жінка - це мама для донь. Мужу вона половина, Йому мороз і вогонь. Жінка - це леді, це дама. Жінка життя всім дає. Інколи жінка -- це драма. Жаль.І такі іще є. Жінка - це срібна сніжинка. Жінка - у всьому прогрес. Жінка - вона,просто жінка. Жінка - це казка чудес. Жінка - дружина і мама. Жінка - чаруюча мить. Жінка - це кольору гамма, Якже її не любить?.. Жінці любов і повага, Це,як бальзам для душі. Жінка - поетові тяга, Щоби писати віршІ. P.S. негативні коментарі щодо портрета,як такого,не приймаються. Віталій Павлович Лихобицький ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Кожна людина проходить свій біль. В цім прикладає зусилля — вчитися не заважати собі долати спротиву хвилі. Навіть якщо намагатись роки рухатись в напрямку суті — все ж гальмува- тимуть швидкість борги — спадок від тітки Спокути. Зміни, що стануться далі в душі — є Перехід, а не злочин. Біль — лише спротив. Тож перепроший звички. Міняти оточення не поспішай, бо вже склалося так — першим ти був чи останнім. До сперечання там втрачено смак... Де обирають зростання. 14 08 26 Наталія Алимова ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Ненавидять поетів за примітив, За мудрість глибокої думки. Як тільки римою заговорив Про щасливі моменти чи смутки, Як він посмів? Вискочка, нарцис-самолюб, Зухвалий хвалько, провокатор. Краще б мовчав, правдоруб, Містифікатор І маніпулятор. Кому потрібні його спостереження? Тут кожен собі мудрець Без обмеження. Хай заткнеться, і справі кінець. 805-2 Іван Зелот ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Мало У нас всього доволі є, Життя таке у всіх настало. Чому ж людина все псує, І їй постійно всього мало? Малу зарплату нам дають, «Не важно», скільки заробляєм – Сусіди краще нас живуть. А ми чого так мало маєм? Будинок чи квартира в нас, Також малий чи надто бідний. А хочеться, щоб про запас, Щоб був заможний і солідний. Нам мало їжі, мало сну, Малий – в три шафи! – гардероб, І кухня маєм теж тісну, А хочеться побільше щоб. Одного більше маєм ми: Проблем, яких лиш нам припало, І плачем гіркими слізьми: Чому тих бід у інших мало? Задумайся, люд, про таке, Як скаржитися будеш знову: В тебе життя ще не тяжке, Тож припини таку розмову. Багатство інших - то є хліб, Дітей щодня щоб прокормити, Хто не голодний кілька діб, Хто воду чисту має пити. Радіє просто від взуття, Щоб не ходити взимку босим, Хто не живе поміж сміття, Хто не сидить з плакатом «Просим…». Багатство – це як ніч прийде І маєш, де заночувати. Як в літній день жара спаде, В своєму домі зачекати. А на кінець, ти поміркуй: Чи бідний ти, чи тобі мало, А може просто все цінуй, Щоб те, що маєш, не пропало. Автор: Роман Марковський ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Твоя краса - кохання сила Панує нічка над Землею, А ти ввижаєшся мені. Я пОдумки тебе плекаю І ти приходиш уві сні. Моя Венеро загадкова, Тебе я бачу лиш у снах. Зникаєш, як зоря ранкова, З моїм цілунком на вустах. І хоч, упевнено, я знаю, Що ти летиш в далекий край, Та я надіюсь і чекаю, Коли з тобою буде рай. Коли я буду знов щасливий, Коли ти прийдеш уві сні. І буде сон мені цей милий, І буде рай земний мені. Я знов побачу стан дівочий. В моїх ти мріях оживеш. Люблю замріяні я очі. Люблю тебе, люблю без меж. Твоя краса -- кохання сила, Навік взяла мене в полон. В чудову казку запросила, Моїм бажанням в унісон. Віталій Павлович Лихобицький. ✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Коли душа говорить серцем, Коли вирують справжні почуття. Надіємось, що все вернеться, Прекрасним буде й світлим майбуття. Коли ти маєш, що сказати, Готовий все в собі перевернуть. За віру будеш ти триматись, Щоби всього, що хочеш досягнуть. Коли в душі твоїй кохання, З ним радісно ти до небес летиш. Сміється сонце й зірка рання, І ти щасливий й радісний стоїш. Вікторія ✍️ Розмістити свій вірш на каналі