Розвідка Ноєм

Словʼянськ. Все життя в одній машині. Саппорт | Мерч | Донат

А жизнь то налаживаєтся Колєдіно москва Саппорт | Мерч | Донат

Полякова щиро звінтільнулася за те, що назвала Україну концтабором. Окрім того, малихє так напхали в панамку, що стара згадала, що воно співачка, внєполітікє і це не її діло🌚 Он, як думка швидко міняється, коли на горизонті може пахнути пустими концертними залами. Саппорт | Мерч | Донат

Свині підклали свиню Саппорт | Мерч | Донат

Безугла у Дружківці. Знаю тіпів володарів мілітарі каналів, які її хуєсосили по страшному, а самі навіть в Славік очкують заїжджати 🌚 По міцності яєць — Марʼяна попереду. Саппорт | Мерч | Донат

Як воно, спостерігати, як вмирають міста? Так склалося, що останні роки ми живемо постійними переїздами. Кожного року з міста в місто, і кожного року та сама картина. Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Словʼянськ. Впевнений, що Бахмут, в якому я не зміг побувати, бо тримав лінію оборони по флангах міста, Марʼїнка, яка почала гинути ще давним давно, Вугледар, Покровськ. Я впевнений, що сценарій усюди був той самий, що бачили ми. Незважаючи на наближення лінії фронту, міста, все одно, дихали життям. Дитячий сміх, магазини, воєнторги та шаурмічні, чисті вулиці, які кожного дня прибиралися силами комунальників. Отвічаю, я, піздец, як вражений силами місцевих комунальників. ФАБ, КАБ, РСЗО, Дрон в дорогу чи в будівлю, не важливо в який час, факт завжди лишався фактом — через декілька годин там було ідеально прибрано. Міста до останнього підтримували життєдіяльність. Міста дихали, жили, жили в руках закоханих парочок, які гуляли по місцевих парках, в квартирах місцевих, в арендованих квартирах, в які заселялись жінки військових. Ввечері молодь грала в футбол, пенсіонери обговорювали останні новини. По містах туди сюди ганяли понторєзки з галасною музикою. А потім вмикався перемикач. Спочатку закривалися державні установи, зачинялися великі бізнеси, Аврори, Єви, супермаркети. На вулицях ставало все менше людей. Бізнесмени вивозили майно. Вулиці ставали все пустішими. Останніми уходили Нова Пошта, комунальники, Укр Пошта. Разом з комунальниками місто втрачало звичайне цивільне обличчя. Частково комунальники працювали, однак, тільки над прибиранням доріг, щоб могли заїхати волонтери. А далі — трава. Там, де людина уходить, природа бере своє. Ви б знали, як швидко може зарости ваша клуба біля підʼїзду. Який дикий вигляд отримують коти та собаки, як розпущуються дерева. При людях всі зруйновані від обстрілу будівлі не було так видно. Були шрами, але вони не були такі моторошні, як ті, коли люди виїжджають. Привиди багатоповерхівки почорніли від диму, усюди валяються гілки та шматки шиферу зі склом. Лавочки, на яких сиділи пенсіонери, заростають травою, в повітрі стоїть стійкий запах диму, а де інде — гнилого мʼяса. Інколи можна зустріти місцевого жителя — людину з величезними мішками під очима, яка нервовим швидким рухом буде йти в невідомому напрямку по своїх цілях, щось знайти, забрати, замародерити, щоб підготуватися до зими. Однак, є вирогідність, що по дорозі назад ви вже побачите його мертвим коло дороги, лежачим в калюжі своїй крові. І він може там лежати довго, поки або ви не заберете, або хтось з місцевих не поховає біля підʼїзду. А могили коло підʼїздів будуть невтомно збільшуватися, допоки останній копач сам не загине. Картина, скажу вам, не з приємних. І кожен з цих могил сподівався, що його мине. Місто вмирає фізично, однак ті, хто виїхав з нього, тримають його в серці і воно продовжує жити в їх теплих спогадах, наповнених болючою травмою через те, що стало з місцями, де вони виросли. Я бачив це у Костянтинівці, бачив у Дружківці, бачу у Краматорську та бачу, як підходить Словʼянськ до цього. Безумовно, трагедія, і я щиро бажаю, щоб кожен з вас ніколи не був похований в могилі на дитячий площадці біля підʼїзду, щоб кожен з вас мав змогу купити квитки додому, де чекає мати та старі друзі. Щоб кожен з вас міг повернутися туди, де народився, де місце вашої сили, де ви вдома, де вам тепло, рідно та спокійно. Нам складно, нам страшно, однак, я хочу приїжджати додому, а не до мовчазних, чорних сілуєтів багатоповерхівок. Тому, я борюся. Бо я бачив сльози тих, хто виїжджав. Я не хочу бачити такі самі сльози серед тих, з ким я виріс та ставав людиною. Саппорт | Мерч | Донат

Мовчання ягнят Страждання підорят Саппорт | Мерч | Донат

Помьор Кіно зняте на мавіки яки ви підганяєте. Саппорт | Мерч | Донат

Помьор Кіно зняте на мавіки яки ви підганяєте. Саппорт | Мерч | Донат

ОВА: У Марганці на Дніпропетровщині через атаку РФ загинув 3-місячний хлопчик, 11 людей поранені, серед них – діти віком 5 і 12 років. Саппорт | Мерч | Донат

Кажуть, великих проблем не буває. Бувають маленькі особистості. Звучить, звісно, як цитата з пабліка успішного успіху від коуча всіх коучів. Особливо коли в тебе горить хата, банк хоче грошей, корч вирішив здохнути, начальник/командир - довбойоб, а десь неподалік русня вкотре намагається влаштувати тобі дострокову зустріч із Богом. І дуже хочеться запитати: «Ну і де тут, блять, маленька особистість?» Бо великі проблеми насправді бувають. Ще й які. Є речі, які можна виправити. А є ті, після яких життя назавжди ділиться на «до» і «після». Є втрати, які нічим не компенсуєш. Є біль, який не треба перемагати. Є обставини, сильніші за нас. Є питання, на які ніколи не буде нормальної відповіді. Зараз нам життя приносить такий пиздець, що жодне позитивне мислення не зробить його менш пиздецевим. Тому справа, мабуть, зовсім не в тому, наскільки великою була проблема. І точно не в тому, наскільки красиво ти її подолав. Питання в тому, ким ти залишаєшся перед тим, що з тобою сталося. Бо не кожну проблему можна вирішити. Не кожну втрату можна відпустити. Не після кожного падіння ти стаєш сильніше. Іноді ти стаєш втомленим. Злим. Розгубленим. Зі шрамами, яких раніше не було. А іноді взагалі не встаєш якийсь час. І це теж життя. Масштаб людини, мабуть, не визначається тим, наскільки легко вона переживає пиздець. І не тим, чи змогла вона швидко зібрати себе докупи. Він проявляється в тому, що людина робить із тією частиною життя, яке все ще залишилася в її руках. Бо ми не обираємо більшість речей, які з нами трапляються. Не обираємо війну. Не обираємо втрати. Не обираємо чужі рішення. Не можемо контролювати весь світ, інших людей і майбутнє. Але навіть посеред обставин, які ми не здатні змінити, все ще залишається маленький шматок території, де рішення тільки наше: Що зробити сьогодні? Кому подзвонити? Кого обійняти? За що продовжувати боротися? Що більше не тягнути на собі? Де попросити допомоги? Де сказати ні? А десь - просто дозволити собі прожити ще один день… Можливо, саме це і є справжній масштаб особистості. Не стати настільки великим і сильним, щоб із тобою ніколи не траплялося нічого страшного. Не перемогти все, що принесло життя. І навіть не обов’язково стати після цього кращою версією себе. А не дозволити тому страшному, що з тобою сталося, одного дня стати всім твоїм життям. P.S. А що ви дізналися про себе, пройшовши через те, чого колись не уявляли, що зможете витримати? Саппорт | Мерч | Донат

Збережу цей скрін для архіву. Зимою, коли вони сидітимуть без світла, обовʼязково дістану їх жарт. Придумаю ще тег, щоб швидко знайшлося #нуяквамшутнікиїбанінехолодно? Саппорт | Мерч | Донат

Крім цього, за вчора кацап склав мост біля Хіміку у Словʼянську, там ви вже не проїдете. Та завдав ударів ще по декількох мостах. Вечері були обстріляні багатоповерхівки, багато поранених та є загиблі. Вдень у Словʼянську кацап молнією вдарив по ринку Лісовому. Постраждали дві жінки. Поруч була автобусна зупинка, на якій завжди багато людей. Дякувати Богу, постраждалих менше, ніж могло бути. Кацап систематично знищує інфраструктуру. Жителі Краматорську, якщо ви вагаєтесь, будласка, не тягніть, мости обстрілються кожен день. Буде складно виїжджати🙏 Саппорт | Мерч | Донат

Під час останнього удару FPV дроном по прапору в Краматорську був розірваний трос, в наслідок чого прапор впав. Прапор програв цей бій, однак, поки не програв битву. Скільки було витрачено на нього дронів — вже немає сенсу рахувати. Можна сказати тільки одне, кожен дрон міг летіти в наших мужиків та цивільних, проте, кацапи витратили його на прапор. Тим самим, прапор врятував не одне життя та не один корч. Саппорт | Мерч | Донат

Збережу цей скрін для архіву. Зимою, коли вони сидітимуть без світла, обовʼязково дістану їх жарт. Придумаю ще тег, щоб швидко знайшлося #нуяквамшутнікиїбанінехолодно? Саппорт | Мерч | Донат

Ну, давайте, я на ніч ляпну, бо останні дні трошки дрочьоний. Так от, рекомендую Олі Поляковій та всім її фанатам детально вивчити, що таке Концтабір. Окрім цього, провести порівняння між концтабором та воюючою країною. Чому концтабір? Бо чоловіки, які мають…

Ну, давайте, я на ніч ляпну, бо останні дні трошки дрочьоний. Так от, рекомендую Олі Поляковій та всім її фанатам детально вивчити, що таке Концтабір. Окрім цього, провести порівняння між концтабором та воюючою країною. Чому концтабір? Бо чоловіки, які мають захищати, в тому числі і сраку Полякової, не можуть втікти в Єуропку? Чому концтабір? Бо вона надивилася відео в інтернеті? Мудра жінка Оля взагалі викупає різницю? Вона собі таке дозволяє базарити, бо я, мої брати та сестри, ті бідолаги, яких крутили на відео, зараз тримають зброю та дають відсіч. Тільки завдяки цьому вона зара може собі дозволити сидіти в студії та називати країну, за яку ми боремося «Концтабіром», а не перед Солов’йовим наспівувати про «Могучий руский народ». Безумовно, у нас суворий концтабір, тільки чомусь Ольга за це інтервʼю не поїхала ліс руками пиляти. А тихенько пішла додому спати, поки ми тут вдень та вночі сидимо під музику МС ФПВ без заміни, бо наша заміна зараз дроче на Полякову. Бо наша заміна замість обʼєднання проти підарасів, які вбивають наших дітей, боготворить пізду, яка елементарно не розрізняє Концтабір та воюючу країну. А потім, коли нас не стане, будуть дрочити на нас, згадуючи, як було класно, коли військові стояли, захищали, а ми від жиру бісилися. Зараз сотні тисяч чоловіків та жінок не сплять, працюють на захист країни і не дозволяють собі таке казати. А пізда з паркету вилізла, в золоті та макіяжі, ями в житті не викопала та розказує про концтабір. Їбанашка ти, Олінька, дай тобі Бог здоров’я. А нам — закрити збір. https://send.monobank.ua/jar/5aNCSC5uHU Саппорт | Мерч | Донат

Дивіться, братушки, лишається 106 тисяч. Ми зара йдемо працювати на ніч. Зранку приходимо, а там збір добитий. Ми вам дякуємо, ви довольні, дядьки довольні, всі довольні, у кацапа сумне єбало. Все, маладьож, связь. Саппорт | Мерч | Донат

Хотів піти в душ? СТІЙ НЕ ЙДИ! Кидай гроші на банку та йди, а інакше сиди воняй. https://send.monobank.ua/jar/5aNCSC5uHU Звінтіляйте, ми знаємо, що багато води та мало цікавих дописів, є тільки дай дай дай, але ви маєте розуміти, що наш канал існує тільки з ціллю допомагати війську, і якщо ми не зможемо тягнути ці ярла, то й підемо по світу. Тому допомагайте, закриємо і тиждень відпочивати. Вам не тяжко, дядькам приємно. https://send.monobank.ua/jar/5aNCSC5uHU Саппорт | Мерч | Донат