ше Ніц

Нещодавно мав нагоду знову завітати на подкаст "Sententiae". Цього разу поговорили про Сендела, переклад його "Справедливости" та про перекладацькі справи в Україні загалом. Радо запрошую до перегляду!

Якщо ви раптом дійдете у "Справедливості" до розділу про Ролза, то, будь ласка, майте на увазі, що на сторінці 210 я припустився вкрай прикрої помилки: замість "наявний стан справ визначає належний" має бути: У проникливому уривку Ролз висловлює стару істину, яку ми часто забуваємо: наявний стан справ не визначає належний. Вочевидь, помилка механічна: як відтворювати заперечну частку "not" я ще наче не забув. Проте це не скасовує того, що у перекладі я однаково докорінно викривив думку Сендела у цьому реченні. А йому там йдеться про доволі просту, але вкрай важливу ідею: те, що певний стан справ є звичним, ще не означає, що він є правильним.

Нарешті отримав свій примірник "Справедливости" Сендела! Неабияк втішно побачити майже пів року праці вивершеними у такому чудовому виданні.

• що таке метод осмисленої рівноваги Джона Ролза, яким послуговуються сучасні аналітичні філософи?

Нещодавно мав нагоду завітати на подкаст "Sententiae", де розповів про статтю, над якою зараз працюю в рамцях дослідницького проєкту Київського центру практичної етики. Називається моя розвідка: "Моральне обґрунтування військового обов’язку". Її мета — відповісти на питання: на якій підставі громадяни зобов’язані ризикувати життям у бойових діях? Що саме робить це зобов’язання моральним обов’язком? На подкасті я зосередився на низці питань, вкрай важливих не лише для моєї роботи, а й для української політичної філософії загалом. Зокрема пояснив: • у чому взагалі полягає завдання політичної філософії? • що таке метод осмисленої рівноваги Джона Ролза, яким послуговуються сучасні аналітичні філософи? • чому я вважаю цей метод плідним інструментом для осмислення складних політичних питань сьогодення? Також я в загальних рисах окреслив поширені в українському публічному просторі стратегії обґрунтування військового обов’язку та вказав на їхні недоліки. Єдине — ми так і не дійшли до того, яку саме стратегію обґрунтування пропоную я. Вважатимемо це вдалим кліфгенґером: буде спонука прочитати саме дослідження, коли воно вийде друком :) Послухати нашу розмову можна за посиланням.

Поділюся з шановними читачами доброю новиною. Сьогодні мені повідомили, що Майкл Сендел, ознайомившись з детальним планом передмови, яку я маю намір написати до видання "Справделивости", затвердив його. Вочевидь, я вельми втішений такому визнанню. Неабиякою честю є вже те, що видатний філософ дізнався про існування вашого недовченого покірника і дозволив йому написати передмову до перекладу своєї книги. А схвалення плану ще й свідчить, що моє розуміння "Справедливости" і того, як книга пов'язана з ширшим філософським контекстом, узгоджується з поглядом самого Сендела. Тож все-таки щось я та й тямлю у тій політичній філософії.

Студентське самоврядування оголошує акцію протесту через ректора Володимира Бугрова

Радий повідомити, що видавництво "Контур" розпочало передпродаж книги "Справедливість" Майкла Сендела у моєму перекладі!

Крига таки скресла.

Крига таки скресла.

Радий повідомити, що видавництво "Контур" розпочало передпродаж книги "Справедливість" Майкла Сендела у моєму перекладі!

#Записки Про переклад "Справедливости" Сендела та сумне становища політичної філософії в Україні(2) Погляньмо тепер, як у нас стоять справи зі засвоєнням цієї традиції, принаймні на рівні перекладів: •У 1998 видали антологію "Сучасна політична філософія", про яку зараз вже майже ніхто не пам'ятає. Там були зібрані невеликі статті Ролза, Нозіка, Волзера, Тейлора, Дворкіна та ін. •У 2001 та 2000 видали відповідно "Теорію справделивості" та "Політичний лібералізм" Ролза. •У 2002 видали "Після чесноти" Аласдера Макінтайра. •У 2005 видали "Джерела себе" Чарльза Тейлора. •У 2002 вийшла антологія "Лібералізм"(2-е видання — 2009), де було зібрано величезна кількість текстів сучасних та вже класичних політичних філософів. Зокрема, тоді вперше і востаннє українською був перекладений Майкл Сендел: упорядники помістили в цю антологію половину його головної праці "Лібералізм та межі справедливости". І, по суті, на тому все. Відтоді я не пригадую, щоб у нас перекладали якісь тексти аналітичної політичної філософії. Якість цих перекладів — тема для окремої фахової розвідки. Тут лиш зазначу, що обидва тексти Ролза переклав Олександр Мокровольский, а більшість текстів у антології "Лібералізм" — Петро Таращук. Жоден з цих перекладачів не має жодного стосунку до політичної філософії. А у випадку аналітичної традиції це особливо важливо, адже ледь не у кожного її представника дуже складна й розгалужена мережа термінів. Годі собі й уявити, як їх можна адекватно перекласти, не розуміючи нюанси аргументу. А у цьому, власне, і полягає справа людей, які філософією займаються за професією. Та зараз мене більше вражає не якість, а відверто нікчемна кількість тих перекладів. Не буде перебільшенням сказати, що перекладено лиш трохи більше, ніж нічого. До того ж зверніть увагу, коли востаннє ми зверталися до цієї традиції, хоч би й через недосконалі переклади. Щоб ви усвідомили масштаб прірви: з усіх цих видань лише одне молодше за вашого покірника. Інакше кажучи, ціле нове покоління встигло з'явитися на світ, вирости і взятися за перекладацтво, відколи ми востаннє засвоювали здобутки аналітичної політичної філософії. Тож хай яка доля чекає цей переклад, вже сама його поява — це неабияка подія. Вона вселяє надію. Надію на те, що це лише початок, і в осяжному майбутньому ми побачимо більше перекладів цієї багатогранної та вельми плідної традиції.

#Записки Про переклад "Справедливости" Сендела та сумне становища політичної філософії в Україні(1) Сьогодні завершив перекладати книгу Майкла Сендела "Справедливість. Як чинити правильно?". Вочевидь, попереду ще вдосталь роботи, але принаймні цей великий, суто перекладацький, пласт вже позаду. З такої нагоди поділюся певними міркуваннями: спробую показати, чому це неабияка подія у нашому інтелектуальному житті. Передусім це пов'язано з тим, що Сендел належить до традиції аналітичної політичної філософії. Ми навіть можемо точно назвати момент її появи — 1971 рік, коли була опублікована “Теорія справедливости” Джона Ролза. По суті, аналітична політична філософія зародилася як величезна дискусія довкола цієї праці, адже ледь не всі класики цієї традиції розпочали свій шлях у політичній філософії саме як критики Ролза. І Майкл Сендел не виняток: його праця “Лібералізм та межі справедливости” (1982) принесла йому визнання у філософських колах і була однією з головних праць так званої комунітаристської критики лібералізму (передусім Ролза як його найповнішого філософського вираження). Формат записки не дозволяє запропонувати детальний опис особливостей цієї традиції політичної філософії. Я вкажу лиш два головні, на мій погляд, моменти: нормативність і раціональність. Представники цієї традиції вважають справою політичної філософії вжиток розуму щодо царини політики. Проте в геть інший спосіб, ніж інші політичні науки: якщо вони беруться описувати те, як насправді влаштоване політичне життя у тих чи інших країнах, то політична філософія прагне з’ясувати, яким має бути політичний лад, щоб ми могли назвати його добрим чи справедливим. Власне, у цьому і полягає суть нормативної політичної філософії: вона прагне сформулювати певну концепцію належного політичного ладу, яка повинна стати дороговказом для наявного політичного життя. Ви можете заперечити, що це неможливо: годі й намагатися раціональними методами з’ясувати, яким повинен бути політичний лад. Боротьба між різними концепціями належного у царині політики точиться багатьма засобами, але раціональні аргументи до них аж ніяк не належать. Представники аналітичної політичної філософії з цим не згодні. По суті, вся їхня діяльність полягає в тому, щоб сформулювати певну теорію справедливости, обґрунтувати її та довести, що вона краще, ніж всі інші теорії, впорядковує та прояснює наші інтуїції щодо того, який політичний лад вважати справедливим. З огляду на цю особливість геть не дивно, що ця традиція всього за кілька десятиліть вже встигла створити колосальну кількість текстів, переповнених приголомшливо оригінальними та вкрай проникливими міркуваннями щодо політичних справ.

Нещодавно у видавництві "Routledge" вийшло академічне видання, присвячене політичним аспектам "Диско Елізіуму". Поки ще не мав змоги прочитати цю книгу, але вже можу сказати: вельми радий, що ця гра нарешті стала предметом академічних досліджень. Вона, безумовно, того варта. Нагадаю також, що ваш покірник колись взяв на себе нелегкий тягар піонера в царині дискостудій: "Геґель, «Диско Елізіум» та уособлення Історії". Розвідка про зв’язок "Диско Елізіуму" та Геґелевої філософії історії, що досі немає жодного відповідника у світі.

В листопадовому числі "Sententiae" опубліковано мій текст "Антична політична думка та Лео Штраус у дзеркалі сучасних китайських (криво)тлумачень". Хай навіть він опублікований у фаховому часописі, я вважаю, що цей текст може бути цікавий і широкому колу освіченої публіки, зацікавленої у політичній думці. Це рецензія на книгу Шаді Барч – "Платон прямує до Китаю: грецькі класики і китайський націоналізм". У ній Барч окреслює, як у сучасному Китаї публічні інтелектуали звертаються до античних мислителів задля того, щоб висловити щось про сучасне політичне життя Китаю і Заходу. В нас ця тема майже не відома, тож певен, ви дізнаєтеся чимало нового. Вона варта уваги з декількох причин. По-першу, вона ілюструє, як філософська класика стає частиною сучасних політичних дискусій. По-друге, вона показує, як ідеологія впливає на інтерпретацію класиків: спонукає вбачати в них передусім спосіб виправдати політику сучасних авторитарних режимів. Однак таке інструменталізування загрожує не лише античним. В огляді ви також довідаєтеся про те, як у сучасному Китаї звертаються до політичної філософії Лео Штрауса, і чому вона насправді аж ніяк не може стати у пригоді тим, хто шукає теоретичного підґрунтя для авторитарної та антизахідної політики Китаю. Сер Роджер Скрутон сформулював суть Штраусового підходу так: Більша частина американської політології була відзначена фірмовим американським консерватизмом Штрауса, тому прикметник "штраусівський" набув у світі політичної теорії чіткого значення — різко консервативний, конституціоналістський і ґрунтований на докладному прочитанні класики. [Скрутон Р. Консерватизм. Запрошення до великої традиції. Київ 2022, 108. Годі собі й уявити точніше й стисліше резюме Штраусового політичного світогляду. Проте як і всяка коротка формула, воно потребує довгих пояснень. Прочитавши мій огляд, ви зможете принаймні в загальних рисах зрозуміти, у чому полягають ці три пункти і як вони пов'язані між собою. Тож цей огляд також може бути чудовим способом познайомитися з політичною філософією Штрауса — однією з найпомітніших постатей американського консерватизму ХХ століття, про яку у нас вкрай мало знають. Якщо ви захочете більше довідатися про штраусівський консерватизм, то ви можете це зробити в есе "Вільна освіта як джерело громадянських чеснот у політичній філософії Лео Штрауса". Попри те, що назва звучить вкрай вузько, текст насправді охоплює чимало головних тем Штраусової політичної філософії, а тому також слугує хорошим вступом до неї. Окрім його концепції вільної освіти, в есе чимало уваги присвячено Штраусовій інтерпретації античних, його ставленню до ліберальної демократії; його міркуванням про зв’язок демократії з культурою і таке інше. Тож позаяк обидва ці тексти можуть впровадити до філософії Лео Штрауса, я вважаю їх обов'язковим читанням для всякого, хто мислить як консерватор, або просто прагне розширити свій політичний світогляд.

«В античних взірцях мислення Штраус вбачав спасіння від ціннісно-нейтральних політичних наук його часу, котрі, підважуючи спроможність розуму з’ясувати чинність його найвищих цінностей, загрожують не лише демократії, а й самій гідності людини. Вільна освіта, маючи античні взірці мислення за основу, прагне повернути людині її гідність». Читайте есей Віталія Залозецького, присвячений концепції вільної освіти у філософії Лео Штрауса, її основним засадам і актуальності для сучасного політичного життя. Текст доступний за покликанням: https://kontur.media/leostrauss/

Якщо ви ще не мали можливости прочитати мій переклад фрагменту з "Історії" Тукидіда, то саме час це виправити. Я додав ще один коментар, де зіставив стосунок політики та мови в Тукидіда та Аристотеля. Хай навіть я вже десятки разів читав цей фрагмент, доки над ним працював, ця паралель спала мені на думку лише зараз. Вкотре пересвідчився, що класичні тексти можна перечитувати нескінченно, і постійно знаходити щось нове. Тож навіть якщо ви вже читали цей фрагмент, то можете зробити це знову: раптом теж знайдете для себе щось нове))

В межах "ше Ніц" – філософського товариства на марґінесі УКУ — ми розпочинаємо цикл довгих читань, присвячених українській політичній думці. Ми вирішили, що доречно зробити ці читання відкритими не лише для самих учасників товариства, а й для широкого кола охочих. У цьому циклі нашу увагу займатимуть передовсім такі автори: 1. Михайло Драгоманов: "Переднє слово [до «Громади» 1878 р.]"; "Листи на Наддніпрянську Україну"; "Чудацькі думки про українську національну справу". 2. Іван Франко "По за межами можливого"; "Що таке поступ?" 3. В'ячеслав Липинський: "Листи до братів-хліборобів"; "Універсалізм у хліборобській ідеології"; "Мораль і політична дія”; "Консерватизм і поступ”. 4. Дмитро Донцов "Націоналізм"; "Де шукати наших історичних традицій?". 5. Есе Івана Лисяка-Рудницького про історію української політичної думки як допоміжна література. Мета читань – а) сформувати собі загальну картину українського політичного мислення від другої половині ХІХ до першої половині ХХ століть; б) ґрунтовно познайомитися з ідеями ключових постатей; в) разом подумати про те, що в цих працях досі актуальне, а що безнадійно застаріло. Цикл розрахований орієнтовно на 3 місяці. Зустрічі відбуватимуться раз на тиждень у змішаному форматі (з можливістю долучитися онлайн). Обсяг читання на кожну зустріч – близько 50 сторінок нескладного тексту. Як відчуваєте в собі наснагу до наполегливої праці, або маєте якісь запитання, то пишіть сюди: @mertag300.