шелест

Нещодавно в ist publishing вийшла друком книжка «Сад» — у ній Лізавета Герман, Анна-Марія Кучеренко та Борис Філоненко проводять читача історією метафори саду. Читайте рецензію Катерини Рубан, аби дізнатися, як книжка працює на наративному, структурному та візуальному рівнях.

Що мені тільки що скинули 🥹❤️‍🩹 Гарний запис пісні на мій вірш. *я не з Луганська, я народилась в Антрациті (це Луганська область), а росла на два міста — там і в Словʼянську. Але любов 💞 Не нав'язуйся — Гурт Lirium feat Забавка 19 квітня 2026 року в клубі Теплий Ламповий https://music.youtube.com/watch?v=Sseq3ptDuXk

«Нагадуємо про закінчення приймання рукописів на конкурс «Fucking Genius Poetry ’26» від Антивидавництва! Приймаємо поетичні рукописи до 23:59 8 серпня 2026. Попередні переможці: Дар’я Зоріна (2023), Анґа Зелена та Катерина Рубан (2024), Ірина Божко та Євген Кушнирік (2025). Шукаємо найсміливіші, найавангардніші, найпротестніші, найасоціальніші, найвільніші й водночас пронизливо ліричні тексти. Конкурс присвячено пам’яті Чарльза Буковскі, тож, самі розумієте, критерій відбору — щоб старий Бук, почитавши вашу писанину, не викинув вас із ґанку. Допоки триває війна, до участі приймаються лише рукописи, автори яких задонатять від 1000 грн на #ClimbArmy (ініціатива наших друзів-альпіністів, які якісно допомагають ЗСУ). Донатити тут: https://climbarmy.org/ Надсилайте поезії обсягом 1000–1500 рядків (збірку або один суцільний твір) та скрін донату на мейл editor@antipublishing.com.ua Рукопис + скрін донату = участь. Інші варіанти не приймаються. Автора-переможця буде оголошено 16 серпня, у день народження Буковскі. Його збірку буде видано в Антивидавництві до кінця року».

Принесла вам нагадування від Антивидавництва

Тут гарна лекція про ці переклади: https://youtu.be/uX0O2B9CXAw?si=vDnl2vwdS_NTz6Oc

Катерина Рубан про те, як прочитується есей Сьюзен Зонтаґ сьогодні в Україні й що стоїть поміж людиною та дійсністю. Читайте рецензію в Журналі на сайті.

коли смерть закінчиться, я стану кимось іще, кимось, кого любити простіше а жаліти не має причини відповідно й ненавидіти, змагаючись за фігуру жертви, теж не буде за що ці гримаси медузи горгони настільки осточортіли, що легше вже скам”яніти і відчувати себе як ніщо стати голосом степу білим пилом цієї землі спопеліти у вогнищах часу і тоді, якщо при мені знов починатиметься війна: я виходитиму з кімнати, примовляючи: так, ви програли, вітаю вас із перемогою бо серце більше не зможе качати кров ритуальних образ і стане - півонією плачу а я тоді стану полем незграбним вичовганим замінованим без людей, і рослин, і звірів, і слідів самого життя і себе переходитиму, як перепливають дитя річки в селі, туди і назад, туди і назад просто щоб не збожеволіти 18.07.2023 Ія Ківа Отут взяла цей прекрасний і дуже суголосний мені вірш

Імовірно, ви бачили на нашому сайті рубрику «Журнал», у якій виходять різноманітні тексти на довколамистецьку тематику. Ми оголошуємо опен-кол для авторів! Якщо ви працюєте з  - арткритикою - історією мистецтва - есеїстикою про мистецтво - репортажем із виставок - рецензуванням артвидань і хотіли б публікуватися в нашому блозі — пишіть на wow@yoom.com.ua Ми шукаємо тексти обсягом від 4 до 6 тисяч символів із пробілами. Співпраця відбувається на оплачуваній основі, тож ви отримаєте гонорар.  Якщо у вас виникла ідея матеріалу, надсилайте її на пошту з темою листа «Журнал_(ваше прізвище)». Перевагою стануть зразки інших текстів. Почуємося!

Любий Yoom шукає ще авторів 🤍

Тепер це пісня. Юлія її доробила. Мій вірш тепер пісня. А я просто розгубила слова, щоб передати емоції, які у мене викликає цей факт. 🥹❤️‍🔥💔❤️‍🩹💗 *бігає по хаті оре

Ну все, йдіть слухати https://open.spotify.com/track/3WjmSAeE55CN21pWmRI51E?si=1uiXia0ISRmyrBxGLYE63A

Lirium записали свій перший трек ✨

Думаю, вам теж треба послухати цей прекрасний альбом: https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_nbtfConhR2uUhwe8cfdNowOioE9_Ylna0&si=sPdbsZEEMv5bVCPY Мені його підтягнуло разом з «Цукор — біла смерть», а тут виявилось 18 пісень ніжно люблених мною українських гуртів 70-90-х років в гарній якості. Я звісно думаю, що їх всі чули та знають, але це не точно. Це когнітивна пастка. Приємного прослуховування 🖤

В 2022 році на тепловізор ьа прилад нічного бачення зробили кліп https://youtu.be/ZleVoIhOan4?si=ofwBaglJ6Lh9yVG7

Перечитую новий переклад 6 есе Зонтаґ «Про фотографію» і так воно мені накладається на все, що зараз відбувається. І на вчорашній скандал з фото. В неї є там думка про те, що повторюючи, постійно фіксуючи та споглядаючи жахливе в кадрі, ми певним чином себе до нього привчаємо і це як жах, як порнографія, як перша цигарка, з ефектом новизни діє тільки раз. Далі затирається та навіть нормалізується нашою психікою. І я з цим згідна цілком. І що сама по собі фотографія може вплинути на когось тільки якщо в неї є ширший контекст, тільки якщо ілюструє щось, що людина і так знала, або про що їй сказали одночасно з фотографією. Як вона в 70-ті роки змогла осмислити та певним чином передбачити сучасний світ з його картинками і атомарністю. Неймовірно, але ось, могла. Так, знаю, в цього є продовження, де вона де в чому переосмислює роль фото і те, що пише в цих есе, зокрема після того, як побувала в Сараєво, ця загальновідома історія з Годо. Його я теж читала років 5 тому, мабуть навіть раніше за «Про фотографію», і там більше саме про те, що відгукується нам зараз, про фотографування болю і про те, чим може стати фотографія в широкому контексті, в політичному та подієвому. В нас теж це переклали, «Спостереження за болем інших». Може вам хотілось би щось зараз таке почитати, то от.

1. вивчити іншу мову переїхати говорити про книжки з березами говорити про книжки з осиками говорити проводячи пальцями корою сосен говорити притримуючи дихання над жаринками говорити беззвучною мовою коропів переказувати великим рибинам все те що колись про них було написано все те що колись про них було сказано в слові чи в камені у Гемінґвея чи біля музею Гюнтера Грасса де рука тримається за рибину наче за поручень в метро де рука тримається за рибину наче показує їй старий Ґданськ де рука тримається за рибину наче підносячи її до церковних дзвонів і рибина тримається за повітря як нота музики умовна закарлючина спроба піймати дивовиж перекласти мить на знаки віднайти мову іншу мову говорячи якою ми нарешті одне одного почуємо фотографія має бути ілюстративною. 2020

В Kindl та Amazon оновлення, які унеможливлюють придбання моїх книг з цих платформ далі. Їм тепер не підходять рахунки mono, треба картка з ЄС. В мене немає, я в Україні. Тому поки що буде так, можете придбати тільки в мене, є ще по штук 5 обох збірок. З Amazon вже не робе. Просто щоб ви знали.

Десь в жовтні начитала кілька власних віршів до проєкту «Культурні чайки», ось один з них. Взяла тут. Там можна послухати також інших поетів та поеток і дізнатись більше про проєкт.

Рік йому сьогодні

І ти говориш: «Мені хуйово, отче, на цім шляху. Бо тут немає квітів, самі цвяхи. Я бачив річку та шир. Таку — що важко зором сягнути, так сліпить очі, і там — птахи! Вони накреслюють обрій, ведуть на схід, Вони тримають напрям, торують шлях І крила вітру дають і не залишають слід, Легкі та вперті, тінями по полях — Як видих соняхів, пил в крутоверті, сніг, Як поклик, пісня, відзвук чи просто крик. Вони прямують в світ, де хтось точно почує їх, Де хтось побачить, був — і відразу ж зник. Чи це свобода? Танок чи може дзен? Я не для себе, отче, другу, йому скажіть, Чи в тому сенс, щоби вперто летіти ген, Чи далі йти, просто йти, ще на милю, мить, А що там далі? Пристань, а може — смерть? А може хтось, хто так само кричить в пітьму? Я не знаходжу сенсів відколи я тут і геть Не розумію напрям та шлях, чому?» І він говорить: «Відповідь — це ти сам». І далі курить мовчки свій лакістрайк. І птах не креслить руни по небесам Та не розписує жоден їх твердь літак. 2025