шо

якшо поставити мені на будильник звук виклику в тімс, я буду прокидатися в холодному поту з флешбеками в офісну роботу

шмол Дніпро і Запоріжжя

він видалив коментар АХАХХА

я не знаю мені істерично сміятися чи можна починати плакати

друзі підписники я мушу цим поділитися це така клоунада народ мій пост останній про металургію прокоментував(ла) якась людина з білорусі в тіктоці, і тіпа ладно якби то адекватний хтось був, так це блін якийсь лютий фанат есвео зі своїм ОСом білорусом який поїхав в росію і служив з 22 року з якоюсь жоскою романтизацією цього лайна я блять вахує це шо за сюрреалізм

от ви хитрі дубль два

в додаток до цього можу сказати, що я цьогоріч теж мала честь працювати з такими людьми, і свій досвід можу підсумувати цитатою з пісні одного з найвідоміших колишніх запоріжсталівців, арсена мірзояна "людина не залізна — а отже, не ламається"

так, у цьому пості ще немає багатьох інших міст та їх виробництв, напишіть їх у коментарі і поділіться своїми прикладами, щоб більше людей могли дізнатися про ті подвиги, які роблять люди щодня, вважаючи їх лише частиною своєї роботи.

цей пост мав би бути присвячений дню металурга та гірника, проте опублікований зараз. ми говоримо про героїзм працівників різних професій, проте в умовах війни, особливо в прифронтових містах, героїчними стають і ті, на які раніше не надто зверталась увага. я мешкаю в Запоріжжі, і для мене, як і для моїх земляків, металург — це не просто професія. це те слово, яке ти бачиш усюди з народження, на банерах, на оголошенннях, по телевізору, на зошитах, блокнотах, стінах, вікнах, мостах — воно йде червоною ниткою за тобою все життя, і як би не було, ти з ним пов'язаний на рівні душі. або ти сам працював на заводі, або хтось з твоїх рідних працював на заводі, або хтось із знайомих працював на заводі. це як аксіома, щось таке, без чого ти не уявляєш собі життя, що, я думаю, зрозуміють усі мешканці промислових міст.

воронєж і ростов заслуговують на то щоб бути знесеними під нуль нахуй

піздец нахуй