сука

в'їбать чи не в'їбать рево ось питання. що благородніще? коритись долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зітнувшись в герці з ревом лиха, покласти край йому? напитися, заснути, вмерти —...

В суботу – Юстина Барґельська Вистругала зі шматка кори голову пса, до неї можна було вкласти власне око, тож ми вкладали по черзі. Потім поїхали до води, годувати останніх лебедів, потім на цвинтар, ми не знали нікого, але було так приємно, що напевно повернемось там, усі. Вертаючись зупинились на світлофорі, я бачила сина у дзеркалі, був ближче ніж може здатись. Бачила тебе, ти був там, де і завжди. Дивно, сказала Розалія, але приємно. Якби ж ми загинули на місці, але їдемо далі. Якби ж всі ми пливли в твоїх човниках з кори, мамо. #переклад@su_k_a Максим #Мозговий

Шукаю слова – Віслава #Шимборська Хочу описати їх одним словом: які – ? Беру слова звичайні, зі словників краду, міряю, важу й шукаю. Кожне него‌дне. Кожне найвідважніше – боязке, кожне найзневажливіше – досі святе. Кожне найжорстокіше – надто літосне, найбільш ненависне – замало запекле. Це слово має бути як вулкан, хай б'є і здіймає бучу, як страшний гнів Бога, як ненависть кипуча. Хочу, щоб це одне слово було кров'ю напуте, нехай як мури катівні умістить в собі кожну братську могилу. Хай опише точно і виразно ким були вони – усе, що діялось. Бо те, що я чую, бо те, що пишеться – цього замало. Замало. Безсила наша мова, звуки її раптом – убозі. Шукаю зусиллями думки, шукаю те слово, але знайти не в змозі. Не в змозі. #переклад@su_k_a Максим #Мозговий

Мир – Віслава #Шимборська Повідомлення обжене серць радісний сигнал. Швидша од світла є вість, швидша од вісті є віра. У вигуках, співі, промовах – окрім одного – нарешті – зрадять слова. Осліплі доти ночі міст кинуть сигнали у небо – дорогою до звізд. Жалобу з вікон здерту топтати будуть перехожі у лави формуючи варту. Інші вибіжать пред доми щоб у короткому стиску рук усім своїм, усім незнайомим подати правду як річ – що люди принесли на землю мир, а не меч. #переклад@su_k_a Максим #Мозговий

Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. матвія 10:34

​​саме тоді, коли не плануєш закохуватись, на тебе падає злива. ніби рояль в смішних мультиках. ніби хтось із небес забажав тебе вбити. ніби куля-дура знайшла свій прихисток. ніби серце мішень. мішень у тирі із смішною вивіскою. призами по типу плюшевих звірів. ніби теплі спогади українських дітей про Крим.

сука

Live stream started

Gallium xeroticum теплó. безлічвидящі гори. — seni körgenime sevindim¹, — зустрічає Крим. сіяння вод журбоче до ріки притуги й скрухи. де бук, чебрець і ковила в межисвітах — відбиток всесвітової величі. намет, кіоск і штиль на морі. з усесторонь піски розслались вервичками дюн. пахощем моря, ракушняком, жовтизною трави, цукрістю кишмишу, найсолодшою ватою, сріблом горбів Ай-Петрі будить до сліз пам'ять. — körüşkünce², — мовить розум. не прощавай, а до побачення. не пробачай, а пам'ятай, бо пам'ять це дієслово. вернись і залишись. 11.11.2021 | 20.7.22 | 21.8.25 Максим #Мозговий ¹ - радий тебе бачити ² - до скорої зустрічі

Відпочивали якось українець і його друг німець в Альпах. Заходять вони в якусь кандибу, якою заправляє українець. На стіні висить портрет Шевченка. Українець питає німця: — Знаєш хто це? — Ну звісно! Це ж Ніцше взимку!

навіть зараз звертаюсь до тебе. ти й без того знаєш усе але раптом і я коли-небудь зможу навчити тебе чогось наприклад коли лягаєш на стежку вона обіймає тебе а цей ось сухий листок був колись дощовою краплею що скотилась мені по руці і впала в калюжу ми іноді так нагадуємо дітей що бояться вийти з підʼїзду у свіжу ніч бо їхні очі ще не призвичаїлись до тамтешнього світла; ми так і не вивчили що це повітря добре до всіх і ці сірі хмари також до всіх добрі

часом зерно саме не знає в якому ґрунті лежить — чи в родючому чи в камʼянистому; знає лише що було останнім в руці сіяча і що той мабуть трохи вірить у нього зерно не знає ким проросте — куколем чи пшеницею можливо ці хвилювання не мають йому належати вряди-годи воно мовчки росте й коли стане можна сіяч промовить до нього: поглянь же на себе, квітко на камені, глянь же

Давно створились ріки повноводні. На картах намальована їх путь. Хоч обміліли деякі, — сьогодні їх все-таки великими ще звуть. Чи сила звички, чи гіпноз наймення, — яка різниця? Тільки б мілина не затискала у піщаних жменях борти човнів і лопаті судна. Давно створились ріки повноводні. Та й зараз пробиваються струмки. Десь, може, починається сьогодні русло нової на землі ріки. Дзвенять потоки в дощовому квітні. Булькоче нетривале джерело!.. І тільки ті джерела непомітні які глибоке створюють русло. Ліна Костенко

Любіть Оклахому! Вночі і в обід, Як неньку і дедді достоту. Любіть Індіану. Й так само любіть Північну й Південну Дакоту. Любіть Алабаму в загравах пожеж, Любіть її в радощі й біди. Айову любіть. Каліфорнію теж. І пальми крислаті Флоріди. Дівчино, хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади – Коханий любити не стане тебе, Коли ти не любиш Невади. Юначе! Ти мусиш любити стократ Сильніше, ніж любиш кохану, Колумбію-округ і Джорджіо-штат, Монтану і Луїзіану. Любити не зможеш ти штатів других, Коли ти не любиш по-братськи Полів Аризони й таких дорогих Просторів Аляски й Небраски. Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душі незникому. Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф, Люби. І люби - Оклахому!.. Олександр Ірванець

Той до кінця не знає Криму, Хто кроками не помережив Його степи неопалимі І галькувате побережжя. Той Криму до кінця не знає, Кого прибої не п'янили, З висот Ай-Петрі й Сюрю-Кая Не стежив хто, як грають крила. Михайло Шалата

муки починаються із утроби у світ крізь тунель із крові та болю як добре що не пам’ятаєш кажуть вони та тільки тепер кожен вдих наче під мікроскопом тому часто у того хто дивиться звужено кругозір можливо нам варто було залишитися у печері ніколи не знати про гедонізм та політичні течії ніколи не мати доступу до законів та формул пальцями строчити одяг зі шкури та хутра а не накази світло що випромінюють люди в блаженному незнанні випалює очі сильніше ніж хімія між дейтерієм та тритієм вінець еволюції став терновим тому пощастить якщо помру від простого інсульту і лиш сподіваюся що наприкінці тунелю нарешті не буде нічого

«Література й мистецтво потрібні, щоб ми жили у своїх містах не лише фізично, а й у наших уявах» Уям Блекер, перекладач