Це моє тіло. Аліса про психологію

〰️близькість без автономії перетворюється на симбіоз〰️автономія без близькості стає ізоляцією〰️ іноді стосунки застрягають саме між цими двома страхами: «якщо я наближусь, то втрачу себе» «якщо я віддалюсь, то втрачу тебе» тоді будь-яке зближення може переживатися як загроза свободі, а дистанція як загроза покинутості. замість руху одне до одного починається боротьба за контроль: хтось вимагає більше контакту, хтось віддаляється, з’являються ревнощі, перевірки, ігнорування, провокації. при цьому партнери можуть мінятися ролями. той, хто ще вчора тривожно шукав близькості, сьогодні стає холодним і незалежним. той, хто відстоював свободу, раптом починає боятися втрати зв’язку. у психоаналітичній оптиці тут можна говорити і про проєктивну ідентифікацію: іноді власне нестерпне переживання ніби «передається» іншому. я не можу витримати свою залежність і страх бути покинутою, тому поводжуся так, що саме ти починаєш боятися втратити мене. тоді питання близькості вже не в тому, як стати одним цілим, і не в тому, як навчитися нікого не потребувати. а в тому, як залишатися двома окремими людьми, які можуть наближатися одне до одного, не зникаючи.

⚡️Де моя свобода?⚡️ запрошую на онлайн-зустріч поговорити, послухати й побачити одне одного та зробити одну невелику вправу для дослідження власної свободи, вибору, обмежень і відповідальності. поговоримо про свободу не як про відсутність будь-яких меж, а як про можливість помічати власний вибір навіть там, де вибір обмежений. це не терапевтична група, а відкрита зустріч, тому можна приходити моїм знайомим, підписникам і клієнтам. надішліть, будь ласка, цей анонс тому, кому така зустріч може бути зараз корисною. 🔺 коли: 16 серпня, 12:00 за Києвом 🔺 тривалість: 1 година 🔺 де: посилання на Google Meet буде перед початком у цьому каналі 🔺 участь: вільний донейшн якщо виникають питання, залишайте їх тут або пишіть мені в особисті @airrational

соціальні мережі стали частиною нашого несвідомого🐚 вони не просто зайняли багато місця в повсякденності, а буквально затопили собою прогалини, паузи й безодні, які раніше залишалися порожніми. нудьга, очікування, самотність, кілька хвилин у черзі, дорога додому, момент після сварки, відсутність відповіді. там, де раніше ми хоча б ненадовго залишалися зі своїми фантазіями, тривогою чи бажаннями, тепер майже завжди можна відкрити стрічку. у цьому сенсі соціальні мережі нагадують Велику Матір і Великого Батька одночасно: вони завжди поруч, можуть заспокоїти й розважити, дати відчуття приналежності, але водночас оцінюють, винагороджують увагою, карають невидимістю і підказують, чого варто хотіти. яке тіло бажане, яке життя успішне, що сьогодні важливо, красиво, соромно чи престижно. тому їх так легко одночасно любити, потребувати, ненавидіти й мріяти від них звільнитися. поступово цей зовнішній погляд стає внутрішнім. соціальна мережа перетворюється на третього в кімнаті, навіть коли телефона поруч немає. досвід ще не встиг стати нашим, а ми вже можемо дивитися на нього ззовні: 🟣як я виглядаю, коли це роблю? 🟣як це можна показати чи розповісти? 🟣що цей досвід говорить про мене? 🟣якою людиною я виглядаю в очах інших? тут починається нарцисична історія. нарцисизм не лише про надмірну любов до себе, а й про потребу побачити себе відображеним у погляді Іншого. соціальні мережі дають для цього майже нескінченне дзеркало: реакції, перегляди, коментарі, цифри стають маленькими підтвердженнями того, що нас побачили і наше існування залишило слід. поступово питання «чого я хочу?» може непомітно змішуватися з питанням «якою людиною я хочу себе бачити?». можна хотіти не лише подорожі, а себе-подорожуючу; не тільки книжки, а себе-людину-яка-читає; не лише близькості, а образ красивих стосунків; не тільки певного тіла, а того, як це тіло буде побачене іншими. це не робить наші бажання несправжніми. але стає важливо розрізняти: 🔴де моє задоволення, а де задоволення від власного образу; 🔴чого я хочу, коли на мене ніхто не дивиться; 🔴що залишається цінним, якщо про це ніхто ніколи не дізнається. можливо, одна з нових форм внутрішньої свободи сьогодні полягає не в тому, щоб видалити всі соціальні мережі, а в здатності іноді виходити з-під погляду. мати досвід, який не потребує свідків, задоволення, яке не потребує підтвердження, і бажання, якому не обов'язково ставати контентом. ✨🧿🪷

проводила в Берліні воркшоп "Metaphorical Body" для плейбек-спільноти 🪐 ніколи достеменно незрозуміло, яка буде группа, який в неї істинний запит, а який запит – індивідуальний. тому навіть при підготовці чіткої структури воркшопа, він буде змінюватися в залежності від учасників. 🔺дослідили побутове, соціальне, метафоричне тіло; 🔺знайшли більше сміливості та енергії для відображення історії; 🔺віднайшли синхронізацією з групою, яку бачимо перший раз; 🔺торкнулися дуже вразливих історій; 🔺сформулювали для себе термін «втілеснення» для мене кожен воркшоп особливий, тим паче англійською, а у Берліні я ще й не проводила до сих пір 〰️ вдячна всім за готовність іти за мною, за спільне поле, за сенси індивідуальні та групові, за енергію та прийняття один одного 🧿

звідки відчуття "я хочу додому" навіть тоді, коли ти в своїй квартирі? фундаментально поняття Дім формується у внутрішньоутробному та довербальному періодах, тобто коли формується справжнє відчуття Безпеки. якщо там Батьки не надали цього відчуття, справжнього та глибинного, бо самі мали високу тривогу та депресію, розлади особистості, не чули потреб дитини, то глибинне відчуття Безпеки формується відривчасто, а бо майже відсутнє. тоді чому люди, які зараз залишаються у прифронтових містах відчувають себе Вдома? бо саме в цьому місці можливо реалізовувати ту саму глибинну Лють, яка так само є у немовляти, і має змогу реалізуватися та надати контролю через повне Право проявляти цю Лють на своїй землі. 🌎⚙️❤️

#дивовижне_людське привіт, на зв'язку Аліса, сьогодні продовжуємо говорити про психологію та секс. 🌼 секс через почуття провини 🪷 Як часто ви займаєтеся сексом тому, що хочете? І саме тоді, коли хочете? Якщо говорити не про соло-досвід, а про секс із партнером, то в ньому завжди присутній Інший: зі своїм світом, своїми почуттями, потребами й бажаннями. А ще між вами існують стосунки, які постійно впливають на сексуальність, навіть якщо союз здається стабільним і тривалим. Іноді секс стає своєрідною валютою, способом впоратися з почуттями, які важко витримати, зокрема з провиною. Партнер образився. Ви давно не бачилися. Він був уважним і турботливим. Вона сказала, що їй цього дуже бракує. Ви посварилися. Вам здається, що були «занадто холодними». Тоді секс ніби стає способом заплатити за власне «ні», за втому, відмову, поганий настрій, конфлікт або просто за те, що іншій людині зараз боляче. Почуття провини не завжди пов'язане з реальною шкодою. Часто воно народжується з внутрішнього переконання «якщо іншому погано, значить це моя відповідальність». У психоаналізі це можна розглядати як спробу репарації, тобто несвідоме прагнення «полагодити» об'єкт, який у власній фантазії ми нібито пошкодили. Але коли єдиною мовою цієї репарації стає секс, він поступово перестає бути зустріччю двох бажань і перетворюється на спосіб регулювати чужий емоційний стан. Людина ніби говорить не: «я хочу тебе», а: «мені потрібно, щоб ти більше не сердився», «щоб ти не почувався покинутим», «щоб я перестала відчувати себе винною». 🌟З часом психіка може майже перестати розрізняти бажання й обов'язок, а тіло поступово втрачати контакт із власним збудженням. Класичні фрази: • Я погоджуюся, бо він образиться. • Мені простіше, ніж пояснювати відмову. • Вона стільки для мене зробила. • Після сварки я ніби зобов'язаний. • Інакше почуватимуся жахливою людиною. 🌱Одне з найважливіших запитань перед сексом звучить не лише: «Чи хоче цього Інший?», а й: «Чи хочу цього зараз я, якщо прибрати почуття провини?»

один зі шляхів до себе і власного добробуту пролягає через цікавість та відмову від загальних фраз на кшталт «я просто така людина», «у мене проблеми з довірою», «він нарцис», «я не в ресурсі», «я знову обрала не того». такі фрази створюють відчуття, ніби ми вже все зрозуміли. але часто вони не описують ані нас, ані іншу людину, а лише допомагають швидко окреслити тривогу і закрити тему. цікавість починається там, де замість ярлика з’являються питання: що саме зі мною відбувається, коли це почалося, поруч із ким це посилюється, чого я боюся, що намагаюся захистити і чого насправді потребую. 🔧🌸✨

якщо ти хочеш, щоб людина стала твоїм трофеєм, важливо, в якийсь момент не перетворити це на надгробок. ❓🤍⚙️

співзалежність – це не проблема, а вирішення. проблемою є нестерпна пустота, в яку поміщається образ людини, надії, ідея всеохоплюючої любові. проблемою є нестерпна лють, яка поміщається в цю людину, як в обʼєкт відпрацювання. ⚫️😵‍💫♥️

провина і сором часто йдуть поруч, але між ними є принципова різниця 🔩 🤩 провина відповідає на запитання: «Що я зробив(ла)?» у психоаналітичному розумінні вона виникає з конфлікту з внутрішнім Суддею, або Над-Я (Супер-Его), про яке писав Фройд. провина зазвичай пов’язана з нашими діями: 🔺порушенням власних чи суспільних правил; 🔺завданою шкодою іншій людині; 🔺відповідальністю за наслідки своїх вчинків. 🤩 сором відповідає на інше запитання: «Який(яка) я?» народжується з конфлікту між реальним Я та Ідеалом-Я. це внутрішній образ того, якими ми «маємо бути», який починає формуватися ще в ранньому дитинстві й пов’язаний із первинним нарцисизмом. сором не зводиться лише до страху чужого осуду. це болісне переживання того, що я не дотягнувся до власного ідеалу, виявився недостатнім, недосконалим або навіть «дефектним». тому людина у стані сорому часто хоче не виправити помилку, а зникнути, сховатися або перестати бути видимою. чим нижчий рівень психічного функціонування і чим більше порушена цілісність психіки, тим менш диференційованими стають ці переживання. провина і сором перестають бути сигналами, які допомагають осмислити власний досвід, і перетворюються на тотальні, руйнівні стани, що охоплюють усю особистість. у такому разі людина вже не просто відчуває провину чи сором, а переживає себе як цілком «погану» або «нестерпну».

не кожен прийом їжі має бути вражаюче смачним❓ нормально, коли їжа просто звичайна на смак чи буває зовсім не смачною. дуже часто ми можемо мати очікування, що не тільки кожен прийом має бути вкрай смачним, але ще й кращим, ніж попередній. постійна прогресія смаку. оскільки це неможливо, це викликає багато розчарування, агресії, сорому та інших почуттів. до речі, я не про їжу 🌼

групи онлайн цього тижня не буде, бо я прилетіла в гості і ми досліджуємо місцевість і катаємось по старим друзям з харківського буття🕺 у всьому іншому мій робочий графік не міняється. маю ще 2 місця в терапію 🧿

показую, який в мене сьогодні зранку був кабінет, що бачать клієнти 🐆 чому я на задньому дворі? відвалився домашній інтернет, я ловила на вулиці мобільний роумінг з Литви, а я зараз в Британії 😵‍💫

Берлінські котани, людани та інші істоти ❤️ Буду у вас вести воркшоп "Metaphorical Body" 9 серпня о 14:00 англійською мовою. Опис воркшопу: We are used to communicating through words and inhabiting our everyday bodies, where everything has a name, an explanation, and a certain logic. Yet some experiences cannot be fully expressed in words. In this workshop, we will explore the metaphorical body as a way of approaching what is difficult to articulate verbally. Through movement, imagery, presence, and interaction, we will search for another language for the stories that live within the body. This is not only about the stage. It is about how performative experience can transform everyday life: helping us become more attuned to ourselves, notice our inner processes, discover new ways of relating to others, and express what has previously remained unspoken. Потрібен мінімальний досвід плейбеку (вміти грати базові форми). Реєстрація та деталі у Насті в особисті: @Anastasiia_D04

працювали зі спільнотою в Кракові з темою «Метафоричне тіло» ⚙️ ми має умовно 3 тіла: побутове, соціальне, метафоричне. на воркшопі ми досліджували їх різницю, поєднання та знаходили контакт з партнерами та в команді. завжди це мʼякий вхід через дихання та тілесне усвідомлення, а далі вже ідуть перформативні практики, що дозволяють відчути історію через рух і побачити свої інтерпретації, і, що важливо, побачити інших в цьому контакті.

психотерапія не може бути поза політикою 🥈 політичні процеси у світі, в країні, в місті не можуть не впливати на процес психотерапії, і наше тіло, і наша психіка, і розвинутість психічного апарату, і здатність утримувати складні процеси — інструмент політики в тому числі.

вийшла моя стаття The Circle and Its Edges: Group Dynamics and the Ethics of Belonging in Playback Theatre Groups я займаюся плейбек-театром 10 років, і от в міжнародному онлайн-журналі вийшла стаття, над якою я працювала-працювала якийсь час, типу пару місяців, а збирала досвід, мабуть всі ці роки😵‍💫 https://playbacktheatrenetwork.org/latest-edition/#1-articles-

дякую всім, хто сьогодні доєднався ☀️ відчувалось, що було місце вашим переживанням і вам в цілому, рада надавати цей простір. основні питання, які мені запали в увагу: 🔺як саме я відчуваю своє місце? 🔺де я знаходжуся вже зараз? 🔺чи дозволяю собі жити просто так? 🔺чи "моє місце" це фізично? чи це процеси? 🔺як відрізняти своє місце чи не своє? чи існує воно взагалі? 🔺як встроїтись в систему, щоб відчути своє місце?

починаємо 💥

доброго ранку 🌱 чекаю вас сьогодні тут Де моє місце неділя, 26 лип. · 12:00 – 13:00 Посилання на відеодзвінок: https://meet.google.com/xyj-ekrb-aay