Тьюториум "НеДляВсіх"

🌟 У програмі «Розвиток мислення і навичок навчання» розпочинається нова сходинка! Цього разу ми відкриваємо двері до Кіноклубу «Бачити більше!» 🎬 Разом будемо аналізувати мультфільми: 🐉 «Рая і останній дракон» ❄️ «Вартові легенд» 🌊 «Морський монстр» Під час занять ми будемо: 🔹 досліджувати шлях героя; 🔹 шукати зовнішні та внутрішні проблеми персонажів; 🔹 відстежувати, як випробування змінюють героїв; 🔹 говорити про картину світу, цінності та переконання; 🔹 знайомитися з механізмами пропаганди та впливу на мислення. Кіно для нас — це не просто розвага, а інструмент розвитку складного мислення, спостережливості та вміння бачити більше. 📅 Щосереди о 16:30. Початок 17.06.2026 ⏱️ Тривалість заняття: 60–90 хвилин 💰 Вартість: 1050 грн за цикл роботи з одним мультфільмом. Один мультфільм - це 2 або 3 заняття. Для реєстрації пишіть в коментарях або в особисті

Улюблена робота - це… Малювати слайди до першої години ночі і бути при цьому щасливою) Щось дуже цікаве чекає на моїх учнів завтра… Тобто сьогодні))

Після вчорашнього допису про те, що Китай системно впроваджує ШІ в школах, логічно виникає наступне питання: а що саме там роблять діти, особливо в початковій школі? Бо тут легко уявити крайнощі. Або що вони “вже працюють з нейромережами”, або навпаки — що це щось дуже формальне і поверхневе. Насправді — ні те, ні інше. У молодшій школі (приблизно до 10 років) діти майже не працюють із сучасними моделями напряму. Там інша логіка: не дати інструмент, а розібратися, як він працює. І виглядає це доволі несподівано просто. Наприклад, діти багато працюють з класифікацією. Їм дають набір об’єктів — картинки, предмети — і просять розподілити їх на групи. Потім обговорюють: за якою ознакою ти це зробив? чи можна інакше? що зміниться, якщо додати новий приклад? По суті, це те, як ШІ “вчиться” розрізняти об’єкти — тільки без жодного коду. Ще один тип завдань — це робота з даними. Діти бачать, що результат залежить від прикладів, які ми даємо. Якщо приклади неточні або неповні — система помиляється. І це не абстрактна ідея, а досвід, який вони проживають у завданні. Дуже багато уваги приділяється алгоритмам — але знову ж таки без програмування. Це завдання на кшталт: опиши крок за кроком, як щось зробити. Наприклад, як приготувати бутерброд або як дістатися до школи. І далі з’ясовується, що якщо пропустити крок або сформулювати його нечітко, “система” не зможе виконати задачу. Є й вправи, де діти буквально “грають у ШІ”. Один учень виступає в ролі системи, інший — навчає його на прикладах. І дуже швидко стає видно: без достатньої кількості прикладів або з неправильними прикладами нічого не працює. Окремий блок — це робота з помилками. Діти не просто отримують “неправильний результат”, а пробують зрозуміти, чому він таким вийшов, і що потрібно змінити. Це важливий зсув: помилка сприймається не як збій, а як частина процесу. При цьому певна взаємодія з реальними системами все ж є. Наприклад, прості генерації зображень або робота з голосовими помічниками. Але це радше демонстрація і експеримент, а не повноцінний інструмент для навчання. Якщо спробувати узагальнити, у початковій школі діти не “вчаться працювати з ШІ” у звичному для нас сенсі. Вони роблять інше: вчаться бачити закономірності, розуміти роль даних, мислити кроками і не сприймати результат як магію. І, можливо, найважливіше — вони отримують досвід того, що “розумна система” не є чимось загадковим. Вона працює за правилами, які можна зрозуміти і відтворити. Тому це більше схоже не на навчання ШІ, а на підготовку мислення до світу, в якому такі системи є нормою. І тут знову виникає питання, яке виходить за межі Китаю: чи достатньо дати дитині інструмент, чи спочатку варто дати їй модель розуміння того, як цей інструмент працює?

Натрапила на допис про те, що в Китаї впроваджує вивчення ШІ в систему освіти буквально з першого класу. Стало цікаво дізнатись про це більше. Ну і звісно я звернулась з додатковими питаннями до GPT)) Ось що розповідає мій друг. ************************** Останнім часом все частіше з’являються твердження, що в Китаї дітей вже з першого класу навчають працювати з ШІ. Звучить трохи як сенсація, але якщо розібратись, картина більш нюансована. Так, Китай справді системно впроваджує теми, пов’язані з ШІ, у шкільну освіту. Причому починають досить рано — з початкової школи. І тут важливо підкреслити: це не окремі ініціативи шкіл чи ентузіазм окремих вчителів. Це централізована політика, яка задається на рівні держави і спускається вниз як частина загальної освітньої стратегії. Тобто мова йде не про експерименти, а про узгоджену модель: є бачення → є програми → є впровадження → є масштаб. Та це не означає, що у першокласників є окремий предмет або що вони працюють з інструментами на кшталт ChatGPT так, як це роблять дорослі. Швидше йдеться про поступове введення — з урахуванням віку. У 1–2 класі діти знайомляться з самим явищем: що таке “розумні системи”, де ми їх бачимо у повсякденному житті — від голосових помічників до розпізнавання облич. Це багато в чому про спостереження, обговорення, перші уявлення. У 3–4 класі з’являється логічний рівень: що таке дані, як працюють алгоритми, як система може “навчатися”. Діти виконують прості завдання на класифікацію, знаходження закономірностей. У 5–6 класі починається перехід до практики: елементи програмування, робототехніка, спроби створювати прості системи з “розумною” поведінкою. У середній школі (приблизно 12–15 років) ШІ вже виступає як інструмент: робота з даними, навчальні проєкти, застосування в різних предметах. У старшій школі додаються складніші речі — базові елементи машинного навчання, інженерні підходи, власні проєкти. Якщо спробувати узагальнити, логіка виглядає доволі послідовно: спочатку дитина розуміє, що це таке, потім — як це працює, далі — як це використовувати, і лише після цього — як щось подібне створювати. І тепер — про те, навіщо це робиться. Тут важливо побачити: це не одна ідея, а зібрана в систему державна логіка. По-перше, ШІ розглядається як базова технологія економіки. Відповідно, підготовка до роботи з ним починається не “десь потім”, а вбудовується в освітню систему з самого початку. Школа стає частиною довгого ланцюга підготовки кадрів. По-друге, це питання часу входу. Якщо базові уявлення про алгоритми і дані не сформовані рано, їх доводиться “надбудовувати” пізніше, що значно менш ефективно. Тому робота починається там, де формується спосіб мислення — у молодшій школі. По-третє, це цілеспрямований перехід від відтворення до створення. І це не декларація, а задача, яка “розкладається” на рівень школи: якщо країна хоче створювати технології, вона має системно готувати до цього покоління. По-четверте, це питання масштабу. Потрібні не окремі фахівці, а масове розуміння. І єдиний інструмент, який дозволяє охопити мільйони — це шкільна система. По-п’яте, це формування звички взаємодії з технологіями. Не як з чимось окремим і складним, а як з нормальним середовищем. Це знижує поріг входу і робить використання природним. Якщо подивитись разом, це виглядає як доволі чітка конструкція: держава визначає технологічний пріоритет → освіта під нього перебудовується → школа стає інструментом реалізації цієї стратегії. І саме в цьому місці виникає контраст. Бо в інших системах (і в українській зокрема) ШІ часто з’являється як відповідь на обставини — через ініціативу окремих вчителів, окремі курси, окремі експерименти. Це може бути дуже якісно, але це не дає ефекту масштабу. Тому питання тут не тільки в тому, “чи вводити ШІ в школу”. А в тому, чи є відповідь на рівні системи: 👉 яку саме глобальну задачу ми цим вирішуємо і як вона «розкатується» на освіту.

Друзі! Вітаю зі Світлим Святом Великодня! Миру вашим родинам!

Вже другий рік я веду курс з математики «Подорож у світ задач». І знаєте що: учні звикають до моєї «магії». Якщо на початку кожен новий світ - це був вау-ефект, то тепер ці подорожі також перетворюються в рутину для дітей. Тож маю стрибати вище голови. Сподіваюсь, на цей раз вдалося. Світ мультфільму «Як приборкати дракона?» Це я до чого? Урок - це не тікток. Він не може дивувати кожні 10сек. Навчання тримається не тільки на цікавості і допитливості, але і на звичці і повазі до інтелектуальної праці.

Вже місяць триває курс «Мистецтво відкритого мислення» для учнів 4-6 класів. Тож ми підводили проміжні підсумки. До речі, пункт про маніпуляції свіжий - доданий в цьому сезоні. Хоча самому курсу вже, мабуть, років шість, він живе і розвивається. Кожна нова група має свої новинки.

«Думай рукою!» - знову чули від мене вчора учні. Про що мова? Я багато працюю з навчальною платформою Академія Хана, особливо для закріплення навичок обчислень з різними числами. Учні її люблять, відчувають як більш динамічну роботу, ніж просто розвʼязувати завдання з підручника. Але з часом такої роботи я стала помічати побічний ефект - якщо учень працює тільки з платформою, він/вона гірше закріплює тему, ніж з платформою і зошитом. (Це до зараз широко обговорюваного питання про заборону гаджетів у школах і не тільки в нашій країні). Тепер у нас є фраза «думай рукою». Особливо коли ми тільки починаємо вивчати тему (наприклад вчора в одного хлопця було множення десяткових дробів, а в дівчини - звичайних), навіть поки завдання досить прості і піддаються розвʼязуванню в умі, я все одно наполягаю на прописуванні. Навіть без всяких досліджень, просто спостерігаючи за собою і за учнями, я знаю, що коли пишеш рукою, мозок більш зосереджений, активується більше ділянок мозку, навичка стає не тільки ментальною, а і механічною. (Картинка взята з LinkedIn)

Розвʼязування задач в алгебраїчній формі - це дуже сильна вправа для тренування математичного мислення. І вона доступна середній дитині вже починаючи з 2го класу. В чому фокус? Я часто зустрічаю, що розвʼязуючи задачі діти часто підганяють розвʼязок під числа, а не навпаки. Тобто якщо дитина бачить що 15 ділиться на 3, вона запросто може почати ділити, замість множенні і т.ін. А змінні - це просто «коробки» з написами. Ти не бачиш, яке число в тій коробці. Числа тобі тепер нічого не підкажуть. І в цей момент починається магія(закреслено) наука: бо ти маєш вчитись думати сутностями, уявляти їх, за потреби малювати, і головне - виявляти і закріплювати звʼязки між ними. На фото зразок завдання з робочого зошита програми Росток, 2й клас, 2чверть. Це дійсно найкраща серія підручників-зошитів для молодшої школи із доступних українською мовою. І, до речі, діти їх дуже люблять. Бо непотрібно обчислювати)