Поетика вимитих вікон 📜

ночі діряві просяться до руки — темної шерсті дотик гучніше слів. я хоронив думки та вінки їм плів. гостре ім'я, не вимовлене ніким, билось об груди, як риб'ячий хвіст — об лід. там, де війна ламала гірке на двох, крихти бажань розсипаючи на поля, я городив паркан для зірок, мовляв, нитка сплететься в вузол, і хоч на крок станемо ближче, не бачачи ям та плям. тягнемо світ, узявшись з обох кінців; тягнемо час, та змії ниток повзуть. їх би під ніж, розділити на сіль і ртуть, їх би до пальців, — ятриться у руці. скільки ще станцій нитку в кільце зведуть? тіні ганяють по закутках... збий, облиш, вимкни годинник, доки тебе не зтер. жодне з прирічень не варте зусиль, коли в зібганих днях між вагонів, квартир та злив близькість розділить лиш ніч та вологий светр.

У моїх друзів з міста Суми нещодавно відбулася прем'єра рок опери «The Sentence of Eidos», що є авторським проєктом, який поєднує фрі-джаз, брит-арт та пронизливу лірику. Це абсолютно неповторна, досить складна музика, тож я дуже пишаюся ними і хочу поділитися їх успіхом 😍 Крім того, автор проєкту Денис, будучи викладачем в школі, залучає також малих до серйозної музики, як на мене це унікальний творчий доробок, вартий уваги. Повністю послухати можна за посиланням на ютьюб, давайте дамо цій команді більше вподобайок та коментарів 🫶 https://youtu.be/ZbilMFzKap4?is=vmw7z4-pZ0Nnr0bB

Верлібрами породилася, у верлібрах і помру...

Якщо здобуду перемогу у цьому турі цюриха, далі писатиму лише римовані

все що ти вириваєш з корінням зародиться у тобі знову насіниною соняшника кульбабчиним пухом торкнеться за вухом гарячими потрісканими губами і нагадає все що відчайдушно бажаєш забути прошепоче "я більше тебе не покину" так що мороз попід шкірою а ще дивні бульбашки заголосять десь серед неба флешбеками тремтячими доторками сказати боляче сказати небо спорожніло сказати — боляче, небо спорожніло, порізало тонкий живіт об дзеленькіт порожніх консервних банок сказати це, випростовуючись з його обіймів виростаючи наче тінь у світлі вуличних ліхтарів щоб бути більше ніж ти сама бо тільки так зможеш дати вітрові роздягнути тебе забрати все чого маєш позбутися — стиснувши кулаки до червоних смужок зсередини долонь тримаючи/сь за останнє слово до липкої теплості сором'язливих паростків тогорічних кульбаб які ще продовжуєш гріти у своїй руці

донорство випростовує крила плануючи наче Сайракс над Лондоном звичка віддавати тепло до останнього така ж рефлекторна як спазми шлунку після приходить чоловік вмикає ожинові сутінки напускає туману з рептильних глибин говорить мовою тіла а ти мовчиш бо твоє звикло не відчувати бери мої очі від першої до найчервонішої зорі тримай мої пальці допоки гілка хирлява не хрусне пий моє серце з гарячих вуст захлинаючись його океанами а як дійдеш до останньої кісточки що твердо засіла ядром зміни правила тілесності так як змінюють замок на дверях а я залишу їх відчиненими — з відбитками пальців на внутрішніх островах зі слідами пороху біля маминих настанов з кратером від космічних програм на місці серця що з цим усім робити — вирішувати тобі я просто залишу ключі на тумбочці біля входу впізнаєш за чорним склом ожини від брязкальця я зовсім не боюся гучного голосу незнайомця на кручених сходах не соромся випускаючи крила дверей тріпотіти під порожнечею протягів — красти більше нічого.

лінії за кришталиком сонного неба давно зійшлися на тобі чи то хрестом чи то шитим хрестиком приймаємо один одного наче таблетки від тиску — час витрачатися давно сягнув межі а за нею лише тьмяні бульбашки мильних озер плакáти наплаканих котами джерел миргородської щоб на печінці не гірко алкогольні витрішки закінчуються ранковим усвідомленням заперечення злість торг депресія все по канону хоча прийняття не поспішає з ложкою сиропу доведеться ще довго викашлювати а я досі виводжу літери на твоїй спині вгадаєш, якою буде остання?

Нагадуємо: інколи перепони штовхають нас в бік правильних дверей 😄 Легкої п'ятниці і гарних вихідних☀️

Надихає, нехай буде тут у мене)

Тепер моя теоретична база перемістилася сюди https://wyrd.ink/uk/articles/mamo-de-rymy-abo-bunt-neyroniv Потроху буду поповнювати новими дописами. В наступних випусках — про ящірок, а також планую все таки дописати ту бісову давно обіцяну статтю про ритм та його вплив на читача. Кому цікаво, зберігайте щоб не загубити. Цьом 🫶

Here we go... graduation 🎓

Вітаємо! Нарешті публікуємо для вас результати конкурсу #OWL_Drafts. Перемогу здобула команда наставниці Єви Верле — "Строкатий Бо". Вітаємо саму Єву, Анатолія Касперського, Ніколь Арден Фенікс та СД із цим результатом! Звісно, ми дякуємо нашим суддям, а також усім іншим учасникам та учасницям за участь! Ви плідно працювали, і точно заслуговуєте на похвалу, було приємно спілкуватися з вами протягом усього конкурсу! З коментарями до віршів ви можете ознайомитися за цим посиланням, а таблиця з оцінками чекатиме на вас під дописом. Ще раз дякуємо, і до зустрічі на арені Колізею!

Ну що, мої здобули перемогу, дуже пишаюся ними!

чоловік увійшов і поставив перший камінь міцної стіни за ним прийшли інші чоловіки будувати мене прямими лініями сухими законами кам'яними ротами мені казали море — це небезпечно можна захлинутися його непередбачуваністю загубитися втратити землю під ногами мені казали не торкайся води але море завжди сміялося в обличчя воно прокинулося у липні гаряче запахле водоростями і потом спершу торкнулося щиколоток ніжно наче перевіряло чи дозволено потім — піднялось вище під коліна під тихий шовк спідниці під шкіру воно лізло під одяг без вибачень до мого рота у мої стегна у складки простирадл і я раптом стала говорити голосніше розпускати волосся сміятися моє звучання стало схожим на шторм море знало як відкривати тіло воно вилизувало сіль із западин між грудьми воно вкладало хвилі у вигини стегон воно прошепотіло мені що тіло — ніколи не було береговою лінією яку потрібно захищати море любить коли жінка перестає триматися землі і затоплює у відповідь уночі я вийшла за темні гострозаточені камені і стояла доки приплив не забрав повільно усі чужі голоси з моїх ребер море входило в мене без насильства просто одного дня я перестала йому опиратись на ранок місто захлиналося від солоної води частина каменів перетворилася на простір який нікому не належить чоловіки ще намагались будувати дамби а я ловила тілом солоний пульс моря бо вже навчилася дихати зябрами

допоможіть будь ласка обрати з двох віршів 😊 якщо більше подобається цей: https://t.me/viknapoetry/678 👸 якщо цей: https://t.me/viknapoetry/613 🌚 якщо не подобається жоден/не цікаво

🎙Презентація весняної аудіодобірки 2026 Слухати на YouTube: https://youtu.be/jY59rs0X12Q 🎵 N.Litvinova — Una corda 🎙 Декламаторка: Олена Галунець 🌤 Юрій Іванов — Анестезія 🎙 Декламаторка: PecherskaPoet 💊 Анет — Ліки 🎙 Декламатор: Elvis 🖤 Немаксим — Гільза 🎙 Декламатор: Саня Ставицький 🚙 Єва Верле — Шлях 🎙 Декламатор: Андрій Мальва 🌱 Алеф — Коли я стану садом 🎙 Декламаторка: Ксенія Нестеренко ⚪ Mr.Nobody — Відбитки війни 🎙 Декламатор: Тадеуш Брауш Доєднуйтеся до спільноти Віршопліткарка FM та популяризуйте поезію разом із нами! #плейлиствіршопліткарки #трекипереможців @virshoplitkarka

Це варто послухати, естетична насолода гарантована ⤵️

більше ніякої теорії віршування, порад і тому подібного.