VLASENKO✌️

І наостанок про добру новину в цій історії. Усе, що сталося, говорить водночас про страх і про якість тих, хто ухвалює рішення. Сильна влада не боїться дати слабкій партії спокійно програти. Впевнена влада не змінює правила через два тижні після власного рішення. Стратеги, які спочатку відкривають клапан, а потім судомно його затикають, не схожі на людей із залізним контролем над величезною країною. Що більший страх, то вужчий простір для маневру. Що вужчий простір, то більше нових помилок. Режими, які отак нервують, зазвичай ближчі до падіння, ніж їм самим здається. Віктор Таран

Проаналізував російські медіа як вони самі пояснюють історію з «Яблоком». На їх думку, логіка допуску була гранично простою. Допуск до виборів старої ліберальної партії виглядав як безпечний канал для незадоволених. У разі якби партія Яблуко взяла свої традиційні 1-2% голосів виходила б гарна картинка «політичного розмаїття» для внутрішнього і зовнішнього глядача. За даними «Вёрстки», саме такий варіант просував блок Кірієнка. Дати «Яблоку» програти і показати маргінальність антивоєнної позиції. Силовики, судячи з різних джерел, від початку були проти цієї гри. «Медуза» цитує співрозмовника, близького до адміністрації президента, який пояснює механіку прямо. За його словами, «все серьезные вещи на федеральных выборах утверждаются у главы государства». Тобто реєстрація «Яблока» була свідомим рішенням найвищого рівня, а не недоглядом якогось клерка. А потім досить швидко експеримент вийшов з-під контролю. Щось схоже вже траплялося у 2013 році з «Громадянською платформою» Прохорова. Політично активна молодь почала голосувати за «антивоєнну партію» ще до самих виборів. Робила вона це роликами з яблуками, мемами і цілком публічною іносказальною агітацією. Коли рейтинг партії піднявся до 9,3 відсотка тоді керований клапан для випуску пари перетворився на політичний символ. Голова партії Ніколай Рибаков напередодні суду сформулював це майже тріумфально. «Для них неожиданность, что так много людей поддерживают “Яблоко”». Це, власне, і був вирок експерименту. Далі почалося те, що росіяни називають правовою процедурою. Позов подала партія «Родіна», а претензії склали справжню антологію абсурду. 1. Антивоєнну позицію витлумачили як заклики до екстремізму і посягання на територіальну цілісність. 2. Заяву керівництва партії про небезпеку посилення репресій назвали спробою підриву легітимності ладу через «формирование эмоционально негативного образа» органів влади. 3. Окремим пунктом ішло порушення авторських прав на картинку, згенеровану нейромережею. Прокуратура і ЦВК позов підтримали, а Верховний суд після дев’ятигодинного засідання постановив, що «исковое заявление партии “Родина” удовлетворить в полном объеме». Григорій Явлінський назвав це саморозвінчанням політичної системи і страхом влади. Окремо варто згадати позицію Гаррі Каспарова і Форуму вільної Росії. Вони ще до рішення суду назвали вересневі вибори черговим фарсом і переназначенням складу Держдуми. Заклики мобілізуватися навколо будь-яких фігур на таких виборах Форум назвав «проявлением наивности, инерции или недобросовестности». Аргумент там ще й територіальний, бо голосування проводять і на окупованих територіях. Тобто участь у ньому легітимізує не лише «путінську більшість», а й самі загарбання українських територій. Справжні вибори, за логікою Форуму, можливі тільки після перемоги України і демонтажу диктатури. Ця позиція внутрішньо послідовна і морально чиста, але вона не пояснює того, що сталося. Якщо все це суто декорація, то навіщо декорацію зривати за два тижні до друку бюлетенів? Кремль своїми діями сам визнав, що клітинка навпроти яблука щось важить. Тепер кілька висновків із цієї історії. Під килимом зіштовхнулися дві різні моделі управління. Кірієнковська дозволяє рівно те, чим можна керувати. Модель силовиків вважає ігри в демократію принципово зайвими. Бо якщо вже будуємо «православний Іран», то нема чого експериментувати з бюлетенями. Спочатку перемогла перша, а через два тижні гору впевнено взяла друга. Це важливий маркер того, хто зараз сильніший усередині системи. Тактичну перемогу здобули ті, хто пропонує йти до переможного кінця. Йдеться про випалювання всього живого у внутрішній політиці. Йдеться також про підготовку до «останнього і рішучого» бою із Заходом. Мінімальний сценарій передбачає перевірку НАТО на міцність диверсіями, кібератаками і «зеленими чоловічками». Максимальний означає велику війну як дембельський акорд цілого покоління чекістів.

Україна придбала в Туреччини 70 балістичних ракет M39 ATACMS, 12 реактивних систем залпового вогню M270, що використовують ракети GMLRS і ATACMS, та десятки тисяч касетних боєприпасів. Про це йдеться в повідомленнях Державного департаменту США, оприлюднених в офіційному протоколі роботи Конгресу США за 6 серпня 2026 року.

птица летит)

Знаю, що за цей допис мене, можливо, багато хто зненавидить. Але в моменти коли багато кого охопив відчай і зневіра, які зараз щедро підживлюються російською пропагандою, треба нагадати собі кілька речей. Перше. Згадайте 2022-2023 роки. Тоді нам не було чим збивати балістику взагалі, а крилаті ракети та «Шахеди» перехоплювали на межі технічних можливостей. Що ми маємо сьогодні? Ефективність російських крилатих ракет і дронів впала в рази, відсоток їх збиття зараз дуже високий. У росіян, по суті, залишилася лише балістика як надійний інструмент. Так, балістика, що зараз падає на голови — це жахливо. Бо ми під постійним ризиком. Але об'єктивно — зараз цих ракет летить менше, ніж під час найбільших атак перших років повномасштабки. Та зараз цей терор лягає на нашу хронічно втомлену кукуху, помножену на ІПСО. Треба співставляти реальність у всій її повноті, а не тільки в моменті, коли здається, що стало гірше, ніж учора. А позавчора як було? Війна річ динамічна і вкрай неприємна своєю мінливістю. Не вперше. Друге. Їхнє скиглення про «помсту». Будь-яка спроба росіян нав’язати наратив, що їхній терор — це «отвєтка» за наші удари по їхній економіці, має йти посилено нахер. Вони перші почали. Вони роками били по наших складах з ліками, логістиці, енергетиці та цивільних об'єктах. Те, що Україна зараз дзеркально (а місцями навіть інтенсивніше, враховуючи критичність вузлів) б'є по Росії — це абсолютно окей. Якщо вони намагаються своїм терором викликати в нас обурення ударами по їхній інфраструктурі, значить, їм справді дуже боляче. Висновок один: треба продовжувати робити те, що робимо. Третє. Найбільш непопулярне (але я, як цивільний, маю право це сказати про цивільних). Одержимість росіян спробами деморалізувати тил має один неочевидний, але надважливий наслідок: ракети і дрони, які витрачаються на цивільну інфраструктуру, не долітають до воєнної промисловості і безпосередньо до військових. А для виживання української нації і держави військові та ВПК — набагато важливіші, ніж майже будь-яка інша потенційна ціль. Це жорстко, але це об'єктивна математика виживання всієї спільноти у війні, яку проти нас ведуть. Я знаю, що багато кому хотілося б спокійно жити десь у Лондоні. Але ми опинилися в Лондоні зразка 1944 року. З купою балістики (тоді було більше, до речі) без особливих опцій захисту. Не зовсім відповідає очікуванням, але більше зупинити цих нацистів немає кому. В умовах дефіциту засобів ми бачимо їхню концентрацію на прифронті та Києві, крім окремих актів залякування по іншим тилам, тобто є обʼєктивний дефіцит для чогось масштабнішого. Звісно, якби партнери були рішучішими, а в Білому домі сидів хтось притомніший, ризиків було б ще менше. Але є як є. Гроші дають - добре. А інше треба дотискати. В будь-якому разі доведеться зібрати соплі і нерви (якщо треба - ліки за рецептом допоміжні), припинити панікувати, прийняти обʼєктивну реальність і робити максимум можливого. Не в ЗСУ - для ЗСУ. Їм кабзда. І шлях, що наближує це - єдиний реалістичний мирний план. Бо мир буде тільки тоді, коли у Росії Путіна не буде спроможності воювати далі. Все інше - намахалово.

За липень Wildberries втратив майже 20% своїх складів через атаки БПЛА. Збитки продавців наближаються до 280 млрд рублів, а кількість постраждалих оцінюється в кілька сотень тисяч, пише Forbes.

Демократія не захищає від дурості. Вона захищає від незворотності дурості. Помиляючись, люди вчаться брати на себе відповідальність. Це повільний та болючий, але єдиний можливий шлях до зрілої спільноти. Озерніться навколо і побачите, що авторитарні "короткі шляхи" закінчуються тривалими трагедіями. Нащастя, авторитарний, совєтсько-російський вектор розвитку України щойно втратив одного зі своїх головних захисників. Демократичний вектор переміг авторитарний, політика перемогла ескалаційну спіраль міметичного суперництва, правда перемогла брехню. Україна не стала ідеальною демократією. Але вона продемонструвала найважливішу ознаку живої політичної спільноти, здатність державної влади виправляти власні помилки без руйнування самої держави. Ця здатність (а не відсутність хиб) є головною перевагою демократії над авторитаризмом. Norton Herskar

Генерал Карл фон Клаузевіц казав, що війна є продовженням політики іншими засобами. Рене Жирар у книзі "Завершити Клаузевіца" звернув увагу на те, що у сучасному світі "ескалація крайнощів", або ж міметичне суперництво, повністю перемогло політику. У минулому війни велися заради чітких політичних чи територіальних цілей (захопити регіон, підписати вигідний мирний договір). Сьогодні ж війни стають екзистенційними та тотальними. Тому політика більше не керує війною. Сама війна починає диктувати політику. Рамки раціональності воюючих сторін у нескінченній спіралі ескалації зникають, перевторюючи їх на міметичних двійників. Я з жахом спостерігаю, як підтримуване Сирським дзеркальне відображення в ЗСУ практик російської армії з брехнею у доповідях, особистою лояльністю, негативним відбором на керівні посади, безвідповідальністю та некомпетентністю офіцерів, "м'ясними штурмами", ставленням до мобілізованих у військо людей як до "одноразових", їхнім побиттями, катуваннями та вбивствами, не те, що не засуджується частиною українського суспільства (переважно з право-консервативного табору), а виправдовується як "воєнна необхідність" та сприймається як норма. Мімезис солдатів на полі бою почав переходити у політичну площину, створюючи реальну загрозу авторитаризму в Україні. Право-консервативний табір в Україні, принаймні його частина, все менше відрізняється від радикальних російських зетників і все більше нагадує сталінізм. Проповідується культ сили та дісципліни, сакралізація держави, підпорядкування особистості колективу та моральний утилітаризм. "Хто бореться з чудовиськами, - писав Ніцше, - тому слід берегтися, щоб самому при цьому не стати чудовиськом. І якщо ти довго дивишся в безодню, то безодня теж дивиться в тебе". Навіть ті, хто критикують методи "м'ясних штурмів", зазвичай роблять це з позиції їхньої неефективності, а не принципової неприпустимості. Моральна й політична деградація та наслідування російських наративів і світогляду буквально перетворює частину українського суспільства на міметичних двійників росіян. Міметична ескалація для цього прошарку суспільства більше нічим не стримується - ні політикою (яку оголошують "неприпустимою під час війни за існування"), ні релігією (попри те, що обидва радикальних табора міметичних двійників декларують свою релігійність), штовхаючи українську державу до все більшого накопичення хиб та катастрофи. Вони вже увійшли в раж і не хочуть чути "натовп", пересічних українців, яких вважають нездатними приймати компетентні рішення щодо методів ведення війни. Але рішення щодо методів ведення війни є вираженням політичної волі, а не професійною компетенцією. Якщо ми виходимо з припущення, що більшість принципово нездатна приймати рішення, тоді будь-яка державна система зрештою опиняється під контролем меншості, яка вважає себе “розумнішою”. Коли ж до влади приходить "розумна меншість", вона дуже швидко перетворюється на безконтрольних злодіїв, які, засліплені міметичним суперництвом, допускають усе більше та більше хиб, доки, подібно до Гітлера, не вкорочують віку і собі, і країні. Демократія, звичайно, не гарантує мудрого вибору. Але вона гарантує можливість змінити невдалий вибір без повстання чи громадянської війни. Навіть якщо припустити, що більшість постійно помиляється, тоді питання в тому, який механізм виправлення помилки кращий - регулярні вибори чи силовий злам системи? Демократія помиляється, але має механізми самокорекції. Без цього помилки стають постійними, як у випадку зі Сталіним, північнокорейським режимом, чи Путіним. Демократію є своєрідною мета-раціональною системою, яка виходить із недосконалості людської природи й робить її принципом конструювання політичного ладу. Тоді як авторитаризм виходить із фікції "раціонального правителя" й закриває канали виправлення його безумств.

Сирський пішов. Драпатий прийшов. Ви вже мабуть чули і ще почуєте, що "вулиця" тепер керує війною, а натовп обирає головнокомандувача, зміна якого посеред війни є проявом хаотизації держави, і що Зеленський "прогнувся". Я бачу протилежне. Показником ефективності системи державного управління, як і будь-якої динамічної системи взагалі, є не відсутність хиб, а те, як швидко система здатна їх виправляти. Демократія є найбільш ефективною системою державного управління занепалого світу тому, що вона виходить з людської недосконалості й інституціоналізує механізми її компенсації та виправлення помилок. Демократія в жодному випадку не є "гарантією правильних рішень", але вона є механізмом мінімізації катастроф. Вона програє авторитаризму в швидкості прийняття рішень та краткостроковій ефективності, але виграє стратегічно завдяки гнучкості та здатності виправляти власні хиби. Проблеми демократії реальні. Проте альтернативи демонструють значно більші системні ризики, такі, як концентрація сваволі, відсутність зворотного зв’язку та незворотність рішень. Авторитарний чи "технократичний" режим системно завищує власну раціональність, тому що в ньому немає механізмів публічної перевірки результатів. Такі системи без зворотного зв'язку приречені на саморуйнування через накопичення хиб. Критикуючи Джеймса Бернема, одного з провідних ідеологів американського консерватизму, Джордж Орвел писав у 1946 році: "Цікаво, як наполегливо у своїй книзі "Революція менеджерів" він ігнорує переваги, як військові, так і соціальні, якими користується демократична країна. Кожного разу ним вичавлюються докази, аби показати силу, життєздатність та довговічність божевільного режиму Гітлера. Німеччина швидко розширюється, а "швидке територіальне розширення завжди було ознакою не занепаду... а оновлення". Німеччина успішно веде війну, а "здатність добре вести війну ніколи є ознакою не занепаду, а його протилежності". Німеччина також "вселяє в мільйонів людей фанатичну відданість. Це також ніколи не супроводжує занепад". Навіть жорстокість і брехливість нацистського режиму наводяться на його користь, оскільки "молодий, новий, зростаючий суспільний порядок, на відміну від старого, більш схильний у великих масштабах вдаватися до брехні, терору, переслідувань". Однак лише за п'ять років цей молодий, новий, зростаючий суспільний порядок розбився на шматки і став, за висловом Бернема, занепадницьким. І це сталося значною мірою через "технократичну" (тобто недемократичну) структуру, якою захоплюється Бернем. Безпосередньою причиною поразки Німеччини була нечувана безглуздость нападу на СССР, поки Британія була ще непереможеною, а Америка явно готувалася до бою. Помилки такого масштабу можуть бути зроблені, або, принаймні, вони найімовірніше будуть зроблені, лише в країнах, де громадська думка не має влади. Доки пересічна людина може бути почута, такі елементарні правила, як не битися з усіма своїми ворогами одночасно, рідше порушуватимуться". Всі політичні режими розташовуються в континуумі між ідеальною демократією та крайнім авторитаризмом, визначаючись через те, куди саме рухається система - до більшої концентрації влади й незворотності рішень, чи до більшого розподілу й коригованості. Те, що "перемогла вулиця", змусивши Президента виправити критичну хибу, на яку йому вказав "натовп", означає, українська державна система зберігає зворотній зв'язок із суспільство та зробила крок у бік від прірви саморуйнівного герметичного авторитаризму до демократичної автокорекції та розвитку. Україна зберігла свої життєздатність та надію на майбутнє. Відбувся не лише своєрідний референдум щодо військової доктрини (совєтсько-російської воєнної культури централізованого командування та знецінення людського життя проти ініціативної, інноваційно-технологічної культури з повагою до людського життя та гідності), але й щодо напрямку руху політичної влади в Україні.

Визначив, що новим Головнокомандувачем Збройних Сил України стане Михайло Драпатий. Разом з Михайлом, Євгенієм Хмарою, Павлом Палісою визначили, як має бути оновлена конфігурація Генерального штабу Збройних Сил України. Факт – що Олександр Сирський забезпечив результати України у захисті Києва, у Харківській наступальній операції, у Курській операції. Значний шлях пройдено, захист України триває, і потрібне гідне ставлення до кожного воїна. Я вдячний Олександру Сирському та кожному нашому воїну за сильні фронтові позиції України. Я вдячний Михайлу Драпатому за саме такий погляд. Сьогодні з Олександром Сирським та з Андрієм Гнатовим ми говорили про подальші формати служби і правильну передачу справ. Бажання у всіх нас одне – перемоги над ворогом і досягнення таких умов на фронті і в тиску на Росію, які б дозволили примусити Росію до миру. Завтра формалізуємо всі рішення. З цієї ситуації Україна має вийти сильнішою, і Росії буде складніше. Слава Україні!

the cameron account, західний аналітик, який спеціалізується на ракетному озброєнні, написав у себе колонку про нашу [і не тільки] балістичну програму. ... Минулого тижня екс-міністр оборони України заявив про успішне випробування балістичної ракети. Це сталося за два тижні після “загадкового” висотного перехоплення на півдні Московської області, опісля якого російські джерела повідомили, що збили українську балістичну ракету. Уперше з 2022 року російські міста, включно зі столицею, опинилися під загрозою балістичного ракетного удару. Уже цього року, а особливо у 2027-му, Москва, найпевніше, зіткнеться з повторюваними балістичними ударами. Скільки ракет Україна зможе виробляти — невідомо, але балістика стає для неї пріоритетом, а отже, зусиль на розширення виробництва вона не шкодуватиме. ❗️ До 2027 року ми можемо побачити масштабні обміни балістичними ударами між Москвою та Києвом — що нагадуватиме те, що за часів ірано-іракської війни стало відомим як «війна міст». Наприкінці 2022-го Україна перезапустила свою балістичну програму «Сапсан»/«Грім» з 2010-х, яку раніше заморозили через брак фінансування. Через нові вимоги програму розділили на два окремі напрями розробки під егідою міністерства оборони України. Щонайменше один із напрямів спеціалізується на новому розгінному блоці і, ймовірно, іншому твердопаливному двигуні зі збільшеною дальністю порівняно з початковим проєктом. ❗️ Вважається, що саме цю ракету [з новим блоком і двигуном] Україна випробувала 14 липня — і, ймовірно, саме її російські джерела заявляли, що перехопили над Московською областю двома тижнями раніше. Але є й приватна ініціатива – 🔥 Fire Point, українська компанія, яка з 2024 року також тихо працює над балістичними ракетами. Підхід Fire Point – ракета масового виробництва на власних верстатах для намотування вуглеволокна, а виготовлення твердопаливних двигунів візьме на себе завод, що будується в Данії. ❗️ Балістичні ракети для України, здатні досягати Москви з української території, розробляє і Велика Британія. Перші ракети очікуються до постачання в другій половині наступного року. Британці шукають ракети з мінімальною дальністю понад 500 кілометрів, бажаною — понад 600, і бойовим навантаженням щонайменше 200–300 кілограмів. Початкові темпи виробництва — щонайменше десять ракет на місяць. Україна, схоже, вже має невелику кількість балістичних ракет, здатних досягти Москви, — і щонайменше три різні програми намагаються дати їх значно більше. Підсумовуючи, виглядає так, що державна програма вже створила балістичну ракету вітчизняного виробництва. Приватна українська компанія розробляє і випробовує власну балістичну ракету з планами масового виробництва. А у Великій Британії кілька компаній розробляють балістичні ракети для України, і Лондон має намір передати їх наступного року. ❗️ Це має турбувати Росію, адже у війну вона входила з вірою, що їй майже нічого не загрожує від українських ракет у відповідь. Замість «демілітаризації» України РФ тепер стоїть перед перспективою, що Україна черпатиме з трьох потенційних джерел балістичні ракети, здатні бити по російській столиці, — і всі три програми прагнуть нарощувати виробництво в агресивному темпі.

ЗАВТРА!

Сьогодні продовжив говорити із досвідченими українськими військовими. Михайло Драпатий, Володимир Горбатюк, Олег Апостол – кожного з них в армії добре знають. І це були доповіді й по ситуації на напрямках, і загалом розмова по ситуації у війні. Важливо оцінити подальшу нашу стратегію, наші українські активні дії, як змусити Росію завершити цю війну достойним для України миром та гарантованою безпекою. Це має різні складові, і хочу почути, як це бачать командири та командувачі в наших Силах оборони та безпеки України. Завтра у мене – ключові розмови. Україна має досягати своїх цілей, і це буде.

Вчора і сьогодні багато було консультацій. Звісно, я чую, що кажуть люди. Довго говорив сьогодні з Михайлом Федоровим. Я говорив сьогодні також з Олександром Сирським. Рішення щодо армії будуть напрацьовані. Я дякую всім, хто дбає про Україну. Я дякую всім, хто захищає наші позиції на фронті, хто старається повертати війну додому – в Росію, туди, звідки війна сюди прийшла. Слава Україні!

Зміни обовʼязково будуть. Ви мені дякували за Мрію та Дію. Від себе дякую за надію. Такої відповідальності не відчував навіть на урядових посадах. Дякую ветеранам та військовим за те, що тримаєте фронт і честь. Діалог є. Вірю, що все вдасться.

Обираємо переможців регіонального рейтингу «Гордість Луганщини 2026»   Відсьогодні, 15.07.2026, стартує обрання переможців регіонального рейтингу «Гордість Луганщини 2026». Голосування відбуватиметься  у кожній номінації окремо. Виключно у робочі дні і триватиме одну добу: від 12.00 до 12.00 наступного дня. Усі бажаючі зможуть віддати свій голос за номінанта, відзначивши його у гугл-формі, яка буде щоденно розміщуватися на офіційній сторінці Луганської ОВА у Фейсбуці та моєму Телеграм-каналі.   📣15 липня обираємо «ЛІДЕРА РОКУ» серед трьох кандидатів: Яна Літвінова – начальник Старобільської МВА; Наталія Макогон – заступник начальника Кремінської МВА; Андрій Сімонов - голова Ради ВПО Кремінської МВА, голова ГО «Кремінська бізнес-асоціація». 📌Гугл-форма: https://forms.gle/eGkgMMQRrEqXyoZC7

🇫🇷Україна отримає перші французькі Rafale у 2028-2029, — Макрон за підсумками зустрічі «Коаліції охочих». За прикладом рішення США щодо ліцензій на ракети для Patriot, Франція також вирішила надати ліцензії на виробництво своїх ракет Aster-30 для ЗРК SAMP/T, КАБів AASM Hammer та крилатих ракет SCALP.

⚡️СБУ одночасно уразила понад 10 (!) військових, логістичних та паливних об’єктів росії за одну ніч – масштабна операція відбулась на території рф та у тимчасово окупованому Криму Перелік уражених цілей безпілотниками СБУ: • Два патрульні катери проєкту 12150 «Мангуст» в Чорному морі; • Ангари з військовою технікою та обладнанням на авіабазі «Багерове» в Криму; • Три стаціонарні радіолокаційні станції, завдяки яким ворог виявляв безекіпажні катери та ударні БпЛА; • Автомобільні пороми «Єйськ» та «Марія» у Керчі; • Автомобільні пороми «Лаврентій» та «Панагія» у порту «Кавказ»; • Три резервуари комплексу перевантаження нафтопродуктів у порту «Кавказ»; • Залізничний склад із цистернами на вантажній станції «Кавказ»; • Резервуарний парк нафтобази у населеному пункті В’язники Ставропольського краю рф (відстань — 600 км). 🇺🇦Реальна Війна | Підписатись

⚡️Зеленський анонсував оновлення Кабінету Міністрів — чинній премʼєр-міністерці Юлії Свириденко він запропонував очолити іншу посаду Будуть також зміни у складі керівників правоохоронних органів, додав президент. 🇺🇦Реальна Війна | Підписатись