V O N A♡

Дотик Господа і все змінюється. Слово Господа в твій дух і все змінюється. І ти починаєш бачити те, що було перед носом, а ти роками не бачила. І ти повністю спустошена і виснажена стаєш сильною Його силою. І всі теоретичні розуміння «хто ти для Господа» вже не далекі, а такі рідні, близькі і зрозумілі. І весь потік питань десь іде, бо вже не важливий. І мир, і мир, і Божий мир вже займає своє таке довгоочікуване місце, а саме всю твою середину. І так добре. І все на своїх місцях. Це дотик Господа і Його Слово в твій дух. Висновок моєї цієї писанини і взагалі всієї писанини за всі роки - нам усім так сильно треба Господь, Його Дотик, Його Слово. І не зупинись, поки не знайдеш, поки не відчуєш і поки не переживеш Його, Саме Його особисто сама🤍

Як би ви могли попросити в Бога щось… Одне прохання… Типу як Соломон. Щоб ви обрали? Це відповідь для вас самих.

Нам всім треба процес. Так, саме процес. Бо тільки так ми можемо стати не номінальними, а справжніми. Бо дуже часто саме зовсім не простим процесом змінюємося ми. Змінюється наш характер.

Сьогодні закінчила читати книгу, хочу залишити головну думку: ніхто не може забрати те, що знаходиться в нашій голові, тобто навіть посеред самих жахливих обставин можна переживати красу, радість, добро і мир. Авторка книги вижила в концтаборі.

https://youtu.be/Eq4BARWh_Bo?si=OKu9tBm1UqJgqXts

Мені Тебе так мало, Боже… Одна з моїх улюблених пісень. Скільки би Його не було, то все одно мало. Як близько би не був, то все одно треба ще ближче. Як би довго поруч не був, треба ще більше. Будь до мене ближче і залишся довше… Мені Тебе так мало, Боже.

Якось я раніше писала про те, що завжди так не буде. Не знала чого це стосується, але ця думка була постійна, чітка і ясна. Вона мене лякала, бо страшно залишатися без того, що було завжди, страшно, коли щось іде по-новому. Але зараз ця думка вже не викликає дискомфорт, а навпаки мир і навіть зацікавленість. Спілкуючичсь з людьми і спостерігаючи за іншими я зробила висновок, що низка людей переживає щось подібне, коли ти наче вперлась в стелю, коли все, що колись працювало не працює, коли ти вже не можеш, як колись. Тому нормально хотіти більшого. Нормально робити зупинки. Нормально проходити виховання. Нормально зупиняти те, що вже не працює, хоча працювало завжди. Нормально не оживляти своїми силами те, що вже втратило життя. Нормально йти у щось нове, залишаючи старе, хоча воно зовсім не знайоме і до кінця не зрозуміле. Нормально йти у новий сезон, позбувшись усього, що заважає. Якщо тобі це відгукується, то це нормально бути в перехідному періоді, бо одного дня ти перейдеш. Перейдеш з Господом у новий етап. І вже точно все так не буде, як зараз.

Якщо ми ігноруємо духовні закони, то вони ігноруються. Якщо ми їх порушуємо, то вони порушуються. І це має наслідки. Для прикладу - відпочинок… Його не можна ігнорувати і порушувати.

Дивлюсь на своє минуле і роки назад мені прийшлось прожити повне вибиття людської основи в моєму житті. Переживала важкі і дуже важкі моменти, коли надія на людину була вщент зруйнована. І потім тут зʼявилася я сама у себе, тобто якщо не можна на когось надіятися, то завжди можна на себе надіятися. Можна надіятися на свій внутрішній ресурс, на свою віру, на силу волі, на дисципліну і так далі. Але вибиття цієї основи було ще болючіше. Бо Основою може бути тільки Христос. І ми цього вчимося. Рано чи пізно. Важко чи дуже важко, але вчимося. Бо щось нормальне має бути тільки на правильній основі.

Мені подобається Бог! Бо ти думаєш, що вже все. Але це ще не все… Точно ще не все. Бо Він Бог. І в Нього так. І коли ти з Ним, то і в тебе так…

Найсправжніші ми тоді, коли самі наодинці з собою. І найсправжніші ми тоді, коли зі всіх боків на нас тисне щось. Тоді все без прикрас. Це ми такі є. І тільки не кажіть, що нам не треба Боже виховання. Саме Батьківське виховання. Тому що тільки так, оте все наше правдиве, яке є, буде виходити на ззовні і буде мати шанс змінитися. І робити правильні висновки, і цінувати щось ми починаємо саме тоді, коли проходимо цей процес виховання Батьком. Єдина річ, яку треба зауважити, що ми маємо вірити в виховання Доброго Бога. Тобто як би не було важко часом переживати це виховання не переставай вірити, що Він любить і Він благ до тебе. Завжди.

Божа Присутність - це не щось абстрактне. Це присутність, тобто наявність Господа в твоєму житті. І ти це не тільки знаєш, а відчуваєш і переживаєш не абстрактно якось, а дуже і дуже конкретно. І ми створені, щоб жити в Його Присутності.

Думаю вже кілька днів про совість. Совість і виправлення Духом Святим - це не завжди те саме. Дух Святий може виправляти, а совість може вже не діяти, бо спалена. Або ж совість може згризати людину, а Дух Святий не засуджує зовсім, бо це не гріх. А чому ж совість згризає? Бо сформована в такому середовищі, в таких умовах, в такому оточенні. І людина не робить нічого поганого, а совість доїдає. Так буває, на жаль. Це означає, що наша совість має бути відновлена і зцілена Святим Духом, щоб Він міг через неї нас поправляти.

Це не для всіх. Зрозуміють лише ті, то кому це треба зараз. Чому ти перестала молитися? Чому перестала молитися якісно? Якісно молитися, заступницьки молитися, на результат молитися. Чому перестала чути і слухати Господа, чому перестала чекати відповідь? Повертайся. Починай знову. Тобі це треба. Тобі так це треба. Йди до Господа в молитві.

Не залишає мене думка, що все так не буде. Не буде так, як колись було. Якщо ти думаєш, що ще буде, як колись. То думаю, що ні. Буде по-іншому. Не знаю точно чого це стосується, думаю, що всіх сфер життя. Що робити? Тримайся за Бога. Щодня ще раз і ще раз посвячуй себе Йому. Тримайся міцно за Нього.

Вже давно це хотіла написати. Якось пізно ввечері, коли була дуже втомлена за день я молилася чи правильно написати намагалася молитися, бо я засипала просто. Прийшла така чітка думка, щоб я йшла тоді відпочивати. Якось під час роботи вдень, коли робила свою звичну роботу, то запитала в Бога в думках: що Ти хотів би від мене? Прийшла чітка думка: щоб ти нарешті вже зрозуміла, що Я люблю тебе. Ці дві історії дуже прості, але вони про любов і про прийняття Богом. Нам це дуже треба. Коли ми будемо це мати, коли ми зможемо це зрозуміти і відчути, то тоді тільки зможемо повноцінно жити, бо з любові і з прийняття Господом, як Батьком все починається.

За життя були різні ситуацїї. І були такі, що думала, що тут точно виходу нема. Ну, нема і все. Але Бог давав вихід. І в самій складній, і в самій тупій, і в самій-самій-присамій не зрозумілій ситуації. Приходив вихід і приходив мир. Від Бога.

Часто згадую приклад одного відомого пастора, коли він ще був зовсім молодим і коли тільки формувалися його відносини з Богом. Він розказує, що сидів на березі потічка і спостерігав, як вітер рухає воду. І провів собі таку паралель, що вітер це наче Бог. А вода, яка рухається це наче Бог Який видний чи проявлений у нашому житті, у різних обставинах, у різних сферах. І він тоді звертався до Бога в молитві і казав, що він так сильно хоче просто взнати, просто зрозуміти і просто відчути, Який Бог і як Він діє, як це бути в контакті з Ним, як це бути на Його хвилі, адже Він Дух, адже Він Невидимий, але Його можна побачити через людське життя. Думаю про це і в мене пробуджується таке дерзновіння, такий азарт, в доброму розумінні цього слова справді взнати, як це, коли вітер рухає воду. Справді сам рухає. А не ми самі створюємо хвилі по-людському.

Ми часто все сприймаємо через власний досвід. Це ми переживали, то значить так може бути. Якщо щось нам не відоме, то значить, що тут щось не те. Але наш досвід - це ще не все. І як було би добре не адаптувати все під свій досвід, а навпаки розширювати свої межі, бо Господь Він Необмежений Бог!

У нас у всіх є ситуації, які хочеться забути. У всіх є те, що хочеться, щоб нам забули. І у всіх є те, що треба забути комусь. Простити (комусь і собі), відпустити і забути.