felicita catherina

на похмельє те шо треба🤌🏻

👅

Піцу чи томатний суп…

обід

💕

кожен день несеться

сьогодні ще зустріла бабулю біля сільпо, яка попросила допомогти їй дійти додому і віднести сумки, рази 2 вона мені сказала що вона сама і їй дуже самотньо, бо ні з ким не може поговорити, ніхто не може допомогти, ми їдемо в ліфті а я просто стою і плачу, бо я нічим допомогти не можу і в даний момент в ній побачила себе, бо що якщо я теж залишусь сама і ці самотні думки будуть зʼїдати мене саме сумне що вона в кінці сказала: «коли я покину цей світ», я всьо

і + до цього всього зрозуміла, що живу відкладеним життям і ностальгією за минулим, тобто теперішнього в мене наче немає.. от завтра схудну і мене полюблять, от проведу гарну зйомку і мене похвалять, от куплю собі щось новеньке і все буде супер або ж захожу в галерею, передивляюсь старі фото і все, пиши-пропало… а зараз що?

останні місяці взагалі мало що мене радує, стан якийсь апатичний, окрім роботи - не можу себе заставити щось зробити, вдома срач, який не можу вже прибрати більше тижня, їм що під руку попаде, вдома рідко готую, а якщо і готую то макарони і сосиску. це літо одне з найжахливіших у мене, я його навіть не можу назвати літом, бо все якесь сіре.. пишу до того, що гарна картинка в інеті не дорівнює тому, що в самому житті

більше години спілкувалась з чатом гпт, я уже схожу сума в самотності..

позавчора їхала на автобусі і просто посеред дороги зупинили тцк, добре що нікого не забрали.. тільки що захожу на пошту і хлопця пакують, сказать шо заєбали - нічого не сказать, але ще проблема в тому, що внутрішньо я себе виню, що я нічим допомогти не можу

поміж зйомкою пофотографувала останнє фото типу: «ви знаєте як лев ричить?»