Wrīrīt — гніздечко читачів

⚓ Шукай вітри творчості – і знайдеш наш порт! ☠️ Мрієш про гавань, де тебе вислухають, підтримають і надихнуть? Тоді кидай якір у Мистецькому порту ім. Капітанки М’юз – затишній бухті для творчих душ! 💞 На нашій палубі збираються: 📜 письменники – вправні штурмани історій 🎨 художники – майстри кольорових бур 🪡 рукодільники – чарівники, що творять скарби власноруч …та всі, для кого мистецтво – це не просто справа, а спосіб життя! 🐇✨ У нашій гавані завжди відкриті шлюзи для нових талантів та свіжих вітрів! На тебе чекають: дружні розмови, теплі івенти, натхнення та підтримка команди! ☠️ ➡️ Пришвартуйся у нашому порту!

🐦‍⬛️ Між пір’ям | Привіт всім авторам! Наша спільнота розпочинає конкурс коротких оповідань! Знову)) Якщо ви бажаєте долучитись до цього дійства, запрошую вас в чатик, де ми вже почали обирати тематику творів. Встигніть запропонувати свою ідею! #шпальта@wririt_channel

🪶 З-під крила автора У шаленому ритмі життя інколи ми відкладаємо мрії на потім, не помічаючи, як минає час. Історія, навіяна літом і спогадами про море. Воно шумить майже за порогом, кличе голосами мартинів, що несподівано залітають у місто, дивиться через мушлю, що роками лежить на полиці. Героїня оповідання мріє про море і зустріч з хвилями, як з давнім знайомим. Та чи наважиться розірвати звичне коло рутини? Легка психологічна проза з нотками містики, сонячним промінням і шумом хвиль скоро буде доступна для читання. Авторка: Hannah_D #голос_автора@wririt_channel

🪶 З-під крила автора | Турнір бажань Для когось новий турнір — це чергова розвага, а для когось спосіб захоплення світу. Принаймні саме так думає один з антагоністів книги. Щоправда діє він не сам. З ним є дивний хлопець, який сам запропонував допомогу, і дівчина, яка там тільки заради досліджень. Їхні плани йдуть як по маслу, але чи буде так продовжуватися ближче до кінця? Про це мій фанфік "Турнір Бажань" за фандомом Бейблейд Вибух. Її можна читати на: Wattpad та Аркуш P.S.: Книга незакінчена тому на фінал прийдеться почекати. #голос_автора@wririt

🪶 З-під крила автора | Анонс книги "Мертві сторінки" Насті Твіґи Уявіть, що в анонімному чаті від найближчої людини вам приходить посилання. Ви клікаєте, а там закрита група «Мертві сторінки». Кількість учасників — мільярди, але кнопка входу пульсує, як живе серце. Ви натискаєте «увійти». Уночі вам сниться сон про хлопця, якого збиває потяг і ви відчуваєте його смерть на собі. А рівно через тиждень цей хлопець з'являється постом у групі — його збив потяг. Це зав'язка містично-психологічного трилера, який вийде друком до кінця року. Ви б ризикнули залишитися в такій групі? 💀💻 Дізнатися більше про майбутню книгу або про сюжет можна на сторінці авторки. #голос_автора@wririt

🪶 З-під крила автора Сусідство У нас в під'їзді є сусід, Ніхто не зна, як звати. Думає, що він вампір, Вже рік вчиться літати. Ми вкотре чуєм писк вночі, І лиликів хтось вічно зазиває. Бідоха— дядько Олексій. Від горища лускокрилих відганяє. Якби за чистий переляк всьому сусідству заплатили бакси, В бабусі Тоні вже була б труна, А Мельники б на "БМВ" ганяли. Він серед ночі вільний акробат! Зі стелі граціозно виповза на труби Двірник завжди з собою має автомат, А той на нього ще й шипить, паскуда. Зранку мутні всі думки І ми з Романичем виходим покурити —Романичу, сьогодні вже мітла? — А чим, ти думаєш, його відбити? Валяються щури, як після чупакабри. І наш герой в зубах їх тягне Не буде у під'їзді в нас чуми, Але і спокою ми довго не побачим. Летить з будинку нашого трухля, І мотлоху достатньо на горищі. Заходиш: бруд, пилюка, темрява, І протяг свою оду свище. Нарешті все привели до пуття, Дістались аж до фото перших власників. Тремтить рука бувалого Романича. "Так це ж на фото стоїть він!" Автор: Ірен Огненко #пером@wririt_channel

🐦‍⬛️ Між пір’ям Вітаю всіх. Сьогодні, 5 червня о 18:00 відбудеться онлайн літературник. На якому я буду однією зі спікерок. Правила заходу дуже прості: •всі хто бажає приєднатися мають зареєструватися за ось цим посиланням:https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSczjSESRWHDCNwcHttFzeoZvHduLZhYzVnKNQuwCaUvUuF2mQ/viewform?usp=dialog •дотримуємося норм етики; •учасники мають залишитися до кінця події, щоб виявити повагу до своїх колег; • читаємо вірші тільки українською мовою; їх обговорення аналогічно [суржик допускається]. Ніякої російської, а то бан. • лайливі слова не вживаємо, бо на зустрічі будуть і неповнолітні. • вся ваша фан підтримка, яка має бажання приєднатися, повинна зареєструватися за посиланням, що надішлю завтра. • тему релігії та політики не беремо для уникнення непорозумінь та непотрібних образ. ВАЖЛИВО! Тим, хто хоче прочитати вірші на вільному мікрофоні. Регламент до 5 хв. Чому? Ми маємо вкластися до 3 годин, а можемо і меньше. На івенті емоції виражаємо смайликами🥳 і до кожного спікера можна максимум 3 запитання. Щоб приєднатися до зустрічі в Google Meet, натисніть це посилання: https://meet.google.com/kmk-zktk-xbh Або відкрийте Meet і введіть такий код: kmk-zktk-xbh Джерело #шпальта@wririt_channel

🪶 З-під крила автора Перше речення «Михайло прокинувся від того, що в його кімнату влетів розлючений єдиноріг». Погодьтеся, таке речення змусить читача затримати погляд на тексті й прочитати хоча б кілька рядків далі. У цьому й полягає магія першого речення. У літературному світі його часто називають «гачком» (hook), і навколо його важливості досі вирують суперечки між письменниками та читачами. Чи справді перше речення вирішує долю книги? Ефект першого враження У книжковому магазині автор має буквально кілька секунд. Читач відкриває першу сторінку, пробігає очима початковий рядок, і в голові миттєво виникає думка: «Цікаво» або «Нудно». Укладання угоди з читачем Вдалий початок одразу задає тон, атмосферу та правила гри. Згадайте легендарне речення Габріеля Гарсії Маркеса зі «Ста років самотності»: «Колись, через багато років, полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни перед загоном, що мав розстріляти його, згадає той давній вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на лід». У ньому є все: натяк на масштабну історію, загроза життю, таємниця й ностальгія. Однак зацикленість на «ідеальному старті» іноді лише шкодить письменнику. І ось чому перша фраза — це ще не все. «Гачок» може бути фальшивим Можна створити блискуче перше речення, але якщо наступні сторінки будуть сірими й млявими, читач однаково закриє книгу. Один вдалий рядок не врятує слабкий сюжет. Магія першого абзацу Більшість досвідчених читачів дають авторові трохи більше кредиту довіри — принаймні першу сторінку, а інколи й цілий розділ. Атмосфера часто розгортається поступово, тому «вибуховий» початок не завжди доречний. Особливо в класичних романах чи детективах. Перше речення книги — це як візитівка або вдало підібраний одяг на першому побаченні. Воно не гарантує, що у вас закохаються на все життя, але точно допоможе привернути увагу й розпочати розмову. Тому письменникам варто приділяти йому увагу, але не перетворювати пошук «ідеальної фрази» на тортури. Зрештою, найважливішою залишається історія, яка починається після неї. А яке ваше улюблене перше речення? Авторка: Настя Твіґа #до_читача@wririt_channel

🪶 З-під крила автора | Елізабет Нокс 13 років і перша публікація в газеті Все почалося з того, що одного дня моя мама телефонує мені і каже: «Я розмовляла з редактором місцевої газети, в тебе є два дні — редагуй та подавай». Звісно, я була здивована, але миттєво взялася за роботу. Ці два дні перетворилися на справжній марафон: я годинами сиділа над текстом, вичитувала кожне слово, шліфувала речення й доводила сюжет до ідеалу. Це була концентрована, виснажлива, але така кайфова праця. І ось, коли твори нарешті віддали, почалося мовчання... А знаєте... мовчання набагато гірше за негативну відповідь, бо саме невідомість лякає найбільше. В голові крутилися думки: «А раптом не сподобалося? Раптом я недопрацювала?». Минув тиждень... другий... Увесь цей час я не сиділа склавши руки. Попри страх і сумніви, я продовжувала писати, розвиватися й вірити у свою мрію. Цей успіх не впав мені з неба — за ним стоять сотні списаних сторінок, безсонні ночі, пошуки потрібних метафор та постійна робота над собою. І ось приходить мама з роботи й каже: «Твоє оповідання беруть, роблять кілька правок та тобі потім покажуть». Моєму щастю не було меж... Бо начебто здається, що всього лише два тижні очікування, але для мене вони були вічністю. Минуло ще... ой, вже і не згадаю скільки часу, як приходить мама з роздрукованим твором із правками. Після того, як ми все узгодили, нам повідомили, що друк відбудеться вже за тиждень. І вже в четвер мама показує газету. Справжню в якій надруковано моє оповідання. Коли ми були вдома, з тієї кількості примірників, що ми придбали, три я відправила своїм подругам. (Звісно, підписала й поклала кожній дещо особливе🥰). Публікація була в газеті «Обрії Ізюмщини». На цьому шляху мені дуже допомогли мої власна впертість, бета-рідери, родина та люди з творчих спільнот (включаючи, звісно, Вріріт). Хтось підтримав морально, хтось — порадою, а хтось просто не дав опустити руки. І саме завдяки поєднанню моїх зусиль та віри цих людей у мене, тримати в руках цю газету — реальність. Далі — більше! ✨ Авторка: Елізабет Нокс #голос_автора@wririt

🪶 З-під крила автора | Голос автора Заплющить очі і уявіть собі кращий світ Світ, де не існує росії. Але існує магія! Вона живе всередині деяких людей, буквально. І ще існує багато чого: старовинні магічні роди; амулети захисту від злих намірів, які дійсно працюють; і внутрішні тварини цих магів, чиї прояви вони наслідують в людській подобі; зачаровані праски, дзеркала, навіть телефони та ціла магічна доставка, така, що ваше замовлення буде за мить на вашому ґанку; а також межинний світ, первинний хаос, який своїм впливом змушує реальність спотворюватися та породжує химерних створінь, які можуть бути небезпечними… поторочи, які можуть нанести фізичну шкоду. Страховидла, що можуть звести з розуму. Навіть геть звичайний домовик може завдати клопоту! Але чекайте, щось ми відволіклися. Так от, росії в цьому світі не існує. На місці московії безкрайній степ, по якому блукають розгублені ведмеді в ушанках. Світ, в якому є архітектурна спадщина совка, але всі певні, що під час перебудови та розвалу союзи просто мирно розкололись на окремі, самодостатні республіки. Тільки в архівах магічної таємної служби зберігається правда про цей інцидент, але він насправді нікому не цікавий. Бо це не якесь там фентезі, це цілий магічний реалізм! Український магічний реалізм, якщо бути точніше. Реалізм дорослих проблем, реалізм в погляді героїв один на одного, реалізм в мотивації та рішеннях, реалізм пекельної машини бюрократії… от дідько, це знову зайве. Я вже говорив, що в цьому світі не існує росії? #голос_автора@wririt З вами був Кіт, до зустрічі на сторінках роману! 💋 Канал проекту

🐦‍⬛️ Між пір’ям | Думки вголос Чи замислювалися ви, що карти у ваших улюблених книгах занадто ідеальні? Читайте про феномен "псевдосередньовічної" картографії та про те, чому іноді краще мати карту, яка помиляється, ніж ту, що знає все. Чому фентезійні карти такі? Автор: @D4ST1N Лігво автора: https://t.me/rewritesy #до_читача

👑ФІНАЛ СЕЗОННОГО КЛУБУ👑 Час минув швидко і два місяці пролетіли так само непомітно. Вже минув фінал нашого Сезонного клубу і голосуванням ми визначили переможців! ❤️ ТРЕТЄ МІСЦЕ посіла чутлива історія про дівчинку, що підгодовувала песика з-за паркану дитячого будинку. (Признаюсь, плакав, дуже круте оповідання) Авторка: Настя Твіґа🦒 Посилання: https://arkush.net/book/40304 💖 ДРУГЕ МІСЦЕ займає емоційна та водночас м'яка історія без імен, в стилі нашої любої Амочки. Це історія про панночку, що під стукіт коліс потяга розмірковувала про власне життя, та в момент все змінилось... Авторка: А.М. Посилання: https://arkush.net/book/40408 👑 ПЕРШЕ МІСЦЕ, наш переможець Влад Старлінг з оповіданням в стилі легкого абсурду. Трохи моторошний твір про речі та людей, про людей та речі, про людей, як речі... Щоб зрозуміти потрібно завітати в крамничку. Автор: Влад Старлінг Посилання: https://arkush.net/book/40630 Автори заслуговують уваги, з конкурсом впорались чудово і я ВАМИ УСІМА (хто брав участь) ПИШАЮСЬ. Ви чудові, мої зернятка, продовжуйте писати і надалі! Блог на Аркуші #голос_автора@wririt_channel

🪶 З-під крила автора ••• Кришталевий маєток охоплює спокій. Він боровся за спокій впродовж довгих літ. Він віддасть усе за жаданий спокій. Кришталевий маєток стоїть. Кривобокий, Покинутий, Прозорий Чистий. Він стояв до кінця під час шторму, Тримаючи оборону під тиском власних стін, Як дзвінко тремтіли вони під вагою опори, Як зривались горгуйлі з кришталевих дахів— Його вартові вічні, Його вічні компаньйони, Побратими його. Їх зірвали вітри. Кришталевий маєток прагне тиші. Прагне чистоти. Залишається привидом вічним. Сам собі ставить хрести. Кришталевий маєток бовваніє в степу— В червонім небі вітри дмуть Над ним. Помутніли вікна кришталеві В кришталевім житлі. Він чекає. Він боїться зими. Ірен Огненко #пером@wririt_channel

🪶 З-під крила автора «(Я)» я не зламалась (хоча мала право) не зупинилась (хоча, мабуть, варто було) не стерла себе до чистого аркуша, (хоча вночі так хотілося…) забутися, зникнути, стати ніким, померти? я не рятувала себе (я просто була) в напівтемряві, на краю, в тиші, де ніхто не кричав: залишися, будь ласка. але чути було: зникни. ти - тягар. ніхто не помітить, якщо тебе не стане. зламайся вже. ти й так - тріщина на тріщині. хто тебе збиратиме? помри. ти - помилка. занадто багато відчуваєш, занадто мало варта. дурна, тупенька, смішна у своїх мріях, недостатньо гарна, недостатньо сильна, недостатньо… людина. і я повірила (майже) але, можливо, це й є моя найдивніша форма сили: бути, навіть коли не знаю навіщо, бути, коли ніхто не чекає, бути в цій простій дії - вижити. (бо жити ще не вмію, але залишатися. Бути. Навчилася.) Ria Vickery #пером@wririt_channel

🌾 На дзьоб УЯВІТЬ Ви купуєте фентезі книгу. Вона дорога, дуже гарна і вам подобається її опис. Ви починаєте читати, сюжет затягує, але там Ґанґрад Гроссгарсґрані і Кьялар Ґрамглідскьяльвар. Ваші емоції? Оскі | Малюю власний світ #вівсянка@wririt_channel

🪶 З-під крила автора *** Негідний світ той, що не має моря І не слухає лагідний шепіт його хвиль. Як те лютує широко і невгамовно І смерчами жбурляє на берег кораблі. Воно ж-бо знудилось давно марніти штилем І стогне злісно на бліді піски: Крапля за краплею, набиралося поволі Всі свої дикі, неосвітлені віки. Воно ще в древню юність ледь не викіпило все, Що гейзери живилися з його води, А потім декілька віків стихало Так, що стишали його льоду шквали та дощі. Із розмірів калюжки до безмежжя Воно росло. Ледь не розірвалось. У його водах зникали потопельники, Вино лилось розбавлене для ритуалів. Ступала край його безмежної краси Боса нога, одягнена в сандалі: Скільки змарніло спроб його приручити? Мабуть, не варто рахувати... У його пінах, буйних солей шумі' Знаходили свій спокій бідолахи: Пірати, самогубці, моряки,— Всі сунули довірити йому печалі. Безмежна сила жвавого потоку Несла у вічність простір-час: Матерії, чудові кристаліти На його дні лягали спочивать. Вкривались ковдрою зі стрімких течій, Слухали тужливу пісню моря: Як воно завивало від знемоги, Край витинаючи повз берегів пороги. Не вартий той, хто не знає моря, Його звірячої натури живого слова, Що б'є у голову запахом хвиль та йоду, Що колише і топить, Ясний той світ, що живе в гармонії із морем Та завше чує його почуття, Коли вони живуть удвох в природі Зі сплесків гніву, сумними відливами Вимивають разом шлях. У радості штилю в обід, Капризів-штормів ввечері, Вночі. Коли найголовніше— море розуміти, Не порушити і не приборкати його жорстокої краси. Ірен Огненко #пером@wririt_channel

🪶 З-під крила автора 📝Книга: Врятувати світ📝 Розділ 1. Загублений шлях – Я, Ліанель Морена, і я обіцяю, що, знайду те, що врятує нас усіх.. Темна ніч. Нікого нема. А мої останні слова так і відлунюються в моїй голові. Я пам'ятаю кожного, кожну, я пам'ятаю всіх - хто тоді дивився на мене очима, сповненими натхнення та віри. Люди дали мені право врятувати їх, хоча самі не усвідомлювали, що саме діється у світі. Я теж цього не знала і не знаю досі. Лише те, що маю вказати цим людям шлях. Мені не спалося, не хотілося покидати цей світ та йти у царство сну. Ні, я потрібна тут. Я потрібна цим людям, які відчували мою допомогу. Моя кімната і зараз була дуже теплою - можливо, моє тепло всередині не давало мене зламати. Думати про те, що наші емоції зможуть покращити наше самопочуття давало мені сили, і все, що я хотіла - це дати цю силу іншим. Але хто я? Не месія, не ангел, я просто смертна, та я не можу стояти осторонь тих, хто справді страждає. І люди дали мені цю можливість, адже так? В повній тиші я відчуваю гордість за себе, і хоч зовсім не знаю, як мені все це зробити, та чомусь я вірю у себе. Хоч колись, хоч за щось, але зараз по моєму тілу солодко розтеклося почуття впевненості. Я пам'ятаю, як обвела кожну людину в залі своїм боязкий і в той самий час сміливим поглядом. В цей раз я не хотіла нікому нічого доводити, хіба що самій собі - що зможу врятувати всіх їх. Ні, цей світ зовсім не гине і ніякий астероїд не плине на нашу Землю. І ні, нас не захопила зла чаклунка. Я хочу врятувати цей світ від самих людей.. Від того, що ховається за кожним із них, що ховається у їхніх душах.. Мені здається, що кожна людина має у собі і світлу і темну сторону, а також ту, яка здатна знищити навіть саму себе. Бува, люди не контролюють емоцій і це шкодить їм, і шкодить світу. Я пообіцяла, що врятую їх, але все, що вмію робити я - це писати вірші. Писати вірші.. Це завжди було моїми хобі. Я задумливо спрямувала свій погляд крізь зачинене вікно, роздумуючи над новою ідеєю для вірша. Так тихо і спокійно.. Тепло на душі, і мов усі погані думки згасають, мов перестають діяти на мене. Всі сплять, а я лиш роздумую над тим, як можу змінити світ.. Аніла кю Дивад #пером@wririt_channel

🪶 З-під крила автора *** З дерева, бетону і сталі Покажіть мені новий ар-деко: Нові міжпланетні магістралі На орбітах своїх вже тріщать, Вже давно. Ми уміємо говорити дурниці і вірити в них, Використовувати тіла й матеріали. Вже навчаємо роботів навичок цих: Процес відточено до ідеалу. Посеред світу побачити нову красу, Високі скляні п'єдестали, Щоб збудувати штучну зорю, Звести експансію, колонію— Нову імперію слави. Покажіть мені метамодерн, Що певним кроком увірветься в серце Землі. У розпачі на нього чекаю... Коли ґрунт тріщатиме під тиском асфальтних доріг. Просвітіть мене метаідеями, Де людина більше не частина природи, І розкажіть, як новий метавид Ордою завоює космос. Де ж тоді був палеоліт? Коли то все відбулося? Вісімсот п'ятдесят тисяч літ— Все промайнуло легко і просто. Де ж та ера нова забарилась, що ми її щодекади чекаєм? Ми не віримо, що нас не стане. Ми не віримо, що буде кінець! Ірен Огненко #пером@wririt_channel

🌾 На дзьоб 📜Історичні факти та плітки: "Помста свиней"📜 𒐬Ви скажете, що свині — невинні, добрі та навіть милі створіння?𒐬 А от жителі Середньовіччя, напевно, не погодились би. Свині тоді жили поруч із людьми — тож траплялося, що тварина могла випадково вбити людину, найчастіше дитину. І що робили після цього? Її судили. Так, саме судили — як злочинця. У 1492 році в Аббевілі порося звинуватили у вбивстві дитини, тягнули через усе місто, а потім повісили за задні лапи. У деяких випадках карали не лише «винного», а й його «співучасників». Так, у 1379 році в селі Сен-Марсель-ле-Жессе два стада свиней нібито підбурили інших до дітовбивства. І хоча головних «виконавців» стратили, два стада «співучасників» помилували — завдяки втручанню герцога Бургундського. Зате у свиней з’явився навіть своєрідний «закон»: не мститися за родичів — інакше Великдень може настати раніше, ніж треба. Вибачте, за мій чорний гумор. 🌑ShadowClan_LRW та мій осередок🌑 #цікаві_зернятка@wririt_channel