безнадійний.

цінуйте людей, з якими можна пожартувати, а потім поговорити по душам.

Allongés dans les bras du repos, nous respirerons le silence.

чому, якщо я не напишу першою, то ти про мене не згадаєш? аякже твої слова про мою цінність в твоєму житті?

тиша — найкраща мелодія у всесвіті.

моє серце болить через її любов. але чомусь воно не хоче її відпустити.

приймаючи її допомогу, я не знала, що вона зможе мене так сильно зламати.

— ти мене любила? — люблю й досі. — тоді чому ти робиш мені боляче?

любити тебе мені в радість, навіть якщо я розумію, що потім мені буде страшно боляче.

тепер я розумію тяжкість зірок, їх люблять доти, доки вони сяють, але коли їхнє світло згасає, їм знаходять заміну забуваючи про те наскільки яскраво вони сяяли для них.

ти була моїм щастям.

я ніколи не хотіла обійняти так когось, як тебе зараз.

з першим днем літа, любі 🫂🫂

я малюю пальцем по твоїх щоках, витираючи сльози. посміхайся, будь ласка, сьогодні і завжди.

від твого голосу мені стає легше.

я, начебто, жива, але на душі так пусто.

і я знову посміхаюся, поки у моїй душі горять мости разом з всіма недосказаними словами.

– можеш зробити дещо для мене? – звичайно. – посміхнись.

вона якось сказала, що їй цікаво, чи справді сигаретний дим здатен роздерти горло й легені настільки, аби хоча б на кілька хвилин заглушити всю ту біль яка роздирала її зсередини. але вона так і не перевірила цього. навіть стоячи на краю, вона все одно знайшла в собі сили, аби підвестися.

сенс життя не в тому, щоб чекати, доки закінчиться гроза, а в тому, щоб навчитися танцювати під дощем.

ніхто ніколи не забуває відповісти тому, в кому дійсно зацікавлений.